Перечень учебников

Учебники онлайн

10.1. Загальні передумови та економічні чинники необхідності кредиту

Кредит існував не завжди. Він виник на певному етапі розвитку людського суспільства. Коли товарно-грошові відносини почали ставати більш-менш регулярними, взаємовідносини між товаровиробниками іноді набували особливого характеру: продавцеві потрібно було продати товар, а в покупця не було грошей, щоб його купити (тому що він ще не виготовив свій товар або виготовив, але не продав його з тих чи інших причин). За таких умов акт купівлі-продажу товару не міг відбутись. І тут випадково, як і багато інших винаходів людства, був відкритий кредит - за наявності довіри продавця до покупця товар був проданий з відстрочкою платежу, у кредит. Таким чином, кредит виник і розвинувся на основі функції грошей як засобу обігу. З його виникненням гроші, окрім функції міри вартості і засобу обігу, стали виконувати й функцію засобу платежу, однією з ознак якої є розрив у часі між передачею товару і грошей із рук у руки. Отже, кредит полегшував реалізацію товарів. Саме в цьому й полягає найбільш поширена причина необхідності кредиту. Історична наука стверджує, що кредит був відомий не менш, ніж 3000 років тому в Ассирії, Вавилоні, Єгипті. Починаючи з XII ст. діяла комплексна система торгового кредиту в Європі. З одного боку, купці продавали свої товари в кредит, а з іншого - надавали аванси товаровиробникам під майбутню поставку товарів. Активне застосування кредиту було властиве і середньовічній торгівлі на території сучасної України.

Як показало вивчення вченими Львівської міської книги за 1382- 1389 pp., у Львові (напевне, й в інших руських містах) були досить розвинуті кредитні відносини. Гроші позичались під заставу зі сплатою відсотків. Окрім цього, надання кредиту було пов'язане й з торгівлею, зокрема з так званим складським правом, коли непроданий протягом відведеного купцеві часу товар залишався в кредит (при абсолютному складському праві купець не мав права їхати зі своїм товаром далі).

За своєю природою кредитна угода, в основі якої лежить тимчасове запозичення чужої власності, обумовлює необхідність матеріальної відповідальності її учасників за виконання взятих на себе зобов'язань. Тому ці учасники мають бути юридичне самостійними особами. Фізичні ж особи можуть стати суб'єктами кредитних відносин за умови їх дієздатності з правового погляду. Це також є однією з передумов виникнення кредитних відносин.

Передбачити потребу в запозичених коштах на підприємствах із сезонним характером виробництва, до яких належать сільськогосподарські, торфодобувні підприємства, підприємства з вирощування і вилову риби, заготівлі лісу, заготівлі та перероблення сільськогосподарської сировини тощо, не дуже важко. Адже відомо, коли і яка пора року змінює іншу, які процеси в той чи той період відбуваються в даній галузі економіки. Звичайно, точний обсяг потреби у запозичених коштах наперед визначити складно, але суттєвого значення це не має. Головне, що підприємство знає, в які саме періоди і в яких приблизно обсягах у нього виникає необхідність залучення кредиту. Водночас на інших підприємствах у ці періоди з'являються тимчасово вільні кошти, котрі можуть бути надані в кредит ними безпосередньо або банками, де ці вільні кошти зберігаються.

Інакше відбувається процес кругообігу оборотного капіталу на підприємствах з несезонним характером виробництва. Це, як правило, підприємства гірничої, металургійної, хімічної, машино-і приладобудівної промисловості, більшість підприємств легкої промисловості та промисловості будівельних матеріалів та ін. їм не властиві ні сезонне зростання потреби в оборотному капіталі, ні періоди сезонного простою. Однак і на цих підприємствах потреба в оборотному капіталі протягом року постійно коливається. Це пов'язано з нерівномірним надходженням і витрачанням товарно-матеріальних цінностей (сировини, основних і допоміжних матеріалів, палива, тари тощо), наростанням витрат на незавершене виробництво, випуском і реалізацією готової продукції та іншими чинниками [13;31].

Таким чином, в цілому можна зробити висновок, що коливання потреби в оборотному капіталі є однією з причин необхідності кредиту.

Існує дві теорії кредиту: натуралістична та капіталотворча. 1. Натуралістична. Представники цієї теорії розглядають кредит як форму руху продуктивного капіталу, використання відносно самостійного позичкового капіталу і закономірності його руху. Вони недооцінювали роль кредиту, думаючи, що сутність банку полягає в його посередницькій ролі.

Ця теорія була розроблена Смітом і Рікардо. Їх положення:

об?єктом кредиту є натуральні матеріальні блага, тобто кредитуванню підлягають не грошові ресурси;

позичковий капітал ототожнювався з реальним капіталом, тобто з капіталом у речові формі;

кредит здатний виконувати лише пасивну перерозподільчу функцію. Тому пасивні операції нібито є первинними порівняно з активними;

банки виступають лише посередниками у кредиті.

Помилки теорії:

Не до кінця було з’ясовано особливості позичкового капіталу та його відмінності від реального капіталу;

Одностороннім був підхід до банків лише як посередників, що не дозволило зясувати їх активного впливу на процес відтворення;

Ототожнення позичкового і дійсного капіталу, а отже, й не спроможність розкрити сутність відсотка;

У подальшому вона отримала розвиток у працях інших вчених, зокрема Дж. Міля, Ж.Сея, А.Маршалла.

2. Капіталотворча. В середині ХІХ століття пануюче становище зайняла саме ця теорія кредиту. Її представники виходили з незалежності кредиту від процесу відтворення і підкреслювали її вирішальну роль у розвитку економіки.

Засновником капіталотворчої теорії вважають англійського економіста Дж.Ло. Він передбачав зростання ролі банків у суспільному виробництві. Перебуваючи у Франції і займаючи там посаду міністра фінансів, він перетворив свій приватний банк у державний Королівський банк, і став швидко розширювати кредитні операціях за рахунок випуску не забезпечених сріблом банкнот. Але банк скоро збанкрутився.

Новий поштовх у розвитку капіталотворча теорія кредиту отримала завдяки англійському економісту Г. Маклеоду. У своїх працях він стверджував, що кредит сам виступає капіталом, а не створює капітал. Сам кредит є капіталом і приносить дохід, а відтак виступає продуктивним капіталом. Банки ж кредит здійснюють через готівку і депозитну емісію, а відтак головними базовими операціями банків виступають активні операції.

Подальший розвиток товарно-грошових відносин характеризувався змінами в самому виробництві, з’явилися монополії. Найбільш вагомий внесок в удосконалення капіталотворчої теорії кредиту внесли австрієць Й. Шумпетер і німець А. Ган.

Шумпетер розглядаючи банки і кредит як вирішальні фактори організації та розвитку всього суспільного виробництва акцентував увагу на їх тісному зв’язку з такими важливими процесами в економіці як інфляція, безробіття, кризи.

Ган продовжив розробку капіталотворчої теорії кредиту, зробивши спробу розкрити механізм процесу капіталоутворення, тобто його забезпечення кредитом.

Подальший розвиток цієї теорії пов’язав з Дж. Кейнсом. Цей учений вважав, що в суспільному виробництві діє основний психологічний закон, суть якого полягає в тому, що зі зростанням доходів населення його попит збільшується меншою ніж доходи мірою і це призводить до виникнення неефективного попиту, а відтак, і до кризових явищ в економіці.

Позитивні моменти:

кредит створює депозити, а отже, і капітал;

актив передує пасивові

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com