Перечень учебников

Учебники онлайн

1.4. ВАРТІСТЬ ГРОШЕЙ

У теорії грошей чи не найскладнішою є проблема їх вартості. В історії світової економічної думки не одна спроба визначних мислителів дати наукове пояснення природи грошей розбивалася якраз об цю проблему. Зокрема, не змогла дати переконливого пояснення вартості грошей «державна теорія грошей», представники якої зводять природу грошей до «продукту правопорядку», до «хартального платіжного засобу», вартість якого встановлюється державою незалежно від їх внутрішньої субстанціональної вартості.
Апогею у своєму розвитку ця теорія досягла на початку XX ст. (у працях Г. Кнаппа, Ф. Бендіксена, К. Ельстера та ін.), коли неповноцінні гроші набули значного поширення, проте не втратили прямого чи опосередкованого зв’язку із золотом, ос-кільки ще не відбулася демонетизація золота. У цих специфічних умовах втручання держави в грошову сферу було очевидним, а вартість грошей залишалася відносно стабільною, що й надавало правдоподібності концепції державотворчого походження варто-сті грошей. Після демонетизації золота, коли інфляційне знеці-нення неповноцінних грошей набуло загрозливого характеру і не піддавалося прямому державному регулюванню, стала очевид-ною помилковість цієї концепції.
Подібного метаморфозу зазнала і марксистська теорія грошей, яка абсолютизувала їх товарну природу («гроші за своєю природою — це завжди золото і срібло» — писав К. Маркс), а вартість грошей пояснювала з позицій трудової теорії вартості, тобто визначала субстанціональною вартістю того товару, що функціонував як гроші. Проте після демонетизації золота, коли були перекриті всі канали впливу вартості золота на товарні ціни, стала очевидною безпідставність концепції трудового походження вартості грошей. Представники марксистської теорії так і не змогли подолати суперечності між їх теорією трудової вартості і нематеріальною формою грошей, яка виникла в реальній дійсності після демонетизації золота. Це призвело до істотного послаблення позицій марксистської економічної теорії взагалі.
Сучасна світова економічна думка розрізняє два аспекти в пи-танні про вартість грошей: вартість грошей як грошей і вартість грошей як капіталу.
Гроші як капітал набувають своєї вартості на грошовому рин-ку під впливом попиту і пропозиції, і виступає вона у формі про-цента. Механізм формування вартості грошей як носія капіталу буде розглянуто в розділі 3.
Вартість грошей як грошей формується безпосередньо у сфері їх обігу, де гроші обмінюються на реальні блага, а вартість їх набуває форми купівельної спроможності. Проте механізм формування цієї вартості грошей істотно різниться при функціонуванні повноцінних і неповноцінних грошей.
Як показано в розділі 1.2, мінова вартість повноцінних гро-шей, з якою вони беруть участь в обігу, під впливом цілого ряду об’єктивних чинників набуває відносної самостійності і певний час може відхилятися від реальної їх вартості. При цьому мінова вартість є більш інертною порівняно з реальною. Тому ціни на товарних ринках і купівельна спроможність таких грошей певний час залишалися незмінними після зміни вартості золота як товару, що мало позитивний вплив на розвиток ринкових від-носин.
Разом з тим мінова вартість золотих грошей, що перебували в обігу, не могла повністю відірватися від реальної вартості золота як товару. Цьому заважала дія закону вартості у сфері виробниц-тва й обміну золота. Якщо мінова вартість (купівельна спромож-ність) монети знижувалася порівняно з реальною, то зменшува-лась рентабельність виробництва золота, підприємства з гіршими умовами видобутку закривалися, і реальна вартість золота знижувалася до рівня мінової.
Якщо ж реальна вартість повноцінних грошей зменшувалася порівняно з міновою, то в кінцевому підсумку підривалася довіра до таких грошей та їх емітента, наставав розлад грошового обігу і системи цін. Держава змушена була або перекарбовувати монету, щоб підвищити її реальну вартість до мінової, або взагалі відмовитися від золотомонетного обігу.
Можливість роздвоєння вартості повноцінних грошей здавна була помічена людьми і широко використовувалася у власних інтересах тими, хто карбував монети. На цій можливості базу-валося звичайне фальшування монет, їх обрізування приватними особами, відоме ще із стародавніх часів. Проте й держави нерідко використовували таку можливість для погіршення якості грошей з метою поліпшення становища своєї казни чи в інте-ресах певних соціальних груп. Якраз заради цього всі держави з перших кроків свого існування домагалися повної монополізації карбування монет.
Як же формується вартість неповноцінних грошей, що не ма-ють внутрішньої субстанціональної вартості? Її формування і функціонування відбувається під впливом тих самих факторів, які в умовах золотомонетного стандарту спричинювали відхи-лення номінальної вартості золотих грошей від реальної. У міру заміщення в обігу золота його знаками цей розрив посилювався і навіть розмінні на золото гроші все більше виступали в їх номі-нальній, а не реальній вартості. З припиненням розміну банкнот на золото гроші залишилися в обігу тільки у своїй номінальній вартості. По суті, вона стала ірраціональною величиною, яка ви-значається не втіленою в грошовому товарі суспільною працею, а тим середовищем, у якому гроші функціонують .
Маса грошових знаків, що вступає у сферу обміну в кожному наступному циклі відтворення, — величина не випадкова. Вона зумовлена насамперед сукупною міновою вартістю товарів, які реалізовані в попередньому циклі і вийшли у сферу споживання. Грошові знаки, залишаючись в обігу, продовжують представляти цю сукупну товарну вартість, будучи її відбитком. Це ви-являється в тому, що кожний власник грошей, вступаючи з ними в черговий цикл обміну, розглядає їх як конкретну реальну вартість і готовий платити за потрібний товар не будь-яку їх суму, а лише ту, яка забезпечить йому привласнення еквівалент-ної вартості.
Якщо в черговому циклі обміну товарів виявиться менше, ніж було в попередньому, або в обігу перебуватиме зайва маса грошових знаків при тій самій масі товарів, то між грошовою і товарною масами складеться нове співвідношення, в якому по-пит перевищуватиме пропозицію. Покупці будуть готові плати-ти, а продавці вимагатимуть більшу суму грошей, ніж у поперед-ньому циклі. Грошова маса знеціниться порівняно з товарною, і ціни на товари зростатимуть. Складеться новий, знижений рі-вень мінової вартості грошей, з якою вони перейдуть у наступ-ний цикл відтворення.
Якщо в цьому циклі в обмін надійде більша маса товарів або частина грошей якимось чином буде вилучена з обігу, то товарна пропозиція перевищить попит, не всі товари можуть бути реалізовані і продавці змушені будуть знижувати ціни. У грошей сформується нова (підвищена) мінова вартість, з якою вони ввійдуть у наступний цикл обміну.
Обумовленість вартості неповноцінних грошей відтворюваль-ним процесом відіграє вирішальну роль у наданні грошам креди-тного статусу, у перетворенні їх у реальні боргові зобов’язання певних економічних суб’єктів (уряду, центрального банку, інших банків та комерційних структур).
Крім того, будучи борговими зобов’язаннями, гроші спира-ються на економічну могутність та авторитет тих суб’єктів, які їх емітували. Довіра до них учасників ринку як до реальних ціннос-тей формується залежно від динаміки цієї могутності та рівня авторитету.
Так, довіра до банкнот і розмінної монети, які емітуються центральним банком, базується на економічному потенціалі всієї країни і є значно вищою, ніж довіра до депозитних грошей, що спираються на потенціал окремих комерційних банків. Не випад-ково в умовах хронічної економічної і фінансової кризи, яку пе-реживала Україна в 1991—1995 рр., питома вага готівки постійно зростала і досягала 50%, а ціни на товари при реалізації за готівку нерідко були нижчими, ніж при реалізації по безготівковій оплаті. І жодні адміністративні заходи з боку уряду та НБУ не могли переломити цю тенденцію.
Крім розширення суспільного виробництва та зростання еко-номічного потенціалу емітентів, довіра до кредитних грошей підтримується ще низкою додаткових чинників:
• проведенням державою такої економічної та монетарної по-літики, яка б виключала появу у суб’єктів ринку інфляційних очікувань і зниження довіри до таких грошей у майбутньо-му;
• наданням державою готівковим неповноцінним грошам ста-тусу законних платіжних засобів, унаслідок чого кредитор не може відмовитися приймати платежі в цих грошах ;
• створенням системи страхування банківських депозитів та системи нагляду за банківською діяльністю з метою підвищення довіри до банків та до депозитів як банківських грошей;
• створенням системи гарантій по векселях і чеках.
Забезпечення довіри до неповноцінних грошей обумовлює специфічну форму їх вартості — купівельну спроможність. Як-що всі суб’єкти ринків, зокрема продавці товарів, довіряють та-ким грошам, то власники їх зможуть за певну грошову суму при-дбати певну масу товарів, послуг, цінних паперів, валюти тощо.
Маса товарів, які можна купити за одиницю грошей, визнача-ється рівнем їх цін: чим ціни вищі, тим менше товарів можна ку-пити на грошову одиницю, і навпаки. Отже, між вартістю (купі-вельною спроможністю) кредитних грошей та рівнем цін на товари існує обернена залежність. Тому зміну вартості грошей за певний період можна визначити за формулою:
,
де Ів.г — зміна вартості грошей;
Іц — індекс середнього рівня цін за певний період.
Зміна вартості грошей (Ів.г) — надзвичайно важливий еконо-мічний показник, що відчутно впливає на всі сфери життя суспі-льства. Рівень вартості грошей, як і ті економічні процеси, що його визначають, не може залишатися незмінним. Зниження вартості грошей називається інфляцією, а збільшення — дефляцією. Детальніше ці явища будуть розглянуті в розділі 5

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com