Перечень учебников

Учебники онлайн

8.4. СТАДІЇ ТА ЗАКОНОМІРНОСТІ РУХУ КРЕДИТУ. ПРИНЦИПИ КРЕДИТУВАННЯ

Кредит як економічне явище являє собою процес, що ха-рактеризується певним рухом елементів його структури (об’єкта і суб’єктів). Рух кредиту має свою визначеність у часі та в просторі, має свої специфічні закономірності і є ключовою ознакою кредиту як економічної категорії.
Рух суб’єктів кредиту має ту особливість, що статусу кредитора чи позичальника економічний суб’єкт набуває не назавжди, а систематично його змінює. Він періодично буває то позичальником, то кредитором залежно від особливостей руху його ресурсів (капіталу). Він також може бути одночасно і кредитором, і пози-чальником або ні тим, ні другим з тих же причин .
Рух вартості як об’єкта кредиту проявляється в переміщенні її від одного суб’єкта кредиту до іншого, в переміщенні по стадіях кругообороту капіталу, між регіонами (країнами), між галузями та сферами економіки. Чим ширша сфера і більша різнонапрямленість руху позиченої вартості, тим більшу роль відіграє кредит у процесі суспільного відтворення.
Рух об’єкта кредиту має чітко виражений часовий та просторовий виміри. Часовий вимір відбиває тривалість користування позичальником одержаною від кредитора вартістю. На практиці цей вимір проявляється в класифікації позичок на короткострокові, середньострокові та довгострокові. Просторовий вимір руху кредиту не знайшов широкого практичного прояву. У класифікації кредитів визначається лише один кредит, що має явні просторові ознаки, — міжнародний кредит, який відображає переміщення позиченої вартості між окремими країнами. Немає в офіційній статистиці класифікації кредитів, яка характеризувала б їх міжрегіональне, міжгалузеве переміщення.
Стадії руху кредиту. Для розуміння суті кредиту важливе значення має рух позиченої вартості відповідно до розвитку кре-дитних відносин між двома суб’єктами, тобто на мікрорівні. Еко-номічною основою цього руху, виділення його окремих стадій слугує кругооборот капіталу в процесі розширеного відтворення. Рух капіталу в процесі відтворення на засадах кругообороту, що виражається формулою Г — Т...В...Т? — Г?, забезпечує послідовне проходження позиченою вартістю всіх стадій свого руху і повернення на висхідні позиції — до свого власника-кредитора. Цей рух позиченої вартості можна назвати відтворювальним і виразити фор-мулою:
ВВ — НП — ОП ... ВП ... ВК — ПК — ОК,
де ВВ — формування вільної вартості у кредиторів;
НП — розміщення вільних коштів у позички;
ОП — одержання додаткових коштів позичальником;
ВП — використання позичальником одержаних коштів на свої по-треби;
ВК — вивільнення коштів з обороту позичальника;
ПК — повернення позичальником коштів кредитору;
ОК — одержання кредитором коштів, наданих у позичку.
Виходячи з цієї формули, можна виділити такі етапи відтво-рювального руху кредиту:
1-ша стадія — формування вільної вартості як джерела надання позичок (операція ВВ);
2-га стадія — розміщення вільної вартості в позичку (операції НП—ОП);
3-тя стадія — використання позичальником коштів, одержаних у тимчасове розпорядження (операція ВП);
4-та стадія — вивільнення використаних позичальником коштів з його обороту або формування в нього доходів, достатніх для повернення позички (операція ВК);
5-та стадія — повернення позичальником вартості кредитору (операції ПК—ОК) та сплата процента. На цьому етапі завершу-ється рух позиченої вартості і закінчуються відносини між кре-дитором і позичальником щодо даної позички.
Рух у п’ять стадій здійснює лише кредит, що бере участь у фор-муванні капіталу позичальника. У цьому випадку позичена вартість може тривалий час затримуватися на 3-тій та 4-тій стадіях руху залежно від тривалості процесів виробництва та реалізації. Якщо ж кредит не бере участі у формуванні капіталу позичальника, а використовується ним лише як гроші, то 3-тя та 4-та стадії випадають і рух його здійснюється значно швидше. Прикладом такого кредиту є міжбанківський кредит на підкріплення ліквідності. У цьому разі банку потрібна позичка лише на момент визначення його ліквідності і тому вона може надаватися лише на дуже короткий строк (декілька годин).
Виділення стадій руху кредиту має дещо умовний характер, оскільки всі ці стадії між собою нерозривно пов’язані. Зупинка руху на будь-якій стадії може призвести до розриву відносин між суб’єктами кредиту, загрожує їх економічним інтересам. Проте таке вичленення стадій руху сприяє не тільки кращому розумінню сутності кредиту, а й усвідомленню механізму реалізації взаємовідносин між його суб’єктами.
У русі кредиту можна виділити ще один аспект, пов’язаний з функціонуванням його на макроекономічному рівні. Мова йде про зміну маси кредитних ресурсів і кредитних вкладень у масштабах всієї економічної системи. Оскільки в сучасних умовах гроші мають кредитний характер, зміна маси кредитних ресурсів і кредитних вкладень безпосередньо впливає на динаміку пропозиції грошей і через неї — на загальну кон’юнктуру ринку і розвиток економіки. Тому вивчення цього аспекту руху кредиту теж має важливе теоретичне і практичне значення.
Закономірності руху кредиту. Об’єктивний характер кредиту як економічної категорії, наявність його самостійної внутрішньої сутності визначають певні закономірності його руху. Вони без-посередньо випливають з сутності кредиту, і пізнання їх є важливою передумовою ефективної організації та управління кредитними відносинами в країні. Без дотримання цих закономірностей кредит утрачатиме свою визначальну сутність, перетвориться в якусь іншу категорію, а роль його деформується.
На мікроекономічному рівні основними закономірностями руху кредиту є:
— зворотність руху вартості, що передана в позичку. Цим рух кредитних коштів істотно відрізняється від власних та бюджетних коштів, які є в обороті позичальника. Власні кошти постійно залишаються в обороті економічного суб’єкта. Одержані з бюджету кошти не мають умови обов’язкового повернення їх у бюджет, вони стають власністю даного суб’єкта. Деякі економісти вважають сплату податків джерелом повернення бюджетних коштів до бюджету. Проте це не так — податки не можуть бути ні джерелом повернення одержаних раніше бюджетних асигнувань, ні формою плати за користування бюджетними коштами. У податків зовсім інше економічне призначення;
— тимчасовість перебування позиченої вартості в обороті по-зичальника, яка визначається тривалістю одного кругообороту його капіталу. Навіть за умови, що для кожного нового циклу кругообороту капіталу позичальнику знову потрібна буде позичка, з попереднього циклу позичені кошти повинні вивільнитися і повернутися кредитору. Ця закономірність у таких випадках реа-лізується через організацію кредитування підприємств з постійною потребою в кредиті за методом по обороту чи овердрафт. Проте найповніше відповідає цій закономірності кредитування тимчасових потреб позичальника;
— збереження позиченої вартості в процесі руху і повернення її до кредитора в повному обсязі. У цій закономірності центральним місцем є збереження позиченої вартості, тому що повернути позичку можливо і за рахунок іммобілізації власного капіталу позичальника. Проте в такому випадку кредит не буде вигідним для позичальника, відбудеться трансформація його сутності;
— залежність маси наданої позички від наявних обсягів вільних коштів. Ця закономірність зумовлена реальним характером об’єкта кредитування. Надання в позичку неіснуючих коштів неминуче призведе до розбалансованості ринку, кризових явищ у монетарній сфері.
На макроекономічному рівні закономірності руху кредиту проявляються в такому:
— кількісні параметри розвитку кредиту (за динамікою зростання кредитних вкладень) повинні бути адекватними динаміці обсягів ВВП. Якщо темпи розвитку кредитних вкладень істотно випере-джатимуть темпи зростання ВВП, відбудеться надмірне розбухання грошового капіталу, виникне загроза фінансової кризи, інфляції. Якщо ж темпи розвитку кредиту відставатимуть від зростання ВНП, економіці загрожуватиме демонетизація, платіжна криза;
— оскільки кожна позичкова операція є двоякою — як вимога і як зобов’язання, як актив і як пасив, загальні суми кредитних вкладень і позичених ресурсів у макромасштабах завжди балансуються. Цим рух кредиту на макрорівні відрізняється від руху власного капіталу та бюджетних ресурсів. Водночас у цьому криється загроза перекредитування економіки: банки, у тому числі і центральні, надаючи позички, створюють вільні ресурси, які використовуються як джерела нових позичок;
— зворотність і платність кредиту робить його найбільш аде-кватним ринковим умовам інструментом фінансування зростання капіталу в реальному секторі економіки. Якраз йому належить вирішальна роль у переміщенні величезних мас заощаджених у сфері особистого споживання коштів у сферу виробничого споживання. Тому переважне переміщення вільної вартості з сектору домашніх господарств у сектор фірм теж є закономірністю руху кредиту;
— платність кредиту і здатність приносити дохід обом його суб’єктам визначають таку закономірність міжгалузевого руху кредиту, як спрямування коштів із галузей і секторів економіки з низькою рентабельністю у високорентабельні галузі, види вироб-ництва. Причому таке спрямування здійснюється під економічним примусом — власники низькорентабельних підприємств за-інтересовані вивільнювати з них свої кошти і спрямовувати на кредитних засадах у високорентабельні. Ця закономірність руху кредиту визначає його важливу роль у забезпеченні економічного розвитку.
Розглянуті закономірності не вичерпують усіх особливостей руху кредиту. Проте і названі дають підстави вважати, що практика управління кредитними відносинами не може будуватися на довільних рішеннях чи однобічних інтересах, а лише на об’єктивних закономірностях руху кредиту, що забезпечують збалансоване дотримання інтересів усіх суб’єктів кредитних відносин. Такий зв’язок між практикою організації кредитних відносин та за-кономірностями руху кредиту забезпечується дотриманням суб’єк-тами кредиту певних принципів або правил кредитування, які ви-робила світова кредитна політика.
Принципи кредитування. Основними, найбільш визнаними є такі принципи кредитування:
— цільове призначення позички;
— строковість передання коштів кредитором позичальнику;
— поверненість позичальником коштів кредитору в повному обсязі;
— забезпеченість позички;
— платність користування позиченими коштами.
Цільове призначення позички полягає в тому, що економічні суб’єкти, що виявили намір вступити в кредитні відносини, повинні заздалегідь чітко визначити, на яку ціль будуть використані позичені кошти. Визначену ціль повинні однаково розуміти й оцінювати обидві сторони, погоджуючись на її кредитування. Це висхідна, базова передумова забезпечення кожною зі сторін своїх інтересів у даній позичці та реалізації їх відносин як кредитних.
Строковість позички передбачає, що вільні кошти кредитора передаються позичальнику на чітко визначений строк, який сторони повинні узгодити в момент вступу в кредитні відносини. Строковість випливає з цільового призначення позички і сама слугує передумовою для подальшого розгортання кредитних відносин між сторонами позички: визначення плати за позичені кошти, порядку повернення коштів тощо. Конкретні строки окремих позичок визначаються залежно від тривалості кругообороту капіталу позичальника, у формуванні якого бере участь позичена вартість. Економічно обґрунтоване визначення строку позички має вирішальне значення для забезпечення інтересів суб’єктів позички, ефективного використання позиченої вартості, для зменшення кредитного ризику та ін.
Поверненість позиченої вартості кредитору означає, що по-зичальник повинен повернути кредитору весь обсяг одержаної в позичку вартості. Цей принцип випливає з попереднього — стро-ковості позички і тісно пов’язаний з ним, але це самостійний принцип. Визначення строку позички при укладенні відповідної угоди зовсім не гарантує того, що вона буде погашена якраз у цей термін. Дуже часто позичка повертається несвоєчасно. Але якщо навіть вона погашається в установлений термін, це не значить, що вся позичена вартість повернута. Девальвація валюти позички, інфляція можуть знецінити грошову одиницю та основну суму грошової позички, тому у разі повернення номінальної суми позички кредитор зазнає збитків. Подібні втрати він матиме і в разі повернення товарної позички у вигляді тих самих матеріальних цінностей, якщо ринкова ціна їх упала за період користування позичкою. Тому суб’єкти кредиту повинні передбачати спеціальні заходи щодо забезпечення повернення позиченої вартості в повному обсязі: скорочення терміну позички, підвищення ставки позичкового процента, запровадження плаваючої (змінної) ставки процента та ін.
Забезпеченість полягає в тому, що кредитор при наданні по-зички мусить вжити додаткових заходів щодо гарантування по-вернення позички у визначені строки. Додатковими ці заходи є відносно принципів цільового спрямування та строковості позички, які за своєю сутністю сприяють поверненню позички. Але цього «сприяння» часто виявляється недостатньо, і позички повертаються не своєчасно, не в повному обсязі чи взагалі не повертаються. Захисту кредитора від неповернення боргу неплатоспроможним позичальником і слугує принцип забезпеченості позичок.
Забезпеченням позички може бути майно (нерухоме, рухоме, цінні папери, валютні цінності), що береться у заставу, а також зобов’язання третьої особи погасити борг кредитору (гарантії, поручительства). Розмір майнового забезпечення звичайно вста-новлюється на рівні, що перевищує розмір позички, на випадок зниження ринкової ціни застави.
Принцип забезпеченості відіграє важливу роль у захисті від кредитних ризиків — він є останньою перепоною на шляху вказаного ризику. Проте й ця перепона не завжди спрацьовує (наприклад, у разі знецінення застави чи банкрутства гаранта). Тому кредиторам не слід переоцінювати значення забезпечення позичок, а більше покладатися на високу ефективність проекту, що кредитується, та кредитоспроможність і надійність позичальника. Якщо позичальник безумовно має ці якості, то кредитор може і не вимагати додаткового забезпечення позичок.
Платність користування позичкою полягає в тому, що по-зичальник повертає кредитору не тільки основну суму боргу, а й сплачує додаткові кошти у формі процента. Для встановлення такого принципу є вагомі економічні підстави. Адже коли кредитор передає свої вільні кошти в позичку, то зазнає при цьому подвійних втрат:
— втрачає дохід, який припадає на вилучену ним з обороту частину коштів, що стає джерелом кредиту;
— втрачає ті переваги та зручності, які властиві утриманню вивільнених з обороту коштів у ліквідній формі. Більше того, втрати переваг та зручностей запасів ліквідності супроводжуються появою кредитного ризику, пов’язаного з наданням позички, та можливих збитків від позички.
Тому, щоб зберегти своє попереднє становище на ринку, кре-дитор мусить стягувати плату за надані в позичку кошти. Без цього надання позички перетворюється з комерційної кредитної операції в спонсорську і в кредитора зникають економічні мотиви здійснювати позичкову діяльність, розвивати кредит.
Платність позички має важливе значення і для позичальника. Вона стимулює його до більш виваженого рішення щодо доцільності одержання позички, строгого дотримання інших принципів кредитування, ефективного використання позичених коштів тощо. У процентній ставці, що визначає розмір плати за позичку, перехрещуються інтереси кредитора і позичальника, тому дуже важливо для нормального розвитку кредиту, щоб розмір її задо-вольняв як кредитора, так і позичальника.
Усі принципи кредитування тісно між собою пов’язані, оскільки випливають із сутності кредиту і тільки в комплексі можуть забезпечити її реалізацію. Тому для ефективного кредитування до-тримання всіх його принципів є обов’язковим

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com