Перечень учебников

Учебники онлайн

14.1. Поняття, призначення та класифікація комерційних банків

У сучасних умовах банки відіграють важливу роль у фінансовій системі держави. З виділенням України як незалежної держави з’являється велика кількість комерційних банків, що відіграють не останню роль у становленні держави. Комерційні банки як банки другого рівня складають основу кредитної системи України.

Законом України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що комерційний банк - це установа, функцією якої є кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове і розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій. Акціонерні банки організовуються у формі акціонерних компаній. У сучасних умовах акціонерна форма є головною формою організації банків у промислово розвинутих країнах (відкриті, закриті акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю).

Неакціонерні банки знаходяться у власності партнерів або індивідуальних осіб.

Кооперативні банки - кредитно-фінансові інститути, що створюються товаровиробниками на ділових засадах для задоволення взаємних потреб. Кооперативні банки створювалися на умовах добровільного об’єднання грошових коштів фізичних та юридичних осіб. Основне завдання їх діяльності - надання кредитів та здійснення інших банківських операцій на пільгових умовах для членів банку. За обсягом операцій вони схожі з комерційними банками.

Муніципальні банки - різновид ощадних установ, першочергова діяльність яких зводилась до залучення заощаджень населення і виконання функцій скарбника муніципалітету. В сучасних умовах вони здійснюють практично всі види банківських операцій, а роль муніципалітетів зводиться до гарантії їх зобов’язань і призначення керівних органів.

Комунальні банки - спеціалізовані кредитні установи, призначені для кредитування та фінансування житлового і комунального господарства. Більша частина їх акцій належить місцевим органам влади.

Державні банки становлять кредитні установи, що знаходяться у власності держави.

Змішані банки - банки за участю державного і приватного капіталу.

Міждержавні (міжнародні) банки - міжнародні кредитні організації, створені на підставі міждержавних договорів з метою регулювання валютних і кредитно-фінансових відносин. До числа найбільших міждержавних банків входять: Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку і його філії (Міжнародна асоціація розвитку і Міжнародна фінансова корпорація), Банк міжнародних розрахунків тощо.

Іноземні банки - банки, які повністю або частково належать іноземним інвесторам, їх діяльність в країні перебування регламентується особливим національним законодавством. У сучасних умовах вони функціонують у вигляді закордонних відділень та філій великих банків.

В залежності від наявності філій банки поділяються на ті, що:

а) мають філії (багатопільні, монофілійні);

б) безфілійні.

Найширшу мережу філій має Укрощадбанк (близько 1500 філій), який має свої відділення в усіх адміністративних районах країни. До багатофілійних належать АКБ «Україна» - понад 500 філій, «Аваль» - понад 200, Укрсоцбанк – понад 100 філій. Більшість же вітчизняних банків є мало- і безфілійними.

За функціями та характером діяльності виділяють універсальні та спеціалізовані банківські установи.

Універсальні банки - кредитні установи, що здійснюють всі основні види банківських операцій: депозитні, кредитні, розрахункові, фондові, довірчі та інші.

Із загальної кількості 188 функціонуючих банків біля 10% є універсальними, які повинні безпосередньо здійснювати інвестиційно-інноваційну діяльність. Одним з напрямків діяльності цих банків є кредитування різних етапів процесу «дослідження - виробництво»; фінансування створення та впровадження прогресивних науково-технологічних нововведень; придбання авторських прав на нововведення, лізингові операції, факторингові операції, конкурсне фінансування, проведення досліджень, експертиза нововведень і надання інформаційних послуг.

Спеціалізовані банки - банки, що спеціалізуються на кредитуванні певної галузі економіки або господарської діяльності чи групи населення або на формах залучення коштів у вклади; характеризуються вузькою спеціалізацією. Різновидами спеціалізованих банків є:

- інвестиційні банки, що мобілізують ресурси та надають позики шляхом випуску і розміщення облігацій та інших зобов’язань. Інвестиційні банки виступають посередниками між інвесторами і тими, кому потрібна позика, а також у ролі гаранта емісій та організаторів гарантійних банківських синдикатів, здійснюють купівлю-продаж акцій та облігацій за свій рахунок, надають кредити покупцям цінних паперів;

- ощадні банки - банківські установи, основною функцією яких є залучення заощаджень і тимчасово вільних коштів населення; як правило, невеликі кредитні установи, що діють у регіональному масштабі;

- банки розвитку здійснюють кредитування промисловості в масштабах всієї країни або ж окремих галузей економіки. Серед цих банків переважають державні банківські інститути, але існують і змішані - за участю приватного національного та іноземного капіталу. Банки розвитку спеціалізуються на кредитуванні промисловості та інфраструктури. Поруч з ними функціонують державні і сільськогосподарські банки розвитку, діяльність яких пов’язана з кредитною кооперацією. Банки такого типу створюються переважно в країнах, що розвиваються.

У сучасних умовах більшість комерційних банків в Україні намагається мати статус універсального банку, що пояснюється впливом конкуренції, хоча багато з них ще не можуть надавати повний пакет банківських послуг. В рамках даної тенденції (при паралельному збереженні і розвитку спеціалізації) змінюється концепція взаємовідносин банків з клієнтами, створюються принципово нові напрямки розвитку банківської справи. Це виражається не тільки у збільшенні кількості пропонованих клієнтам послуг, а і в якісних змінах структури операцій, зниженні питомої ваги позико-збережних операцій та збільшенні обсягів операцій з цінними паперами.

Сучасні банки виконують багато функцій, які можна узагальнити в наступні [14]:

- акумуляція тимчасово вільних коштів населення, господарюючих установ, державних органів;

- надання позик тим, хто має в них потребу;

- організація розрахунків між господарюючими суб’єктами;

- створення кредитних засобів обігу.

Банк, як і будь яка установа, має свою організаційну структуру: органи управління банком (рада банка, збори акціонерів), які чітко регламентуються існуючим законодавством і його функціональні підрозділи ( кредитний відділ, валютний відділ та ін), які більшою мірою визначаються самим банком.

Метою роботи комерційного банку є отримання прибутку. Функціонування банків ґрунтується на принципах:

- комерційний банк повинен здійснювати свою діяльність у межах тих ресурсів, які він реально має. До складу цих ресурсів, які називають банківським капіталом, належать як власний капітал банка, так і тимчасово вільні кошти фізичних і юридичних осіб.

- банк повинен бути економічно самостійним;

- банк усю сукупність своїх взаємовідносин з господарюючим суб’єктом може будувати тільки на ринкових умовах;

- діяльність банку в системі регульованої економіки може направлятися з боку держави переважно економічними методами.

Дозвіл на створення комерційного банку надає НБУ.

Ліцензування – це порядок видачі комерційним банкам, які набули статусу юридичної особи, дозволу на здійснення банківських операцій.

Для реєстрації банку до НБУ необхідно подати наступні документи:

заяву про реєстрацію банку;

установчий договір (крім державного та кооперативного банків);

статут банку;

рішення про створення банку;

бізнес-план;

інформацію про фінансовий стан учасників;

документи, які підтверджують ділову репутацію учасників, що братимуть істотну участь у банку;

бухгалтерську та фінансову звітність учасників;

відомості про кількісний стан органів управління та контролю в банку;

копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію;

копії звіту про проведення відкритої підписки на акції;

відомості про професійну придатність та ділову репутацію керівних осіб банку;

нотаріально завірені копії установчих документів акціонерів (учасників банку);

документ, що засвідчує наявність приміщення для розміщення банку;

копії платіжних документів про здійснення учасниками банку сплати внесків до статутного капіталу.

Для здійснення своєї діяльності комерційний банк повинен мати певні ресурси. Власні ресурси комерційного банку утворюють власний капітал, який складається зі статутного фонду, резервного фонду, нерозподіленого прибутку і довгострокових зобов’язань.

Кредитна політика банку визначає завдання й пріоритети кредитної діяльності, засоби і методи їх реалізації, а також принципи і порядок організації власне кредитного процесу. Кредитна політика є основою організації процесу банківського кредитування відповідно до загальної ринкової стратегії діяльності банку й повинна чітко визначати цілі кредитування, правила їх реалізації, а також відповідне документальне та методичне забезпечення.

На формування кредитної політики банку значний вплив оказують зовнішні та внутрішні фактори (рис. 14.2).





Способи й методи реалізації кредитної політики формалізуються у відповідних внутрібанківських документах, основними серед яких є:

а) стандарти кредитування;

б) кредитні інструкції.

В стандартах кредитування повинні бути відбиті такі основні моменти:

- порядок збору й аналізу фінансової інформації;

- вимоги до забезпечення кредитів, гарантій і поручництв;

- правила організації кредитного процесу;

- порядок оцінки кредитоспроможності позичальника;

- вимоги до оформлення кредитної документації;

- зразки документів (кредитний договір, договір застави, поручництва й т.д.).

Кредитна інструкція - це опис послідовності дій по реалізації конкретної кредитної процедури. Інструкція, що відповідає окремій кредитній процедурі, виглядає як опис послідовності взаємозалежних кроків з визначенням відповідальних виконавців і їхніх повноважень. Наприклад, інструкції можуть визначати, які повинні бути етапи процедури оформлення кредитної документації, які необхідно здійснити кроки по відстеженню кредитної історії або які міри необхідно прийняти для мінімізації частини проблемних кредитів у портфелі банку.



Економіст А.М. Левченко у своїй роботі на підставі принципів системного підходу запропонував теоретичну модель процесу банківського кредитування, в якій структуру аналітичного процесу подано трьома основними етапами, визначеними процедурами, кожна з яких має певний перелік робіт для виконання, які вносять якісні характеристики щодо оцінки кредиту.

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com