Перечень учебников

Учебники онлайн

Вартість і ціна: альтернативні теорії

Що ж являє собою вартість як категорія товарного виробництва?

Слід сказати, що на це питання економісти XVIII, ХІХ, ХХ і початку ХХІ ст. не дають однозначної відповіді.

Ми викладемо зміст трьох теорій вартості, які є найбільш поширеними в економічній науці: теорії трудової вартості, суб’єктивно-психологічної теорії вартості і неокласичної теорії вартості.

Теорія трудової вартості серед представників вітчизняної і російської політекономії має найбільше прихильників. Її основоположниками є такі всесвітньо відомі вчені-теоретики, як А. Сміт, Д. Рікардо і К. Маркс.

Розглянемо концепцію трудової теорії вартості в трактуванні К. Маркса, викладену ним у першому томі «Капіталу» (див.: Маркс К. Капітал: Т. 1 // Маркс К. і Енгельс Ф. Твори: Т 23. — Р. 1. Товар).

Згідно з цією теорією обмін товарів у певній пропорції означає, що вони кількісно порівнюються. А кількісне порівняння завжди передбачає наявність чогось якісно загального, єдиного. Таким загальним знаменником для товарів, що вступають в обмін, є праця, яка створила їх.

У даному випадку мова йде не про конкретні види праці, наприклад, слюсара, металурга, фермера. Вони якраз якісно відрізняються, що й обумовлює особливості конкретних матеріальних благ і послуг. Порівнянними товари стають тому, що всі вони — продукти праці взагалі, тобто затрат енергії людини, його мозку, м’язів, нервів, волі і т. д. «Всі ці речі, — пише К. Маркс, — виражають лише те, що на їх виробництво затрачено людську робочу силу, нагромаджено людську працю. Як кристали цієї спільної їм усім суспільної субстанції, вони — вартості, товарні вартості» (с. 14). Вартість проявляється при обміні товарів, тому мінова вартість (тобто пропорція обміну корисних благ) слугує формою вартості, її зовнішнім проявом у сфері обміну.

Величина вартості товару визначається і вимірюється суспільно необхідним робочим часом. Це той робочий час, який потрібен для виготовлення якої-небудь споживної вартості за наявних суспільно нормальних умов виробництва і за середнього в даному суспільстві рівня вмілості та інтенсивності праці.

У західній економічній літературі теорія трудової вартості має небагато прихильників.

Суб’єктивно-психологічна теорія вартості. Марксова теорія вартості не позбавлена недоліків, багатьох економістів останньої третини ХІХ ст. вона не задовольняла. У 70-ті рр. ХІХ ст. австрійська школа політичної економії на чолі з відомим австрійським економістом К. Менгером, розгорнула наступ на трудову теорію вартості. Для обґрунтування своєї концепції вартості вони застосували суб’єктивно-психологічний підхід до визначення цінності речей, використавши для цього теорію граничної корисності. Незалежно від австрійської школи цю теорію розробляли англійський економіст В. Джевонс, швейцарський Л. Вальрас, а згодом розвинули це вчення австрійські економісти Е. Бем-Баверк, Ф. Візер та італійський економіст. В. Парето.

Теоретичні проблеми граничної корисності були розглянуті в темі 2 (див. табл. 2.3). Там ми доводили дію закону спадної граничної корисності, реальність, буття якого підтримує багато економістів. Але представники суб’єктивно-психологічної теорії, зокрема Е. Бем-Баверк, вважали, що «…цінність речі вимірюється величиною граничної корисності цієї речі (див.: Е. Бем-Баверк. Основы теории ценности хозяйственных благ // Экономическая теория. Хрестоматия. — М.: Высш. шк., 1995. — С. 59). Це твердження Бем-Баверк ілюстрував на прикладі поселення, хатинка якого самітньо стоїть у первісному лісі. Він припускає, що у поселенні є п’ять мішків зерна: 1-й мішок необхідний для того, щоб не померти з голоду, 2-й — для покращання харчування, 3-й — для відгодівлі домашньої птиці, 4-й — для виготовлення горілки і, нарешті, 5-й мішок використовується як корм для папуг, приручених заради забави. За теорією граничної корисності 2-й мішок зерна має меншу корисність, ніж 1-й, 3-й мішок — меншу корисність, ніж 2-й і т. д. Їх корисності можуть бути виражені спадаючим рядом цифр: 10, 9, 8, 7 і 6. Корисність 5-го мішка зерна, виражена цифрою 6, є граничною корисністю, яка, на думку представників суб’єктивно-психологічної теорії вартості, визначає мінову вартість хліба.

Більшість сучасних економістів не поділяє суб’єктивно-психологічної теорії вартості, оскільки вона ігнорує виробництво товарів, значення витрат виробництва тощо. Проте доведено, що гранична корисність впливає на поведінку покупця на ринку: купуючи той чи інший товар, він обов’язково враховує ту величину корис- ності, яку одержить у розрахунку на кожну грошову одиницю ціни.

Неокласична теорія вартості. Найбільш прийнятною теорією вартості (і найбільш детально опрацьованою) слід вважати розробки таких видатних економістів неокласичного напряму, як А. Маршалл і П. Самуельсон. На наш погляд, є вагомі підстави підтримати саме цей напрям обґрунтування сутності даної категорії, а не класичний, у тому числі й марксистський (див.: Кривенко К. Т. Категорія вартості в контексті неокласичної теорії: позитивні аспекти // Вчені записки: Наук. зб. — Вип. 3. — К.: КНЕУ, 2001. — С. 51—54). Хоча саме останній переважає в нашій політекономічній літературі.

А. Маршалл не тільки сприймає термін «вартість», а й намагається збагатити його новими здобутками теорії. Він розрізняє два види вартості: ринкову і нормальну. Ринковою є вартість, яка формується в короткі проміжки часу. На цю вартість впливають витрати виробництва і корисність товарів. При цьому в короткому періоді досить важко визначити, що більше впливає на ринкову вартість — витрати виробництва чи корисність товарів. «Ми могли б однаково обґрунтовано сперечатися відносно того, регулюється вартість корисністю чи витратами виробництва, як і про те, що розрізує клапоть паперу — верхнє чи нижнє лезо ножиць» (Маршалл А. Принципы экономической науки: В 3 т. / Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1993. — Т. 2. — С. 31—32). Загальне правило таке: чим менший період, тим більше потрібно враховувати вплив попиту, а значить і корисності на вартість.

Але в довгостроковому періоді роль витрат виробництва є визначальною для формування «нормальної» вартості. «Нормальна», або, за А. Смітом, «природна» вартість товару — це та його вартість, яку економічні сили створюють лише в кінцевому результаті. Чим більший період часу береться для аналізу, тим більше значення має вплив витрат виробництва на вартість.

Справа в тому, що вплив змін у витратах виробництва потребує для свого вияву, як правило, більше часу, ніж вплив змін у попиті. Фактична вартість, або, як її називають, ринкова вартість, часто більше підвладна тимчасовим подіям, чинникам, дія яких нерівномірна і короткотривала, ніж постійно діючим чинникам. Однак у тривалі періоди ці нерівномірно, нерегулярно діючі чинники більшою мірою гасять вплив один на одного, а отже, постійно діючі причини зумовлені змінами. Бо вся структура виробництва модифікується, а співвідношення витрат виробництва різних товарів постійно змінюється зі зміною поколінь.

Таким чином, коли розглядається нормальна вартість у широкому значенні та коли простежуються чинники, що визначають нормальну вартість «у кінцевому результаті», коли досліджуються «кінцеві» наслідки економічних чинників, тоді дохід, одержуваний від капіталу, входить до складу платежів, які мають покривати витрати виробництва даного товару.

Вартість товару, що розглядається під кутом зору розширеного відтворення, містить у собі витрати, пов’язані з розширеним відтворенням речового й особистого капіталу, тобто чисте нагромадження.

Постає питання: як слід розуміти сутність вартості, не виходячи за межі неокласичної теорії? У неокласичній школі сучасне розуміння терміна «вартість» пов’язане з так званою «вартістю втрачених можливостей». У житті завжди доводиться вибирати. Оскільки ресурсів бракує, люди повинні постійно вирішувати, як використати обмежені час і доходи. Купити книгу чи шоколадні цукерки? Побудувати завод чи дачний будинок? У кожному з цих випадків вибір у світлі обмежених ресурсів означає відмову людини від чогось, фактичну втрату можливості зробити чи спожити щось інше. Ця втрачена альтернатива називається вартістю втрачених можливостей, або альтернативною вартістю.

Поняття вартості втрачених можливостей також можна проілюструвати за допомогою межі виробничих можливостей. Розглянемо знову графік 2.1. Нехай країна вирішила збільшити виробництво інвестиційних ресурсів з 9 млн одиниць у точці D до 12 млн одиниць у точці С. Якою буде вартість утрачених можливостей від цього рішення? На фундаментальному рівні вартістю втрачених можливостей є кількість споживчих благ, від якої доведеться відмовитися, аби виробити більше інвестиційних ресурсів. У нашому прикладі, як легко бачити, ціною вибору трьох одиниць інвестиційних ресурсів є 1 млрд одиниць споживчих благ. Вартість втрачених можливостей — це вартість товару чи ресурсу, від яких відмовились.

Витрати виробництва робочої сили, землі, засобів виробництва та підприємницького таланту, як відносно рідкісних факторів виробництва, є вартістю втрачених можливостей. Вона (вартість) фіксується в товарі і означає, що людство свої здібності, земельні ресурси і засоби виробництва вилучило зі споживання чи відпочинку з метою виробничого використання. Отже, це така економічна категорія товарного господарства, яка синтезує в собі вартість утрачених можливостей, що пов’язано з виробництвом будь-якого товару. У свою чергу, виробничі ресурси взаємозамінювані. Так, машини з прогресом виробництва заміщують як людський ресурс, так і земельний. Коли додаткова одиниця виробничої машини заміщує одну чи дві одиниці праці, то ці останні виступають як вартість утрачених можливостей.

Вартість утрачених можливостей дозволяє нам зрозуміти те, що вартість є категорією, яка містить у собі витрати не одного, хоч і найбільш цінного ресурсу, а всіх виробничих ресурсів, які є взаємозаміщуваними. Безумовно, найціннішим ресурсом є праця. Праця людини як головної продуктивної сили, як чинник виробництва — основний компонент витрат виробництва, зафіксованих у кінцевому продукті суспільства. Але складовою його вартості є й витрати засобів виробництва та земельних ресурсів. На підприємстві особливе значення мають проміжні витрати, тобто витрати, пов’язані з використанням предметів праці, частка яких у валовому випуску становить близько 50% його вартості.

Отже, А. Маршалл розглядав ринкову вартість як категорію короткого періоду, що діє на рівні підприємства. Проте, на наш погляд, є можливість розглядати вартість у контексті «нормальної вартості» і в короткому періоді теж, тобто в даний час. Для цього нам треба досліджувати модель межі виробничих можливостей, в якій об’єктами аналізу є не продукти, а залучені до виробничого процесу основні чинники виробництва — робоча сила, з одного боку, і засоби виробництва — з іншого. Модель матиме такий вигляд (див. рис. 5.1).



Межа виробничих можливостей



Рис. 5.1. Межа виробничих можливостей

На рис. 5.1 показано на осі абсцис використовувані ресурси праці, а на осі ординат — використовуваний речовий капітал (засоби виробництва). Мається на увазі, що продукція виробляється відповідно до структури сукупного попиту, а капітал і праця найкращим чином поєднані так, що забезпечують нижчі витрати виробництва, ніж це можливо за будь-якого іншого варіанта. Вартість утрачених можливостей складається з вартості втрачених можливостей у праці та вартості втрачених можливостей щодо капіталу. Вартість праці й капіталу, витрачених на вироблений продукт, утілюється в цьому товарі як його вартість.

У даному разі формується нормальна, а не ринкова вартість. Тут з самого початку діє така модель, яка щомиті є оптимальною, щомиті є ідеальною щодо зміни потреб людей та щодо змін з огляду на досягнення науки і технології, нагромадження капіталу, обсяги потреб.

Це макромодель вартості. У цій економічній моделі діє загальний закон вартості, який говорить: якщо чинники виробництва є оптимальними щодо платоспроможних потреб суспільства, забезпечують обсяг випуску продукту на межі виробничих можливостей виробництва, то вартість кінцевого суспільного продукту буде найнижчою з усіх інших можливих варіантів виробничого процесу.

Таким чином, цей закон орієнтує та примушує виробників товарів повсякчас оптимізувати виробничі ресурси, щоб вони використовувались на межі виробничих можливостей, а товари за своїм обсягом, структурою та якістю відповідали повністю суспільним платоспроможним потребам.

Саме така модель виробництва як модель формування нормальної вартості має бути еталоном в економічних дослідженнях та в практиці господарської діяльності.

До проблем вартості ми будемо ще повертатись в інших темах, що дозволить нам глибше пізнати цю надто складну категорію політичної економії

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com