Перечень учебников

Учебники онлайн

11.2. Характеристика основних видів кредиту

Можна виділити такі форми кредиту:

банківський;

комерційний;

споживчий;

іпотечний;

лізинговий;

державний;

міжнародний.

Банківський кредит – це кредит, що видається банком. Його об'єктом виступає грошовий капітал, що передається позичальникові в тимчасове використання.

Банківський кредит має певні особливості, відмінними від інших видів кредиту. Насамперед кредитні відносини банку із клієнтом будуються на принципах терміновості, зворотності, платності й забезпеченості кредиту й оформляються договором.

Банківські кредити, які надає банк своїм клієнтам, класифікуються за багатьма ознаками.

За укрупненими об'єктами кредитування банківський кредит поділяється на три групи:

а) кредит в основний капітал (на технічне переозброєння, реконструкцію й розширення діючих підприємств, будівництво нових підприємств, у тому числі шляхом проведення самим банком лізингових операцій); б) кредит в оборотний капітал (на придбання предметів праці - сировини, матеріалів, палива, тари тощо, на покриття витрат виробництва та обігу, на покриття дефіциту коштів для розрахунків);

в) на споживчі потреби (на індивідуальне й кооперативне житлове будівництво та придбання житла, будівництво дачних будинків, гаражів для легкових автомобілів, на невідкладні потреби населення тощо). Кошти, необхідні для погашення цих кредитів, формуються по-різному.

У взаємозв'язку з джерелами погашення за характером повернення розрізняють кредити:

а) з одноразовим поверненням, коли заборгованість за позичкою, погашається у визначений у кредитній угоді день або достроково на вимогу банку чи за бажанням самого позичальника;

б) з погашенням у розстрочку, тобто окремими платежами протягом встановленого кредитним договором терміну (наприклад, кредити на капітальні вкладення) або в міру надходження виручки від реалізації продукції на позичковий рахунок після завершення шкірного циклу кругообігу капіталу;

в) з регресією платежів, коли кредити були видані під гарантію, чи боргове зобов'язання третьої особи.

Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових і поточних рахунках, залучені на депозитні рахунки кошти юридичних і фізичних осіб, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів. Кредитні операції здійснюються банками в межах власних кредитних ресурсів. Величина кредитних ресурсів банків залежить від рівня обов’язкових економічних нормативів регулювання діяльності комерційних банків, що встановлюються НБУ.

Комерційний кредит (тільки для юр. осіб).

Планова економіка радянського періоду не передбачала можливості кредитування підприємствами один одного. Комерційний кредит у деякій мірі існував лише в зовнішній торгівлі, де доводилося враховувати міжнародну практику, торгівельні порядки й традиції закордонних партнерів. Перехід до ринкової економіки відкрив новий етап для комерційного кредиту.

Комерційний кредит можна охарактеризувати як кредит, надаваний у товарній формі продавцями покупцям у вигляді відстрочення платежу за продані товари. Він надається під зобов'язання боржника (покупця) погасити в певний строк, як суму основного боргу, так і нараховані відсотки.

Суб'єктами комерційного кредиту є підприємства, що виступають як позичальники. Це значить, що спеціалізовані кредитні установи (банки) у цьому випадку прямої участі в угоді не приймають. Однак на практиці у більшості випадків комерційний кредит переплітається з банківським кредитом: кредитор, маючи зобов'язання позичальника - вексель, може врахувати його в банку й одержати під нього банківський кредит. Але цей факт не усуває головної ознаки комерційного кредиту - надання в борг коштів однією комерційною структурою іншій комерційній структурі.

Застосування комерційного кредиту вимагає наявності в продавця достатнього резервного капіталу на випадок уповільнення надходжень від боржників.

Виділяють п'ять основних способів надання комерційного кредиту:

• вексельний спосіб;

• знижка за умови оплати в певний строк;

• відкритий рахунок;

• сезонний кредит;

• консигнація.

При вексельному способі після поставки товарів продавець виставляє тратту на покупця, що, одержавши комерційні документи, акцептує її, тобто дає згоду на оплату в зазначений на ній строк.

Інший спосіб - знижка за умови оплати в певний строк. Цей спосіб передбачає умову, що якщо платіж буде зроблений покупцем протягом застереженого в контракті періоду після виписки рахунку, то із ціни буде віднята знижка. У противному випадку, вся сума повинна бути виплачена у встановлений строк.

Відповідно до договору про відкритий рахунок, один раз прийнятому обома сторонами, покупець може робити періодичні закупівлі без оформлення кредитних документів у кожному окремому випадку. Звичайний порядок здійснення угоди такий: коли покупець замовляє товар, він негайно відвантажується, а платіж за нього проводиться у встановлений термін після одержання рахунку.

Сезонний кредит звичайно застосовується у виробництві іграшок, сувенірів й інших виробів масового споживання. Цей спосіб дозволяє роздрібним торговцям купувати товари протягом усього року з метою організації необхідних запасів перед піком сезонних продажів і дозволяє відстрочити платіж виробникові до кінця розпродажу. Наприклад, виробники іграшок дозволяють торговцям закуповувати іграшки за кілька місяців до Різдва, а платити за товар - у січні, лютому. Головна перевага при цьому способі - можливість випуску продукції без додаткових видатків на складування, зберігання й так далі.

Консигнація - спосіб, при якому роздрібний торговець може просто одержати товарно-матеріальні цінності без зобов'язання. Якщо товари будуть продані, то буде здійснений і платіж виробникові, а якщо ні, то роздрібний торговець може повернути товар виробникові без виплати неустойки. Консигнація звичайно застосовується при реалізації нових, нетипових товарів, попит на які важко припустити. Прикладом може служити практика виробництва й продажу нових підручників для інститутів. Книговидавці посилають свої книги в інститутські магазини з умовою їхнього повернення, якщо вони не будуть куплені. Зрозуміло, що кожен із цих способів може бути найбільш ефективним у конкретних ринкових умовах. Вибір найбільш ефективного способу - головне завдання кредитної політики кожного суб'єкта господарської діяльності.

Переваги та недоліки комерційного кредиту наведені в табл.11.1.

У розвинених країнах комерційний кредит становить 20 – 30 % всіх кредитних угод. Наприклад: в Італії - 85 % від суми всіх угод в оптовій торгівлі здійснюється на умовах комерційного кредиту, причому середній строк по ньому становить близько 60 днів, що істотно перевищує строк фактичної реалізації товарів безпосереднім споживачам.



До нетрадиційних механізмів комерційного кредиту в господарській практиці можна віднести кредитування за контрактом типу «франчайзинг». Це зумовлено тим, що у разі, коли мале підприємство не має власних достатніх коштів, франчайзер (власник товарного знаку) може кредитувати його на пільгових умовах або виступити гарантом його кредитування перед комерційним банком.

Франчайзинг - це ліцензія великого та відомого підприємства (фірми) дрібному підприємцю на продаж продукції чи надання послуг під його маркою (товарним знаком). Плата за ліцензію (франшизу) може бути прямою - у формі певної грошової суми (роялті), або непрямою - у формі зобов’язання купувати ті товари чи послуги, з яких власник ліцензії має комерційний інтерес В Україні успішно діють такі франчайзингові мережі, як «Кока-кола», «Дока-Піцца», «Єврокар», «Кодак-Експрес», «Лукойл», «Білла», Baskin Robbins, Bella, McDonald's, Levi's та інші

Одним із нових видів комерційного кредиту є форфейтинг, який використовується для кредитування зовнішньоторговельних операцій.

Форфейтинг - це специфічна форма кредитування зовнішньоекономічних операцій шляхом купівлі комерційним банком (форфейтором) у експортера боргових зобов’язань, акцептованих імпортером, тобто експортер переуступає банку свої вимоги до покупців. Цей термін походить від франц. a forfaіt (цілком, загальною сумою) і позначає надання визначених прав в обмін на наявний платіж. Це також, як і факторинг - специфічний метод трансформації комерційного кредиту в банківський.

Продавцем при форфейтингу виступає експортер, який поставив товар і прагне інкасувати розрахункові документи імпортера з метою одержання грошей. Покупцем (форфейтером), як правило, є банк або окрема спеціалізована фірма. Форфейтер бере на себе боргові зобов’язання імпортера за мінусом відсотків на весь термін, на який вони виписані [19].

Основні етапи форфейтингу зображені на рисунку 11.1 [17]:

В банківській практиці - це покупка на повний термін на заздалегідь встановлених умовах векселів, інших боргових зобов'язань. Покупець вимог бере на себе комерційні ризики без права регресу (обороту) цих документів на експортера. На відміну від традиційного обліку векселів форфетування застосовується:

а) звичайно при постачаннях устаткування на великі суми (мінімальна сума - 250 тис.$);

б) із тривалою відстрочкою платежу від 6 місяців до 5-7 років (понад традиційний 90 чи 180 днів);

в) містить гарантію чи аваль першокласного банку, необхідні для переобліку векселів.









1. Експортер та імпортер укладають угоду на визначений термін платежу;

2. Експортер звертається з заявкою у форфет-компанію, що визначає умови операції. Якщо експортер заздалегідь проконсультувався з нею, то він має можливість залучити витрати по дисконті векселя у вартість контракту;

3. Імпортер виписує комерційний вексель і авалирует його до банку своєї країни;

4. Векселя, індосирувані банком країни імпортера, відсилаються експортеру;

5. Експортер індосирує векселя і продає їх форфет-компанії на первинному ринку документів без права регресу;

5а. Експортер одержує інвалютний виторг.

6. Форфетингова компанія індосирує векселя і перепродає їх на вторинному ринку, представленому спеціалізованими фінансовими установами за форфетуванням в Цюріху, Люксембурзі, Лондоні, Парижі і т.п.;

7. Форфет-компанія пред'являє імпортеру вексель до сплати;

7а. Імпортер через свій банк сплачує пред'явлений вексель у встановлений термін.



Рис. 2.2. Схема форфейтингу



До переваг форфейтингу можна віднести такі [15]:

1. покращуються позиції експортера щодо ліквідності, оскільки підприємство одразу ж отримує готівкові кошти;

2. експортер звільняється від валютних, кредитних та процентних ризиків;

3. зменшуються довгострокові вимоги у балансі підприємства, що приводить до зростання його кредитоспроможності;

4. відпадає необхідність контролю за погашенням кредиту і роботи з інкасації платежів;

5. форфейтинг не впливає на ліміти експортера з овердрафту або на інший кредит, який надається банком.

Недоліками форфейтингу є [15]:

? Висока вартість: ставка по форфейтуванню є значно більшою за звичайні ставки за кредитами, тому що форейтор бере на себе всі ризики. Витрати з форфейтуванню складаються з витрат на отримання банківської гарантії або авалю за векселем; ризикової премії за політичний ризик; витрат на мобілізацію грошових коштів, які залежать від процентних ставок на євроринку; управлінських витрат; комісії форейтора, що складає різницю у часі між укладанням угоди та наданням документів.

? Важкість пошуку (для експортера) банку, який забажає діяти як форейтор.

У світовій практиці мінімальна сума по форфейтингу становить 250 тис.$, а середня - 1-2 млн.$, тобто розміри сум, що отримує експортер, перевищують розміри звичайних комерційних кредитів

Споживчий кредит - кредит, що надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам-резидентам України, на придбання споживчих товарів тривалого користування й послуг. Головна відмітна його ознака - цільова форма кредитування фізичних осіб.

Суб?єктами споживчого кредиту є банки, небанківські кредитні установи, торговельні заклади та населення.

Об’єктами споживчого кредиту є витрати, пов?язані із задоволенням потреб населення. Прийнято поділяти ці витрати на дві групи:

витрати на задоволення потреб поточного характеру;

витрати на задоволення потреб капітального або інвестиційного характеру.

Особливістю кредиту є те, що основною гарантією його надання виступають сталі постійні грошові доходи фізичної особи - позичальника. Споживчий кредит належить до числа дорогих кредитів, що означає високу процентну ставку - 15-30%. Головною причиною цього є високий ризик неповернення кредиту. До споживчих кредитів відноситься надзвичайно широкий набір видів позик. У самому загальному плані виділяють товарні й грошові споживчі кредити.

Споживчі кредити по строках погашення класифікуються:

• кредити на виплату;

• револьверні кредити;

• кредити одноразового погашення;

Кредити на виплату припускають погашення його й відсотків по ньому щомісяця рівними частинами. Строк погашення таких кредитів - від 2 до 5 років. Суми кредиту залежать від об'єкта кредитування, кредити видаються під забезпечення гарантів.

У країнах західної Європи й США кредити на виплату підрозділяються на: прямі й непрямі банківські споживчі кредити.

1. Прямі - без посередництва торговельних фірм. Наприклад, у ФРН банки видають клієнтам-позичальникам кредитні чеки на круглі суми ( 10-20-50 марок) для оплати товарів торговельним фірмам. А останні, у свою чергу, одержують у банку готівку або перерахування на поточні рахунки.

2. Кредити з поручництвом торговельних фірм. Банк укладає договір з торговельною фірмою про кредитування її покупців у межах певної суми, а фірма бере на себе поручництво по боргових зобов'язаннях позичальників перед банком і укладає договір з покупцями, де визначаються сума кредиту, його умови й строки погашення. Ці договори передаються банку, що виплачує фірмі 80-90% суми кредиту, а іншу частину зараховує на блокований рахунок. Покупець погашає кредит вроздріб. У випадку непогашення кредиту в строк сума стягується банком із блокованого рахунку.

У групу револьверних кредитів включають кредити, надані позичальникові по єдиному активно-пасивному поточному рахунку у вигляді овердрафта або по кредитній картці. Надання овердрафта здійснюється під забезпечення ощадним вкладом або цінними паперами, або без забезпечення шляхом видачі чекової книжки.

Овердрафт це короткостроковий кредит, що перевищує залишок коштів на поточному рахунку клієнта в межах застереженого заздалегідь ліміту по овердрафту. При даній формі поточний рахунок клієнта не тільки зберігається, але на ньому дозволяється мати дебетове сальдо. Це означає, що не відкриваючи окремого позичкового рахунку, клієнт понад залишки своїх коштів і надходжень коштів на поточний рахунок одержує право на додаткову оплату розрахункових документів і дорожніх чеків за рахунок ресурсів банку. Цей кредит уводиться тільки для першокласних клієнтів і найчастіше при дотриманні двох умов:

- у прогнозованому періоді необхідно, щоб у підсумку джерела оборотних коштів клієнта перевищували розмір їхнього розміщення;

- потрібно іноді згода клієнта вкласти в банк на рік мінімально необхідну стабільну величину його коштів. Звичайно на терміновий депозит. Виникає депозитна гарантія, що є однієї з форм забезпечення повернення кредиту.

Суть револьверного кредиту по кредитній картці має свою особливість. Доходи за користування цим кредитом банки одержують у вигляді відсотків, які втримуються з торговельних підприємств за оплату торговельних рахунків, процентної суми за кредит і плати за картку.

Третя група кредитів - кредити одноразового погашення характерні тим, що погашення боргу й відсотків по них здійснюється одночасно. Такі кредити називаються бриджинг-кредиты.

Крім зазначених кредитів, індивідуальним позичальникам надають так само обліковий короткостроковий кредит (дисконт векселя), кредит з індивідуальними умовами для придбання дорогих товарів, на навчання дітей, персональні кредити студентам та інше. Банк надає кредити фізичним особам у розмірах, які визначаються виходячи з вартості товарів і послуг, які є об'єктом кредитування. Розмір кредиту на ремонт житлових будинків, садових будинків, дач і інших будинків визначається в границях вартості майна, майнових прав, які можуть бути передані фізичною особою банку як забезпечення, і сумою його поточних доходів, за винятком обов'язкових платежів. Строк кредиту встановлюється залежно від цілей об'єкта кредитування, розміру позики, платоспроможності позичальника, причому він не повинен перевищувати 10 років від дня його надання. Фізичні особи погашають кредити шляхом перерахування коштів з особистого внеску, депозитного рахунку, перекладами поштою або готівкою. Банк може давати бланковий кредит тільки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту й перевірений авторитет у банківських колах (без застави майна або інших видів забезпечення - тільки під зобов'язання повернути кредит) із застосуванням підвищеної процентної ставки.

За допомогою споживчого кредиту реалізуються товари тривалого використання (автомобілі, меблі, холодильники, побутова техніка). Строк кредиту становить від трьох років, відсоток - від 10 до 20%. Населення промислово розвинених країн витрачає від 10 до 20% своїх щорічних доходів на покриття споживчого кредиту. У випадку несплати по ньому, майно вилучається кредиторами.

Іпотека – це один зі способів забезпечення зобов'язання нерухомим майном, при якому заставоутримувач має право у випадку невиконання заставником зобов'язання, одержати задоволення за рахунок закладеної нерухомості. Іпотека повинна забезпечити сплату заставоутримувачеві суми основного боргу й відсотків по ньому, відшкодування збитків і витрат, пов'язаних з використанням кредитних ресурсів, а якщо буде потреба й відшкодування видатків по реалізації предмета іпотеки. Іпотека може використовуватися в забезпеченні будь-якого грошового зобов'язання, у тому числі й зобов'язання за кредитним договором, що спричиняється існування іпотечного кредиту.

Іпотечний кредит – це кредит, наданий під заставу нерухомого майна. Видається на придбання або будівництво житла або покупку землі. Кредиторами можуть бути банки, іпотечні банки, спеціальні іпотечні компанії. Позичальниками можуть бути юридичні й фізичні особи, що мають у власності об'єкти іпотеки, або поручителів, що мають, які надають у заставу об'єкти іпотеки на користь позичальника. Об'єктами іпотеки виступають: земельні ділянки, підприємства, будинки, спорудження, житлові будинки й квартири, дачі, садові будинки й гаражі.

Поняття іпотеки з'явилось ще за часів Стародавньої Греції (початок VI ст. до н.е.) і вже тоді було пов'язане із забезпеченням відповідальності боржника перед кредитором. Подальший розвиток іпотеки пов'язаний із зародженням і еволюцією капіталістичних відносин .В Росії і в Україні, як частини Російської імперії, іпотечні відносини почали стрімко розвиватись після реформи 1861 року і досягли свого розквіту в 1910-1915 рр. після проведення аграрної (Столипінської) реформи. За радянських часів операції з іпотечного кредитування припинились через їх суперечність соціалістичному устрою держави.

Правове регулювання відносин іпотеки в нашій країні нині здійснюється на основі кількох нормативно-правових актів:

- ЗУ “Про заставу” від 2 жовтня 1992р.

- Земельний кодекс

- Цивільний кодекс;

- ЗУ “Про іпотеку” від 1 січня 2004 долі.

Згідно з законом про іпотеку впроваджено новий фінансовий інструмент – заставну. Заставна – це борговий цінний папір, що підтверджує безумовне право особини-власника на задоволення боржником вимог за основним зобов'язанням за умови, що воно підлягає виконанню в грошовій формі.

Найбільш розвинений іпотечний кредит у США, Канаді, Англії. Відсоток по кредиту коливається залежно від економічної кон'юнктури й становить від 15 до 30% і більше. Для того щоб іпотека могла здійснюватися, необхідне дотримання як мінімум трьох умов:

• повинні бути довгострокові фінансові ресурси, які можна надавати клієнтам у вигляді кредитів;

• повинні бути потенційні клієнти, здатні підтвердити, що їхні доходи достатні для погашення кредиту;

• повинна бути юридична можливість використання житла як застава.

Основними документами, що визначають взаємини банку й позичальника при наданні позички, є кредитний договір і договір про заставу (про іпотеку).

Договір про іпотеку укладається в письмової виді й повинен бути нотаріально завірений. Головною метою іпотечного кредиту є створення ефективного фінансово-кредитного механізму операцій з нерухомістю.

Лізинг – (слово англійського походження, дослівно переводиться як «брати під оренду») – це договір оренди машин і встаткування, а так само інших товарів для їхнього використання у виробничих цілях орендарем, у той час як ці товари купуються лизингодателем, і він зберігає право власності до кінця цього договору.

Лізинговий кредит – це кредитні відносини між юридичними особами, які виникають у випадку оренди майна й супроводжуються висновком лізингової угоди.

Об'єктом (предметом) лізингу є будь-яке нерухоме й рухоме майно, що може бути віднесене до основних фондів: машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна й інша техніка, будинку й т.п.. Не можуть бути об’єктом лізингу земельні ділянки, єдині майнові комплекси підприємств і їх відділені структурні підрозділи (філії, цеху, ділянки). Майно, що перебуває в державній або комунальній власності й щодо якого відсутня заборона передачі в лізинг.

Суб'єктами лізингу можуть бути:

лизингодатель (суб'єкт господарювання, що є власником об'єкта лізингу й здає його в оренду);

користувач (лизингополучатель) ? суб'єкт, що укладає угоду з лизингодателем на оренду й знаходження права володіння й розпорядження об'єктом лізингу, у встановлених лізинговою угодою границях);

виробник (підприємство, організація та інші суб'єкти господарювання, які здійснюють виробництво або реалізацію товарно-матеріальних цінностей).

Договір лізингу повинен бути укладений у писемній формі (предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу; розмір лізингових платежів і інші умови).

Лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в однобічному порядку, письмово сповістивши про це лізингодавця, у випадку, якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачений інший строк. Лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, які були сплачені лізингодавцю до такої відмови. Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу й вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або в повному обсязі й прострочення сплати становить більше 30 днів.

Лізингоодержувач протягом усього часу перебування предмета лізингу в його користуванні повинен підтримувати його в справному стані. Лізингоодержувач протягом строку лізингу несе видатку на утримання предмета лізингу, пов(язані з його експлуатацією, темничним обслуговуванням, ремонтом, якщо інші не встановлені договором або законом.

Основними видами лізингу, визнаними в усьому світі, є фінансовий лізинг і оперативний лізинг, а критеріями для такого розмежування служать строк використання встаткування й обсяг обов'язків лізингодавець.

Оперативний лізинг характеризується тим, що строк лізингу коротше, ніж нормативний термін служби майна, і лізингові платежі не покривають повної вартості майна. Тому лізингодавець змушений його здавати в тимчасове користування кілька разів, тому що для нього зростає ризик по відшкодуванню залишкової вартості об'єкта лізингу. У зв'язку із цим за інших рівних умов розміри лізингових платежів у випадку оперативного лізингу вище, ніж при фінансовому лізингу.

Для оперативного лізингу характерні наступні ознаки:

• строк договору лізингу значно менше нормативного терміну служби майна, внаслідок чого лизингодатель не розраховує відшкодувати вартість майна за рахунок надходжень від одного договору;

• майно в лізинг здається багаторазово;

• у лізинг здається не майно, що здобувається спеціально по заявці лизингополучателя, а наявне в лізинговій компанії. Іншими словами, лізингова компанія, здобуваючи майно, не знає його конкретного користувача. У зв'язку із цим лізингові компанії, що спеціалізуються на оперативному лізингу, повинні добре знати кон'юнктуру ринку лізингового майна - як нового, так і колишнього у вживанні;

• обов'язку по технічному обслуговуванню, ремонту, страхуванню лежать на лізинговій компанії;

• лизингополучатель може розірвати договір, якщо майно в чинність непередбачених обставин виявиться в стані, непридатному для використання;

• ризик випадкової загибелі, втрати, псування лізингового майна лежить на лизингодателе;

• розміри лізингових платежів при оперативному лізингу вище, ніж при фінансовому лізингу, оскільки лизингодатель повинен ураховувати додаткові ризики, зв'язані, наприклад, з відсутністю клієнтів для повторної здачі майна, можливим псуванням або загибеллю майна;

• по закінченні строку договору майно, як правило, вертається лизингодателю.

За бажанням лизингополучатель має право продовжити договір на нових умовах і навіть придбати його у власність.

Таким чином, оперативний лізинг є добре відома всім оренда. У свою чергу оперативний лізинг охоплює наступні різновиди:

рейтинг – короткострокові угоди оренди строком від одного дня до одного року без права наступного придбання орендованого майна;

хайринг – середньострокова оренда, що передбачає здавання внайми машин з одного року до трьох.

Фінансовий лізинг являє собою лізинг майна з повною виплатою вартості майна й характеризується тим, що строк, на який передається майно в тимчасове користування, наближається по тривалості на термін експлуатації й амортизації всієї або більшої частини вартості майна. Протягом строку договору лизингодатель за рахунок лізингових платежів повертає собі всю вартість майна й дістає прибуток від лізингової угоди. При фінансовому лізингу, як правило, обов'язок по технічному обслуговуванню й страхуванню лягає на лизингополучателя. Цей вид лізингу є найпоширенішим і містить у собі безліч різних форм, які одержали самостійні назви.

Основні ознаки, що характеризують фінансовий лізинг:

? лизингодатель здобуває майно не для власного використання, а спеціально для передачі його в лізинг;

? право вибору майна і його продавця належить користувачеві;

? продавець майна знає, що майно спеціально здобувається для здачі його в лізинг;

? майно безпосередньо поставляється користувачеві й приймається їм в експлуатацію;

? претензії по якості майна, його комплектності, виправленню дефектів у гарантійний строк лизингополучатель направляє безпосередньо продавцеві майна;

? ризик випадкової загибелі й псування майна переходить до лизингополучателю після підписання акту приймання-здачі майна в експлуатацію.

Існує безліч видів лізингу, розглянемо найбільш відомі з них:

Поворотний лізинг. Поворотний лізинг знайшов широке застосування в російській практиці. Його ідея полягає в наступному: підприємство (майбутній лизингополучатель) має встаткування, але йому не вистачає коштів для виробничої діяльності. Тоді це підприємство знаходить лізингову компанію й продає їй своє майно. У свою чергу, лізингова компанія здає його в лізинг цьому ж підприємству. Таким чином, у підприємства з'являються кошти, які можуть бути спрямовані, наприклад, на поповнення оборотних коштів. Причому договір складається так, що після закінчення строку його дії підприємство має право викупу встаткування й тим самим відновлює на нього право власності.

Цей вид лізингу в першу чергу повинен зацікавити підприємства, що випробовують труднощі з фінансовими ресурсами. Таким підприємствам вигідно продати майно лізингової компанії, одночасно укласти з нею лізинговий договір і продовжити користуватися майном.

Угода відбувається в наступній послідовності:

1 - укладається лізингова угода між орендодавцем і орендарем;

2 - лізингова фірма купує встаткування в орендаря - власника встаткування;

3 - орендар регулярно виплачує орендні платежі відповідно до умов лізингового контракту.

Переваги такої угоди для первісного власника, а згодом лизингополучателя встаткування, полягають у наступному:

• він може вдатися до послуг лізингової компанії у випадках, уже після покупки встаткування, коли стало очевидним, що відволікання значних коштів з обороту на закупівлю цього встаткування привело або може привести до погіршення його фінансового становища;

• він одержує від лізингової компанії повну вартість устаткування, повертає витрачені на закупівлю встаткування кошти, зберігаючи при цьому за собою право володіння й користування цим устаткуванням;

• він може вести переговори з лізинговою компанією (які іноді можуть забирати тривалий час) уже маючи необхідне йому встаткування й використовуючи його. Крім того, орендні платежі віднімаються із суми оподатковуваного прибутку підприємства й ураховуються, як поточні оперативні видатки;

• від орендаря потрібно представити менше, чим при одержанні банківського кредиту, додаткове гарантійне забезпечення угоди (акцій, облігацій, банківської поруки або яких-небудь інших форм гарантій).

Таким чином, навіть ті компанії, які на момент покупки встаткування за якимись причинами не хотіли, не могли або попросту не знали про можливості лізингу, мають можливість використовувати всі його переваги (включаючи прискорену амортизацію, віднесення підприємством лізингових платежів на собівартість і т.д.) уже після придбання встаткування. Ця схема лізингу часто використовується саме з метою одержання податкових пільг, передбачених для договору фінансових оренд.

Нарешті, поворотний лізинг часто є найбільш ефективним і відносно дешевим способом поліпшення фінансового становища підприємства. Величина орендних платежів при даному виді лізингу залежить в основному від поточної вартості кредиту й вартості орендованого встаткування за винятком амортизації.

Різниця між покупною ціною встаткування й ціною його реалізації лизингодателю звичайно не виплачується орендареві, а враховується в амортизації, або пропорційно розподіляється через орендні платежі. У випадку, якщо ринкова ціна на момент висновку угоди нижче, ніж неамортизована залишкова вартість устаткування, різниця враховується на балансі орендаря як збитки.

Важливою перевагою поворотного лізингу є використання вже, що перебуває в експлуатації встаткування, як джерело фінансування споруджуваних нових об'єктів. Поворотний лізинг дає можливість рефінансувати капітальні вкладення з меншими витратами, чим через залучення банківських позичок, особливо якщо платоспроможність підприємства ставиться організаціями, що кредитують, під сумнів через несприятливе співвідношення між його статутним і позиковим фондами й можливістю одержати додаткові позикові кошти, тільки під ризиковий (більше високий) позичковий відсоток.

Варто також підкреслити, що даний лізинг є джерелом середньо- і довгострокового рефінансування, у той час як комерційні банківські кредити видаються, як правило, на строк в 1,5 року з необхідністю їхнього послідовного поновлення. Часто лізинг здійснюється не прямо, а через посередника. При цьому в договорі передбачається, що у випадку тимчасової неплатоспроможності або банкрутства посередника лізингові платежі повинні надходити основному лизингодателю. Подібні угоди одержали назву "сублизинг".

По строку використання майна й пов'язаним з ним умовам амортизації розрізняють:

лізинг із повною окупністю й, відповідно, з повною амортизацією майна, коли строк договору рівняється нормативному терміну служби майна й відбувається повна виплата лизингодателю вартості лізингового майна;

лізинг із неповною окупністю й, відповідно, неповною амортизацією майна, при якому строк договору менше нормативного терміну служби майна, і протягом його дії окупається тільки частина вартості лізингового майна.

Лізинг міжнародний— вид фінансового лізингу, що укладається підприємствами й організаціями різних країн. Лізингова фірма купує встаткування в іноземної (або національної) фірми й здає його в оренду національному (або іноземному) орендареві.

Лізинг банківський — лізингова угода, у якій як лізингова компанія виступає банк, що здобуває за замовленням лизингополучателя встаткування й сдающий йому це встаткування в оренду.

Левередж (кредитний, пайовий, роздільний) лізинг, або лізинг із додатковим залученням коштів найбільш складний, тому що пов'язаний із многоканальным фінансуванням і використовується, як правило, для реалізації дорогих проектів.

Відмітною рисою цього виду лізингу є те, що лизингодатель, купуючи встаткування, виплачує зі своїх коштів не всю його суму, а тільки частина. Іншу суму він бере в позичку в одного або декількох кредиторів. При цьому лізингова компанія продовжує користуватися всіма податковими пільгами, які розраховуються з повної вартості майна.

Іншою особливістю цього виду лізингу є те, що лизингодатель бере позичку на певних умовах, які не дуже характерні для вітчизняних фінансово-кредитних відносин. Кредит береться без права обігу позову на активи лизингодателя. Тому, як правило, лизингодатель оформляє на користь кредиторів застава на майно до погашення позики й уступає їм права на одержання частини лізингових платежів у рахунок погашення позички.

Таким чином, основний ризик по угоді несуть кредитори - банки, страхові компанії, інвестиційні фонди або інші фінансові установи, а забезпеченням повернення позички служать тільки лізингові платежі й здаване в лізинг майно. На Заході більше 85% всіх великих лізингових угод побудовані на основі левередж лізингу.

Чистий лізинг – це відносини, при яких орендар бере на технічне обслуговування орендоване майно й, у платежах по лізингу не додаються витрати лизингодателя на експлуатацію майна, тобто – чисті платежі.

Факторинг (factorіng, ант. від factor - посередник) - це переуступка банку неоплачених боргових зобов’язань, що виникають між господарськими суб’єктами в процесі реалізації товарів і послуг, на засадах комерційного кредиту [14].

Таким чином, факторинг дозволяє кредиторам, у тому числі крупним (залізниці, оптові фірми тощо), які постійно мають справи з великою кількістю боржників, звільнитись від трудомісткої роботи з своєчасного отримання від них платежів (табл. 11.3).

Перевагами факторингового обслуговуванню є те, що фірма має справу не з розрізненими покупцями, а з факторинговою компанією, що регулярно направляє своєму клієнту виписки по рахунках, одержуючи винагороду за послуги. Компанія стягує заздалегідь обумовлену комісію (0,5-2% до суми обороту клієнта) у залежності від надійності покупців, виду послуг, якості боргових вимог, а також відсотки по позичках під ці вимоги. Факторингові компанії ретельно перевіряють вимоги, що здобуваються, з погляду платоспроможності покупця за допомогою своїх довідкових відділів і банків. Нерідко ці компанії приймають на себе ризики несплати вимог, у тому числі фінансові ризики, зв'язані з неплатоспроможністю імпортера ("дель-кредере").

Факторинг також має деякі недоліки, а саме:

1. плата за факторинг дещо вища, ніж плата за короткостроковий банківський кредит (хоча різниця буде незначною)

2. документообіг між банком та клієнтом при здійсненні факторингу на етапі фінансуання набагато складніший, ніж за кредитом В Україні факторинг поки що не розглядають як самостійну сферу діяльності. Банки надають перевагу факторингу як послузі, лише розширюючи асортимент кредитних продуктів. Спеціалізованих факторингових компаній на ринку практично не існує.

Державний кредит – це коли позичальником є держава, а кредиторами – юридичні та фізичні особини.

Державний кредит виник уже в рабовласницькому ладу, головним чином у зв'язку з війнами, які вимагали великих матеріальних витрат.

Історія становлення державного кредиту в Україні бере свій качан з 1995 р., коли вперше були випущені облігації внутрішньої державної позики ОВДП. Емітентом цього виду цінних паперів стало Міністерство фінансів України.

За своїм економічним змістом державний кредит невіддільний від державного боргу. Наслідком державного кредиту є зростання державного боргу.

Державних борг – це торба коштів, отриманих від випущених, алі ще не погашених державних позик.

Державний борг буває внутрішній та зовнішній.

Державний внутрішній борг ? це строкові боргові зобів?язання Уряду України в грошовій формі, що виникли в результаті запозичень на внутрішньому ринку.

Державний зовнішній борг – це строкові боргові зобів?язання Уряду України, що виникли в результаті запозичення держави на зовнішньому ринку.

Розвиток міжнародних економічних відносин передбачає як необхідну передумову наявність міжнародного кредиту і можливість здійснення міжнародних кредитних операцій.

Міжнародний кредит – це надання позичкових капіталів державам, банкам, фірмам, підприємствам різних країн у тимчасове користування на засідках оплати та повернення в домовлені рядка, тобто належність кредитора й позичальника до різних країн. На практиці він здійснюється через надання валютних і товарних ресурсів на умовах зворотності та виплати відсотків, переважно у вигляді позик, тобто міжнародний кредит - це надання позичкових капіталів одних країн іншим у тимчасове користування на засадах оплати та повернення у домовлені строки. Необхідність використання міжнародного кредиту визначається потребами поглиблення міжнародного розподілу праці і розвитку світогосподарських зв’язків. Кошти для міжнародного кредиту мобілізуються на міжнародному та національному ринках позичкових капіталів.

Суб?єктами міжнародного кредиту є державні структури, банки, міжнародні та регіональні валютно-кредитні організації, підприємства (фірми) та інші юридичні особини, окремі громадяни, кредиторами й позичальниками – представники різних країн.

Об’єктами кредитування є передані кредитором у тимчасове розпорядження позичальника товарні й валютні ресурси, грошовий та товарний капітал, рухоме та нерухоме майно або витрати, пов’язані із задоволенням потреб держави.

За джерелами міжнародний кредит поділяється на:

? внутрішнє кредитування і фінансування зовнішньої торгівлі

? іноземне кредитування і фінансування зовнішньої торгівлі

? змішане кредитування і фінансування зовнішньої торгівлі.

Обсяги прямих інвестицій різних країн на 30.06.2006 року представлені на рис. 11.4 [12]:





Міжнародний кредит відіграє важливу роль, а саме:

? сприяє інтернаціоналізації виробництва та обміну;

сприяє зміцненню міжнародних економічних зв’язків;

? підвищує економічну ефективність зовнішньої торгівлі, стимулює та прискорює зростання світового товарообороту;

? забезпечує безперервність міжнародних розрахунків та прискорює міжнародний оборот коштів;

? є методом регулювання платіжних балансів;

Принципи міжнародного кредиту:

? зворотність: якщо отримані засоби не повертаються, має місце безповоротна передача грошового капіталу, тобто фінансування

? терміновість, що забезпечує зворотність кредиту призначений угодою терміни;

? платність, що відбиває чинність закону вартості і способу здійснення диференційованих умов кредиту;

? матеріальна забезпеченість, що виявляється в гарантії

його погашення;

? цільовий характер - визначення конкретних об'єктів позики (наприклад, "зв'язані" кредити), його застосування насамперед з метою стимулювання експорту країни-кредитора

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com