Перечень учебников

Учебники онлайн

7.1. Механізм формування попиту та пропозиції грошей

Попит на гроші — одне з ключових і найскладніших явищ ринку грошей. В Україні тільки формується цей ринок, вивчається попит на гроші, опановуються нові методи реалізації грошово-кредитної політики.

Попит на гроші виступає як запас грошей, який хочуть мати у своєму розпорядженні економічні суб'єкти на певний момент. Якщо такий запас грошей розглядати як елемент багатства, яким володіють економічні суб'єкти, то попит на гроші можна трактувати як їхнє бажання мати певну частину свого портфеля активів або багатство в ліквідній формі, то це означає збільшення попиту на гроші і навпаки. Такий підхід був застосований Кейнсом, який назвав своє трактування попиту на гроші теорією переважної ліквідності.

Після Кейнса його ідея спекулятивного попиту на гроші знайшла свій розвиток у працях Дж. Тобіна та ін. Вони довели, що спекулятивний мотив впливає на весь обсяг попиту на гроші і розширює роль відсотка як фактора формування попиту на гроші.

Попит на гроші тісно пов'язаний зі швидкістю грошового обігу обернено пропорційною залежністю. У міру зростання попиту на гроші кожна грошова одиниця, що є в обігу, буде довше перебувати в розпорядженні економічного суб'єкта і буде більш повільним її обіг і навпаки:

1) швидкість грошей не може бути постійною;

2) збільшення швидкості обігу грошей і падіння попиту на гроші може компенсувати дефіцитні платіжні кошти при зниженні умови монетаризації ВНП і послабити кризу неплатежів;

3) зменшення швидкості обігу грошей шляхом збільшення попиту на них послаблює вплив збільшення маси грошей в обігу на кон'юнктуру ринку [13].

Мета попиту на гроші:

• створення запасу купівельних і платіжних коштів;

• накопичення грошей як капіталу, як форми багатства, що може давати прибуток власникові у вигляді відсотків;

• можливість накопичених запасів грошей підпорядковуватись двом вищевказаним цілям.

Звідси випливають і групи мотивів попиту на гроші з боку економічних суб'єктів:

трансакційний мотив;

мотив обережності;

спекулятивний мотив.

Сукупний попит на гроші складається з трансакційного попиту і попиту на гроші як на активи, а кількісно виражається в грошових агрегатах М1 + М2 + М3. Трансакційний попит визначається обсягом як особистого, так і виробничого споживання. У цілому в суспільстві він становить сукупність готівки і грошей на поточних рахунках, які необхідні для оплати послуг та товарів. Економічний зміст попиту на гроші як на активи заключається в тому, що частину грошей індивід розміщує в активи з метою отримання від них доходу [13].

Провідними чинниками, що визначають сукупний попит на гроші на макрорівні є :

зміна обсягу виробництва (національного доходу);

зміна абсолютного рівня цін;

зміна реального обсягу виробництва;

швидкість обігу грошей [13;31].

Для урахуванням сучасних показників впливу на попит існує така формула [1, 9]:



(7.1)

де V — реальний обсяг ВНП;

Р — середній рівень цін;

R — рівень очікуваного доходу за альтернативними грошовими активами;

В — обсяг багатства;

I — рівень інфляції;

О — очікувані зміни ринкової кон'юнктури ;

+ — пряма залежність;

- — обернена залежність.



Провідні фактори, що визначають загальний попит на гроші, наведені в табл. 7.1 [14;30].

Щоб краще зрозуміти функціональну залежність між основними чинниками, що визначають попит на гроші, зобразимо їх у вигляді кривих у системі координат, як це показано на рис. 7.1.





По вертикалі системи координат відображена норма (у відсотках) очікуваного доходу на альтернативні грошам активи, включаючи норму депозитного процента. Зміна цієї норми означає зміну альтернативної вартості зберігання грошей у формі, яка не приносить доходу.





По горизонталі відображений обсяг попиту на гроші в млрд. грн. Сукупність кривих МД, МД1, MД2 відображає функціональну зміну попиту на гроші залежно від двох груп чинників: зміни номінального обсягу ВНП та зміни норми очікуваного доходу (тобто альтернативної вартості зберігання грошей). Криві ПК, ПК1 і ПК2 відбивають зміну поточної каси як трансакційної складової попиту на гроші [13].

Залежність попиту на гроші від номінального обсягу ВНП (Y) виявляється у зміщеннях кривої МД вліво і вниз у позицію МД1, якщо Y зменшується, чи вправо і вверх у позицію МД2, коли Y збільшується. У цих випадках передусім зміщується крива поточної каси (ПК), яка реагує лише на зміни обсягу Y, про що свідчить її вертикальне положення. При зменшенні обсягу ВНП потреба в поточній касі буде зменшуватися, ПК зміститься в позицію ПК1 і "потягне" за собою криву загального попиту МД у позицію МД1. Відповідно при збільшенні обсягу ВНП потреба в поточній касі зростатиме, ПК зміститься в позицію ПК2 і "виштовхне" криву МД у позицію МД2. Аналогічно може впливати на зміну положення кривої МД зміна обсягу багатства, що його мають у своєму розпорядженні економічні суб'єкти, оскільки вона, власне, є наслідком зміни обсягу ВНП [13].

Залежність попиту на гроші від норми очікуваного доходу (R) виявляється у переміщенні його величини безпосередньо по кривій МД. Якщо норма доходу зростає, наприклад з 6% до 10%, то попит з точки А, яка адекватна обсягу 4,0 млрд грн., переміститься в точку Б, яка відповідає обсягу 3,0 млрд грн., тобто скоротиться на 1,0 млрд грн. І навпаки, при зниженні норми доходу, наприклад з 6% до 4%, обсяг попиту переміститься в точку В, адекватну 5,0 млрд грн., тобто зросте на 1,0 млрд грн. При цьому крива ПК залишається нерухомою, бо вважається, що трансакційна складова попиту не реагує на зміну норми доходу (відсотка) [13].

У разі одночасної зміни обох чинників впливу на попит відбудеться зміщення кривої попиту в нове положення (ДМ1 чи ДМ2) і самої точки попиту на новій кривій, що спричинить зміну попиту в іншому розмірі, ніж при зміні кожного з цих чинників окремо. З наведеного вище графічного зображення попиту на гроші чітко видно два різні характери його руху :

• у вигляді переміщення самої кривої попиту вверх і вправо чи вниз і вліво, що свідчить про еластичність попиту на гроші від номінального обсягу валового продукту;

• у вигляді руху точки попиту по його кривій вверх і вліво чи вниз і вправо, що свідчить про еластичність попиту на гроші від відсотка та інших очікуваних доходів на активи. Ці два види руху потрібно чітко розрізняти, але розглядати у взаємозв'язку, щоб мати завершену картину динаміки попиту на гроші [13].

Монетаристська теорія розглядає пропозицію грошей як альтернативний чинник протидії попитові, як два невіддільних і водночас протилежних боки єдиного економічного механізму, що постійно взаємодіють на монетарному ринку.

Суть пропозиції грошей полягає в тому, що економічні суб'єкти в якийсь момент можуть мати у своєму розпорядженні певний запас грошей, який вони можуть за кращих умов пустити в обіг.

На мікроекономічному рівні кожний економічний суб'єкт, взаємодіючи зі своїм попитом, у випадку перевищення запасу грошей пропонує їх для продажу на ринку. І, навпаки, перевищення попиту над наявними запасами формує його попит на гроші.

На макроекономічному рівні пропозиція формується під впливом фактичної грошової маси в обігу, яка і становить природну межу пропозиції грошей. Лише додаткова емісія здатна розширити пропозицію грошей на цю межу.

Керує пропозицією банківська система за допомогою трьох важелів:

грошової бази, що є консолідованим показником резервних грошей банківської системи;

банківських резервів;

грошово-кредитного мультиплікатора як коефіцієнта збільшення кількості грошей в обігу внаслідок операцій на монетарному ринку.

Грошова база (mб) перебуває під постійним контролем центрального банку і багатьох інших показників, що діють незалежно від його волі і можуть самостійно впливати на обсяг пропозиції грошей.

Такими показниками можуть бути зміни:

• норми обов'язкового резервування;

• дисконтної ставки;

• типової ринкової процентної ставки;

• багатства економічних суб'єктів;

• процентної ставки за депозитами до запитання;

• тонізація підприємницької діяльності, яка обслуговує зміну структури грошових запасів на користь готівки;

• низький стан довіри до банків, банківська паніка.

Пропозиція грошей виражається формулою:



(7.2)

де М1 — пропозиція грошей або готівки поза банками;

m — коефіцієнт грошово-кредитного мультиплікатора;

mб — грошова база.



До інструментів, за допомогою яких центральні банки можуть активно регулювати пропозицію грошей в економіці, належать:

• встановлення норми обов'язкового резервування коштів комерційними банками, що дає змогу утримувати певний мінімальний рівень ліквідності банківської системи;

• рефінансування комерційних банків;

• операції на відкритому ринку [15].

Оскільки пропозиція грошей як явище екзогенне формується насамперед банківською системою, графічне зображення кривої пропозиції в системі координат буде залежати від тактичних цілей грошово-кредитної політики.

Якщо тактичною метою цієї політики є підтримання на незмінному рівні маси грошей в обороті при вільному русі процентної ставки, то крива пропозиції грошей матиме такий вигляд (рис. 7.2) [13].



Якщо грошово-кредитна політика визнає за тактичну мету утримання на незмінному рівні процентної ставки при вільному русі грошової маси, то крива пропозиції набуде такого вигляду (рис. 7.3) [13].

Горизонтальна лінія М1, проведена з точки 8, свідчить про те, що пропозиція грошей (точка А) повинна змінювати своє положення вліво чи вправо на горизонтальній прямій М1 (залежно від зміни попиту на гроші) так, щоб утримувати процентну ставку на рівні 8%.

Якщо ж як метою монетарної політики буде підтримання процентної ставки на рівні 10%, то лінія пропозиції грошей переміститься вверх у точку 10, але збереже горизонтальне положення [13].

Крива пропозиції грошей може набути вигляду нахиленої лінії, якщо грошово-кредитна політика передбачає збільшення маси грошей, проте меншою мірою, ніж це потрібно для збереження стабільного рівня процента. У такому разі одночасно змінюється і маса грошей, і норма процента, а крива пропозиції грошей займе положення, показане на рис. 7.4 [13].



Вибір тактичної цілі грошово-кредитної політики і відповідної їй кривої пропозиції грошей залежить від конкретної економічної ситуації в країні та тих чинників, які обумовили зміну попиту на гроші, відповідно до якої банківська система повинна відкоригувати пропозицію грошей.

Отже, надмірна пропозиція грошей або призводить безпосередньо до інфляції,або чинить інфляційний тиск на економіку країни.

Схему впливу надмірної пропозиції грошей у країні на інфляцію зображено на рис. 7.5.



Слід зазначити, що основні постулати монетаристів у принципових моментах збігаються з теоретичними поглядами Дж. Кейнса. Однак є і деякі протилежності. Так, Дж. Кейнс вважав, що збільшення грошової маси приводить до підвищення пропозиції грошей і викликає внаслідок цього зниження відсотка. Його падіння сприяє нарощуванню інвестиційного процесу і зростанню суспільного виробництва. Що ж стосується монетаристів, то грошова маса в них уже своєю зміною безпосередньо впливає на суспільне виробництво.

Отже, надмірна пропозиція грошей або призводить безпосередньо до інфляції, або чинить інфляційний тиск на економіку країни.

7.2. Графічна модель грошового ринку. Рівновага на грошовому ринку

Ринок грошей, як і будь-який ринок, залежить від попиту і пропозиції. Між попитом і пропозицією грошей завжди є певне співвідношення. Якщо дві криві — попиту і пропозиції — накласти одну на одну в одній системі координат, то одержимо завершену графічну модель грошового ринку. У ній попит і пропозиція подаються у взаємодії, і визначається результат цієї взаємодії: рівень їх урівноваження та норма рівноважної ставки процента, що відповідає цьому рівню (рис. 7.6) [13].

Криві попиту (МД) і пропозиції (М1) перетинаються в точці А, якій адекватні маса грошей в обороті на суму 4,0 млрд грн. та ставка очікуваного доходу (номінального процента) на рівні 8%. Це значить, що економічні суб'єкти в даній економічній ситуації бажають мати у своєму розпорядженні грошей на суму 4,0 млрд грн., а банківська система може забезпечити пропозицію грошей на цьому ж рівні, щоб урівноважити попит і пропозицію. За цієї умови ставка процента (очікувавного доходу) стабілізується на рівні 8%. Цей рівень є рівноважною ставкою процента, яка буде задовольняти вимоги обох сторін ринку. Ні за якої іншої ставки процента подібна зрівноваженість попиту і пропозиції неможлива.

Рівновага на ринку може порушуватись під впливом багатьох чинників: коли змінюється попит; коли зменшуються обсяги виробництва та одночасно зростають ціни; коли прискорюється швидкість обігу грошей та ін. Підтримання рівноваги вимагає від держави виваженої грошово-кредитної політики.

Важливу роль у збалансуванні грошового обороту, а також попиту і пропозиції на грошовому ринку відіграють заощадження та інвестиції.

1. Заощадження сімейних господарств є єдиним джерелом чистих інвестицій у закритій економічній системі.

Так, в економіці України в 1992 – 1994 рр. внаслідок гіперінфляції попередні заощадження населення повністю знецінилися, а нові заощадження в національних грошах не створювалися. Інвестування в розвиток виробництва в цей період фактично припинилося, за винятком незначних вкладень за рахунок централізованих коштів державного бюджету.

2. Зростання обсягу заощаджень створює верхню межу нарощування інвестицій у секторі "фірми".

Проте зростання обсягу інвестицій, як правило, не досягає цієї верхньої межі. Частину коштів, що надійшли на грошовий ринок за потоком заощаджень, мобілізує уряд для державних закупівель та інших витрат. Тільки скорочення бюджетного дефіциту дає можливість максимально наблизити фактичний обсяг інвестицій до його верхньої межі та навіть перевищити її за рахунок інших джерел.

3. Заощадження населення, що надійшли на грошовий ринок і не мобілізовані урядом для своїх потреб та не осіли в грошових запасах, мають бути позичені сектором "фірми" для інвестування. Інакше на грошовому ринку виникне надлишок коштів, а на товарних ринках (на ринку продуктів передусім) — відсутність попиту на товари. Неінвестовані заощадження неминуче викличуть кризу збуту, скорочення виробництва, зниження доходів і заощаджень у секторі "сімейні господдарства". У нереалізованих товарних запасах будуть "заморожені" значні капітали.

На підставі наведених трьох висновків можна формалізувати зв'язок між інвестиціями та заощадженнями в такому вигляді [13]:

, (7.3) де Ір — інвестиційні ресурси, що надходять у розпорядження фірм; З — загальна маса заощаджень, що надійшла на грошовий ринок; Дп — сума приросту державних позик, розміщених на грошовому ринку.

Дотримання цієї рівності є необхідною передумовою збереження рівноваги на грошовому ринку, а отже — передумовою нормального функціонування банків та інших фінансових посередників, оскільки формування кредитних ресурсів буде відповідати попиту на кредит [22].

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com