Перечень учебников

Учебники онлайн

2.9.3. Правове регулювання лізингу в Україні

Основним правовим джерелом, яке регулює міжнародне співробітництво з участю українських суб’єктів господарського життя, визначає поняття лізингу (у розумінні законодавця), а також загальні правові та економічні засади його здійснення, є Закон України «Про лізинг» (№ 723/97 від 16.12.1997 р., набув чинності 10.01.1998 р.). Цим нормативним актом визначено, що об’єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке можна віднести до основних фондів відповідно до законодавства, у тому числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень.



Базовим міжнародним джерелом регулювання лізингових відносин є Конвенція про міжнародний фінансовий лізинг 1988 р.



Суб’єктами ж лізингових операцій можуть, відповідно до згаданого правового акта, бути, як це заведено в міжнародній практиці, комерційні структури:

• лізингодавець — суб’єкт підприємницької діяльності (у тому числі банківська або небанківська фінансова установа), який передає в користування об’єкти лізингу за договором лізингу;

• лізингоодержувач — суб’єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об’єкти лізингу за договором лізингу;

• продавець лізингового майна — суб’єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає власне майно, яке є об’єктом лізингу.

У ширшому трактуванні учасниками лізингових операцій можуть бути банки, які надають кредити лізингодавцеві для купівлі необхідного майна, страхові компанії, які здійснюють страхування майна, що є об’єктом лізингу, фірми типу прокатних контор та інші обслуговуючі структури.



Закон України «Про лізинг» визначає основні права та обов’язки лізингодавця (Стаття 11) та лізингоодержувача (Стаття 12).

Так, лізингодавець має право:

1) здійснювати за власний рахунок контроль за умовами експлуатації та цілеспрямованим використанням об’єкта лізингу лізингоодержувачем згідно з умовами договору лізингу, вимогами та інструкціями продавця щодо експлуатації об’єкта лізингу, а також відповідно до законодавства України;

2) вимагати повернення у безспірному порядку майна, переданого в лізинг, якщо лізингоодержувач не сплатив лізингові платежі протягом двох чергових строків;

3) вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків, завданих унаслідок його дій або бездіяльності, відповідно до умов договору.

Водночас, лізингодавець зобов’язаний:

1) передати належне йому на праві власності майно в користування лізингоодержувачеві або за дорученням лізингоодержувача відповідно до його вибору та визначеної ним специфікації укласти договір купівлі-продажу майна з відповідним продавцем і передати майно в користування лізингоодержувачеві;

2) не втручатися у вибір лізингоодержувачем продавця майна та у визначення специфікації об’єкта лізингу;

3) набуваючи майно для лізингоодержувача, повідомити продавця про те, що майно призначене для передання в лізинг конкретній особі;

4) своєчасно та в повному обсязі виконувати взяті на себе зобов’язання перед лізингоодержувачем щодо утримання об’єкта лізингу (ремонт, технічне обслуговування тощо) відповідно до умов договору;

5) прийняти об’єкт лізингу від лізингоодержувача після закінчення строку договору лізингу, якщо об’єкт не буде викуплено лізингоодержувачем.

Лізингоодержувач має право:

1) відмовитися від прийняття об’єкта лізингу, який не відповідає умовам договору, затримувати належні лізингодавцеві платежі до усунення ним виявленого порушення умов договору за умови попереднього повідомлення лізингодавця;

2) вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих унаслідок його дій або бездіяльності при виконанні договору лізингу, відповідно до умов договору;

3) пред’являти продавцеві об’єкта лізингу всі права та вимоги, що випливають із договору купівлі-продажу цього майна, зокрема щодо його якості та комплектності, строків передання, гарантійних ремонтів тощо. Однак лізингоодержувач не має права припиняти дію договору купівлі-продажу між лізингодавцем і продавцем або змінювати його умови.

Лізингоодержувач зобов’язаний:

1) прийняти та належним чином користуватися об’єктом лізингу, утримувати його відповідно до погоджених сторонами умов договору, згідно з якими його було передано, з урахуванням природного зносу та змін стану майна;

2) своєчасно та в повному обсязі за погодженим з лізингодавцем графіком виплачувати лізингові платежі відповідно до умов договору;

3) у разі несплати лізингових платежів протягом двох чергових строків на вимогу лізингодавця повернути йому об’єкт лізингу;

4) у зазначені договором лізингу строки відповідно до його умов надавати лізингодавцеві відомості про технічний стан об’єкта лізингу та свій фінансовий стан, доступ для перевірки об’єкта лізингу та умов його експлуатації;

5) у разі, якщо він не реалізує своє право викупу об’єкта лізингу та не продовжить строк його використання після припинення дії договору, повернути об’єкт лізингу лізингодавцеві у стані, зазначеному в договорі.



Закон України «Про лізинг» визначає процедуру здійснення лізингових платежів (Ст. 16). Так, лізингоодержувач за користування об’єктом лізингу вносить періодичні лізингові платежі. Величина періоду, за який вноситься лізинговий платіж, установлюється за договором лізингу і може бути нерівномірною. Самі ж лізингові платежі включають:

? суму, яка відшкодовує в кожному платежі частину вартості об’єкта лізингу, що амортизується за строк, за який вноситься лізинговий платіж;

? суму, що сплачується лізингодавцеві як процент за залучений ним кредит для придбання майна за договором лізингу;

? платіж як винагороду лізингодавцеві за отримане у лізинг майно;

? відшкодування страхових платежів за договором страхування об’єкта лізингу, якщо об’єкт застрахований лізингодавцем;

? інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

Право лізингоодержувача на ремонт і технічне обслуговування об’єкта лізингу може визначатися окремим договором, який укладається з продавцем.

Участь вітчизняних кредитно-фінансових установ у лізингових операціях регламентується ще й іншим джерелом — Законом «Про банки та банківську діяльність». Згідно з ним комерційним банкам надано право закуповувати за власні кошти засоби виробництва та передавати їх в оренду (у лізинг). І відповідно до такої правової ситуації багато вітчизняних банків створили в себе спеціалізовані структурні підрозділи — лізингові компанії.

Щоправда, має місце певна термінологічна невідповідність: наприклад, НБУ визначив лізинг як форму майнового кредиту. Такий підхід відповідає старим підходам та стереотипам, які використовувались у радянські, «доринкові» часи. Сьогодні лізинг розуміють і трактують як форму орендних відносин, що методологічно відповідає меті створення адекватних передумов для розвитку міжнародного співробітництва у сфері лізингу.



Лізинг здійснюється за договором лізингу, який регулює правовідносини між суб’єктами лізингу і, залежно від особливостей здійснення лізингових операцій, може бути двох видів — фінансовий чи оперативний.

(Із Закону України «Про лізинг»)



Хоча в цілому Закон «Про лізинг» відповідає основним потребам розвитку лізингових відносин у країні та міжнародному лізинговому співробітництву з участю вітчизняних господарських суб’єктів, цілями подальшої оптимізації правового регулювання відповідної сфери в Україні лишаються конкретизація умов та характеру діяльності лізингових компаній, розширення кола суб’єктів лізингу (надання права державним органам, деяким бюджетним інститутам бути лізингодавцями на неприбуткових підставах), розширення переліку об’єктів лізингу за рахунок майнових комплексів підприємств, майнових прав, взагалі нематеріальних активів, регламентація умов сублізингу, більш точне визначення умов оподаткування та ін.

Крім Закону України «Про лізинг» та інших актів законодавства України, джерелами регулювання міжнародних лізингових відносин з участю України є підписані нею міжнародні договори, а також договори, що укладаються комерційними суб’єктами лізингу.

Договір лізингу (Ст. 6 Закону України «Про лізинг») укладається у формі багатосторонньої угоди з участю лізингодавця, лізингоодержувача, продавця об’єкта лізингу або двосторонньої угоди між лізингодавцем і лізингоодержувачем.

Договір лізингу має бути укладений у письмовій формі та повинен відповідати вимогам законодавства України.

Стаття 7 зазначеного документа визначає істотні умови договору лізингу. Зокрема, такими істотними умовами договору лізингу є:

? найменування сторін;

? об’єкт лізингу (склад і вартість майна), умови та строки його поставки;

? строк, на який укладається договір лізингу;

? розмір, склад та графік сплати лізингових платежів, умови їх перегляду;

? умови переоцінки вартості об’єкта лізингу згідно з законодавством України;

? умови повернення об’єкта лізингу в разі банкрутства лізингоодержувача;

? умови страхування об’єкта лізингу;

? умови експлуатації та технічного обслуговування, модернізації об’єкта лізингу та надання інформації щодо його технічного стану;

? умови реєстрації об’єкта лізингу;

? умови повернення об’єкта лізингу чи його викупу після закінчення дії договору;

? умови дострокового розірвання договору лізингу;

? умови надання відомостей про фінансовий стан лізингоодержувача;

? відповідальність сторін;

? дата і місце укладення договору.

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com