Перечень учебников

Учебники онлайн

2.11.1. Поняття та тенденції розвитку міжнародного туризму

У другій половині ХХ ст. міжнародний туризм набув значних масштабів і утвердився як важлива форма міжнародних економічних відносин. Якщо в 1950 р. туристичними послугами користувалися 25 млн осіб, то наприкінці ХХ ст. цей показник перевищив півмільярда. Для багатьох країн міжнародний туризм став важливим джерелом валютних надходжень, однією з провідних, якщо не головною, статтею ВВП. Причому це стосується не тільки курортних островів та порівняно невеликих країн, що розвиваються, а й ряду провідних індустріально розвинутих країн.

Так, для таких країн—членів Євросоюзу більше третини експортних надходжень становлять доходи від туризму. Звичайно, що для таких країн, як Кіпр, Монако, туристичний бізнес є домінуючою статтею ВВП.

Міжнародний туризм дає змогу відносно швидко акумулювати інвестиційні кошти, розв’язувати проблеми зайнятості, розвивати малий бізнес та кустарне виробництво. За умови використання адекватних інструментів регулювання, міжнародний бізнес може допомогти у справі поліпшення екологічної ситуації, охорони видів тварин та рослин. До речі, в матеріалах Гаазької декларації Міжпарламентської конференції з туризму, що проводилася в Гаазі (Нідерланди) з 10 по 14 квітня 1989 р. спільно Міжпарламентським союзом (МПС) та Всесвітньою організацією з туризму (ВОТ), підкреслюється, що незіпсоване природне, культурне і людське навколишнє середовище є основною умовою розвитку туризму. Більше того, раціональне управління туризмом може зробити значний внесок у захист і розвиток фізичного навколишнього середовища і культурної спадщини, а також у підвищення рівня життя. А в Додатку до цього документа міститься окрема вимога стосовно того, що слід ухвалювати спеціальні закони, які зобов’язують національні і транснаціональні корпорації вживати відповідних превентивних заходів, спрямованих на недопущення погіршення стану навколишнього середовища і туристських визначних пам’яток.

З матеріалів Гаазької декларації Міжпарламентської конференції з туризму (Гаага, 10—14 квітня 1989 р.)

Туризм став явищем, яке увійшло в наші дні в повсякденне життя сотень мільйонів людей:

а) він включає всі вільні переміщення людей від їх місця проживання і роботи, а також сферу послуг, створену для задоволення потреб, які виникають унаслідок цих переміщень;

б) він являє собою вид діяльності, що має найважливіше значення для життя людей і сучасних суспільств. Туризм перетворився на важливу форму використання вільного часу окремих осіб і основний засіб міжособистісних зв’язків, а також політичних, економічних і культурних контактів, що стали необхідними внаслідок інтернаціоналізації всіх секторів життя націй;

в) він повинен бути турботою кожного. Він є одночасно наслідком і вирішальним чинником якості життя в сучасному суспільстві. Тому парламентам і урядам потрібно приділяти все активнішу увагу туризму з метою забезпечення його розвитку відповідно до гармонійного задоволення інших основних потреб і видів діяльності суспільства.



Перевагами туристичного бізнесу для країни надання послуг є ресурсна маловитратність: цей бізнес інколи засновується на використанні економічно індиферентних ресурсів (властивостей моря, сонячного проміння, клімату) і, як правило, не пов’язаний зі значним вивезенням матеріальних об’єктів.

Міжнародний туризм є важливим джерелом інформації про країну перебування, він є засобом пом’якшення напруженості в міжнародних відносинах та спілкування між народами.

Нарешті, завдяки усім цим властивостям, міжнародний туризм може використовуватися в соціально-політичних цілях, наприклад при проведенні ринкових реформ, що продемонстрували Сінгапур, Чехія, Польща, Угорщина та інші країни.

Міжнародний туризм є об’єктом міжнародного регулювання. У 1975 р. було засновано Всесвітню організацію з туризму (ВОТ) зі штаб-квартирою у Мадриді. Рішенням Генеральної асамблеї ООН їй було надано статус міжурядової організації, яка регулює питання відносин держав з приводу туризму та його розвитку. Експертами ВОТ було запропоновано методологію поділу країн на такі, які є переважно джерелом походження туристичного попиту (країнами—постачальниками туристів), та такі, що більшою мірою є об’єктами туристичного інтересу (приймаючими країнами). Перші — це, звичайно, країни з високим рівнем життя та прибутками (наприклад, США, Німеччина, Велика Британія, Швеція, Норвегія), а другі — країни, чия туристична привабливість перевищує статок населення (наприклад, Італія, Франція, Швейцарія, Греція, Туреччина, Кіпр, Єгипет, Таїланд, Туніс). Тому не дивно, що Західна Європа отримує близько 70 % доходів світового туристичного ринку (решта розподіляється між Америкою — 20 % та Азією, Африкою і Австралією — 10 %). Отже, туризм розвивається саме там, де є можливості для здійснення великомасштабних інвестицій та реальні потужності, великомасштабні об’єкти туристичної індустрії.

Як бачимо, чільні позиції в обох переліках (першого це, звичайно, стосується більшою мірою) посідають найбагатші провідні індустріальні країни. США, які самі по собі є об’єктом великого туристичного інтересу, все ж більшою мірою є джерелом попиту на міжнародні туристичні послуги (тобто ефект багатства перевищує привабливість). Швейцарія, країна із надзвичайно високим рівнем життя, все ж більшою мірою є країною, яка приймає туристів (фактор привабливості перевищує фактор статку).

Варто розглянути основні сутнісні риси міжнародного туризму, а потім на базі їх аналізу та оцінки реального туристичного потенціалу України з’ясувати перспективи розвитку міжнародно-туристичної галузі в державі.

Міжнародний туризм — це реалізація комплексу туристичних послуг на території країни, в якій їх споживач є іноземним громадянином, причому отримання зазначених послуг є основним цільовим призначенням перебування споживача у цільовій країні, де він не веде оплачуваної діяльності.

Фірма, яка організовує виїзд туриста за кордон, може бути однонаціональною стосовно нього (і так, частіше за все, і трапляється). Але в будь-якому разі власними силами або через посередників у цільовій країні виїзду туриста необхідно налагодити готельне, транспортне, екскурсійне, рекреаційне та інші види обслуговування. Отже, визначальною рисою міжнародного туризму є надання відповідних послуг фізичній особі в іноземній щодо нього країні, незалежно від національної юрисдикції фірми—контрактора туристичної угоди.

Туристичні послуги переважно є «невидимими товарами», щоправда, як і в інших випадках, у характеристиці цих послуг як «невидимих», міститься чимала умовність.

По-перше, сутністю видовищно-оглядового, історичного туризму саме і є візуальне ознайомлення, отже, «невидимість» стосується нематеріальних наслідків послуги після того, як вона була надана (скажімо, так: вона живе у спогадах людини, вона перетворилася на естетичне, емоційне задоволення чи сприяла духовному, інтелектуальному розвитку свого споживача).

По-друге, з туризмом пов’язаний супутній бізнес, зокрема виготовлення та реалізація сувенірів, буклетів, навіть одягу, товарів місцевого виготовлення. І, оскільки чіткого розмежування між «туризмом» і «супутнім бізнесом» немає, можна зробити висновок і про частково товарну природу цього виду послуг.



З матеріалів Гаазької декларації Міжпарламентської конференції з туризму (Гаага, 10—14 квітня 1989 р.)

1. Туризм може бути ефективним засобом сприяння соціально-економічному зростанню для всіх країн, якщо одночасно вживаються необхідні заходи з метою вирішення найбільш термінових національних завдань і досягнення національною економікою прийнятного рівня самозабезпеченості, за якого країна не повинна витрачати більше того, що вона сподівається отримати від туризму.

2. Відповідно потрібно вживати, зокрема, таких заходів (якщо потрібно, то за допомогою різних форм двосторонньої і багатосторонньої технічної співпраці) для забезпечення того, щоб:

а) були створені надійна інфраструктура й основні об’єкти;

б) були створені навчальні заклади для задоволення потреб туристської індустрії в персоналі на різних рівнях;

в) туризм становив частину комплексного плану розвитку країни нарівні з іншими пріоритетними секторами, сільським господарством, промисловістю, охороною здоров’я, соціальним забезпеченням, освітою та ін.;

г) розвиток внутрішнього туризму стимулювався би так само, як і розвиток міжнародного туризму. Міцна база внутрішнього туризму була б великою перевагою, яка б сприяла розвитку міжнародного туризму в країні;

д) навіть при плануванні внутрішнього туризму розроблявся б підхід на територіальній основі з урахуванням загального плану розвитку для формування збалансованого і комплексного зростання на благо суспільства;

е) завжди ретельно враховувалася загальна здатність природного, фізичного і культурного навколишнього середовища, місць призначення до прийому туристів (пропускна спроможність)

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com