Перечень учебников

Учебники онлайн

4.5.3. ЧЕС у вимірах глобальних стратегій

Участь у чорноморських інтеграційних процесах є доволі компліментарною до загальної принципової позиції України, яка була задекларована на початку незалежності — невходження до наддержавних утворень. Ряд інститутів ЧЕС, зокрема Чорноморський банк торгівлі і розвитку, галузеві та спеціальні структури, а гіпотетично — зона вільної торгівлі можуть значною мірою посприяти наповненню реальним змістом геоекономічної моделі України.

Стратегічне значення та особливе місце даного субрегіонального проекту співробітництва в системі міжнародних економічних відносин вбачається у тому, що ЧЕС, як місткий ринок, може стати осередком торгівлі між Європою, Близьким Сходом та Азією. Важливим у політичному плані є й те, що об’єднання країн регіону стало першим формальним об’єднанням країн, котрі раніше належали до антагоністичних військово-політичних блоків, які відтак не мали повноцінного механізму взаємної кооперації.

Створення міжнародної структури в сучасному високоінтегрованому світі із взаємозалежними цивілізаційними підсистемами не може відбутися без урахування реалій, полюсів впливу та наявних структур політичних, економічних утворень. Усі учасники ЧЕС є членами ООН, а також членами або потенційними членами тих або інших організацій. Велике значення для них має належність до сфери впливу ЄС або до геополітичного простору СНД. Усі країни ЧЕС як члени МВФ, дійсні або потенційні члени СОТ мають враховувати тенденції лібералізації міжнародних валютно-фінансових відносин, торгівлі. Тому важливим геополітичним моментом у розбудові механізму співробітництва в рамках проекту ЧЕС є намагання «вписати» його в існуючий механізм міжнародних політичних, економічних відносин. Декларація про створення ЧЕС, статут та інші документи цієї організації містять посилання на її відкритість, компліментарність до існуючих міжнародних структур (зокрема ООН, ЄС і ОБСЄ).

Можна констатувати, що ЧЕС, хоча і не перетворилася на одну із впливових сил у геополітиці, була визнана як структура регіонального масштабу. Зокрема, на саміті ЄС в Люксембурзі було прийнято рішення розробити стратегію дій і підтримки стосовно ЧЕС.

Щоправда, для ЧЕС, так само, як і для СНД, є характерною певна декларативність та віддаленість у часі між прийняттям політичних документів та запровадженням реальних економічних механізмів.

Крім того, з позицій реалістичного підходу, слід враховувати, що інтеграція в рамках ЧЕС має істотні обмеження. Країни — члени ЧЕС входять до інших регіональних угруповань, які для них є більш значущими. Так, Греція є членом ЄС, ряд інших країн прагне до вступу до цієї організації. Інший полюс тяжіння — СНД, і навіть прагнення ряду країн (наприклад України в 90-ті роки) використати ЧЕС для того, щоб позбутися інтеграційної залежності за цим вектором, не змогли досягти скільки-небудь помітного ефекту.

Значно пасивніше, ніж Україна, до ЧЕС ставиться Росія, що можна пояснити тим, що після розпаду СРСР в геополітиці цієї країни явно домінував західний акцент. При цьому відчувалося, що навіть відносини з країнами СНД Росія інколи намагалася будувати, заручившись визнанням з боку Заходу:

• по перше, того, що Росія є офіційним та єдиним правонаступником Союзу;

• а по-друге, того, що СНД є зоною виключно російських геополітичних інтересів.

Вважалося, що на цій базі можна буде забезпечити не тільки реалізацію російських економічних інтересів, а й реінтеграцію колишніх радянських республік. Підставами для таких міркувань була їх очевидна економічна залежність від Росії, а також недооцінка нових геополітичних можливостей цих нових незалежних держав, оскільки вважалося, що вони будуть ще тривалий час відрізаними від активних інтеграційних контактів із Заходом та іншими країнами світу.

Таким чином, ані Україна, ані будь-яка інша країна — член ЧЕС не розглядають участі в цій міжнародній структурі як достатню для себе міжнародно-інтеграційного статусу. Для більшої частини з них взаємне співробітництво під егідою ЧЕС покликане вирішувати завдання розширення обсягів та номенклатури міжнародної торгівлі, взаємовигідного руху факторів виробництва, але не уособлювати собою стратегічні напрями інтеграції та еволюції основних характеристик моделей відкритих економік. Для всіх пострадянських і меншою мірою центрально-східноєвропейських країн ЧЕС є своєрідним засобом компенсувати втрачені можливості розвивати спеціалізоване виробництво за більш бажаними для себе векторами, співробітничати в інших інтеграційних формах. Але для України участь в ЧЕС може стати й чинником входження до європейського економічного простору та інтеграції до світового господарства в цілому. Те ж саме можна сказати про Туреччину, деякі інші країни.

Для проекту є характерними майже всі ключові дезінтеграційні фактори — від політичної нестабільності країн-учасниць, їх економічної та інфраструктурної несумісності до соціально-культурних відмінностей і глибоких застарілих конфліктів як між країнами, так і в середині деяких із них. Інтеграційна політика ЧЕС має реалізуватися у вкрай несприятливому середовищі (конфліктні ситуації та громадянська війна у Грузії, конфлікти між Вірменією та Азербайджаном, історичне протистояння між Туреччиною та Грецією, напруженість відносин між Росією і Туреччиною, Росією та Грузією).

Але в цьому зв’язку можна відзначити й позаекономічний аспект проблеми: ЧЕС перетворилося на компонент нової системи європейської безпеки, сприяє довірі та поліпшенню міжнародних стосунків у регіоні

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com