Перечень учебников

Учебники онлайн

1.1.2. Відкрита економіка

Міжнародне співробітництво в результаті збільшення його обсягів та поглиблення дедалі більшою мірою впливає на характер і перспективи розвитку національних економічних комплексів. Причому можна казати про перехід кількісних змін у нову якість кооперації: на певних стадіях інтегрованості економік виникає феномен відкритості (або відкритих) економік.

Відкритою економікою можна назвати національний господарський комплекс, який бере участь у системі міжнародного поділу праці та опосередковує в ході міжнародної кооперації вагому частину сукупного продукту, причому макроекономічна рівновага такого комплексу забезпечується за активної ролі міжнародного сектору.

Як бачимо, наведене визначення ґрунтується на відносних критеріях. Адже країни різняться своїми розмірами, відтак абсолютні показники міжнародної економічної діяльності не мають безумовного значення. Сполучені Штати Америки, Китай, хоча і відіграють помітну роль у світовій торгівлі, мають дуже місткі внутрішні ринки. Тому ступінь опосередкування ВВП експортно-імпортними операціями у них нижчий відповідного показника значно менших за розмірами Бельгії, Кореї, Люксембургу чи Ізраїлю. З тих самих причин Німеччина — країна, яка в 90-х роках ХХ ст. посідала чільні позиції у світі за валовими показниками експортно-імпортної діяльності, — реалізує на зовнішніх ринках меншу частину свого ВВП, ніж сусідні Нідерланди. Наприклад, наприкінці ХХ ст. у Сполучених Штатах Америки частка товарного експорту становила близько 10 % від ВВП, тоді як у великій європейській країні цей показник має величину до 20 %, а в порівняно невеликій країні Старого Світу — до 50 %.

Водночас США, ФРН, а також КНР набагато помітніше впливають на всю систему міжнародних економічних відносин, що також важливо враховувати. Україна опосередковує більшу частку ВВП, ніж США, проте має менш ефективну економіку та, на відміну від цієї країни, справляє незначний вплив на світову економіку.

Світова економіка дедалі більшою мірою визначає особливості розвитку України. Основні напрями впливу — збільшення обсягів експорту та імпорту відносно ВВП та загострення ситуації із зовнішньою заборгованістю країни. Загальну характеристику значення міжнародної економічної діяльності для відкритої економіки України дає табл. 1.1. (У таблиці подано так званий основний сценарій; «оптимістичний» та «песимістичний» сценарії див. у додатках.)

Постійне погіршення основних показників розвитку України в 90-х роках негативно вплинуло на формування ефективного механізму її відкритої економіки. На відміну від цього протягом останнього періоду темпи зростання розвинутих країн були стабільно позитивними, що сприяло їх подальшому взаємному зближенню. Єдиним винятком стала Японія, яка постраждала від кризи 1997—1998 рр. Зазначене ілюструють дані наведеної нижче таблиці (табл. 1.2).

Більша економічна відкритість національного господарства означає поглиблення та урізноманітнення форм, а також розширення обсягів його взаємодії із зовнішнім світом. Важливим критерієм та принциповим змістом відкритості економіки є наявність ліберального режиму міжнародної економічної діяльності для ринкових суб’єктів. У свою чергу, ліберальність режиму міжнародної економічної взаємодії передбачає конкурентоспроможність національної економіки, її підприємницьких ланок. Недооцінка цього положення на початку 90-х років, на старті реформ, вираженням чого стала так звана обвальна лібералізація, призвела до значних втрат на українському національному ринку товарів та послуг.

Але завершення кризи та стрімке зростання в 2001 р., а також очікуване поліпшення основних економічних показників у найближчі роки не можуть не вплинути позитивно і на стан національного ринку. Причому саме збільшення його місткості, згідно з розрахунками, повинно компенсувати зменшення позитивної динаміки зростання експорту через світову стагнацію. Про це свідчать дані табл. 1.3.

Є й інший аспект глобальної конкуренції, який пов’язаний з прагненням створення додаткових порівняльних переваг. Ідеться про конкуренцію режимів торгівлі, сприятливих умов господарювання та регулятивних систем. Держави, лібералізуючи взаємні відносини та внутрішні господарські процеси, можуть отримувати тимчасові конкурентні переваги. Ці переваги можуть проявлятися в зниженні технічних, трансакційних витрат, а відтак і в зменшенні кінцевої ціни продукції, підвищуючи її конкурентоспроможність. Таким чином, для окремих країн поліпшуються абсолютні та співвідносні показники розвитку. Можна дійти висновку і щодо появи імпульсів якісного розвитку внутрішнього ринку через посилення конкурентної боротьби виробників за споживачів продукції та послуг.

Характеризуючи ступінь відкритості конкретної економіки, слід враховувати й те, що акцент у міжнародних економічних зв’язках певної країни може припадати як на торгівлю товарами (особливо показовий приклад становлять країни — експортери енерго-сировинних ресурсів — Кувейт, Бахрейн), послугами (для деяких країн міжнародні послуги, зокрема міжнародний туризм, є не тільки провідною статтею міжнародної економічної діяльності, а й важливим, інколи головним джерелом формування бюджету — Кіпр, Монако), так і на фінансово-кредитні операції (Швейцарія). Відкриті економічні системи України, інших держав, які перебувають на трансформаційному етапі розвитку, а також багатьох країн, що розвиваються, характеризуються відносно слабкішими конкурентними позиціями на світових ринках, залежністю від зовнішніх кредитних надходжень.

На стані відкритої економіки України протягом років реформ негативно позначалися занадто високі показники інфляції та зростання цін, які «тягнули» за собою показники ставок кредитування. Останнє, у свою чергу, погіршувало умови інвестування, зокрема інвестування міжнародного. Утім, на етапі виходу з кризи саме цю проблему, як очікується, значною мірою вдасться розв’язати. Щоправда, погіршення світової кон’юнктури призведе до нових ускладнень у формуванні платіжного балансу, передусім рахунку поточних операцій, через зниження попиту на вітчизняну експортну продукцію.

Результати, яких було досягнуто країнами у процесі здійснення посткомуністичних реформ, значно різняться залежно від того, наскільки наполегливо та компетентно ці реформи проводилися. Причому йдеться як про наближення до принципової мети — створення ефективних ринкових систем, так і про розв’язання функціональних завдань, пов’язаних із інтеграцією у світову господарську систему.

Поняття «відкрита економіка» відрізняється від поняття «ефективна економіка», хоча вони і взаємозв’язані. Наприклад, у саму парадигму розвитку економіки Південної Кореї закладена ідея максимальної відкритості, причому умовою останньої, у свою чергу, є достатньо висока конкурентоспроможність як окремих виробників-експортерів, так і всього відтворювального комплексу цієї країни. Ілюстрацією сказаному є динаміка ВВП і міжнародної торгівлі цієї країни та очевидний зв’язок між обома показниками. Так, при розрахованому на 2000 та 2001 рр. позитивному сальдо торговельного обігу відповідно в 12 млрд дол. та 10 млрд дол., у ці ж самі роки відбулося й економічне зростання на 7 % та 6 % відповідно.

Про те, наскільки це стосується країн з економіками перехідного типу, свідчать порівняльні дані по групі країн Центральної та Східної Європи, пострадянського простору. Ці дані враховують широкий комплекс критеріїв оцінки та формуються за десятибальною шкалою (табл. 1.5).

Відкритість є даниною реаліям сьогодення і метою є не стан відкритості як такий, а забезпечення динамізму та високої якості макроекономічного розвитку. Наприклад, ступінь відкритості економіки України інколи навіть дивує експертів, оскільки він є вищим, ніж можна було очікувати, знаючи низьку конкурентоспроможність вітчизняного виробництва.

Чим можна пояснити такий феномен? Насамперед тим, що Україна має надмірно витратну економіку. Це означає, що виробництво в країні потребує надто багато сировини та, що є головним, енергії. Особливо негативною тенденцією, характерною для початкових років незалежності держави, було погіршення показників енергомісткості продукції. Енергоносії ж традиційно закуповуються по імпорту з Росії, Туркменістану, а на початку ХХІ ст. набуває великого значення закупівля нафти в Азербайджані, газу та нафти в Узбекистані. Отже, для того щоб українська економіка функціонувала, доводиться закуповувати багато енергоносіїв. Звичайно, для цього необхідно щось продавати.

Основною номенклатурою вітчизняного експорту є металевий прокат, продукція металургії. А саме ця галузь є дуже витратною, особливо в нашій країні. Ось і виходить, що для того, аби експортувати, доводиться здійснювати великі закупівлі. Імпорт «працює» на експорт, який відтак не є ефективним засобом поліпшення макроекономічного стану в державі, а становить ланку замкненого кола неефективної системи господарювання: системи, що підтримує сама себе, а не працює задля поліпшення життя людей.

Отже, термін «відкритість» в економіці пов’язаний із поняттями «ефективність розвитку», «залежність» та багатьма іншими. Причому в сучасному світі у міру збільшення відкритості, як правило, підвищується й економічна ефективність як на макро-, так і на мікроекономічному рівні, а також збільшується взаємна залежність країн. Така взаємна залежність, яку умовно можна вважати «позитивною», є явищем цілком об’єктивним. Вона пов’язана з потенціалом міжнародного поділу праці та є супутнім явищем інтернаціоналізації, наприклад у межах європейської, північноамериканської інтеграції. Від неї слід відрізняти залежність «негативну», яка виникає через несприятливі стартові умови міжнародного співробітництва, дефіцит певних факторів виробництва або енергосировинних ресурсів, складність завдань ринкової трансформації, унаслідок використання неадекватних моделей управління економічними системами, наприклад в Україні, більшості інших нових незалежних держав, країн, що розвиваються.

Таким чином, можна сформулювати основні риси такої господарської системи, яку, з певною мірою умовності, заведено вважати відкритою економікою. Ними є такі:

• наявність у суб’єктів ринкової економіки достатньо широких прав виходити на зовнішні ринки та співробітничати із зарубіжними партнерами при мінімальних обмеженнях з боку держави;

• міжнародні контакти мають порівняно велике значення для підтримання макроекономічного балансу, ступінь інтернаціоналізації ВВП є досить високим;

• ринковий простір країни є відносно ефективним, а суб’єкти господарювання — порівняно конкурентоспроможними (інакше відбувся б масовий колапс як неконкурентоспроможних виробників, так і економіки в цілому, що, до речі, загрожує економікам транзитивного типу, зокрема й українській).

Генезис та наступний розвиток системи міжнародного економічного співробітництва відбувалися не за лінійними схемами. Вони відповідали більш загальним процесам — становленню цивілізаційних центрів та соціокультурних осередків, однією з важливих сторін життя яких є економічна діяльність. Цілком природно, що й сучасний стан світового господарства, міжнародних економічних відносин, окремих держав відбиває історичні особливості торгівлі, національної спеціалізації країн та регіонів у межах системи міжнародного поділу праці.

Історична довідка

Достеменно простежити передісторію сучасних відкритих економічних систем неможливо. Очевидно, що міжнародне співробітництво, кооперація між різними країнами не могли не існувати протягом усієї історії життя різних народів та країн. А для того, щоб охарактеризувати віддалені від нас у часі події, які мають пізнавальний інтерес для економістів, необхідно з’ясувати численні фундаментальні проблеми інших наук — історії, археології, навіть філософії.

Найдавніші відомості про торговельні зносини між різними народами, які охоплює «пам’ять» історичної науки, пов’язані з міжплемінною торгівлею товарами туземного виробництва та первісними коопераційними контактами. Одне зі свідоцтв подій тридцятитисячолітньої давнини доносить інформацію про торговельні контакти острівних племен південніше Азії, а також жителів Полінезії та Австралії. Зокрема, відомо, що племена, які жили на території острова Нова Гвінея, на невеликих човнах долали відстань у кілька тисяч кілометрів для торгівлі з племенами Полінезії й Зеленого континенту.

Зовнішню торгівлю з сусідніми країнами та племенами протягом тисячоліть вів Стародавній Єгипет. Є дані про участь у міжнародній кооперації Шумеру, стародавніх цивілізацій Індії, Китаю. Численні навігації здійснювали індіанці Америки, пізніше — войовничі вікінги-норманці.

Отже, протягом історичного розвитку утворювалися та існували сталі торговельні контакти між окремими країнами, регіонально-культурними осередками. Звичайно, виникали і численні спорадичні зв’язки між локальними господарськими системами.

Особливу роль після початку колоніальних завоювань та після краху колоніальної системи відігравали відносини «метрополії—колонії», які наклали чималий відбиток і на сучасні торговельні контакти індустріально розвинутих держав з країнами, що розвиваються.

Щодо історичних форм участі в міжнародному економічному співробітництві народів, які з прадавніх часів мешкали на території України, то вони набували різного змісту — від поодиноких обмінювально-торговельних контактів до сталих міжнародних коопераційних зв’язків з вираженою спеціалізацією.

Торгівля, й особливо торгівля міжнародна, була не просто поширеним явищем. Вона стала принциповим чинником формування самої державності на території України, а також населених пунктів у державі. І це є свідченням того, що міжнародні економічні зв’язки — не просто супутнє явище відносно соціально-економічного, етнокультурного розвитку, а важливий чинник, інколи й умова останнього.

Стосовно ж України можна навіть стверджувати, що часто міжнародні економічні контакти передували появі досить складних соціальних структур на її теперішніх землях. Так, матеріальні знахідки свідчать про наявність такого міжплемінного обміну вже з кінця неолітичної культури. Важливим матеріальним чинником розвитку торгівлі, зокрема торгівлі міжнародної, стало широке виробництво і практичне використання човнів як транспортного засобу. У такий спосіб значно спрощеним виявився зв’язок із зовнішнім світом.

До цієї самої епохи відносять і знахідки деяких природних матеріалів та багатьох рукотворних свідоцтв культурного впливу інших народів, передусім з Малої Азії, Месопотамії, Кавказу, на людей, які мешкали на території України.

Археологічні пам’ятки свідчать про активну міжнародну торгівлю, що її вели скіфи, сармати, грецькі колоністи. Пізніше важливу роль відігравала торгівля з арабами, з Візантією, а з плином часу — із Західною Європою, з Польщею, Туреччиною, Росією.

Сучасному транзитному статусу нашої країни передувала стратегічна роль її території для підтримання таких сталих та міжнародно важливих торговельних каналів, як Великий шовковий шлях та шлях «із варягів у греки».

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com