Перечень учебников

Учебники онлайн

Сутність власності

Власність є однією з найбільш фундаментальних і основоположних економічних категорій. Разом з тим — це одна з найскладніших категорій, бо має в собі багато ознак, форм прояву і систем функціонування.

Людство протягом тисячоліть вивчає сутність власності, але і до цього часу проблема власності до кінця не вирішена. Причиною цього, вочевидь, є те, що власність є певним зліпком даної економічної системи суспільства. Як саме суспільство перебуває у певному русі, зазнає змін, існує в перехідних формах розвитку, так і власність змінює свої типи, форми і системи. Тому відносини безпосередніх власників умов виробництва з безпосередніми виробниками розкриває найбільш глибоку таємницю, приховану основу всього суспільного ладу.

Кожна історично визначена соціально-економічна епоха мала власність і свої погляди на неї. У найдавніші часи власність розглядалась як природне право володіння предметами природи чи продуктами праці. Це зрозуміло, бо людина, добуваючи предмети природи для свого існування, автоматично вступала у володіння ними, але тут ще не було економічно оформлених відносин власності. Вони з’являються пізніше, з виникненням економічного відособлення добування (виробництва) засобів існування та їх споживання. Тут починається привласнення як суспільно-економічні відносини.

Розвиток людського суспільства і виникнення держави зумовили необхідність суспільного регулювання відносин привласнення. Найбільшого розквіту цей процес досяг у римську епоху і знайшов своє узагальнення в римському праві. У той самий час економічний зміст відносин привласнення лише зрідка емпірично, споглядацьки описувався в державних актах чи наукових трактатах філософів, політиків, поетів, тоді як економічне життя, практика господарювання вимагали конкретних управлінських заходів з боку держави. Тому й не дивно, що власність за тих часів розглядалась як право власності, виражалось у трьох атрибутах: праві володіння, розпорядження і користування.

Економічна думка пізніших епох категорію власності пов’язує вже безпосередньо з економічними відносинами, хоч це не завадило Прудону свого часу оголосити власність «кражею».

Сучасні економічні теорії вбачають у власності економічні відносини, проте, одні економісти визначають власність як сукупність усіх економічних відносин, інші — як основні економічні відносини, а треті — як висхідні чи первинні економічні відносини даного ладу. Зрозуміло, що всі ці визначення відбивають певний бік функціонування категорії власності.

Не підлягає сумніву, що поняття власності виникло в людей у результаті виробництва матеріальних благ та їх привласнення. Поняття власності виникає там і тоді, де і коли виникає декілька самостійних, незалежних, економічно відособлених виробників, коли виникають між ними відносини з приводу привласнення своїх продуктів.

Отже, власність — це не річ, а відносини між людьми з приводу виробництва і привласнення речей—продуктів праці. Це — ставлення індивідів один до одного і відповідно їх відношення до матеріалу, знарядь і продуктів праці.

Власність існує також там, де існує й сукупна праця — суспільне виробництво, бо й тут у єдиному процесі суспільної праці люди вступають у відносини між собою з приводу як виробництва, так і присвоєння результатів спільної праці. Важливо підкреслити, що власність — це відносини з приводу виробництва, а потім присвоєння і споживання його результатів, бо тварини також споживають предмети природи, але відносин власності не знають. Ця вказівка на первинність фактора виробництва важлива ще й тому, що виробництво і привласнення можуть не збігатися за своїми масштабами, суб’єктами, тобто одні можуть виробляти, а інші привласнювати, споживати.

Таким чином, у найабстрактнішій формі власність постає як відносини між індивідами щодо відчуження—привласнення діяльності чи її результатів. Найбільш виразно власність як еконо- мічні відносини проявляється тоді, коли один індивід, відчужуючи, прибирає до рук плоди діяльності іншого. Таке відчуження може бути як відплатним, відшкодованим у результаті еквівалентного обміну результатами праці, так і безоплатним вилученням частини результатів діяльності (праці) одних на користь інших.

Так, у простому товарному виробництві при здійсненні еквівалентного обміну Т = Г = Т має місце відшкодовне відчуження: результат праці одного виробника вилучається з його володіння, тобто відчужується, і переходить у володіння іншого, тобто привласнюється іншим, і навпаки. Коли ж продукт праці (чи його частина) безпосереднього виробника вилучається з його володіння безоплатно на користь володаря (рабовласника, феодала, сучасного власника умов виробництва), то таке відчуження набуває соціально-економічної форми експлуатації чужої праці. Із цього виходить, що процес відчуження—привласнення лежить в основі відносин власності

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com