Перечень учебников

Учебники онлайн

3.3.5. НАТО як економічний партнер України

Невід’ємним, причому дедалі більш значущим елементом сучасної геополітичної, геоекономічної моделі України, яка базується на принципі багатовекторності, є відносини з НАТО. Адже міжнародна економічна діяльність України розвивається не тільки в рамках спеціалізованих організацій, які за своїм призначенням передусім покликанні сприяти торгівлі та кращому руху факторів виробництва між країнами. У сучасному високоінтегрованому світі економічні інтереси держав тісно взаємозв’язані з інтересами політичними, військово-стратегічними, і навпаки. Так, наприклад, своєрідною «перепусткою» до західних економічних структур, принаймні одним із чинників розвитку взаємовигідного співробітництва, є участь України у військово-політичному партнерстві в рамках так званого Партнерства заради миру під егідою блоку НАТО. (Звичайно, не слід ігнорувати той факт, що співробітництво з НАТО є важливим елементом загальної безпеки державності України, особливо зважаючи на зростаючу політичну нестабільність Росії, її агресивні дії на Кавказі та зазіхання на суверенітет колишніх республік СРСР.) Разом з тим економічне виживання України як суверенної держави є важливою умовою збереження стабільності в регіоні центральної та східної Європи, безпеки у світовому масштабі. Це знайшло відображення в ряді настановних рішень та документів, які приймалися в НАТО протягом років незалежності України та передбачали її інтеграцію до регіональних економічних і політичних структур.

Такі геополітичні реалії є об’єктивною передумовою розширення та диверсифікації партнерства між Україною та НАТО. У цьому заінтересовані обидві сторони: для України розширення її багатобічного співробітництва з НАТО є додатковим фактором інтеграції у світове співтовариство, а для Альянсу — одним із засобів пошуку нової ролі в європейській та в світовій політиці. Адже самоліквідація Варшавського пакту, занепад могутності та колапс СРСР змінили роль НАТО. Цей блок не тільки перетворився із суб’єкта блокового протистояння та геостратегічного балансування на одноосібного військового лідера, потенціал якого за основними параметрами не має зіставних противаг у світі. Він постав значно впливовішим суб’єктом формування нової архітектури міжнародних відносин із широкою зоною прямої відповідальності.

Еволюція геостратегічних інтересів України, а також розширення функціональних елементів доктрини безпеки НАТО актуалізують перспективи перегляду позаблокового статусу України. Відповідні заяви щодо перспективного входу України в НАТО було зроблено в 2002 р.

Оцінка економічних наслідків гіпотетичного залучення України до НАТО свідчить про складність реалізації такої акції. Передусім проблематично віднайти як мінімум 27—35 млрд дол., які, за розрахунками американських експертів, необхідно витратити протягом першого десятиліття з метою технологічної та структурної адаптації до стандартів Альянсу. Причому навіть зважаючи на можливості фінансової допомоги з боку західних держав, бюджетні витрати України за такого перебігу політичних подій мали б обов’язково збільшитися: компроміси щодо «розмиття» військової потужності та здатності виконання завдань для блоку НАТО є малоприйнятними.

Разом з тим еволюція статусу НАТО означає для України виникнення додаткових можливостей геополітичного маневру, появу нових інструментів розв’язання економічних завдань розвитку такими «непрямими» засобами, які пов’язані зі співробітництвом військово-стратегічного характеру.

Про які завдання передусім ідеться? Ними на початку ХХІ ст. є:

? забезпечення сприятливішого політичного статусу та позитивної репутації країни в системі економічних відносин із західними державами та комерційними структурами, зокрема в контексті інтеграційних процесів на європейському континенті;

? забезпечення державної безпеки та економічної незалежності позаекономічними інструментами, зокрема гарантування невтручання інших держав у внутрішні справи, непорушності національних кордонів, забезпечення передумов подолання внутрішніх джерел напруженості;

? можливість використання західних коштів для підтримки обороноздатності країни в умовах нестачі власних ресурсів для фінансування ряду масштабних заходів — проведення спільних навчань, модернізації полігонів тощо;

? налагодження кращого міжнародного співробітництва з метою запобігання проникненню на територію країни наркомафії, міжнародного тероризму та інших видів міжнародної злочинності, нелегальних мігрантів;

? розширення міжнародного співробітництва в екологічній сфері, зокрема в районах полігонів та військових маневрів;

? забезпечення технологічної безпеки України, зокрема засобами розширення взаємодії у військово-промисловій сфері, через отримання замовлень на виготовлення техніки та на проведення спеціалізованих робіт.

Нові практичні орієнтири та інструменти співробітництва між Україною та НАТО були закріплені в ході Мадридського саміту Альянсу, зокрема в Хартії про особливе партнерство України та НАТО, що була підписана 9 липня 1997 р. Виходячи з розуміння того, що «незалежна, демократична та стабільна Україна є одним із ключових факторів забезпечення стабільності в центральній та східній Європі та континенту в цілому», а також позитивної ролі Альянсу та його відкритості щодо прийняття нових членів, Хартією було закріплено принципи подальшого розвитку співробітництва. Цей документ є важливим знаковим явищем у справі військово-політичної інтеграції України в західні структури. І хоч він і не містить прямих юридичних зобов’язань сторін щодо гарантій безпеки, але надає Україні додаткові політичні інструменти її забезпечення.

Серед економічних аспектів взаємодії, а також проблем, які пов’язані з фінансовими витратами, як пріоритети консультативної та переговорної роботи було визначено такі:

• експорт озброєнь та технологічного трансферту;

• цивільна оборона та попередження катастроф;

• конверсія оборонної промисловості;

• економічні елементи державної безпеки;

• проведення наукових та технологічних розробок;

• екологічна безпека, включаючи безпеку ядерну;

• аерокосмічні промислові проекти, а також контроль над роботою повітряного транспорту;

• спільна підготовка військових кадрів, проведення спільних навчань, централізована підтримка з боку НАТО українсько-польського батальйону.

Щодо консультативної спрямованості відносин України з НАТО, то цьому є два пояснення. По-перше, вона випливає з характеру діяльності цієї організації, а по-друге, відповідає загальній моделі співробітництва країни із Заходом.

Щодо першого пояснення, то слід враховувати, що економічні функції цієї організації є обмеженими, причому в рамках НАТО, як правило, взагалі не практикується створення спеціальних механізмів економічного співробітництва. Навіть діяльність Економічного комітету НАТО — провідного економічного органу Альянсу — зосереджена виключно на консультаціях щодо тих питань економічного характеру, які пов’язані зі сферою безпеки, що природно для організації такого типу. Акцент на політичних та військово-політичних контактах відповідає загальним засадам функціонування Організації Північноатлантичного договору — міжнародної спільноти держав, яка відповідно до зазначеного документа створювалася для здійснення колективної оборони та підтримання миру і безпеки.

Разом з тим типова для України модель взаємодії за західним вектором характеризується недостатньо ефективною економічною складовою. Це виражається в тому, що навіть документи, які підписуються з метою розвитку економічних відносин, інколи є декларативними та наголошують саме на політичній підтримці західними країнами економічних перетворень в Україні.

Проявом слабкості економічної компоненти співробітництва є незадовільний стан торговельних зв’язків між Україною та країнами НАТО, а також обсягів та якості інвестиційного співробітництва. Ці зв’язки характеризуються обмеженістю видів, номенклатури та обсягів співробітництва, нестабільністю, наявністю значної кількості обмежень експортно-імпортних операцій. У результаті стан економічного співробітництва з окремими країнами НАТО не відповідає потенційним можливостям, особливо стосовно обсягів та якості українського експорту.

Щоправда, позитивною тенденцією, яка почала проявлятися вже наприкінці 90-х років, стало те, що економічні аспекти відносин з Україною почали частіше потрапляти до уваги під час офіційних зустрічей та міжнародних форумів за участі представників Альянсу. Зокрема, це відбувалося і під час офіційного візиту до України Генерального секретаря НАТО Дж. Робертсона в січні 2000 р.

«Чутливість» НАТО стосовно больових точок співробітництва з Україною проявилася вже на початку 90-х років. Північноатлантичний альянс одним з перших визначився в питанні про військово-стратегічну і політико-економічну значущість України, причому саме контакти по лінії НАТО-Україна становлять собою основний каркас такої двосторонньої взаємодії.

У свою чергу, Україна виявилася першою країною блоку СНД, яка поставила підпис під угодою про Партнерство заради миру і зараз є його найбільш активним учасником з держав, що не є членами НАТО. Виявом цього стали спільні маневри з НАТО, окремими країнами, передусім США. Особливо характерним є протиставлення таких партнерських відносин у вигляді чорноморських військово-морських навчань, проти яких різко заперечувала Росія, та конфлікту з цією країною з приводу подальшої долі Чорноморського флоту.

Економічний зміст рамкового документа Партнерства заради миру, головною метою якого є зміцнення безпеки в Євро-Атлантичному регіоні, визначається рішучістю союзників по НАТО продовжувати підтримку України задля досягнення нею «економічного процвітання». Така підтримка є співзвучною з однією з нових концептуальних настанов Альянсу, що була, зокрема, проголошена Генсеком НАТО в Києві під час згаданого візиту. Згідно з нею могутність держави в сучасному світі визначається не військовим потенціалом, а здатністю підтримувати внутрішню стабільність та дружні стосунки з іншими країнами. І в цьому аспекті економічна складова політики НАТО вочевидь може набути більшої ваги, ніж раніше.

Серед конкретних та характерних саме для України форм співробітництва з НАТО протягом років незалежності стали фінансування та організація перекваліфікації військових кадрів, допомога у зв’язку із Чорнобильською катастрофою, особливо під час проведення робіт з метою закриття ЧАЕС, відкриття та діяльність Інформаційного центру НАТО в Києві.

Які напрями поглиблення співробітництва НАТО та України у сфері міжнародної економічної діяльності, враховуючи взаємні інтереси, можна було б вважати пріоритетними? Важливою організаційною передумовою вирішення цього питання може стати спільне розроблення комплексної концепції співробітництва та гарантування збереження й зміцнення ролі України як чинника військово-політичної стабільності в регіоні. (Ще в 70-ті роки під егідою Економічного комітету аналітичних досліджень у рамках НАТО було проведено аналогічні дослідження стосовно Португалії, Греції та Туреччини. Їхнім результатом стало розроблення стратегії дій не тільки органів Альянсу, а й інших міжнародних організацій з метою попередження небажаного перебігу подій у цих країнах, підтримання їхнього статусу активних членів цього блоку.)

Серед значущих для гарантування національної безпеки України галузевих напрямів співробітництва найбільші перспективи відкриваються в аерокосмічній, автотракторній, суднобудівній промисловості, у сферах конверсії воєнного виробництва, модернізації енергетичних систем та мереж опалення. Адже приблизно половина імпорту України — це закупівля енергоносіїв, причому практично весь обсяг закупівель або безпосередньо припадає на Росію, або передбачає транзит її територією.

Розвиток технологічно авангардних, базових промислових галузей, а також подолання енергетичної залежності від Росії вимагає значних ресурсів. Але саме такий позитивний розвиток механізму міжнародної економічної діяльності України означав би для країн Альянсу незворотність виключення нашої держави з гонки озброєнь та протистояння із західними країнами. Лояльність України щодо Заходу є насправді важливим чинником його безпеки: свого часу український ВПК забезпечував приблизно третину військового виробництва СРСР. І сучасне співвідношення військово-промислових потенціалів, особливо внаслідок соціально-економічної кризи в пострадянському регіоні, значно сприятливіше для Заходу. Так, НАТО має десятиразову перевагу порівняно з Росією за рівнем сумарних витрат на озброєння і тридцатиразову — за фінансуванням НДДКР ВПК.

Є резерви збільшення ролі НАТО як фактора надходження до української економіки іноземних інвестицій, оптимізації їх галузевої структури. Особливе позитивне значення могла б мати краща координація взаємодії інститутів НАТО з деякими економічними організаціями (зокрема, з Євросоюзом з приводу встановлення режиму зони вільної торгівлі з Україною).

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com