Перечень учебников

Учебники онлайн

5.1.1. Сировинні ресурси в національному та світовому господарстві

Питання про те, яку роль відіграють сировинні ресурси в системі міжнародної економічної діяльності України, важливі для розуміння специфіки міжнародного співробітництва з участю нашої держави, а також її місця у світовому господарстві. Проблема природокористування за самою своєю природою є інтернаціональною. Це зумовлюється тим, що Україна, як і інші держави світу, формує модель свого розвитку з урахуванням тих ресурсів, які вона закуповує в інших країн, а також продає їм. Крім того, обмеженість ресурсів, наслідки їх використання тісно пов’язують інтереси національних господарств, зумовлюють неподільність долі народів світу.



Сировина, як і будь-які інші природні ресурси, котрі використовує людина у своїй господарській діяльності, має подвійну природу. З одного боку, сировина, з фізичного погляду, з її вилучення в господарських цілях, постає невід’ємною складовою навколишнього середовища, в якому відбувається виробнича діяльність людини. З іншого боку, вона є об’єктом докладання трудових зусиль та предметом перероблення. У процесі такого перероблення сировина втрачає ряд природних властивостей, зберігаючи інші (можливо, такі властивості навіть посилюються), які людина вважає корисними для себе.

Справді, сировина, яка продається на національних та міжнародних ринках, за своєю економічною сутністю відрізняється від тих природних матеріалів, що містяться в надрах землі. Адже для того, аби такі матеріали можна було класифікувати як сировину, до них слід докласти працю людини. Відтак, з точки зору факторної оцінки, у структурі експортно-імпортних поставок видобуті корисні копалини можуть вважатися як близькі за характером до аграрно-продовольчих товарів, для виробництва яких інтенсивно застосовується фактор «земля», а також фактор «праця».



Добре відомо, що економічна наука як система знань вивчає суспільні відносини з приводу розподілу та використання обмежених ресурсів. Тому кількісна лімітація, з точки зору економіста, є цілком типовою характеристикою досліджуваного об’єкта. Таке поставлення питання стосується господарських відносин як національного, так і світового рівня. Ураховуючи це, можна сказати, що функції міжнародних попиту та пропозиції щодо природно-сировинних об’єктів ринкових відносин підпорядковані універсальним законам, за якими відбувається купівля-продаж товарів на внутрішньому та на світовому ринках.



Світове виробництво як таке можна вважати економічно доцільною переробкою людством глобальних природних ресурсів.



Наприклад, неможливо залучити до економічного обігу, виробництва та споживання якусь дуже велику кількість природних ресурсів через те, що процес їх видобування, доставки сам по собі потребує певних коштів та зусиль, а також часу. Скажімо, Україна має родовища нафти та природного газу, але не в достатній кількості та не дуже великої потужності, отже, мусить закуповувати їх за кордоном. Серед інших обмежень подібного роду можна назвати фізичну неможливість концентрації або залучення до технологічних процесів певної надвеликої маси ресурсів у конкретному місці.

Отже, ресурси підлягають міжнародній купівлі-продажу відповідно до їх географічно-геологічного розподілу, виробничого та споживчого попиту на них, а також до технологічних умов їх видобування, транспортування та використання.

Реальну картину розвитку міжнародних економічних відносин щодо ресурсоспоживання доповнює ряд характерних відмінностей купівлі-продажу саме таких товарів, як сировина, природні матеріали, пов’язана з цим технологічна специфіка процесів виробництва та споживання. Нарешті, мають місце історичні, покраїнові, секторальні, галузеві особливості ресурсокористування та торгівлі ними. Про що йдеться?

Протягом останніх століть розвиток відтворювальних процесів характеризувався постійним кількісним зростанням обсягів споживання ресурсів. Причому нарощування та витратний характер окремих технологічних видів виробництва надав цьому процесу безпрецедентних масштабів. У другій половині ХХ ст. ця тенденція призвела до появи у 80—90-х роках до небезпечного загострення ресурсної кризи. Ця криза відображається на умовах практично всіх видів економічної діяльності людини в усіх країнах світу, і ситуація продовжує загострюватися.

Водночас з новими реаліями збуту виробленої продукції, переходу до більш прогресивних стадій технологічного розвитку кількісні зміни наявних ресурсів зумовлюють географічну реструктуризацію світової промисловості. Причому ця реструктуризація є як засобом реагування на зміни в забезпеченості ресурсами, так і своєрідною відповіддю на очевидну потребу зміни витратної моделі розвитку людства на більш ресурсоощадливу та орієнтовану на сучасні досягнення науки і технологічного прогресу.

У проблеми ресурсоспоживання є і такий географічний аспект. Вичерпування власних природних ресурсів і вимушена переорієнтація сировинно-обробних галузей на імпортовані сировину та енергоносії з країн, що розвиваються, стимулювали провідні країни Заходу пересувати виробничі потужності ближче до морських портів з метою економії на відносно дорогих перевезеннях суходолом. З цих самих причин їм довелося скоротити внутрішньоконтинентальні виробничі потужності, відмовитися від використання багатьох промислових об’єктів, які програвали в конкурентній боротьбі через своє гірше географічне розташування та додаткові транспортні витрати.

Загальноцивілізаційні пріоритети та ринковий, конкурентний характер відносин з приводу обмежених ресурсів об’єктивно примушують ставити питання про такий економічний розподіл, який дозволив би найбільш ефективно їх використовувати, максимізувати прибуток, що отримується в результаті виробничого процесу. Проте проблема, як ми бачили, справді є значно ширшою, ніж така, що зводиться лише до категорій прибутку. Вона торкається найбільш загальних завдань розвитку людства на сучасному етапі і за всіма критеріями потрапляє до категорії глобальних. При цьому, зважаючи на характер та особливості сучасного розвитку людства, вона може вважатися однією з найбільш нагальних та такою, що матиме вирішальний вплив на умови і перспективи суспільно-економічного життя.

У чому проявляються значущість, загальність та невідворотність ресурсної проблеми? По-перше, вона безпосередньо торкається інтересів усіх людей, народів, країн та регіонів світу, зумовлюючи не тільки відмінні особливості сучасного буття, а й саму парадигму їхнього подальшого існування та розвитку. По-друге, вона має обов’язковий та безумовний характер і не може бути проігнорованою або недооціненою, оскільки подібне могло б мати надзвичайно несприятливі та навіть фатальні наслідки для мільярдів людей. По-третє, з точки зору практичного її вирішення, вона потребує участі всіх держав з метою комплексного розв’язання численних пов’язаних з нею питань при безумовній відповідальності щодо результативності зусиль.

Для того щоб відчути всю гостроту проблеми використання людством сировинних ресурсів та наслідків такого використання в комплексі її численних аспектів, варто було б поглянути на передісторію теперішньої ситуації.

Хронологічне розширення контексту розгляду дає змогу помітити декілька характерних моментів. Зокрема, звернути увагу на те, що ставлення людини до природних ресурсів та практичні засоби їх споживання завжди органічно вписувались у прийняті системи суспільно визнаних цінностей. Більше того, особливості споживання природних ресурсів завжди відповідали уявленням про місце, роль і відповідальність як людства взагалі, так і окремих індивідів у житті екосистем, у масштабах планети та, навіть, космічного простору. А це дає змогу провести цікаві паралелі із загальними оcобливостями розвитку виробничої сфери цивілізації, міжнародних економічних відносин.

Історично першим типом користування людством ресурсами навколишнього середовища, який ані за інтенсивністю, ані за характером принципово не відрізнявся від тваринного, можна вважати «дикоспоживче» господарювання. Йому відповідало споживання виключно природних дарів (збирання плодів, полювання, рибальство тощо) і не був властивий сталий поділ праці на її спеціалізовані різновиди.

Друга модель ресурсоспоживання цивілізації відповідала дотоварному виробництву, коли люди спільно обробляли землю, займалися скотарством, виготовляли знаряддя праці та вели будівництво за умов існування автаркічних, замкнених суспільних об’єднань. Вплив людини на навколишнє середовище, порівняно з пізнішими критеріями, на цьому етапі все ще лишається мінімальним. Проте завдяки диверсифікації форм кооперації праці до речовинного кругообігу в процесі відтворення залучалася якісно більша кількість ресурсів, сировинних матеріалів.

Обидва ці типи природокористування характеризувалися натуральністю господарства, домінуванням прямих коопераційних контактів (тобто таких, які передбачали безпосередні зв’язки між виробниками та споживачами товарів без використання інструментів товарно-грошових відносин). Звичайно, що за подібних умов не може вестися мова навіть про такий прообраз міжнародних економічних відносин, як регулярний міжплемінний товарообмін. Отже, і попит на ресурси обмежувався поточними потребами підтримання життєдіяльності замкнених об’єднань людей.

Про міжродові, міжплемінні зв’язки можна вести мову вже тільки тоді, коли масштаби виробництва виявляються достатніми для здійснення обміну продуктами праці як товарами. Фактично йдеться про початок періоду товарних відносин — виготовлення спеціалізованих продуктів з їх наступним обміном. Фактично це — міжсоціумна кооперація, яка в більш історично розвинутій своїй формі виступає як сучасні міжнародні економічні відносини. Але на початковому етапі вона передбачає лише просту торгівлю, обмін готовою продукцією. Проте вже такий обмін означає, що до процесу виробництва, націленого на зовнішній попит, уже залучаються додаткові ресурси.

Масштаб споживання природних ресурсів у процесі суспільного відтворення є водночас і фактором, і характеристикою торговельно-коопераційних відносин між окремими етносоціальними групами людей. При цьому генезис та подальший розвиток міжнародних економічних відносин, з одного боку, та розширення матеріальної ресурсно-енергетичної бази виробництва — з іншого, є корелятивними функціями з прямою взаємною кількісною залежністю. Так, коли з плином часу прості форми коопераційної спеціалізації у виробництві надлишкового продукту з метою його обміну почали поступатися місцем виробництву більш високоспеціалізованого, диверсифікованого характеру, відбулося швидке паралельне зростання і ресурсного споживання, і обсягів міжнародних торговельних контактів. Історичними формами останніх стало налагодження сталих міждержавних, а пізніше й трансконтинентальних каналів торгівлі з широким розвитком її засобів, зокрема флотів, портової інфраструктури. До цих форм також можна віднести метропольно-колоніальні відносини та активну діяльність перших міжнародних компаній з акціонерним капіталом.

Поступово до орбіти міжнародних економічних відносин залучалися всі доступні природні ресурси в глобальному масштабі. З розвитком капіталістичних відносин актуалізувалися поняття світового попиту та світової пропозиції сировинних ресурсів. Причому останні були включені в універсальну систему ціноутворення, яка почала впливати на їх виробництво, розподіл, обмін та споживання

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com