Перечень учебников

Учебники онлайн

Проблеми політики зайнятості в Україні

В Україні в другій половині 90-х рр. ХХ ст. фактично не відбувалося розширеного відтворення робочої сили. Об’єктивними показниками цього явища є: поступове зменшення чисельності населення і робочої сили; різке зниження реальної заробітної плати; скорочення державних видатків на розвиток освіти, охорони здоров’я, житлового будівництва тощо. Різке погіршання умов для відтворення робочої сили негативно впливає на демографічні процеси в країні, які характеризують тип відтворення робочої сили — звужене відтворення.

Кількість робочої сили і трудових ресурсів у кінцевому підсумку визначається чисельністю, статево-віковою структурою, народжуваністю і тривалістю життя населення, тобто демографічними процесами.

Сучасна динаміка трудових ресурсів, негативна тенденція їх відтворення показана в табл. 19.1.

Таблиця 19.1

ЗМІНА ЧИСЕЛЬНОСТІ НАСЕЛЕННЯ І ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ, млн осіб

ЗМІНА ЧИСЕЛЬНОСТІ НАСЕЛЕННЯ І ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ



Працездатний вік згідно з українським законодавством — від 16 до 60 років для чоловіків та 16—55 для жінок, що значно менше ніж у країнах з більш розвинутою системою соціального забезпечення (порівняно зі Швецією — на 10 років). Однак в Україні традиційно зберігається високий рівень трудової активності пенсіонерів, особливо жінок, але водночас багато чоловіків (шахтарі, металурги та ін.) мають право на більш ранню пенсію. Тому питома вага жінок у складі трудових ресурсів перевищує 51 %.

З даних табл. 19.1 випливає, що в Україні відбувається звужене відтворення природного базису трудових ресурсів — населення. За період 1991—2000 рр. зменшилась тривалість життя населення, відбулось абсолютне скорочення кількості новонароджених, тоді як смертність значно зросла. Населення за цей період скоротилося на 2,2 млн, а трудові ресурси працездатного віку — на 1,4 млн осіб. За розрахунками спеціалістів процес скорочення населення триватиме і в першій половині ХХІ ст. Так, 2025 р. кількість населення України становитиме 36—38 млн осіб.

Таким чином, глибока економічна криза, внаслідок якої суттєво знизився індекс розвитку людини (показник ООН): середня тривалість життя, рівень доходу на душу населення та рівень освіченості (за цим показником Україна у 1997 р. займала 95 місце), призвела до тривалого звуженого відтворення і населення, і трудових ресурсів.

Природний рух населення, характер його відтворення визначається не тільки рівнем економічного розвитку країни, а й іншими факторами: соціальними умовами, традиціями культури і побуту, конкретними історичними факторами.

Досвід показує, що держава може позитивно впливати на розширене природне відтворення населення своєю демографічною політикою, яка є складовою частиною загальної соціально-економічної політики суспільства.

Елементами цієї політики є покращання житлових умов з урахуванням демографічного фактора, надання відчутної допомоги на дітей, забезпечення населених пунктів дитячими установами, збільшення відпусток у зв’язку з вагітністю, пологами і післяпологовим вихованням, зміцнення сім’ї, зростання реальних доходів сімей. Винятково важливе значення має розвиток системи охорони здоров’я в країні, системи безплатного лікування, медичного страхування, охорони материнства.

Суть у тому, що дієздатна політика зайнятості в теперішніх умовах повинна мати довгостроковий характер і включати цілий комплекс заходів державного регулювання, що гальмує зростання безробіття і скорочення зайнятості населення.

У наших умовах найбільш важливими можуть бути заходи, які сформульовані нижче.

1. Прискорений розвиток дрібного підприємництва. В темах 5 і 12, на прикладі Палестини показано його надзвичайно високу активність. Так, продуктивність праці у дрібному палестинському виробництві в 3,2—4 рази вища ніж у великому українському виробництві. Щоб розвивати дрібне виробництво, потрібно небагато: внести доповнення в закони України «Про підприємництво», «Про підприємство в Україні», «Про зайнятість». Необхідно спростити процедуру переходу робітників, селян, інженерно-технічних працівників, спеціалістів з менеджменту, маркетингу, банківської справи, торгівлі тощо на самостійну підприємницьку діяльність. Тільки в промисловості України можна на основі подетальної і поопераційної спеціалізації створити 200—300 тис. дрібних індивідуальних і сімейних високопродуктивних підприємств, тобто з рівнем продуктивності в розмірі 4—6 тис. дол. США доданої вартості.

Такі самі процеси повинні бути форсовані в усіх галузях народного господарства.

Ясна річ, організація власної справи потребує коштів, часто 4—5 тис. дол. США. Таких коштів у 90 % нашого населення немає. Справа може бути вирішена за рахунок кредитів спеціалізованих банків (чи банку), а також за рахунок певної частки державного бюджету.

2. Активізація державних інвестицій у соціальну і виробничу структуру, особливо в такі сфери, які не орієнтуються на одержання прибутку (будівництво і утримання дитячих садків, розширення мережі інтернатів, лікарень, поліклінік, будівництво і ремонт автомобільних шляхів сполучення тощо).

3. Розширення обсягів фінансування на розвиток служб з перепідготовки кадрів і підвищення кваліфікації.

4. Кардинальне підвищення державних витрат на підтримку молодих матерів, сімей з дітьми до 16 років, допомоги на кожну новороджену дитину.

5. Прискорене зростання реальної заробітної плати, яка зараз у 3—4 рази нижча від рівня 1990 р.

6. Швидке запровадження більш прогресивних законів з оподаткування доходів підприємств, деяке зниження ставки податків з тим, щоб стимулювати підприємства України приватного і державного секторів на прискорений розвиток. Розширене відтворення первинних ланок — це запорука підвищення обсягів сукупного попиту на роботу ринку в національному масштабі.

7. Подолання аномального характеру розподілу доходів серед населення і домогосподарств.

Різка диференціація доходів, як доведено наукою, негативно впливає на відтворення робочої сили бідних верств населення. В Україні показник майнового розшарування населення погіршується. Якщо у 1990 р. середній дохід найзаможніших громадян України у 4 рази перевищував відповідний показник 10 % найбідніших, то в 1996 р. — у 67 разів (див.: Лібанова Е. Соціальна політика // Україна: аспекти праці. — 1999. — № 1. — С. 21). Бідні і зубожілі не мають достатніх доходів, щоб забезпечувати прос- те відтворення населення. В Україні ж переважна частина населення — це бідні. В інтересах створення більш-менш нормальних умов для відтворення населення і робочої сили складовим елементом соціальної політики української держави мають бути дійові й ефективні заходи щодо оптимізації диференціації доходів відповідно до західноєвропейських стандартів

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com