Перечень учебников

Учебники онлайн

2.10.8. Трубопровідний транспорт України

Україна має достатньо потужну трубопровідну інфраструктуру, наявність якої дає змогу державі отримувати значні валютні надходження, що стабілізують механізм її зовнішніх розрахунків та є важливими складовими платіжного балансу.



Довідка: Загальна довжина магістральних нафтопроводів у світі перевищує 500 тис. км, причому їх левова частка припадає на США.



На зламі століть обсяги перекачування нафти територією держави становили 60—70 млн т, причому 75—80 % цього обсягу припадало на транзит. Ціна транспортування нафти становила 5,2 дол. за тонну по нафтопроводу «Дружба» та 4,4 дол. по придніпровських нафтопроводах у напрямку до Одеси. До речі, така обумовлена міжнародними стандартами ціна за транзит є предметом постійних суперечок із Росією, яка намагається довести її до рівня вартості транзиту власною територією — 1,5 дол. за тонну.

Загальна пропускна спроможність вітчизняних газопроводів становить 270 млрд м3, а кількість агрегатів, які забезпечують перекачування газопотоків, перевищує 800 із загальною потужністю 5,4 МВт, що в 1,5 раза перевищує компресорну потужність усіх європейських країн. Сукупна довжина газопроводів в Україні становить 34,1 тис. км, а їх загальна пропускна спроможність — 267 млрд м3 на рік. Тариф за прокачування газу територією України становить 1,1 дол. за 1000 м3 на 100 км. Обсяги транзиту газу сягають 110—120 млрд м3, а його оплата здійснюється, як правило, натурою, тобто газом. Таким чином, щорічний дохід від транзиту газу для України становить близько 2,5 млрд дол., але ці гроші практично повністю йдуть на покриття українського боргу Росії за газ.

Вітчизняні нафтотранспортні трубопроводи мають значні потужності. У перші роки незалежності вхідна потужність отриманих «у спадок» трубопроводів становила — близько 140 млн т на рік, а вихідна — близько 70 млн т на рік. Але влітку 2001 р. до цих потужностей було додано потенціал першої черги гілки Одеса — Броди (12 млн т нафти на рік). Традиційно транспортування нафти територією України здійснюють підприємства магістральних трубопроводів «Дружба» (поставки з Росії до країн Центральної і Східної Європи) та підприємства придніпровських магістральних трубопроводів (до південних регіонів Росії і на експорт через Одесу).

Проте значна частина такої інфраструктури потребує ремонту та додаткових інвестицій для забезпечення оперативного обслуговування. Третина газопроводів перебуває в експлуатації від 25 до 50 років. Близько 45 % газових труб мають недосконале антикорозійне покриття, що призводить до частих аварій, а 75 % таких труб не відповідають екологічним нормативам. Тільки щорічні витрати на підтримку газопровідної інфраструктури в робочому стані мають становити 50—60 млн дол., а загальна фінансова потреба на реконструкцію газопроводів дорівнює півмільярда доларів за умови темпів ремонту 500 км на рік.

У цьому контексті на зламі століть кардинального значення набули проекти інтеграції України до транспортно-комунікаційної системи, яка обслуговуватиме гігантські поставки каспійської нафти до європейських країн на захід від України. Віднаходження великих покладів нафти в басейні Каспію значно змінило геостратегічні інтереси. Зокрема, це виразилося в тому, що транзитна значущість території України різко зросла. Адже три із п’яти проектованих маршрутів транспортування енергоресурсів проходять через Чорне море, до якого Україна має безпосередній вихід.

З цією метою в Україні реалізовується проект створення відповідної інфраструктури, який включає спорудження трубопровідної системи, створення танкерного флоту, будівництво й подальше доведення, посилення потенціалу нафтоперевантажувального комплексу (терміналу). Технічно є можливості транспортування каспійської нафти з використанням вітчизняної території та інфраструктури як танкерами, так і по дну Чорного моря до Одеського нафтотерміналу і далі по території України до Європи.

У зв’язку з каспійською нафтою виникло чимало міжнародних спорів. Наприклад, дискусія між Росією та Азербайджаном з приводу того, чи вважати Каспій морем чи озером. Пояснюється це тим, що згідно з міжнародним правом, зокрема міжнародним морським правом, країни мають виключне право на розробку шельфу вздовж свого берега, тоді як розробка озера ведеться на партнерській основі. Оскільки азербайджанський шельф Каспію особливо багатий на нафту, Росія спробувала (щоправда, невдало) оголосити Каспій «озером». Не останню роль у розгортанні трагічних чеченських подій, особливо другої чеченської війни, відіграли нафтові міркування, зокрема контролю над трубопровідною гілкою, що перетинає Чечню.

До речі, Росія швидко побудувала свою частину потенційних міжнародних каналів нафтопостачання. Власне, вже було досягнуто і відповідних міжнародних домовленостей, зокрема щодо реалізації спільного російсько-болгарсько-грецького проекту, який передбачає поставки нафти (дном Чорного моря, а можливо, й танкерами) до порту Бургас (Болгарія) і надалі до Александруполісу (Греція).

«Свої» міжнародні проекти має й Україна. Вона разом з Азербайджаном і Грузією ще у грудні 1996 р. підписала тристоронню транспортну Угоду, яка має на меті створення транскавказького транспортного коридору (також передбачається альтернативна доставка нафти до українського терміналу по дну та танкерами) з перспективою використання цього транспортного шляху для великомасштабних поставок до Європи, а також розвитку балто-чорноморського співробітництва

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com