Перечень учебников

Учебники онлайн

12.1. Позичковий процент

Із поняттям кредиту тісно пов’язане таке поняття, як позичковий капітал – грошовий капітал, що приносить прибуток у вигляді відсотків. Позичковий капітал виник дуже давно, його історичним попередником був лихварський капітал.

Лихварський капітал – грошовий капітал що надавався в позику і приносив його власникові прибуток у вигляді відсотка. Лихварський капітал виник у докапіталістичних формаціях тобто в рабовласницькій і феодальній. Лихварський капітал сприяв розпаду первісного суспільства і зародженню рабовласницького строю.

Лихварство так само старе, як і торгівля. Воно набагато старіше, ніж гроші. Серед найдавніших рукописів, де згадується лихварство - Ведичні релігійні тексти Древньої Індії ( 2000-1400 гг. до н.е.). Найперші позики в історії людства викликалися, як правило, нестатком, а не можливістю дістати додатковий прибуток. Селяни, що потрапили в скрутний стан, займали у своїх більш багатих сусідів хліб або худобу й брали на себе зобов'язання повернути все це зі збільшенням або виконували за це яку-небудь роботу. Якщо людина не могла віддати борг, вона могла втратити своє майно. Перші лихварі діяли ще до виникнення грошей (наприклад, про їх писав грецький поет Гесиод, що жив в VIII-VII вв. до н.е., тобто приблизно за 100-200 років до зародження перших монетних систем в Елладі). Перші позички давалися й верталися натурою - зерном, борошном, худобою. У багатьох дослідженнях можна зустріти дані про вавилонських банкірів, що приймали відсоткові вклади й позички, що видавала, під письмові зобов'язання й під заставу різних цінностей. У ролі лихварів і скупників селянської землі часто виступали сільські старости й дрібні чиновники, що відали обліком земель і розподілом податей; їм було неважко підробляти земельні реєстри, робити незаконні угоди й укривати куплені землі від податків. Тут вже виникла примітивна функція іпотеки – боргового свідоцтва про заставу землі – у вигляді особливих каменій, які ставилися на ділянках позичальника і на яких були висічені закладні акти. Якщо позичальник не повертав гроші у визначений строк о його земельна ділянка переходила у власність лихваря. Заставою боргу слугувала не тільки земля але і особа позичальників і членів їх родин.

Виникнувши на основі лихварського капіталу, позичковий капітал не усунув його цілком з історичної арени. Лихварський капітал продовжує існувати й досить поширений у країнах з недостатньо розвинутою системою ринкових відносин. Як сукупність кредитних відносин для більшості країн лихварський капітал в цей час має однозначно нелегальний характер, тобто прямо заборонених чинним законодавством. На практиці лихварський кредит реалізовується шляхом видачі позик фізичними особами, а також господарюючими суб'єктами, що не мають відповідної ліцензії від центрального банку, характеризується надвисокими ставками позикового відсотка (до 120-180% по позиках, що видаються у конвертованій валюті) і часто кримінальними методами стягнення з неплатника.

На даний момент в Україні існує доволі багато установ які видають лихварські кредити. Тобто кредити під відсотки значно більші ніж у звичайних кредитних установах таких як банки. Зазвичай ці установи мають назву ломбардів, але є і інші кредитні союзи і т. д. Кредиті які видаються такими установами більш дорогі але вони можуть бути оформлені за дуже малий час від 10 хвилин до 3 часів. За такий час можливо отримати кредит лише при наявності всіх необхідних документів і пройти кредитну комісію на отримання кредиту. Одна з особливих рис цих кредитів це перш за все строк кредитування який часто не перевищує декількох місяців.

Найбільш вигідно заставляти в ломбардах золото тому що на нього діє фіксована заставна ціна. Взагалі біля 75% застав у ломбардах саме золоті предмети. Інші предмети під заставу ломбарди беруть але йде більш значне зниження вартості товару і необхідно доставити і тримати заставу у ломбарді до закінчення контракту. Також при затриманні викупу хоча б на день дуже велика можливість втратити заставу.

Рух позичкового капіталу характеризується тим, що в підсумку цей капітал приносить його власникові прибуток у вигляді відсотка.

Відсоток (процент) за кредит – це плата, що одержує кредитор від позичальника за користування позиковими коштами.

У фінансових розрахунках процентом називається прибуток на даний в борг капітал, тобто його грошову величину в абсолютному значенні.

Відношення відсотка до даного в борг капіталу в сотих частках останнього носить назву процентної ставки.

Розмір процентної ставки на макроекономічному рівні залежить від попиту і пропозиції, які склалися на кредитному ринку, стабільності монетарного ринку в країні, рівня облікової ставки Національного банку. Як правило, комерційні банки за основу позичкового процента беруть облікову ставку Національного банку з додачею маржі.

Маржа – різниця між процентною ставкою за наданий банком кредит і ставкою, яку сплачує банк за куплені ресурси. Розмір маржі для банків, як правило, не регламентується, хоч у певних випадках Центральний банк може це зробити. Комерційні банки зобов?язані коригувати розмір процентних ставок за надані кредити за кожної зміни облікової ставки НБУ кратно такій зміні. Головним фактором, який впливає на розмір облікової ставки, є рівень інфляції.

На розмір процентної ставки на мікроекономічному рівні впливають: мета використання кредитних ресурсів, розмір кредиту, термін його використання та ступінь ризику. Як правило, кредитна ставка за надання кредиту на поточне фінансування виробничих потреб – найнижча і визначається короткостроковим її використанням, а найдорожчою стає процентна ставка, що надається торгово-посередницьким фірмам, операції яких носять спекулятивний характер з підвищеним ризиком. Розмір ставки користування дрібними кредитами вищий, ніж за використання великими кредитами, бо останні потребують відносно менших витрат банків і надаються надійним позичальникам. Залежіть величини позичкового процента від терміну використання позичкових ресурсів позичальником залежить не тільки від величини ризику неповернення, а й від вірогідності знецінення позичених коштів унаслідок інфляції.

Застосовують процентні ставки фіксовані (постійні), які протягом певного періоду не змінюються, і плаваючі (змінні), які набувають все більшого використання, особливо за середньострокові і довгострокові кредити. За цими кредитами розмір ставки на весь строк не фіксується, а переглядається через узгодження строків з урахування зміни кон?юктури грошового ринку, інфляції тощо. Час, упродовж якого процентна ставка залишається незмінною, називають процентним періодом.

У фінансових розрахунках використовують дві її форми. Наприклад, якщо величина капіталу, даного в борг, становить 100 грошових одиниць, а розмір відсотка - 3 грошових одиниць ,тобто процентну ставку можна записати як 3 % або 0,03.

У розрахунку різних варіантів прибутковості грошових внесків ключове положення займає ставка відсотка. Вона грає в ринковій економіці специфічну роль, забезпечуючи перерозподіл коштів відповідно строку внеску, і відображаючи пропорції співвідношення цінності справжніх і майбутніх грошових величин.

Ставка відсотка має велике значення в обґрунтуванні рішень по керуванні фінансами в ринковій економіці ще й тому, що вона тісно пов'язана з формуванням фондів споживання й нагромадження. Відсоток виступає специфічною ціною послуги, пов'язаної з відмовою від негайного споживання. З позиції сьогоднішнього дня він показує справжню вартість майбутнього доходу.

Проблема захисту позичкового капіталу особливо актуальна в періоди економічної нестабільності й інфляції, коли реальна сума, що надавалася в кредит, може виявитися значно меншою від тієї, що була на момент кредитування. Ось чому потрібно відслідковувати номінальну і реальну процентні ставки.

Номінальна процентна ставка – це ціна грошової позики, що визначається як відношення річного доходу, отриманого на позичковий капітал, до суми позики без урахування зміни рівня цін під тиском інфляційного процесу.

Реальна ставка процента визначається шляхом порівняння між собою товарних еквівалентів з урахуванням інфляційного впливу.

Розраховується вона за формулою:



(12.1)



де R – реальна процентна ставка;

N – номінальна процентна ставка;

P – річне зростання цін.



Якщо процентна ставка за кредит нараховується частіше, ніж за рік, то річна процентна ставка обчислюється за формулою:



, (12.2)



де – кількість разів нарахування процентів протягом року.



Отже, розмір номінальної процентної ставки відображає фактичну величину процентної ставки, що визначається на базі номінальної ставки за мінусом індексу інфляції.

При розрахунках процентних платежів використовуються такі поняття як: справжня вартість внеску (Present Value -PV) ; майбутня його вартість (Future Value - FV), тобто, вартість внеску (кредиту) з нарахуванням приплюсованих до нього процентних платежів. Утримування фінансових розрахунків для визначення найбільш прибуткового варіанта грошових внесків полягає в тому, щоб по відомій справжній вартості капіталу визначити майбутні обсяги виплат і навпаки виходячи з майбутньої вартості, розрахувати справжню вартість, які зв'язані між собою відсотком. У першому випадку на справжню вартість нараховується процентна ставка, а в іншому - з майбутньої вартості віднімається дисконтна (облікова ) ставка. Відзначимо, що при визначенні майбутньої вартості відсоток підлягає оплаті наприкінці встановленого строку, а при нарахуванні справжньої - виплачується перед установленим строком.

Розрахунок теперішньої вартості грошей називається процесом дисконтування майбутньої вартості грошей. Дисконт – це процентна ставка, яка застосовується до грошових сум, які інвестор планує отримати в майбутньому, для того, щоб визначити розмір інвестицій у теперішній час. При визначенні дисконтних ставок враховують такі принципи:

– з двох майбутніх надходжень вищу дисконтну ставку матиме те, що надійде пізніше;

– чим нижчий визначений рівень ризику, тим нижчою повинна бути ставка дисконту;

– якщо загальні процентні ставки на ринку зростають, зростають і дисконтні ставки.

Дисконт може зменшитись, якщо існує перспектива ділового підйому, зниження інфляції та процентних ставок. Якщо зменшується дисконт, то зростає теперішня вартість майбутніх доходів.

У фінансових розрахунках використовуються прості й складні відсотки. У банківській практиці прийнято видавати кредити строком на 1 рік за простими процентними ставками, а строком більше 1 року - за складними процентними ставками.

Простим називається відсоток, що нараховується по первісному внеску наприкінці одного банківського строку. В основному таким строком буває рік, але можуть прийматися один, три, 6 місяці залежно від умов вкладення коштів. Час, до якого присвячене нарахування відсотків, називається періодом нарахування. Він може як прирівнюватися банківському строку, так і бути менше його.

Щоб розрахувати величину простого відсотка, варто використовувати формулу:



I = P * n * i, (12.3)



де I (Interest) - відсоток;

P (Priccipal) - первісний внесок;

n - строк кредиту;

i (Rate of Interest) - ставка відсотка.



Для визначення кількості днів для розрахунку процентів використовуються такі методи:

1. Метод (факт/факт), при якому береться фактична кількість днів у місяці та році.

2. Метод (факт/360), при якому береться фактична кількість днів у місяці, але умовно в році - 360 днів.

3. Метод (30/360), при якому береться умовна кількість днів у місяці та році.

При розрахунку процентів враховується перший день і не враховується останній день договору.

Якщо термін кредиту перевищує 1 рік, використовуються тільки складні процентні ставки (якщо інше спеціально не обумовлено). Нарахування складних відсотків означає, що нараховані відсотки добавляються до основної суми боргу і на них в свою чергу нараховуються відсотки. Для цього застосовується така формула:



МВ=СК * (1+К)n (12.4)



де: МВ - нарощена сума кредиту, тобто сума кредиту разом з капіталізованими відсотками;

CK - початкова сума кредиту;

К - річних відсоткова ставка;

n - кількість років.



Депозит – це економічні відносини щодо передачі коштів в готівковій або безготівковій валюті клієнту в тимчасове користування банку, або банківські метали, які банк прийняв від вкладника або які надійшли для вкладника на договірних засадах на визначений строк зберігання чи без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику.

Особливість депозиту полягає в його роздвоєності в практичному застосуванні. По-перше, депозит є для вкладника потенційними грошима, вкладник може виписати чек і спрямувати відповідно в обіг. Але в той же час "банківські гроші" приносять вкладникові дохід, виступають уже в ролі капіталу. Перевага депозиту перед готівковою в тому, що депозит приносить дохід у формі процента, а недолік у тому, що процент депозиту нижчий порівняно з тим, який виплатять на капітал, якщо його позичити. Тому саме при депозитних операціях дуже виразно виступає сутність комерційної діяльності банків – платити за депозит дешевше, розміщувати його за вищу плату [31].

Депозитна ставка на основі простих процентів розраховується так:



, (12.5)



де – розмір плати за користування коштами;

– сума депозиту чи кредиту;

– термін користування грошима (у днях);

– процентна ставка.



Дана формула ефективно використовується для розрахунків короткострокового депозиту. Для нарахування заощаджувальних вкладів довготермінового зберігання використовується формула:



(12.6)



де FV – розмір плати за користування коштів;

Р – сума наданих коштів;

R – процентна ставка;

n ? кількість періодів.



Інколи виникає необхідність не тільки у визначенні майбутньої вартості, але і в зворотній дії, тобто в обчисленні початкової суми, виходячи із відомої її вартості в майбутній момент часу. Процес обрахунку початкової вартості інвестицій, на яку вже нараховані складні проценти, називається дисконтуванням. Отже, теперішня вартість майбутніх доходів - це просто зворотне значення майбутньої вартості, визначеної за допомогою складного процента

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com