Перечень учебников

Учебники онлайн

5.1.2. Природні ресурси в системі міжнародних ринків

Умови ринкової економіки, процеси глобалізації та регіоналізації в сучасному світі примушують дивитися на природні, сировинні ресурси широко та комплексно. Адже вони не тільки є предметом та первинною матеріальною субстанцією виробничих процесів, засобом натурально-речовинного балансування на національному рівні. Вони є також і об’єктом купівлі-продажу, взагалі міжнародних економічних відносин. Ця обставина спонукає до подальшого розширення міжнародних торговельних контактів, руху таких факторів виробництва, як капітал, праця.

Нерівномірність географічно-геологічного розподілу ресурсів та несиметричність попиту на них є передумовою того, що одні країни виступають у ролі продавців тих або інших ресурсів на світовому ринку, а ті країни, які відчувають сировинну, взагалі ресурсну залежність, перетворюються на покупців відповідних видів ресурсів.

В умовах відкритості ринкових систем та конкуренції попиту й пропозиції сировинних ресурсів (ідеться про ті ресурси, які підлягають купівлі та продажу) утворився гнучкий та динамічний механізм ціноутворення. Взагалі можна стверджувати, що існує єдиний світовий ринок на сировинні товари, причому основними характеристиками цього ринку є агрегатні показники видобутку та споживання, попиту та пропозиції відповідних природних ресурсів.

У сучасній міжнародній економічній діяльності України надзвичайно важливу роль відіграють відносини з приводу перерозподілу сировинних ресурсів. Цей перерозподіл головним чином відбувається у формі торгівлі. Слід зазначити, що таке твердження є справедливим і стосовно міжнародного співробітництва з участю інших держав — як тих, що переважно є експортерами, так і тих, що переважно є імпортерами основних видів енергоносіїв та матеріалів, що використовуються у виробництві. Причому окремі країни можуть балансувати відносну нестачу деяких із таких видів ресурсів їх імпортною закупівлею, продаючи по експорту інші, відносно надлишкові.

У результаті практично всі країни світу виявилися тісно пов’язаними між собою обміном сировинних та енергетичних ресурсів. Фізичною передумовою цього стали обмеженість, нерівномірність та асиметричність географічного розподілу окремих видів корисних копалин. Причому з економічного погляду, такі особливості у забезпеченості ресурсами, що спонукають до міжнародного обміну, набувають вигляду об’єктивних передумов, які породжують необхідність у співробітництві на рівні країн.

Такими критеріями (або об’єктивними передумовами торгівлі ресурсами) є:

• абсолютні обсяги наявних покладів;

• співвідносні обсяги різних видів ресурсів (ідеться про порівняльні кількісні показники з окремих видів ресурсно-сировинної бази щодо можливості залучення до виробництва);

• співвідношення обсягів наявних ресурсів з наявними факторами виробництва (кількістю та кваліфікаційною структурою робочої сили, забезпеченістю капіталами);

• співвідношення обсягів наявних ресурсів із господарською інфраструктурою, що склалася історично (так, слід враховувати насиченість технологіями, поширеність окремих видів промислових потужностей, які придатні до обробки відповідних ресурсів).

Отже, при характеристиці міжнародного співробітництва у сфері, яка нас зараз цікавить, до констатації переважно географічних даностей, які самі по собі не є предметом економічних дисциплін, слід додати власне економічну специфіку. І тут уже слід враховувати дію універсальних закономірностей ринку, наявність конкурентних попиту та пропозиції, глобальний характер найбільш нагальних проблем, які виникають у зв’язку з негативними наслідками використання ресурсів та потребують відповідних фінансових і політико-організаційних зусиль.

У цьому контексті необхідне розуміння загального характеру природокористування у світі. Причому слід зазначити, що саме міжнародна взаємодія у цій сфері в процесі глобального відтворення — надзвичайно важливий фактор. Це зумовлюється тим, що країни, які є головними виробниками продукції та послуг у світі, в більшості випадків є залежними від поставок енергоносіїв та переважної частини сировини. Найяскравіший приклад щодо цього — Японія, яка практично не має власних корисних копалин, але їй це не завадило досягти вражаючих результатів у розвитку переробних галузей виробництва, зокрема у високотехнологічних галузях.

Головні споживачі сировинних ресурсів у світі — провідні індустріальні країни; проте в структурі споживання ресурсів зростає питома частка країн, що розвиваються. Наприклад, за десятиліття, з середини 80-х до середини 90-х років, у споживанні кольорових металів вона збільшилася з 18 до 25 %.

Взагалі традиційне уявлення відносно того, що індустріально розвинуті країни переважно імпортують енергоносії та сировину, інколи може не відповідати дійсності. Прикладом може бути Норвегія, індустріально розвинута країна, яка контролює великі паливні родовища в Північному морі. Номенклатура експортної спеціалізації для цієї країни охоплює як промислові вироби, так і продукти екстракції з надр моря та суходолу. Великі поклади залізної руди є в Австралії, Канаді, США, ПАР, ФРН, Франції, Великій Британії, Швеції. На території США є значні поклади фосфоритів, а Канада, ФРН та Ізраїль володіють головними родовищами калійної солі.

Разом з тим багато країн світу переважно спеціалізуються на експорті на світовий ринок саме товарів гірничо-видобувної галузі, матеріалів для наступної обробки. Особливо типовою є така модель участі в міжнародному співробітництві для країн, що розвиваються. Однак зауважимо, що така спеціалізація для великої групи країн є досить умовною і стосується як порівняно бідних країн, які спеціалізуються на вивезенні кількох або переважно одного виду сировини, так і багатих арабських країн — експортерів нафти (Кувейт, наприклад, видобуває 20—30 тис. т нафти на душу населення на рік, причому ця країна володіє покладами, які можуть забезпечити їй ще на два з половиною століття сучасні обсяги видобутку).

Але характер експортної спеціалізації таких країн споріднює те, що перелік видів сировинної продукції, які вони поставляють на світовий ринок, якісна різноманітність та кількісна насиченість номенклатурних позицій залежать від природного (географічного, геологічного) розподілу корисних копалин.

Конкретніше щодо розподілу ресурсів можна зазначити, що на країни, які розвиваються, припадає основна маса покладів корисних копалин, причому їх частка значно перевищує частку провідних індустріальних країн. Так, згідно з оцінками, належна країнам так званого третього світу частка становить щодо найважливіших видів ресурсів від 30—40 % (залізна руда, молібден, уран та ін.) до 60—90 % (кобальт, нікель, олово, фосфати, а також нафта та ін.).

Отже, для розуміння характеру міжнародних економічних відносин важливо враховувати, що географічно-геологічний розподіл покладів корисних копалин між окремими країнами не відповідає обсягам їх національного споживання. Причому сучасні особливості міжнародної торгівлі сировиною, перспективи такої торгівлі в недалекому та віддаленому майбутньому великою мірою визначаються матеріальною та економічною природою сировинних, природних ресурсів у широкому сенсі. Тому доцільно навести класифікацію ресурсів, які використовуються цивілізацією та являють собою важливий формуючий елемент системи міжнародних економічних відносин, за окремими видами

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com