Перечень учебников

Учебники онлайн

2.13.3. Ситуація із зовнішньою заборгованістю України

Процес економічних реформ, переходу від адміністративно-командної системи до ринкової економіки, особливо в реформуванні сфери грошових, кредитних відносин, виявився надзвичайно складним. Він відобразив усі соціальні суперечності, на ньому повною мірою позначилося розбалансування економіки, яка потребує докорінної структурної перебудови; мало значення й те, що відбувалася поступова переорієнтація мікроекономічних агентів на нову модель розвитку.

Для успішного і порівняно швидкого формування ринкової системи господарства, а також для зменшення соціальної напруги в суспільстві необхідні значні обсяги фінансових ресурсів, яких у перехідний період ринкової трансформації, як правило, не вистачає. Саме тому співробітництво з міжнародними валютно-фінансовими установами, державами-кредиторами та приватними кредиторами під час такої трансформації є вкрай важливим.

Проблема зовнішнього боргу стає постійним супутнім явищем економічного розвитку України із самого моменту здобуття нею державної незалежності. Фактично протягом усього новітнього періоду вітчизняної історії вона є невід’ємною складовою реалій відкритої економіки постійно перебуваючи в контексті проблем загальноекономічного розвитку, навіть концепцій та міфологем, пов’язаних з цілями обрання правильних орієнтирів національного буття.

Україна вступила у фінансово-кредитні відносини з приводу зовнішніх запозичень та виплат відповідних боргових зобов’язань з багатьма суб’єктами — як національними (тобто країнами), так і міжнародними фінансовими організаціями, приватними позичальниками, об’єднаннями кредиторів. Про це свідчать дані такої таблиці.

Спочатку, на етапі, коли «власних» боргів ще не було або практично не було, але, за інерцією, активно обговорювалися умови розвитку СРСР останніх років, а також спадщина, яку він по собі залишив, у центрі уваги постали питання правонаступництва колишніх боргів, а також фінансових активів та нерухомості колишнього Радянського Союзу. Реальність була такою, що в України не було заінтересованості одразу відмовитися, як це зробили колишні прибалтійські республіки, від радянських боргів (а ці борги стрімко та загрозливо зростали за часів горбачовської перебудови з вельми поміркованої суми в 15 млрд дол. майже в 3 рази, причому протягом періоду, що був лише трохи більший, ніж шість років). Навпаки, Україна розглядала боргову проблему в широкому та гіпотетично вигідному для неї геополітичному та міжнародному економічному контексті.

По-перше, Україна, як держава, що змагалася за роль впливової регіональної держави, вважала за потрібне (принаймні так вважало багато політиків, які і визначили позицію країни з цього питання) домогтися офіційного та повного правонаступництва «наддержави», своєї колишньої метрополії — СРСР. І тут проблема боргів перетворювалася на політичну, геополітичну. Причому інтереси такого геополітичного змісту інколи входили в суперечність з прагматичними економічними інтересами.

По-друге, в Україні розраховували на чималі дивіденди, які гіпотетично могли принести ті гроші, що їх були винні Радянському Союзові його «молодші друзі», переважно в Африці, Азії та Латинській Америці. На відміну від вельми поширених на той момент планів відсудити в Британії золото гетьмана Полуботка, що, як вважалося, змогло б одразу «без зайвого клопоту» поліпшити рівень життя в країні, аргументи в даному разі були більш серйозними. Адже значною мірою йшлося про ті борги, які накопичилися внаслідок поставок військової техніки та озброєнь, якими радянські керівники намагалися зцементувати блок країн «соціалістичного вибору». А військові поставки за кордон забезпечувалися, як правило, за активної участі України, відомої своїм колись потужним ВПК.

Очевидно, що головним критерієм вироблення боргової стратегії будь-якої держави має бути об’єктивна оцінка ефективності використання коштів, тим більше мобілізованих інонаціональних ресурсів. Особливим застереженням при цьому є обсяг іноземних кредитів, оскільки потенційно може відбутися своєрідний перехід кількості в якість: сумарний обсяг запозичень може стати таким, коли він вже перевищить здатність країни його обслуговувати та повертати. А це останнє вже об’єктивно переводить економічні відносини з нею в принципово іншу площину.

Подібна оцінка ефективності використання кредитних ресурсів не може не враховувати загальних результатів макроекономічного розвитку, на який впливають залучені гроші. Інакше кажучи, при виробленні боргової стратегії на майбутнє слід враховувати весь комплекс критеріїв платоспроможності, зокрема й очікуваної, основні з яких подано в табл. 2.13.

Складність боргової проблеми як для України, так і для інших країн пояснюється, зокрема, й тим, що розв’язання завдання з подолання тенденцій падіння економічних показників вимагає тривалого часу. Так, за прогнозами Світового банку, стабілізація в господарстві країн СНД може бути досягнута не раніше другої половини десятиріччя (і це у разі стабільного соціального розвитку та відсутності масштабних потрясінь екзогенного (стосовно економічних процесів) характеру).

До проблеми зовнішньої заборгованості значно додають труднощі, так би мовити, суб’єктивно-об’єктивного характеру, пов’язані з «хронічним непроведенням» ефективного макроекономічного регулювання

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com