Перечень учебников

Учебники онлайн

4.1.2. Докиївський період торгівлі

Визначення найдовшого та дуже неоднорідного періоду історії міжнародних економічних зв’язків, який починається з праісторичних давен та закінчується вже перед формуванням централізованої держави на Русі–Україні як «докиївського», є умовним. Адже в такій кооперації брали участь різні етноси, з власними особливостями розвитку господарства та міжнародної торгівлі. Однак практичний інтерес для нас становить саме цілісна картина міжнародної економічної діяльності, яку складали усі народи, що мешкали на наших землях та формували традиції спеціалізованого виробництва.

Зовнішні економічні зв’язки племен Трипільської культури — а трипільці вважаються більшістю істориків прямими предками сучасних українців — зумовлювалися традиційною структурою їхнього виробництва. Це передусім сільське господарство. Матеріальні знахідки свідчать про наявність торговельних контактів з Егейською культурою, Кавказом, Західною Європою. Мала чимале значення закупівля міді з Малої Азії.



Хронологічні рамки Трипільської цивілізації — це IV—I тисячоліття до н. е. Географічно вона охоплювала землі сучасної Центральної, Західної України, Подніпров’я, чорноморські степи, Балкани.



Як уже згадувалося, значну роль для жителів території сучасної України завжди відігравала чорноморська торгівля. Про найстародавніші її стадії ми, на жаль, маємо лише фрагментарні уявлення, а ось уже «історичні часи», за свідченням учених, передусім видатного українського дослідника М. Грушевського, застають торгівлю на території Північного Причорномор’я в руках грецьких колоністів. І природно, що торгівля ця по своїй суті була міжнародною і пов’язувала землі наших предків та інших народів, що жили на ній, із зовнішнім світом.

Цікаво, що вже тоді проявилася така важлива характерна і для пізніших часів риса, як особлива роль міжнародної торгівлі для формування соціальних утворень та владних, державних структур. Так, чорноморська торгівля ставала справжнім підмурком полісної державності.

Так було в Мілетській республіці, яка відома вже на початку VIII ст. до н. е. Саме торгівля зумовила появу таких значних міжнародних торговельних центрів та культурних осередків, як Ольвія, Феодосія, Пантікапей, Херсонес та ін. Предметами вивезення зі степового та подніпровського регіонів у ці порти і через них були переважно продукти рослинництва, а саме: хлібне зерно, продукти тваринництва, бортництва, рибальства та ін. й окремі види природних ресурсів. А ось ввозилися і проходили транзитом посуд, тканини, вино, ювелірні прикраси й інші вироби.

У процесі такої міжнародної торгівлі використовувалися як товарно-грошовий, так і натуральний обмін. У ній брали участь праслов’янські, кімерійскі, скитські, сарматські та інші стародавні племена, які жили на території України.

Так, скитські царі взагалі розглядали зовнішню торгівлю з грецькими колоніями, нарівні з військовими пограбуваннями, як найголовнішу прибуткову статтю. І певною мірою завдяки торговельній кооперації племена, що контролюються ними, були втягнуті в орбіту античної цивілізації. Як приклад експортної спеціалізації, поряд з іншими продуктами традиційного виробництва скитів, можна згадати, що, за даними Геродота з Галікарнасу, скити-орачі сіяли збіжжя, «не собі на поживу, а на продаж». Імпортували скити вироби з золота та срібла, прикраси, а також вироби мистецтва, передусім з Греції.

Вельми широким був і номенклатурний перелік міжнародного обміну сарматів, які мали вироби з китайського шовку, кавказького кришталю, іранське і навіть індійське напівдорогоцінне каміння.

Найважливішим чинником подальшого економічного розвитку наших земель стало виникнення у II ст. до н. е. «Великого шовкового шляху», який з’єднав Європу з Китаєм. Про інтенсивність залучення наших безпосередніх предків у систему міжнародної економічної взаємодії свідчить той факт, що саме на праслов’янських землях найчастіше зустрічаються знахідки імператорських срібних монет I—II ст

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com