Перечень учебников

Учебники онлайн

1.7. Світовий ринок енергоресурсів

Наприкінці XX ст. відбулися значні структурні зрушення в паливно-енергетичному комплексі, що призвело до зміни організаційних структур інституційної бази та методів державного регулювання в енергетиці. На цей процес значно вплинули лібералізація та глобалізація світової торгівлі енергоресурсами.

Ринки енергоресурсів, будучи спочатку однопродуктовими і локальними, еволюціонували в бік регіональних і глобальних (світових) ринків окремих енергоресурсів (наприклад, світовий нафтовий ринок) і регіональних енергетичних ринків (наприклад, європейський ринок електроенергії і газу). Енергетичні ринки розвиватимуться в напрямі утворення глобального енергетичного простору з єдиними правилами “гри”, тому вже зараз, задовго до того, як такий простір буде сформовано, йде боротьба за майбутні ключові позиції на ньому.

Перехід до ліберальної моделі відбувся майже одночасно в більшості підгалузей енергетики, що ставить під сумнів гіпотезу про те, що перехід до вільної конкуренції є підсумком природного розвитку систем енергетики. Якби це було так, перехід до конкуренції в газовій галузі не збігався б за часом з процесами дерегуляції в інших галузях природних монополій і не відбувся б майже одночасно в багатьох країнах із зовсім різними умовами. Відбулася “революційна” заміна традиційної технології державного контролю на конкуренцію та регуляцію, покликаних забезпечити ефективність використання створених раніше основних фондів галузі.

Розвиток світової економіки супроводжується нарощуванням енергоспоживання, особливо в країнах, що динамічно розвиваються. Це викликано перш за все перенесення енергоємних виробництв у країни з меншою вартістю трудових ресурсів, в той час як найбільш розвинуті країни перейшли до ресурсозберігаючого типу економічного розвитку.

Наприкінці ХХ століття нерівномірність розміщення запасів енергоресурсів призвела до зростання обсягів міжнародної торгівлі ними, загострення конкуренції на світовому (нафтовому) та регіональних (природного газу, вугілля) ринках, а відтак і до відповідних змін сформованої в першій половині минулого століття структурної організації та інституційної бази енергетичних ринків.

Кон’юнктура нафтового ринку

Останнє десятиріччя світова економічна кон’юнктура формувалася в епоху зростаючих світових цін на нафту, що впливало на темпи зростання світової економіки. Протягом 1998 ? до середини 2008 років ціна на нафту зросла з 10 $/бар до понад 150 $/бар. Різке кризове падіння цін на нафту з середини 2008 року змінилося на висхідний тренд вже з березня 2009 року.

Експерти МВФ не поділяють точки зору про кореляційну залежність цін на нафту та темпів зростання світового валового продукту, хоча і висловлюють певні застереження щодо такого можливого взаємовпливу. До кризи відбувалася лише переорієнтація нафтових потоків, а не суттєве зменшення їх обсягів.

Енергоємність ВВП за ПКС в країнах, що розвиваються, складає близько 15 тис. британських термоодиниць (Btu) на 1 дол. США, що в середньому у 1,5-2 раза вище ніж в розвинених країнах. Через це, підвищення цін на енергоресурси призведе до зниження темпів економічного зростання та збільшення інфляції в цих країнах. Вагомий внесок у цьому сенсі матиме Китай, який в останні роки перейшов від трудомісткого до матеріалоємного та енергоємного типу економічного зростання.

Уповільнення темпів зростання світової економіки мало неминуче відобразитися на рівні енергетичного попиту та відповідної зміни цін. Експерти дають різні оцінки реперної точки цінової динаміки (у діапазоні 150-200 дол. США за барель), що означало наступний спад попиту. Ми стали свідками цього процесу. Нафта і газ залишатимуться основними джерелами енергії, при цьому, ціна на вуглеводні знову підвищується.

Сучасна цінова динаміка на нафтовому ринку визначається як ринковими, так і неринковими факторами глобальної геополітичної кон’юнктури.

Тенденції у змінах запасів енергоресурсів, витрат видобутку, попиту та пропозиції позначаються лише в короткостроковому періоді і на локальних ринках. Зниження попиту внаслідок рецесії економіки США та ЄС вплинуло на ціну нафти в бік зниження. Але навіть незначне відновлення зростання дало поштовх до підвищення цін.

Одним із найвпливовіших геополітичних факторів є енергетична внутрішня та зовнішня політика США, як найбільшого споживача нафти. На даний час, уряд США не розморожує стратегічні нафтові резерви, тим самим підтримуючи високий ціновий рівень на внутрішньому ринку.

Міжнародний ринок нафти, що знаходиться під картельним впливом ОПЕК, визначає загальну ситуацію на світовому енергетичному ринку. Обсяги міжнародних поставок і цін на нафту показують зону можливого використання газу і вугілля. Ціна на природний газ досить тісно корелює із цінами на нафту.

Ринок вугілля

Ситуаціями на ринках нафти і газу визначається зона ефективного використання вугілля, від якої залежать розміри і напрямки міжнародних постачань, а також ціна на вугілля. Оскільки у повному значенні не існує світового ринку вугілля, світові ціни фактично є регіональними цінами, що відображають специфіку якості та умов видобутку вугілля. На ринок вугілля можуть також впливати можливості залучення в національні енергобаланси “місцевих” енергоресурсів, під якими розуміються атомна і гідроенергетика, відновлювані джерела енергії тощо. За відсутності екологічних обмежень ціни на вугілля можуть бути “відірвані” від цін на газ або нафту і визначатимуться рівнем європейських витрат, пов'язаних з використанням “місцевих” енергоресурсів.

Прогнози більшості експертів енергетичного ринку вказують на збереження високої частки органічного палива в цілому, і нафти зокрема, у структурі світового енергоспоживання протягом найближчих 30 років (у 2020 році нафта і газ, як і раніше, складатимуть більше ніж 50 % світового паливно-енергетичного балансу). Динаміка зростання попиту на “блакитне паливо” показує, що природний газ незабаром у багатьох галузях замінить нафту і стане основним енергоносієм для промисловості в світі. Зростаючий попит на енергоносії підтримує динаміку високих світових цін і спонукає країн-імпортерів, зокрема ЄС, шукати шляхи диверсифікації джерел енергопостачання та оптимізації енергобалансу.

Поточне енергоспоживання ЄС покривається на 41 % за рахунок нафти, 22 % ? газу, 16 % ? вугілля, 15 % ? атомної енергії, 6 % ? відновлюваних джерел енергії. Потреби ЄС в енергоресурсах задовольняються на 50 % за рахунок імпорту. За умови збереження існуючих тенденцій у 2020 році органічні види палива надалі домінуватимуть на енергетичному ринку: 38 % – нафта, 29 % – газ, 19 % – тверде паливо, 8 % – відновлювані джерела енергії та 6 % – атомна енергетика. Залежність від імпорту за цей період збільшиться до 70 %, а по нафті до 90 %.

Основні напрями енергетичної політики ЄС викладені у Зеленій Книзі “До європейської стратегії безпеки енергопостачання”. Основна ідея полягає у реалізації політики економічного зростання при одночасному забезпеченні безпеки поставок енергоресурсів, лібералізації енергоринків та захисті навколишнього природного середовища.

Підвищена увага до впровадження відновлюваних джерел енергії оголошена у Білій Книзі “Енергія для майбутнього: Відновлювані джерела енергії ”, в якій, зокрема, ставиться завдання до 2010 року подвоїти (до 12 %) частку відновлюваних джерел енергії у загальному енергоспоживанні. За прогнозом керівників провідних нафтових компаній, відновлювані джерела енергії займуть більш-менш істотну частку у світовому енергоспоживанні не раніше 2025-2030 років. Євросоюз планує зробити це раніше, довівши їх частку до 20 % уже до 2020 року.

Зростання енергоспоживання у ЄС за нинішніх тенденцій неминуче призведе до збільшення викидів шкідливих речовин. Викиди парникових газів (ПГ) у 2010 році зростуть на 5 % від рівня базового 1990 року. За існуючої політики ЄС не зможе виконати зобов’язання відповідно до Кіотського протоколу, яким передбачено зменшення емісії ПГ на 8 % від рівня 1990 року.

Хоча основні зусилля ЄС планує спрямувати на обмеження енергоспоживання (особливо на транспорті) увага також приділяється обмеженню залежності від імпортних поставок (до стандартів безпеки відноситься вимога не перевищувати 30 % поставок енергоносіїв з одного джерела). Основними механізмами для вирішення цих проблем визначено оподаткування, державні субсидії та регулювання попиту.

Визначальними умовами вступу до ЄС будуть такі вимоги:

- безпека енергопостачання (безпека поставок енергоресурсів та безпека об’єктів енергетики);

- екологізація енергетики;

- лібералізація ринків енергоресурсів.

Оскільки жодна країна ЄС не має в достатніх обсягах власних запасів енергоресурсів, сучасні тенденції глобалізації та демонополізації ринків дозволяють перейти до принципу колективної енергетичної безпеки замість домінуючої у минулому ідеї національної енергетичної незалежності.

Серед основних вимог ЄС до країн-кандидатів в енергетичні сфері є такі:

- підвищення енергетичної ефективності;

- підвищення енергетичної безпеки;

- створення стратегічних запасів нафти і/або нафтопродуктів;

- реструктуризація вугільної промисловості (збереження вугільних резервів);

- використання атомної енергетики за умови забезпечення максимальної безпеки експлуатації АЕС, в іншому випадку – закриття АЕС;

- підвищення рівня використання поновлюваних джерел енергії;

- формування енергетичного ринку та створення регулюючого органу;

- ліквідація субсидій та цінових диспропорцій в енергетичній сфері;

- адаптована до енергетичної політики ЄС енергетична стратегія країн

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com