Перечень учебников

Учебники онлайн

2.14.2. Інвестиційні інтереси — рушійна сила руху капіталів

Причинами міжнародного руху капіталів є економічні інтереси, причому для здійснення кожної трансакції щодо розміщення інвестицій необхідним є збіг інтересів приймаючої сторони (реципієнта капіталу) та інвестора (донора капіталу).

У чому ж полягають ці інтереси та матеріальні підстави реалізації таких інтересів для обох сторін? Розглянемо їх з позиції як приватних, так і макрорівневих учасників міжнародного інвестиційного процесу.

Інвестиційні інтереси приватних агентів-донорів.

З погляду інвесторів відбувається обмін грошово-фінансових цінностей на майнові права, з якими для них і пов’язується головний інтерес: можливість отримання прибутку (для кредиторів — донорів капіталу, які не прагнуть набути прав власності, а надають гроші в позику, — тимчасове позбавлення можливості користуватися капіталами дає можливість отримання відсотків). Власне, йдеться не просто про «будь-який», а про достатньо високий прибуток, фактично — про його максимізацію. Очевидно, що очікуваний прибуток має перевищувати альтернативний прибуток від інвестицій в іншому місці (країні) або в іншій формі. Щоправда, в цю логіку можуть втрутитися й інші міркування, зокрема соціально-економічні гарантії інвестицій. Адже неспроможність уряду надати такі гарантії, відсутність у цілому в певній країні, яка є потенційним об’єктом інвестування, сталих традицій підприємницької діяльності або невідповідність іміджу потенційного реципієнта капіталів традиційним уявленням про надійного партнера, несприятлива законодавча база можуть відлякати фірми-інвестори від вкладання капіталів.

Разом з тим додатковими міркуваннями для потенційних інвесторів на користь вкладення капіталів можуть стати:

• забезпечення доступу до природних ресурсів через здійснення прямих інвестицій та створення потужностей із видобутку сировинних матеріалів або енергоносіїв, їхньої первісної обробки та, можливо, й доставки;

• можливість наближення виробництва до споживачів завдяки перенесенню ряду технологічних циклів за кордон (що може не тільки розв’язати проблеми з транспортуванням товарів до покупців та допомогти в поліпшенні маркетингової політики, а й стати засобом зниження митних виплат, ускладнень з подоланням перешкод щодо проникнення на певні ринки);

• можливість комбінації ресурсами виробництва (капіталами, матеріалами та технічними засобами, кадрами та ін.), завдяки чому стає можливим створення оптимального їх співвідношення (а відтак і найбільш ефективного застосування), а також концентруються ресурси для розв’язання конкретних економічних завдань;

• мінімізація інвестиційних ризиків у тих випадках, коли об’єктом вкладання капіталів є економічно та соціально-політично стабільна країна та надійний конкретний проект;

• поліпшення конкурентних позицій як завдяки створенню додаткових переваг, які надає ефект концентрації виробничих ресурсів та економії на масштабі, так і шляхом усунення конкурентів поєднанням з ним економічних потенціалів та цілей господарської діяльності.



Інвестиційні інтереси макроекономічних агентів-донорів.

Для країн-донорів капіталів здійснення національними приватними агентами інвестицій за кордон означає опосередковану можливість реалізовувати широкий комплекс інтересів як економічного, так і політико-стратегічного характеру. Щоправда, це стосується тільки тих країн, в яких є відносний надлишок капіталу — порівняно з іншими країнами більша насиченість цим фактором виробництва національної економіки, а також достатньо високе співвідношення між рівнем насиченості економіки капіталом та рівнями її насиченості іншими факторами.

Інвестиції за кордоном — це можливість отримувати фінансові надходження до країни у вигляді дивідендів, прибутків, які виникають у процесі функціонування національного капіталу за кордоном. У разі прямих інвестицій можна казати і про ті підприємницькі доходи, які отримує той власник об’єкта виробництва, який володіє його контрольним пакетом акцій. Особлива стаття — інвестиції у стратегічні галузі іноземних економік, інколи навіть хижацька експлуатація економік країн, що розвиваються. Варто пригадати відомий факт — для багатьох африканських країн з числа найбідніших обсяги вивезення капіталів провідними ТНК у формі прибутків (разом з виплатою національних боргів та відсотків з боргами) перевищують обсяги фінансових надходжень у вигляді капіталів (плюс іноземні кредити та безвідшкодовувальна допомога).

Інвестиції, які було здійснено в технологічній формі, інколи прив’язують реципієнта до країни донора, з якої до неї надходять технологічні субпродукти, ноу-хау, можливо, безальтернативні послуги з обслуговування складного обладнання.

Розглядаючи політичні аспекти проблеми, слід відзначити, що країні-реципієнту невигідним є погіршення інвестиційного клімату, важлива складова якого — відносини з країною-донором.

Повний комплекс інвестиційних міркувань донорів є нічим іншим, як узагальненим їх уявленням про бажану інвестиційну кон’юнктуру або інвестиційний клімат. Практично ж цей бажаний стан кон’юнктури та інвестиційний клімат є цілями підготовчої діяльності мікро- та макрореципієнтів капіталу, яку вони ведуть, виходячи з власних міркувань про доцільність такої діяльності.



Інвестиційні інтереси приватних агентів-реципієнтів.

З погляду приватних реципієнтів капіталів головним економічним інтересом щодо прийняття іноземних інвестицій, так само, як і для донорів капіталу, є можливість отримання прибутку. При цьому інколи приплив капіталів (передусім у грошовій, а також у сучасній формі технологічних інвестицій) може бути засобом динамізації виробництва, його технологічної модернізації, поліпшення менеджменту та маркетингових можливостей, а інколи є безальтернативною умовою початку або відновлення виробничого процесу.

Фактично йдеться про своєрідний факторний обмін: фактори виробництва, які за своєю природою є грошово-капітальними ресурсами, а також найбільш капіталомісткі матеріальні технологічні носії та нематеріальні інформаційні цінності реципієнт «вимінює» на ті, що є у нього в наявності — матеріальні ресурси, робоча сила тощо.

Таким чином, якщо виходити з того, що, як і за будь-якої іншої форми підприємницької діяльності, основною метою розміщення капіталу є отримання (або максимізація) прибутку, то як додаткові цілі реціпієнта капіталів (або матеріальні цілі, в яких опосередковується зазначена головна мета) можна виділити такі:

• поліпшення фінансового стану підприємства, залучення коштів для розв’язання конкретних завдань господарської діяльності;

• здійснення модернізації, оновлення машино-технічного парку з метою підвищення ефективності виробництва;

• розширення фізичних обсягів виробництва, залучення до нього додаткових трудових, сировинних тощо ресурсів;

• диверсифікація форм господарської діяльності, започаткування принципово нових для певної комерційної структури видів діяльності або розширення виробничого циклу за рахунок споріднених або більш глибоких видів переробки;

• залучення передових технологій (характерною є пряма статистична залежність між обсягами іноземних інвестицій та технологічним рівнем реципієнта, його витратами на НДДКР);

• подолання митних тарифних та нетарифних перешкод у процесі отримання комплектуючих, об’єктів виробничого споживання завдяки перенесенню ряду технологічних циклів на національну територію;

• оптимізація маркетингової стратегії завдяки використанню збутової мережі іноземного інвестора, його торгової марки, логотипу;

• поліпшення менеджменту та ефективності управління завдяки або приходу разом з капіталом кваліфікованих управлінців, або включення менеджерських послуг у вартість контракту, що перерозподіляє пакет акцій фірми — реципієнта капіталу.

З метою отримання інвестиційних надходжень підприємством — потенційним реципієнтом проводиться комплекс проектних, організаційних, економічних, фінансових, управлінських робіт, які спрямовані на задоволення комерційних інтересів донорів, більшої привабливості відповідного об’єкта виробництва.



Інвестиційні інтереси макроекономічних агентів-реципієнтів.

Своєрідним аналогом основного критерію ефективності підприємницької діяльності — розміру отриманого прибутку — на макроекономічному рівні є комплекс взаємозв’язаних макроекономічних показників. Основним з них є обсяг ВВП, темпи його приросту, оскільки саме від маси виробленого продукту залежать величина національного бюджету, інших основних фінансових фондів країни, порядок функціонування.

Для країни—отримувача капіталу, так само, як і для приватних реципієнтів, важливим міркуванням залучення капіталу є поліпшення фінансових показників економічної діяльності, передусім умов формування платіжного балансу. Така постановка цілей має коротко- та довготерміновий вимір. У першому випадку йдеться про те, що надходження валютних коштів може безпосередньо поліпшити ситуацію на ринку валюти, компенсувати витратні частини основних державних фондів. У другому — про те, що функціонування більшого масиву капіталу матиме органічним наслідком максимізацію виробленого продукту, а відтак — податкових та інших надходжень.

З метою забезпечення інвестиційного потоку бажаної інтенсивності, а також ефективної реалізації інвестицій урядами країн проводиться цілеспрямована інвестиційна політика, яка включає прямі фінансово-податкові стимули, організаційно-адміністративну підтримку, податково-амортизаційні преференції, а також широкі кон’юнктуроутворюючі заходи.

Для України, як і для інших трансформаційних країн, важливим «навантаженням» на інвестиційну структурну політику є переведення економіки на інтенсивний шлях розвитку в умовах переходу до ринкових відносин. Зокрема, необхідно забезпечити послідовне скорочення витрат на екстенсивне зростання виробничого потенціалу та збільшити міжнародні вкладення в інтенсифікацію вже створених основних виробничих фондів.

У процесі проведення інвестиційної політики уряд враховує потреби у створенні в країні конкурентного середовища, «імпорту» передових методик менеджменту. Як і для приватних агентів, метою національного уряду є підключення (але економіки в цілому) до надбань науково-технічного прогресу через створення міжнародних комерційних структур, які є технологічними лідерами у своїх галузях.

Разом з тим інтернаціоналізація фінансової сфери супроводжується для країни — реципієнта капіталів не тільки відкриттям додаткових джерел інвестування, взагалі надходження грошей до країни, а й збільшенням ризику макроекономічної нестабільності. Слід зазначити, що зовнішні надходження портфельних інвестицій можуть стати причиною як хвилеподібних припливів, так і (інколи) панічних відпливів фінансових ресурсів, причому останнє стало особливо характерним феноменом останніх років, зокрема за часів азійської кризи, яка переросла у світову фінансову кризу в 1997—1998 рр. Справді, значну небезпеку для фінансових ринків країн з порівняно невеликими валютними резервами, а особливо для країн з перехідною економікою, становлять безконтрольні коливання короткотермінових капітальних інвестицій унаслідок зростання та зменшення процентних ставок на світових фінансових ринках. Зрозуміло, що безпосередню причину кризових загострень становлять саме фази підвищення таких ставок на міжнародних ринках. Але до цього слід бути готовими вже у відносно «спокійні» періоди та не спокушатися на безпосередні, інколи сумнівні вигоди, які можуть перевтілитися у значні фінансові труднощі. Принаймні повна лібералізація транскордонного руху короткострокових інвестицій не повинна сприйматися як цільова функція ефективної ринкової системи як такої. Не дивно, що саме Таїланд, де дуже широко використовували для покриття поточних бюджетних та розрахункових дефіцитів короткотермінові капітали, став місцем зародження фінансових буревіїв другої половини 90-х.

Особлива стаття в цьому зв’язку — так звані «гарячі гроші», тобто суто спекулятивні капітали, які переміщуються з однієї країни до іншої відповідно до кон’юнктурних, зокрема кризових, коливань на національних, субрегіональних, регіональних і, як показала та ж сама криза 1997—1998 рр., міжнародних ринках в широкому географічному розрізі. І в найгірших ситуаціях такі капітали та грошові ресурси, які за своєю природою не тяжіють до виробничої сфери, можуть спричинити значні збитки країни-реципієнта. Тому не дивно, що ряд країн світу стали жорстко обмежувати приплив «небезпечних» грошово-капітальних ресурсів.

Є і «спільні небезпеки» як для інвесторів, так і для реципієнтів капіталу. Зокрема, для них важливим є врахування ризиків неекономічного, зокрема політичного, суспільно-психологічного характеру

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com