Перечень учебников

Учебники онлайн

4.2.8. Прикордонне співробітництво в Україні

Прикордонні регіони часто мають специфічний статус та відіграють динамізуючу роль у процесі міжнародного співробітництва. Про це свідчить як інтеграційна практика міждержавних угруповань (наприклад таких, як ЄС, НАФТА), так і співробітництво країн, які не уклали між собою угод щодо утворення більш або менш щільних інтеграційних об’єднань. Ідеться про те, що прикордонні території в особі окремих адміністративно-територіальних одиниць, відповідних органів влади та управління можуть становити специфічну суб’єктність міжнародної економічної діяльності.

Прикордонне співробітництво можна визначити як комплекс форм та інструментів взаємодії між партнерами, які здійснюють кооперацію у сферах промисловості, сільського господарства, транспорту та комунікацій, рекреації та охорони навколишнього середовища, ведуть торгівлю, виступають інвесторами та реципієнтами капіталів, а також реалізують інші форми взаємовигідного соціально-економічного партнерства на географічно близьких територіях.

Прикордонне співробітництво є специфічною формою реалізації міжнародного поділу праці в масштабах регіонів двох або більшої кількості країн. На прикордонних територіях, з метою стимулювання взаємодії, може створюватися інфраструктура виробництва, відбуватися спільне використання ресурсної бази, проводитися робота з розвитку мережі рекреації та реалізації природоохоронних проектів. У цій формі співробітництва часто відображаються історичні контакти, які мали місце в минулому господарської діяльності, національні та інші фактори, які сприяють транскордонній взаємодії.

Прикордонне співробітництво є похідною від національних систем макроекономічного управління та загальних моделей міжнародної економічної діяльності, а також віддзеркалює тенденції глобалізації та розвитку регіональних інтеграційних процесів. Разом з тим прикордонне співробітництво доповнює та динамізує основні форми співробітництва між країнами з акцентом на максимально широкому залученні його місцевих потенціалів.

Для України, яка розташована у географічному центрі Європи та чия міжнародна інтеграційна модель поки що не має чіткої визначеності, проблема прикордонного співробітництва становить особливий інтерес. Його посилюють як ті численні господарські зв’язки українських виробників, споживачів та кооперантів, які утворилися на кордонах з іншими колишніми республіками СРСР, так і традиції прикордонного співробітництва з країнами — колишніми членами РЕВ, які прагнуть до вступу до ЄС.

Щоправда, про такі традиції можна говорити з певною умовністю: їх становлення відбувалося за часів так званої монополії держави на зовнішню торгівлю, коли міжнародне співробітництво відбувалося при жорсткому контролі з боку адміністративних органів, а підприємницька діяльність у звичному її розумінні була неможливою. Сферами прикордонного співробітництва були прямі виробничі зв’язки в рамках кооперування та спеціалізації, спільне використання природних (енергетичних, водних та інших) ресурсів, обмін науково-технічним, організаційно-адміністративним досвідом, безвалютний товарообмін, маневрування трудовими ресурсами (наприклад, при збиранні врожаю), широка взаємодія в агропромислових галузях, у процесі будівництва і використання інфраструктури виробництва та ін.

У контексті декларованого геоекономічного вибору України — інтеграції до ЄС — характерним віддзеркаленням тієї ролі, яку відіграють прикордонні зв’язки, стали положення Указу Президента України від 11 червня 1998 р. № 615/98. Так, у цьому документі, разом з констатацією інших напрямів інтеграції до ЄС на період до 2007 р., відзначається важливість розвитку механізмів регіональної інтеграції, прямих контактів між окремими регіонами нашої країни та прилеглих країн центрально-східного регіону Європи.

Трансформація соціально-економічних систем країн Центрально-Східної Європи, децентралізація управління зумовили поширення нової парадигми прикордонного співробітництва. Комерційні структури в даному регіоні, які почали з’являтися наприкінці 80-х та бурхливо розвивалися в 90-х роках, все більш активно освоювали західні ринки. Така спрямованість діяльності приватних структур відповідала геоекономічній переорієнтації колишніх членів РЕВ. На практиці це означає перехід на західноєвропейські інтеграційні стандарти, приєднання до системи західноєвропейських інститутів та створення специфічних субрегіональних моделей співробітництва, передусім Вишеградської трійки (пізніше четвірки), Центральноєвропейської ініціативи. Тому можна вважати об’єктивно обумовленим певне зниження ролі України як учасниці процесу прикордонного співробітництва, особливо зважаючи на те, що наша держава помітно забарилася на старті реформ та навіть після їх початку проводила їх явно неефективно.

Крім географічних, геополітичних факторів, наявності відповідної інфраструктури та виробничих передумов для розвитку прикордонного співробітництва мають значення фактори суб’єктивного порядку — інституційні інструменти нормативного та організаційного, передусім правового характеру. Так, однією з головних причин, яка гальмує розвиток прикордонного співробітництва з участю України, а також інших трансформаційних країн, є недосконалість законодавства.

Фактор «прикордонності» поки що мало позначився на динаміці експортно-імпортних операцій тих областей України, які межують з колишніми республіками СРСР — Росією, Білоруссю та Молдовою.

Протягом 90-х років відбувалася значна переорієнтація експортних поставок прикордонних відносно Росії Чернігівської, Сумської, Харківської, Луганської та Донецької областей до західних країн, а також до країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону. І навіть угода про співробітництво прикордонних областей між урядами України та РФ, яка була підписана в 1995 р., не сприяла скільки-небудь помітному підвищенню його ефективності.

Ті ж області, які межують з Білоруссю, — Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська, а також згадана Чернігівська, мають значно менший експортний потенціал та при його нарощуванні майже не орієнтуються на партнерів у цій сусідній державі.

На структурі експортно-імпортної та виробничо-коопераційній діяльності Чернівецької, Вінницької, Одеської областей, які межують з Молдовою, також практично не позначився статус сусіда цієї маленької країни. Одещина, хоча й посідає одне з провідних місць в Україні за обсягами експортних поставок (6-те наприкінці 90-х років), мало зорієнтована на цю країну, а сама Молдова більшою мірою залежить від поставок металу та товарів з інших українських областей.

Важливий аспект прикордонного співробітництва пов’язаний з розвитком транспортної мережі. Поширеною у світі ситуацією є найбільший розвиток транспортної інфраструктури саме біля кордонів, що забезпечує зв’язок відповідних країн із зарубіжними ринками саме через прикордонні території. Причому для України актуальним є завдання інтеграції прикордонних транспортних переходів до загальнонаціональної транспортної мережі, а також до загальноєвропейських, навіть трансматерикових транспортних коридорів. Так, слід забезпечити не тільки будівництво нових та модернізацію існуючих транспортних коридорів на Заході України, а й кращі виходи таких коридорів до основної транспортної мережі України. У більшому масштабі подовжений коридор із західного кордону до східних рубежів держави, який відповідає центральному широтному маршруту Карпати—Кривбас—Донбас, можна вважати частиною транспортного Євро-Азійського коридору.

З метою динамізації процесу прикордонного співробітництва з участю України необхідно вжити таких односторонніх, а також міжнародно узгоджених заходів:

• установити спрощений транскордонний режим руху товарів та послуг у межах прикордонних зон, які вироблені та споживаються в цих зонах;

• забезпечити більш ліберальний режим пересування громадян прикордонних зон, що спростить не тільки гуманітарні контакти, а й трудову сезонну, тимчасову міграцію, умови наймання на прилеглих територіях сусідньої держави;

• установити взаємну пільгову систему щодо окремих видів міжнародної економічної діяльності на прикордонних територіях;

• розробити законодавчу, нормативну базу прикордонного співробітництва на базі методологічних критеріїв Євросоюзу;

• спростити регулюючі, документарні процедури для юридичних та фізичних осіб, які здійснюють транскордонні контакти та операції;

• розробити механізми спільного використання природних ресурсів, а також охорони навколишнього середовища на прикордонних територіях;

• створити реєстри видів та суб’єктів підприємницької діяльності на прикордонних територіях, сприяти поширенню відповідної ділової інформації;

• фінансування та стимулювання розвитку транспортної інфраструктури на прикордонних територіях, підключення до відповідних європейських трансконтинентальних транспортних коридорів;

• підтримати формування спрощеного механізму надання банківських кредитів, страхувальних послуг тощо

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com