Перечень учебников

Учебники онлайн

Попит і пропонування

Ключовими категоріями ринку є попит і пропонування. Попит — сукупна потреба в товарах (послугах), яка зумовлена платоспроможністю і виражена в грошовій формі. Він показує кількість продукту, що може бути куплений за різних можливих цін, якщо всі інші умови обміну залишаються незмінними.

Попит з позиції одного споживача називають індивідуальним. Ринковий попит — це сукупність попитів усіх споживачів за різних можливих цін. Величина попиту залежить від таких нецінових чинників: 1) грошові доходи споживачів; 2) кількість споживачів на ринку; 3) ціни на суміжні товари; 4) смаки та уподобання споживачів тощо.



Зменшення дії одного або кількох названих чинників веде до зменшення попиту, як показано на рис. 8.1, до переміщення кривої попиту ліворуч, і навпаки — зростання впливу зміни чинників веде до збільшення попиту. А зниження ціни (переміщення по кривій попиту з точки a до b) веде до збільшення попиту. Діє закон попиту: обсяг продажу товару перебуває в оберненій залежності від його ціни.

Пропонування — це кількість продукту, що може бути доставлена на ринок для продажу за кожної можливої ціни протягом визначеного проміжку часу. Пропонування означає не тільки кількість товарів для продажу, а й відповідний рівень цін цих товарів. Тобто можна стверджувати, що пропонування — це ціни, що спонукають виробників пропонувати різну кількість товару. Свобода взаємодії попиту і пропонування за вільного доступу на ринок покупців і продавців формує ринкову ціну і становить серцевину функціонування ринку.

На рис. 8.2 легко побачити прямий зв’язок між ціною і кількістю продукції, що пропонується. З підвищенням цін відповідно зростає і величина пропонування, зі зниженням — скорочується також і пропонування. Прямий зв’язок між пропонування і ціною називається законом пропонування. Він просто показує, що виробники хочуть виготовити для продажу більшу кількість свого продукту за високої ціни, але вони не згодні це зробити за низької ціни. Пояснення таке: висока ціна забезпечує вищі прибутки.

Крива пропонування виражає різні кількості продукту, які виробник спроможний виробляти і постачати на ринок, а також залежить від таких чинників: 1) ціни на ресурси; 2) технологія та організація виробництва; 3) податки і субсидії; 4) кількість продавців на ринку. Зміна одного або кількох чинників пропонування веде до зміни величини пропонування. Збільшення пропонування переміщує криву пропонування праворуч від S1 до S2, і навпаки, зменшення переміщує криву ліворуч від S1 до S3.

Необхідно розрізняти обмін і ринок. Обмін — це лише акт здійснення купівлі-продажу, тоді як ринок — більш широке економічне поняття, що означає саморегульований механізм не тільки обміну, а й пропорцій відтворення суспільного продукту. Ринковий механізм регулювання економіки за допомогою конкуренції та системи цін забезпечує санацію неприбуткових підприємств та їх банкрутство, ефективне використання та розміщення ресурсів, галузеві пропорції тощо. Формування ринкового механізму здійснювалось упродовж багатьох віків під впливом поглиблення суспільного поділу праці, розвитку приватної власності та економічного відокремлення товаровиробників і споживачів.

У макроекономічному трактуванні категорія «ринок» наповнюється науковим змістом, що пояснює еволюцію та принципи функціонування економіки, класифікацію моделей економічного розвитку різних країн. У широкому розумінні ринок — це така форма економічного розвитку суспільства, за якої ринковим важелям відводиться визначальна роль у саморегулюванні економіки на основі використання цілої низки економічних законів товарного виробництва, а державі відводиться роль додаткового регулятора можливих негативних соціально-економічних наслідків.

Звернімо увагу на те, що наукове опанування сутності ринку відкриває шлях до розуміння більш складних економічних явищ, до яких необхідно віднести моделі ринків і ринкової економічної системи. Емпіричне тлумачення ринку вихолощує його основні ознаки, що в подальшому веде до схоластики і тавтології. Тобто поняття ринку як економічного механізму необхідно розглядати через призму його складових, попиту та пропонування, граничної корисності та суспільно-необхідних витрат, ціноутворення та монополізації тощо.

Функції ринку. Сутність ринку розкривається через регулюючу, стимулюючу, розподільну та інтегруючу функції. Конкуренція та механізм формування ринкових цін впливають на рівень витрат виробництва продукції чи надання послуг, тим самим вирівнюються прибутки підприємств, результатом чого є регулювання пропорцій. Крім того, конкурентна боротьба між суб’єктами стимулює їх до раціонального використання економічних ресурсів, тим самим реалізується стимулююча функція ринку. Великий попит на товар чи послугу формують ринкову ціну, де забезпечується високий рівень норми прибутку, унаслідок чого капітали переливаються в певну сферу діяльності. А це означає, що ринок виконує і розподільну функцію. Інтегруюча функція полягає в тому, що ринок через систему попиту та пропонування, об’єднує в єдине ціле взаємодію виробників і споживачів, формуючи відповідні інституції.

У кожній країні формування ринкової економічної системи відрізняється як за економічними формами та способами взаємодії попиту і пропонування, так і за строками зрілості. Країни Західної Європи першими вступили на ринковий шлях розвитку, тому в них найвищого рівня досяг розвиток елементів інфраструктури ринку. Історичний досвід свідчить, що в країнах з ринковою економікою основною формою власності є приватна, забезпечена свобода підприємництва та вільний рух капіталів і товарів.

Крім того, умовами формування ринку є вільний доступ виробників до економічних ресурсів та інформації, а також функціонування великої кількості фірм, що виробляють однорідну продукцію. Суб’єкти ринкових відносин повинні бути економічно та юридично незалежними, мати свободу вибору покупців, постачальників і вільну систему ціноутворення.

Ринкова організація економіки базується на використанні обмежених ресурсів. Їх ефективне використання є одним з основних завдань ринку. Вирішення його повинно здійснюватись в умовах урахування інтересів усіх суб’єктів ринку. «Невидима рука» ринку А. Сміта якраз і є інструментом поєднання інтересів усіх. Ринкова ціна, що формується під впливом співвідношення попиту і пропонування, є вартісною формою узгодження інтересів виробника і споживача. Зростання попиту веде до підвищення цін, а значить, до збільшення норми прибутковості. Підвищення же цін призводить до зменшення попиту, а значить, до зменшення виторгу й суми доходів. Еластичність попиту за ціною вимірює реакцію споживачів на зміни цін. А еластичність пропонування залежить від мобільності ресурсів, тобто можливості їх переміщення між різними альтернативними напрямками використання. Перехресна еластичність показує, наскільки є чутливим обсяг виторгу одного продукту відносно змін ціни іншого. Надлишок продукції на ринку знижує ціну на неї, а нестача (дефіцит) викликає підвищення ціни.

Рівноважна ціна. Ціну, за якої немає ні дефіциту, ні надлишку, а також немає підстав для того, щоб реально ціна на продукцію відхилялась від неї, називають ціною рівноваги, а кількість продукції, що може бути продана за цією ціною, — рівноважною кількістю. Графічно це можна зобразити так (див. рис. 8.3).

Точка перетину спадної кривої попиту D і висхідної кривої пропонування S вказує на рівноважну ціну і рівноважну кількість продукту. В умовах чистої конкуренції ціна прямує до рівноважного рівня, за якого величина попиту дорівнює величині пропонування. А здатність ринкових сил (попиту, пропонування, конкуренції тощо) синхронізувати рішення про купівлю і продаж, у результаті чого досягається уникнення появи можливих надлишків і нестач, називають нормувальною функцією ринку.

Результатом діяльності ринку є встановлення рівноваги між покупцями та продавцями. Ринкова рівновага досягається за умови збігу величини попиту та величини пропонування. Ціна в разі ринкової рівноваги не змінюється. Ціна ринкової рівноваги — це ціна, за якої пропозиція відповідає попиту. Ринковий механізм — це механізм координації діяльності суб’єктів через систему цін. Багато економістів, від А. Сміта і до Фрідріха А. фон Хайєка, уважали, що механізм вільного ціноутворення є найбільш ефективним засобом розподілу ресурсів

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com