Перечень учебников

Учебники онлайн

3.3.4. Актуальні проблеми економічної безпеки України

Обрання неадекватної парадигми розвитку, проведення урядом України протягом тривалого часу недбалої політики реформування, збільшення криміногенності суспільства значно ускладнило ситуацію у сфері економічної безпеки України. Це додало ще більшої ваги питанням з’ясування сутності та розв’язання проблем економічної безпеки країни.

Основним зовнішнім орієнтиром при створенні ефективної моделі відкритої економіки України є збільшення обсягів зовнішньої торгівлі при підвищенні (і навіть в умовах прискорення цього підвищення) співвідношення показників світової торгівлі та валового світового продукту. Так, якщо в 1960 р. воно становило 7 %, в 1970 — 8 %, то в 90-х роках — вже перевищувало 15 %.

Окрема «больова точка» — несприятлива динаміка припливу та відпливу капіталу для України. При малих обсягах інвестицій у вітчизняну економіку, що пояснюється передусім несприятливим підприємницьким кліматом, відбувається нелегальний відплив капіталу з України. Щоправда, поняття «нелегальність» є відносним. В Україні взагалі дуже обмеженим є право національних інвесторів вивозити капітал та вкладати його в іноземні виробництва (що є звичною справою для переважної більшості держав з ринковою економікою). Краще вести мову про загальні зловживання та джерела походження капіталів, що стають предметом міжнародної взаємодії, а оптимізація правового режиму всередині країни сприятиме й оздоровленню міжнародного інвестиційного процесу.

Звичайно, цей аспект міжнародної економічної безпеки пов’язаний і з проблемою готовності тих або інших угруповань, міжнаціональних економічних блоків та окремих країн до конкретних торговельно-коопераційних заходів стосовно України. А це передбачає поступовість та певну етапність процесу інтеграції України в світогосподарські структури. Уточнимо це міркування.

• Етапність інтеграції, звичайно, не повинна сприйматися механічно, з огляду лише на логіку сьогоднішніх переваг. Так, відносна легкість реалізації інтеграційних проектів сьогодні не повинна затьмарювати міркування довгострокового порядку.

• Під час розроблення довгострокової стратегії України слід враховувати такий значущий фактор для гарантування національної безпеки окремої держави, як те, що на сучасному етапі формується виражена триполярна структура поділу світу та зон впливу з високим протекціоністським рівнем щодо зовнішніх конкурентів та ліберальних всередині. Це відповідає нинішній ситуації та виражає баланс інтересів провідних діючих макроагентів міжнародної кооперації та міжнародного поділу праці.

• Найбільш актуальним для України є динамічне формування та розширення ефективно захищеного від товарних надходжень ззовні зі значними загальноблоковими нетарифними обмеженнями єдиного європейського ринку з вільним внутрішнім переміщенням людей, товарів, послуг та капіталів, на якому запроваджено єдину європейську валюту та спільний банк. Підключення до цього ринку сусідів нашої держави — країн Східної та Центральної Європи — означає створення для неї нової системи геоекономічних пріоритетів.

• На відносини України з Північноамериканськими країнами впливатиме створення та подальший розвиток Північноамериканської зони вільної торгівлі (НАФТА), а також формування торговельного блоку країн АТР за участі потужних та динамічних економік Японії та Китаю. У процесі підготовки або своєї реалізації перебуває і цілий ряд інших регіональних проектів, реалізація яких докорінно змінить існуюче співвідношення центрів геоекономічного тяжіння та сил, які впливають на сам характер сучасної міжнародної кооперації.

• Щодо української участі в системі ГАТТ/СОТ в контексті економічної безпеки, то її слід пов’язувати з низкою істотних інституційних обмежень, пов’язаних із здобуттям нашою державою статусу країни з перехідною економікою. Це дасть змогу «зарезервувати» за собою право на певний захист національних галузей порівняно з більш ефективними та конкурентоспроможними західними, яким, крім того, попри численні декларації та заклики до торговельної лібералізації з боку західних держав, надаються вагомі протекціоністські пільги на внутрішніх ринках.

Потенційно вразливою для національної економіки є валютно-фінансова сфера, що особливо проявилося в українській практиці. «Національною специфікою» стала криза неплатежів, виникнення значної заборгованості по заробітній платі та інших соціальних виплатах, особливо гострий бюджетний дефіцит. Важливо також наголосити на тому, що для досягнення належного рівня економічної безпеки держави необхідна трансформація ідеології взаємовідносин України та міжнародних фінансово-кредитних установ.

З проблемами валютно-фінансової сфери України пов’язана і висока залежність від міжнародних фінансово-кредитних установ. Використання кредитно-фінансової й технічної допомоги з боку міжнародних фінансових інституцій є необхідним для динамізації економічного розвитку та структурної трансформації економіки в Україні. Але реалізація відповідних програм можлива лише за умови використання набутого досвіду співробітництва з міжнародними фінансово-кредитними установами, урахування національних особливостей і макроекономічної і фінансової ситуації, на основі максимальної гарантованості національних інтересів України. Адже відомо, що в багатьох країнах мали місце негативні наслідки реалізації проектів та настанов МВФ, про що свідчать як події другої половини 90-х років, так і економічний колапс в Аргентині 2002 р.

Енергетична безпека держави — це можливість надійно забезпечувати потреби національного господарського комплексу паливно-енергетичними ресурсами, які є достатніми для підтримки життєдіяльності відповідних галузей і видів виробництв та соціальної сфери.

Факторами, що загрожують державним інтересам в енергетичній сфері, є:

• надзвичайно висока енерговитратність виробництва та значно більші обсяги споживання пального порівняно з випуском ВВП у країні, неощадливе споживання енергоносіїв;

• неефективне споживання електроенергії, опалення та газу в побуті, використання морально застарілих та неощадливих нетеплоізоляційних проектів у процесі житлового будівництва, відсутність побутових лічильників газу, тепла, води;

• застарілість, фізична амортизація та моральна невідповідність сучасним вимогам потужностей нафто- та газопереробної галузі, зношеність нафто- та газомагістралей, висока їх аварійність;

• структурна деградація вуглевидобувної галузі через низьку технічну озброєність гірничих розробок, неповне видобування вугілля, збереження неефективних збиткових шахт, кризу неплатежів;

• залежність держави від одного вектора імпорту енергоносіїв — з СНД (Росії та Туркменістану), що спричиняє неприпустимо значний вплив обмеженої кількості міжнародних суб’єктів, власне Росії, на економічну політику України;

• несприятливі умови функціонування українських АЕС, які, фактично, перебувають в аварійному стані та значною мірою виробили свій ресурс; велика заборгованість атомним електростанціям з боку споживачів, триваюча невизначеність багатьох питань щодо Чорнобильської АЕС;

• відсутність ефективної стратегії щодо впровадження альтернативних видів енергетики;

• недостатньо ефективний контроль за станом та будівництвом транспортної інфраструктури;

• відсутність чіткої загальної державної стратегії щодо оптимізації споживання енергоносіїв, зокрема імпортованих з інших країн, що спричиняє посилення економічної, у тому числі енергетичної, залежності.

В умовах сучасної глобалізації ступінь інтегрованості окремої країни в міжнародний господарський простір також стає одним із важливих компонентів національної економічної безпеки. Це відповідає тому, що залучення певних країн до тих або інших угруповань об’єктивно сприяє тенденціям зростання, скорочує технічні та трансакційні витрати. Рух шляхом дедалі більшої лібералізації й економічної взаємної залежності, регіоналізації стає ключовим чинником конкуренції між країнами, забезпечення динамізму просування вперед і в такий спосіб — стабільності і гарантованого, безпечного національного розвитку.

Відбувається глибока реструктуризація системи світового господарства в напрямі багатополярності та при радикальній зміні співвідношення сил і центрів геоекономічного впливу. Простежується тенденція створення та еволюції високоінтегрованих економічних просторів, до яких будуть входити близькі як географічно, так і з точки зору економічного та культурного розвитку країни з гнучкою системою лідерства в них та конкурентно-коопераційних відносин між собою.

На сучасному етапі цей процес набуває форми триполярної структури з високим протекціоністським рівнем щодо зовнішніх конкурентів та ліберальних всередині. Це відповідає плинній ситуації та виражає баланс інтересів провідних діючих макроагентів міжнародної кооперації та міжнародного поділу праці.

Розвиваються або перебувають у процесі підготовки багато регіональних проектів, реалізація яких докорінно змінить існуюче співвідношення центрів геоекономічного тяжіння та сил, які впливають на сам характер сучасної міжнародної кооперації.

Оскільки валютно-фінансові, грошово-кредитні відносини є однією з найбільш вразливих соціально-економічних систем, гарантування належної економічної безпеки передбачає прийняття взаємоузгоджених заходів у валютно-фінансовій, монетарній, кредитній сферах. Необхідно подолати тенденцію «вимивання» капіталу з України: адже на тлі нелегального відпливу капіталу надходження легальних капіталів до країни є незначними.

Враховуючи обсяги поточного зовнішнього боргу України, необхідно вжити комплекс заходів та забезпечити поліпшення ряду базових макроекономічних показників. Ідеться передусім про:

• раціоналізацію імпорту, передусім за рахунок оптимізації енергоспоживання в країні,

• збільшення експорту, передусім за рахунок технологічної модернізації та організаційної оптимізації,

• реструктуризацію або списання (за тими або іншими векторами зобов’язань) боргів,

• збільшення чистих прямих зарубіжних інвестицій,

• мобілізацію додаткових фінансових ресурсів, зокрема приватних, на виплату боргів,

• збільшення фінансової допомоги з боку зовнішніх кредиторів,

• легалізацію і залучення до банківського обороту «тіньового» валютного капіталу.

Проблема національної безпеки, точніше загрози їй, існує не тільки на макроекономічному рівні. Значущими є мікроекономічні складові проблеми. Мікроекономічними факторами загрози інтересам відкритої економіки України є такі:

• нестача коштів;

• несумлінні методи комерційної діяльності;

• розбалансованість системи платежів;

• правова невідрегульованість, нормативна непослідовність;

• відсутність прийнятної системи фінансових гарантій;

• орієнтація багатьох спільних підприємств на випуск застарілої продукції, що консервує технологічну відсталість відповідних галузей та ускладнює вихід з цією продукцією на зовнішні ринки;

• надання зарубіжним партнерам надто великих, інколи виключних прав на реалізацію на зовнішньому ринку продукції українського партнера або продукції спільного з українським партнером виробництва;

• нееквівалентність фінансового та недостатність технологічного внеску іноземних компаній при здійсненні спільних виробництв;

• недостатнє розроблення українськими суб’єктами підприємництва нормативно-правової бази та самих текстів зовнішньоекономічних контрактів, як того вимагають умови можливого ризику;

• недостатність висококваліфікованих профільних працівників, низька компетентність суб’єктів міжнародної економічної діяльності України на комерційному та регулятивному рівні, через що не вдається забезпечити належних обсягів та ефективності співробітництва, а також відбувається продаж товарів за заниженими цінами;

• криміногенна ситуація, особиста небезпека підприємців;

• численні зловживання з боку вітчизняних комерційних агентів, які часто намагаються вивезти товар контрабандою, а гроші за його реалізацію не повертають в Україну

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com