Перечень учебников

Учебники онлайн

Форми зайнятості

Зайнятість населення реалізується через конкретні форми включення працівника в економічну систему. Найпоширенішими серед них є: наймана праця за трудовою угодою (капіталістичний і державний сектори економіки, а також (частково) на підприємствах колективного сектору); праця осіб — співвласників кооперативних, колективних та акціонерних підприємств і організацій; праця громадян, зайнятих в особистому підсобному сільському господарстві; праця громадян, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю (будівельні роботи, ремонт, дрібна торгівля тощо); праця осіб, зайнятих у фермерських господарствах; зайняті підприємництвом; зайняті громадською роботою.

Міжнародна статистика виділяє за статусом три основних категорії зайнятих:

а) працівники, що працюють за наймом і отримують заробітну плату;

б) самозайняті працівники або підприємці;

в) неоплачувані працівники сімейних господарств.

У цьому разі працівники колективних господарств, оскільки вони одержують заробітну плату, належать (умовно) до категорії найманих.

В Україні до осіб найманої праці належить 14,2 млн, що становить 72 % усіх працюючих.

З початку реформування української економіки сама сфера зайнятості зазнала зміни, виникли нові сегменти: самозайнятість і часткова зайнятість, або інакше, приховане безробіття. Сфера самозайнятості існує у вигляді формального, неформального і нелегального секторів.

Перший сектор — формальний — представлено офіційно зареєстрованою діяльністю. До нього відносять роботодавців і безплатно працюючих членів їхніх сімей, а також зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю громадян. В Україні формальний сектор самозайнятості має тенденцію до збільшення: з 2,1 млн осіб у 1995 р. до 3,8 млн у 1997 р. Питома вага самостійно зайнятих офіційною трудовою діяльністю становила у 1997 р. 14,6 %.

Неформальний сектор самозайнятості — це сукупність інституційних одиниць з рисами домашніх господарств, які являють собою невеликі групи людей, що живуть в одному й тому самому приміщенні, повністю або частково об’єднують свої доходи і майно, спільно споживають певні продукти і послуги. Домашні господарства є водночас споживчими одиницями і учасниками виробничої діяльності через безпосередню зайнятість членів сім’ї на власних некорпоративних підприємствах, діяльність яких здійснюється без створення юридичної особи як з використанням тимчасової найманої робочої сили, так і без її залучення. За даними наукових досліджень, у цьому секторі в 1996 р. було зайнято 2,3 млн чоловік.

З точки зору політичної економії перший і другий сектори є сферою простого товарного виробництва. При цьому другий сектор самозайнятості не реєструється державними органами, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Що ж стосується третього сектору самозайнятості, то він є сферою порушення чинного законодавства, а тому виступає як нелегальний і неконтрольований.

Склад цього сектору неоднорідний. За мотивацією можна виділити дві групи людей:

1) ті, що займаються нелегальною діяльністю тимчасово, в умовах стабілізації нашої економіки перейдуть у формальний сектор.

2) громадяни, які займатимуться даною діяльністю за будь-яких умов. Кількість громадян, зайнятих у цьому секторі не піддається точному підрахунку.

Іншим новим сегментом зайнятості є часткова зайнятість, до якого належать надлишкові працівники у зв’язку зі спадом виробництва. Її розглядають як форму неефективного використання праці офіційно зайнятого трудовою діяльністю контингенту людей — неповний робочий день (тиждень), вимушені адміністративні відпустки. Таку часткову зайнятість прийнято називати прихованим безробіттям. У 1997 р. у вимушених відпустках перебувало 2,9 млн осіб, а працювало неповний робочий день (тиждень) — 2,1 млн осіб, тобто часткова зайнятість охоплює 5 млн осіб.

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com