Перечень учебников

Учебники онлайн

1.1.4. Світове господарство та міжнародний ринок

Сам факт існування відкритих економік породжує інший феномен — світове господарство як системну цілісність та динамічний організм. Світове господарство є своєрідним середовищем, у якому відбуваються міжнародні економічні зв’язки між країнами та будь-яка міжнародна економічна активність підприємницьких структур, а також окремих людей. Але таке пояснення, яке стосується механічної сторони справи — простого розширення сфери економічної діяльності, — не вичерпує сутності предмета. Важливо враховувати й те, що світове господарство є формою організації на якісно вищому рівні ринкової та коопераційної системи. Нарешті, можна казати і про те, що саме в такому міжнародному масштабі виникають нові можливості реалізації усіх наявних ресурсів та факторів суспільного виробництва і головного з них: людського потенціалу, творчих здібностей.

Повномасштабне входження України до системи світового господарства на вигідних для неї умовах має сприяти розвиткові ринкових інститутів, виробничої та банківсько-кредитної сфер, стимулювати науково-дослідницьку, інноваційну діяльність, інформаційний обмін із зовнішнім оточенням.

У практичному ж контексті, визначаючи основні критерії організації міжнародної економічної діяльності в країні та способи адаптації до умов світового господарства, необхідно виходити з об’єктивної оцінки його природи, поточного стану та тенденцій.

Світове господарство — це динамічна система взаємозв’язаних національних економік та відносин між належними до них суб’єктами економічного життя, яка діє на принципах міжнародного поділу праці та охоплює усі стадії циклу економічного відтворення. Світове господарство реалізується в різноманітних формах міжнародної економічної діяльності, які відповідають економічним інтересам підприємницьких та державних структур.

Динамізм цієї системи зумовлюється чинниками історичного розвитку — еволюцією соціально-економічних механізмів, науково-технічним прогресом, кількісним збільшенням валових обсягів світового виробництва та міжнародного обміну, свідомою політикою, яка спрямовується на створення умов міжнародного співробітництва.

Вважається, що як органічна єдність, до якої належать усі регіони та країни, світове господарство почало складатися наприкінці XIX ст. Саме тоді проявилися наслідки двох важливих явищ того часу: по-перше — радикального збільшення обсягів промислового виробництва та, відповідно, обсягів міжнародного товарообміну, а по-друге — виходу на арену економічного життя монополістично-корпоративних підприємницьких структур. Обидва ці явища стали потужними чинниками формування світового ринку, який, у свою чергу, є основою світогосподарської системи.

Інколи світове господарство вважають похідною системою від сукупності окремих національних економік. Така оцінка пов’язана з наявністю значних обмежень зовнішньоекономічної діяльності, коли державі відводиться функція жорсткого регулювання руху товарів та факторів виробництва.

Але сучасні ринкові реалії дають підстави розглядати світове господарство саме як самостійну системну цілісність, із властивими тільки їй закономірностями, суб’єктним складом та проблемами. Наприклад, світовий, міжнародний рівень є сферою діяльності та регулювання для спеціалізованих міжнародних організацій. Загальні, блокові торговельні режими стосуються саме наднаціональних реалій. Тільки на світовому рівні можна з необхідною ефективністю розв’язувати такі складні завдання цивілізаційного розвитку, як подолання голоду, деяких стихійних лих та техногенних катастроф, забруднення навколишнього середовища, глобального потепління. І, нарешті, діяльність численних міжнародних за своєю природою підприємницьких утворень — ТНК, СП тощо не може вважатися механічним подовженням внутрішньогосподарських економічних відносин та є міжнародною за своєю природою.

Практичним механізмом, який реалізує закономірності світового господарства та міжнародної економічної діяльності, є інститут міжнародного ринку. Міжнародний ринок (або міжнародні ринки) — продукт історичного розвитку економік країн, процесів виробництва. Разом з тим він постає ключовим фактором політики держав та підприємницьких агентів.

Сказане стосується й України. Протягом століть Русь-Україна була одним із учасників міжнародного ринку. Причому рівень активності та характер її ринкової діяльності визначався долею самої держави: була вона самостійним учасником торгівлі та інших форм співробітництва чи входила окремими своїми територіями до складу сусідніх імперій.

Для того аби дати визначення міжнародному (чи світовому) ринку як середовищу підприємництва, яке поширюється за межі держави, ми мусимо виходити із загального тлумачення ринку як такого. Пригадаємо, що серед визначень ринку найтиповішими є такі, що відображають функціональне, інституційне, а також вузьке маркетологічне його розуміння.

У першому випадку ринок розглядається як система управління співвідношенням пропозиції продавців та попиту покупців, тобто як своєрідний механізм, який засобами конкуренції регулює відносини між людьми — економічними агентами.

У другому випадку йдеться як про безпосередніх учасників ринкових операцій, які продають та купують товари, так і про відносини між ними, а також про регулюючі інститути — державу, її закони, виконавчі та законодавчі, судово-арбітражні органи, а також неурядові некомерційні структури (наприклад, торговельно-промислові палати, товариства сприяння торгівлі тощо). Тобто про комплексне розуміння ринку, яке охоплює як його безпосередніх суб’єктів, тих, хто встановлює та контролює дотримання «правил гри», так і логіку поведінки і тих, і інших.

У третьому випадку ринок визначається просто: як сукупність існуючих та потенційних покупців товарів.

Отже, узагальнюючи викладене, ринок можна визначити як систему, котра об’єднує різних суб’єктів (покупців та продавців, більш опосередковано — виробників і споживачів товарів та послуг) на певних принципах (передусім згідно з певними умовами ціноутворення та правилами поведінки) і з урахуванням дії певних інститутів (законодавства, матеріальних об’єктів та ін.).

Спираючись на все сказане, дамо визначення ринкові міжнародному.

Міжнародний ринок — це динамічна система, яка поєднує в єдиний господарський механізм різнонаціональних продавців та покупців, виробників та споживачів товарів за допомогою цінових та споживчих критеріїв обміну з використанням нормативно-правової та інституційної інфраструктури міжнародних економічних відносин.

Розвиток міжнародного ринку відбувається паралельно та в умовах складних і багатобічних зворотних зв’язків зі сферою виробництва, прискорюючи його й отримуючи від нього імпульси щодо збільшення обсягів товарів, які перебувають в обігу, та диверсифікації, якісної модифікації форм і предметів обміну. Міжнародний ринок став набувати ознаки єдиної світової системи (кажуть про створення світового ринку) наприкінці ХІХ ст. Тоді, а також на початку ХХ ст., перед Першою світовою війною, відбулася значна концентрація виробництва та банківської діяльності, за якої переважна частина світу була включена в орбіту господарсько-збутової діяльності великих корпорацій. Провідні ж країни поділили світ на сфери впливу та перетворили взаємну конкуренцію на протистояння та протиборство в глобальному масштабі.





Резюме

Міжнародна економічна діяльність являє собою таку форму господарювання, яка безпосередньо виходить за межі національних кордонів і пов’язана із залученням до циклу економічного відтворення різнонаціональних суб’єктів. Але далеко не завжди сам факт різної національної належності породжує такі нормативно-правові, регулятивні, фінансові наслідки, які є характерними для міжнародних економічних відносин, як ми звикли їх розуміти. Такі відносини виникають тільки в результаті реального господарського пов’язування різних економік та застосування міжнародних за своєю природою інструментів регулювання — при перетинанні кордонів товарами, валютно-фінансовими ресурсами, факторами виробництва.

Національний господарський комплекс, який достатньо повно реалізує переваги міжнародної кооперації та міжнародного поділу праці, вважають відкритою економікою. Підвищення ефективності перехідної економіки України пов’язано не з простим механічним розширенням форм та обсягів міжнародної економічної діяльності, а з оптимізацією її якості (хоча подібне розширення не може не бути технічною метою та наслідком такої оптимізації).

ПОЗАЛЕКЦІЙНИЙ БЛОК

Теоретичні паралелі

Кооперація та поділ праці: міжнародний аспект

Для розуміння природи міжнародної економічної діяльності важливо враховувати такі фундаментальні господарські відносини між людьми та водночас наукові категорії, як кооперація праці та поділ праці в їх міжнародній специфікації. Спочатку згадаємо, що кооперація праці — це засіб та необхідний принцип поєднання трудових зусиль окремих індивідів з метою досягнення тих результатів господарської діяльності, які інакше були б неможливими. Поділ праці — це диференціація виробничих функцій, яка веде до виокремлення сфер економічної діяльності й утворення відповідних соціальних груп та обов’язків.

Кооперація та поділ праці становлять єдину цілісність та відбивають дві протилежні її сторони, взаємодія яких зумовлює розвиток виробничої діяльності людей. Найважливішим параметром цього процесу є ступінь усуспільнення виробництва. Ця остання категорія стосовно двох перших є мірою співробітництва та відбиває його рівень, а також взаємну залежність виробників у загальному процесі відтворення. Такі виробники спеціалізуються на виробництві різних видів продукції та, у більш узагальненому плані, спільно здійснюють економічну діяльність. Сама ж економічна діяльність є найбільш узагальненою категорією, що синтезує весь комплекс ознак діяльності людини у сфері господарського відтворення.

Міжнародний чинник додає кооперації та поділу праці якісно нових рис. З одного боку, на державу переносяться певні функції суб’єкта кооперації, про що писали А. Сміт , Д. Рікардо , Дж. С. Мілль та інші класики.

Кооперація є фактором будь-яких економічних процесів. Крім того, вона відображає систему мотивацій виробників, які, на думку А. Сміта, «вважають кориснішим для себе затрачувати всю свою працю у галузі, де вони мають певну перевагу над своїми сусідами, і все необхідне їм одержувати в обмін на частку продукції, чи, що те саме, на ціну частки продукту своєї праці».

Інакше кажучи, іманентною властивістю економічної діяльності як уособленої (господарської) сфери життя людей є поєднання виробничих зусиль на користь як окремих суб’єктів, так і суспільства в цілому. А. Маршалл розумів це як «тенденції до колективної діяльності», що, у свою чергу, становлять результат «вільного вибору кожним індивідуумом такої лінії поведінки, яка уявляється йому найбільш відповідною задля досягнення його власних цілей».

Легко помітити, що цей підхід, який поділяли представники класичного напряму політекономії, випливає із певної системи цінностей та відповідає певному типу менталітету, істотну рису яких становить апріорна для дослідника потреба суб’єктів господарювання в економічному співіснуванні з іншими. А. Сміт з цього приводу стверджував, що кожен «у цивілізованому суспільстві... безперервно потребує сприяння та співробітництва багатьох людей».

У цьому зв’язку логічно розглядати державу як учасника міжнародного поділу праці, характер якого зумовлюється факторними перевагами окремих країн. Крім того, держава опосередковує зв’язок між різнонаціональними кооперантами через інститути тарифно-економічного (режими митних стягнень, оподаткування) та нетарифно-адміністративного (дозвільна система, ліцензування, квотування) регулювання.

З іншого боку, приватні суб’єкти міжнародної економічної діяльності можуть вступати в прямі коопераційні відносини. Про це свідчить саме існування транснаціональних форм господарювання, а також сучасні тенденції, зокрема усунення міжнаціональних кордонів у країнах Європейського Союзу, інших регіональних угруповань, лібералізація торговельних відносин у світовому масштабі.

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com