Перечень учебников

Учебники онлайн

4.4.2. Розвиток торговельно-економічних зв’язків з країнами Європи

Відносини з ЄС та близькими до нього країнами набувають для України дедалі більшого геополітичного значення. Так, своєрідною «компенсацією» за експортні втрати машинобудівників і харчовиків України на ринках СНД стало збільшення експортних поставок продукції металургії до країн Заходу, перш за все Західної Європи.

Збільшилися експортні поставки олійного насіння, головними імпортерами якого з України є Нідерланди, Іспанія. Зросли обсяги експорту органічних хімічних сполук у такі країни, як Фінляндія, Німеччина. Головним споживачем шкіряної сировини українського походження (а її експортні обсяги значно зросли) є Італія. Збільшилися обсяги експортних поставок одягу та предметів одягу до Німеччини та інших країн. Головним торговельним партнером України в торгівлі міддю та виробами з неї є та ж сама Німеччина.

У більш загальному плані можна констатувати, що сукупні обсяги торговельно-економічної взаємодії України з ЄС останніми роками постійно зростають. Наприклад, у 2000 р. товарообіг товарами та послугами між Україною та країнами Європи становив 10,5 млрд дол. США (порівняно з 1999 р. відбулося збільшення на 21 %). При цьому експорт збільшився порівняно з 1999 р. на 22 % та становив 5,7 млрд дол. США, а імпорт — на 21 % і становив 4,8 млрд дол. США.

У загальній структурі торгівлі товарами та послугами в 2000 р. товарообіг товарами між Україною та країнами Європи становив 9,2 млрд дол. США (порівняно з 1999 р. збільшився на 24 %). При цьому експорт збільшився порівняно з 1999 р. на 27 % і становив 4,9 млрд дол. США, а імпорт — на 20 % і становив 4,3 млрд дол. США.

Основними імпортерами української продукції в Європі були:

• Федеративна Республіка Німеччина (обсяги імпорту з України становили 741 млн дол. США);

• Італійська Республіка (639 млн дол. США);

• Республіка Польща (418 млн дол. США);

• Республіка Болгарія (382 млн дол. США);

• Угорська Республіка (327 млн дол. США).

Потоварний аналіз двосторонньої торгівлі свідчить про домінування в її структурі низькотехнологічних виробів. Причому це стосується як статей експорту, так і статей імпорту. Якщо перше пояснюється характером участі України в системі міжнародного поділу праці — її спеціалізацією на виробництві енерго-, матеріаломістких виробів та поширенням екологічно брудного виробництва, то друге — передусім хронічною нестачею енергоносіїв.

Отже, до товарних груп, експорт з яких з України до країн Європи відзначався у 2000 р. найбільшими обсягами, можна віднести:

• залізні руди та концентрати (експортовано на 403 млн дол. США, що становило 8,3 % від загального експорту з України до країн Європи);

• напівфабрикати з вуглецевої сталі (251 млн дол. США — 5,2 %);

• необроблений алюміній (209 млн дол. США — 4,3 %);

• нафтопродукти (163 млн дол. США — 3,4 %);

• нафтовий газ (150 млн дол. США — 3,1 %);

• плоский прокат з вуглецевої сталі (149 млн дол. США — 3,1 %);

• брухт чорних металів (145 млн дол. США — 3 %).

Щодо загальної характеристики вітчизняного імпорту, слід відзначити, що, як правило, ті ж самі країни, що належать до головних імпортерів української продукції, є й провідними експортерами до України. Зокрема, в 2000 р. Україна здійснювала імпорт з таких країн ЄС:

• ФРН (експорт товарів з цієї країни до України становив 1,1 млрд дол. США);

• Італія (346 млн дол. США);

• Польща (313 млн дол. США);

• Франція (236 млн дол. США);

• Швейцарія (216 млн дол. США).

У 2000 р. найбільш важливими товарними позиціями імпорту України з країн Європи були такі:

• нафтопродукти (280 млн дол. США, тобто 6,4 % від загального імпорту України з країн Європи);

• лікарські засоби (176 млн дол. США — 4 %);

• сирі нафтопродукти (77,2 млн дол. США — 1,8 %);

• легкові автомобілі (73,5 млн дол. США — 1,7 %;

• кам’яне вугілля (54,1 млн дол. США — 1,2 %;

• інсектициди, гербіциди та ін. (47,9 млн дол. США — 1,1 %).

Особливістю торгівлі послугами України з країнами Європи є те, що вагому складову в їхній структурі становить транзит енергоносіїв. Відтак основними торговельними партнерами є економічно розвинуті західні країни, які здійснюють великі енергетичні закупівлі в РФ.

Так, основними споживачами послуг з України в 2000 р. були такі європейські країни:

• Велика Британія (експорт наданих Україною послуг цій країні в 2000 р. становив 123,2 млн дол. США);

• ФРН (105 млн дол. США);

• Бельгія (70,5 млн дол. США);

• Кіпр (68,4 млн дол. США);

• Швейцарія (47,8 млн дол. США).

Найбільшими експортерами послуг до України в 2000 р. були:

• Велика Британія (імпорт послуг до України з цієї країни становив 104,6 млн дол. США);

• ФРН (68,7 млн дол. США);

• Швейцарія (33,2 млн дол. США);

• Нідерланди (23,5 млн дол. США);

• Австрія (21,7 млн дол. США).

Пріоритетні інтереси, які пов’язані з перспективами багатобічного розширення коопераційних, інтеграційних контактів з країнами ЄС, для України пов’язані з таким:

• країни — члени ЄС являють собою надзвичайно великий і потужний ринок, причому прив’язка до нього та скасування взаємних обмежень у процесі торгівлі з ним здатні допомогти вирішити основні проблеми збуту продукції, яка виготовляється в Україні;

• присутність у європейському ринковому просторі, а також міждержавне, міжурядове та міжвідомче співробітництво дають змогу Україні брати активну участь у програмах галузевого, технологічного, науково-технічного, освітньо-гуманітарного розвитку Євросоюзу;

• лібералізація та взаємне відкриття економічних режимів є гарантією капіталовкладень, що зумовить приплив іноземних інвестицій до країни;

• офіційний європейський статус автоматично означав би поширення на Україну всіх вигідних для її економіки особливостей режиму діяльності в торговельно-інвестиційній сфері, які поширюються й на інших членів Євросоюзу.



Eкономічне партнерство між Україною та ЄС:

основні засади, що їх установлює УПС

Доступ товарів на ринок

Європейський Союз є одним з головних торговельних партнерів України. Угода надає Україні та Європейському Союзу легший доступ на ринки один одного, без взаємної дискримінації товарів. Тобто йдеться про режим найбільшого сприяння та вільну й справедливу конкуренцію імпортованих товарів із товарами місцевого виробництва.

а. Статус найбільшого сприяння

Європейський Союз та Україна, очікуючи приєднання України до Світової організації торгівлі (СОТ), уже зараз застосовують ряд принципів СОТ у взаємній торгівлі. Це важливо для України, оскільки можуть пройти місяці чи навіть кілька років, поки країна зможе приєднатись до СОТ.

Європейський Союз та Україна погодились взаємно надати статус найбільшого сприяння в торгівлі товарами. Це означає, що жодна зі сторін не може встановлювати на імпорт чи експорт іншої сторони вищі митні податки чи збори, ніж ті, що вона встановила для будь-якої іншої країни. Сторони також не можуть установлювати гірші умови платежів, що стосуються торгівлі, чи застосовувати більш громіздкі митні процедури, ніж ті, що застосовуються щодо інших країн.

З огляду на сказане вище, Європейський Союз вважається, фактично, єдиною країною, тобто режим безподаткової торгівлі, що його країни — члени ЄС надають одна одній, не поширюється на Україну, хоча можливість включити Україну до такого режиму може бути розглянута.

Але ані Україна, ані Європейський Союз не користуватимуться пільгами, які вони надають третім країнам спеціально для створення зони вільної торгівлі чи утворення митного союзу. Як приклад можна навести відносини Європейського Союзу та деяких країн Центральної Європи, які, в кінцевому підсумку, стануть повними членами Європейського Союзу. Відповідно до правил СОТ, сторони не користуються пільгами, що надаються сусіднім країнам з метою спрощення торговельних процесів у прикордонних областях.

Україна платитиме навіть ще нижчі податки на експорт до країн Європейського Союзу деяких товарів, на які поширюється Генералізована схема преференцій (ГСП), право на користування пільгами котрої Україна отримала в 1993 р.

b. Жодних кількісних обмежень

Угода забороняє застосування квот (кількісних обмежень) на імпорт. Але Україна може тимчасово ввести кількісні обмеження у таких двох випадках:

• щоб захистити галузі промисловості на початкових стадіях розвитку, тобто такі галузі, що ще не досягли рівня розвитку, достатнього для того, щоб утриматись на ринку в умовах конкуренції з імпортованими товарами;

• щоб захистити галузі, які переживають серйозні труднощі, особливо якщо ці труднощі призводять до серйозних соціальних проблем.

Є ряд умов, які Україна має виконувати, встановлюючи квоти на імпорт:

• Україна має інформувати Європейський Союз про будь-які нові квоти, до того, як вони будуть введені, та проводити щодо них консультації;

• обсяг імпорту, до якого були застосовані квоти, не має перевищувати 15 % від загального обсягу імпорту з Європейського Союзу;

• будь-які квотові обмеження мають застосовуватися не тільки до Європейського Союзу, а й до всіх торговельних партнерів України, тобто обмеження не мають бути дискримінаційними;

• після свого вступу до СОТ Україна матиме право вводити в дію винятки, передбачені СОТ.

Європейський Союз також може застосовувати квоти на імпорт товарів текстильної та металургійної промисловості — двох галузей у промисловості Європейського Союзу, що переживають труднощі.

Положення про ці квоти містяться в окремих галузевих угодах. Угода з текстилю працює з 1 січня 1993 р., угода щодо сталі — з 1 січня 1995 р.

Вільний транзит

Сторони надають одна одній право на вільний транзит своєю територією товарів, призначених у треті країни. У цих випадках застосовуються правила СОТ: якщо немає підстав застосовувати інші правила, транзитні товари не повинні обкладатись митними зборами чи без необхідності затримуватись. Також Україна та Європейський Союз забезпечують не менш сприятливі умови для транзитних товарів обох сторін, ніж для транзитних товарів з третіх країн.

Що таке Угода про партнерство та співробітництво? Короткий довідник щодо Угоди, підписаної в Люксембурзі 16 червня 1994 р. між Європейським Союзом та Україною. Комісія європейських співтовариств, Представництво Європейської комісії в Україні. — 1998.



Особливий інтерес для України становить створення зони вільної торгівлі з Європейським Союзом. Це було передбачено ще Угодою про партнерство та співробітництво від 16 червня 1994 р., яка стала наріжним каменем та нормативною основою двостороннього співробітництва України.

На частку ЄС та Туреччину, яка є членом митного Союзу ЄС і його асоційованим членом, припадає понад 20 % зовнішньоторговельного обороту товарами, послугами та роботами України. Але, хоча ЄС і посідає друге після СНД місце в переліку основних торговельних партнерів України, наявні здобутки у співробітництві зі Співтовариством все ж незначні, особливо якщо брати до уваги потенційні можливості співробітництва.

Крім лібералізації й взаємного наближення торговельних та інвестиційних режимів України та блоку ЄС, предметом особливого інтересу для нашої країни можуть бути численні галузеві напрями співробітництва, особливо ті, які пов’язані з високотехнологічним виробництвом, запровадженням передових досягнень науки і техніки. Серед науково-технічних пріоритетів найбільш важливими у сфері співробітництва з ЄС ми вважаємо такі:

• розвиток мікроелектроніки та робототехніки;

• взаємодія в галузі біотехнологій, зокрема генної та клітинної інженерії;

• розвиток оптроніки та лазерної техніки;

• розроблення нових матеріалів та прогресивних технологій обробки матеріалів;

• створення та запровадження в практику нових засобів комунікації та зв’язку;

• спільні дії, спрямовані на поліпшення енергозаощадження, перехід на використання нових та поновлюваних джерел енергії.

Важливим напрямом співробітництва з європейськими структурами для України є кредитно-фінансова взаємодія у банківській сфері, а основний партнер — Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), рада директорів якого ще в 1997 р. затвердила стратегію дій стосовно України. Метою стратегії стало сприяння розвитку фінансової сфери, зокрема комерційного експортного кредиту, а також кредитування малого та середнього і корпоратизованого бізнесу, аграрного виробництва, взагалі приватизованого сектору економіки, сприяння інвестиціям. Об’єкт особливої уваги ЄБРР — модернізація та будівництво транспортної інфраструктури, допомога Україні у справі якомога більшого самозабезпечення енергоресурсами, впровадження енергозаощаджувальних та екологічних технологій у виробництві, фінансування чорнобильських статей витрат.

Втім, у відносинах України з ЄС існує й чимало проблем. Одна з найболючіших та таких, які вимагають негайних дій, — антидемпінгові розслідування проти українських товарів. Від них серйозно потерпають як окремі вітчизняні виробники, так і зовнішньоторговельний і платіжний баланси країни. Причому з мікроекономічного погляду, ситуацію, в найгірших випадках, загострює те, що за деякими видами виробництва на продукцію інколи навіть немає альтернативного експортові (тобто зовнішньому попиту) попиту всередині держави.

Важливими передумовами розширення співробітництва між Україною та ЄС можна вважати:

• загальне поліпшення макроекономічної ситуації в Україні та більш динамічне просування ходою справжніх і радикальних, а не симулятивних економічних реформ, що не тільки створює базу для більш вигідної економічної взаємодії, а інколи й постає прямою умовою реалізації тих або інших проектів;

• розв’язання тих проблем, які були породжені практикою антидемпінгових розслідувань з боку ЄС, зокрема із більш широким та послідовним застосуванням самою ж Україною існуючих методів контрантидемпінгу (сказане не знімає з порядку денного завдання адміністративного попередження реального демпінгу з боку тих вітчизняних експортерів, які до нього вдаються);

• проведення роботи щодо розв’язання проблем, які виникають в України по лінії ГАТТ/СОТ, що є однією з політичних передумов налагодження відносин з Євросоюзом, які є членами цих світових торговельних структур та активно відстоюють їх принципи на міжнародній арені;

• проведення подальшої організаційної та переговорної роботи щодо розширення номенклатурного і кількісного представництва вітчизняного виробництва на західноєвропейських ринках у тих випадках, коли ще існують відповідні обмеження;

• участь у системі субрегіонального та прикордонного соціально-економічного співробітництва, зокрема на рівні Вишеградської групи та CEFTA, а також у системі єврорегіонів.

Відносини з країнами центрально-східної Європи є для України своєрідним акселератором її руху в напрямку Європи. Причому можна відзначити практичну заінтересованість держав цього регіону, які не бажають бути східним бастіоном як політичних, так і економічних євроструктур. Не випадково, що Україна вже достатньо швидко увійшла до Центральноєвропейської ініціативи, яка об’єднує 15 країн Центральної Європи, включаючи Австрію, Італію та країни Вишеградської групи.

Важливим напрямом договірної діяльності України є забезпечення режимів вільної торгівлі з державами — кандидатами на вступ до ЄС. Так, у 2000 р. було проведено кілька раундів переговорів з підготовки Угоди про вільну торгівлю з Македонією (Угода підписана 18 січня 2001 р.); велась робота щодо приведення Угоди про вільну торгівлю з Литвою до стандартів ЄС. Було також укладено міжурядову торговельну Угоду з Кіпром, Конвенцію про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доходи і на капітал та Угоду про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і вантажів зі Швейцарією, міжурядову Угоду про транскордонне співробітництво зі Словаччиною.

Позитивних прикладів інвестиційного та технологічного співробітництва України з країнами ЄС поки що небагато. Одним із них є залучення капіталів шведської фірми AGA, відомої як другий у світі продуцент кріогенного обладнання, до дніпропетровського заводу «Дніпрокисень» через продаж 25 % акцій цього підприємства. У результаті цього заходу очікується запровадження новітніх технологій, які не тільки будуть відзначатися продуктивністю, а й працюватимуть в енергозаощаджувальному режимі.

Було створено і ряд інститутів, що сприяють активізації партнерства. Це — Рада та Комітет співробітництва, а також парламентський комітет з числа депутатів Верховної Ради України та Європарламенту. Головне економічне міністерство України — Мінекономіки певний час навіть у своїй назві «виношує» ціль європейської інтеграції держави. В Україні функціонує Міжвідомчий комітет з розвитку відносин із ЄС, а з боку Союзу українськими «справами» займається Генеральний директорат з відносин із країнами Центральної та Східної Європи та Новими незалежними державами. Відкрито постійне представництво України при Союзі в Брюсселі, тоді як у Києві — посольство ЄС та місію Глави делегації Європейської комісії.

Не можна не відзначити велику конструктивну роботу та фінансову допомогу Україні з боку європейської агенції TACIS. Зі свого боку Україна розробляє комплексну Державну концепцію розвитку відносин з ЄС.

Звичайно, для поглиблення співробітництва з ЄС вимагається проведення складних реформ. Про це свідчить і те, що до переліку країн (Польща, Чехія, Угорщина, Словенія, Естонія та Кіпр), які були запрошені для остаточних переговорів про вступ до Союзу, опублікованого за результатами Амстердамської зустрічі, не були включені такі країни «другої черги», як Словаччина, Латвія, Литва. Утім, серед тих, хто «стоїть ще далі, але реально стоїть», є й Україна.

Таким чином, коли йдеться про відносини Україна — ЄС, слід враховувати, що насправді йдеться про процес, а не про оцінювання справді несприятливої сучасної кон’юнктурної ситуації в Україні в застиглому її варіанті. Крім того, стосовно України можна стверджувати, що на кожному з послідовних кроків, які мають наближувати її до ЄС, будуть відкриватися додаткові можливості співробітництва — як у вигляді збільшення пільг та скасування кількісних обмежень, зменшення тарифних бар’єрів з боку ЄС, так і у формі залучення західноєвропейських інвестицій, участі нашої держави в спільних технологічних проектах.

Отже, хоча очевидно, що мета широкої інтеграції в європейський господарський простір не є реальною на найближчі роки, а обсяги необхідної підготовчої роботи, і передусім у середині самої України, потребуватимуть надзвичайно великих зусиль, інтенсифікація роботи щодо зближення з євроструктурами конче потрібна і є справді стратегічним геоекономічним напрямом для України. Одним із прикладів того, як Україна може забезпечувати для себе певні тактичні переваги в міжнародному співробітництві, є визнання з боку ЄС України державою з перехідною економікою, що дає змогу додатково поліпшувати для неї умови економічного співробітництва на континенті.



Довідка про стан реалізації Спільної стратегії Європейського Союзу щодо України

Під час проведення Ґельсінського саміту ЄС (10—11 грудня 1999 р.) було прийнято Спільну стратегію Європейського Союзу щодо України, що є свідченням того значення, яке ЄС надає стосункам з нашою державою.

У положеннях Спільної стратегії Європейського Союзу щодо України Європейський Союз, проголошуючи підтримку процесу економічних перетворень в Україні, закликає Україну посилити заходи, спрямовані на побудову функціонуючої ринкової економіки завдяки більш глибоким структурним, економічним та адміністративним реформам.

Організаційний механізм, який Європейська комісія передбачила для впровадження Спільної стратегії, передбачає, що кожний новий головуючий буде доповідати Раді ЄС, в рамках своєї загальної програми, пріоритети реалізації Спільної стратегії та звітуватиме перед Європейською радою про хід досягнення її цілей щонайменше раз на рік.

25 січня 2000 р. в Брюсселі головуючою в Європейському Союзі у першому півріччі Португалією було передано Українській стороні перший Робочий план реалізації Спільної стратегії ЄС щодо України (РП), схвалений Радою ЄС із загальних питань на рівні міністрів закордонних справ 24 січня 2000 р. РП передбачено ряд конкретних заходів ЄС щодо підтримки демократії та економічних реформ в Україні, поглиблення співробітництва з Україною задля безпеки і стабільності на європейському континенті, інтеграції України в європейську та світову економіку, розширення двосторонньої співпраці у сферах зовнішньої та безпекової політики, юстиції та внутрішніх справ тощо. Принципове значення мали пропозиції РП, що спрямовані на підтримку кроків України у сфері торгівлі та інвестицій, насамперед щодо створення зони вільної торгівлі з ЄС. Планом також передбачено можливість одностороннього приєднання до заяв ЄС, які робляться в рамках його Спільної зовнішньої та безпекової політики.

Виконання Робочого плану реалізації Спільної стратегії ЄС щодо України було покладено на відповідні міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. Узагальнену інформацію про виконання РП Міністерство економіки України направило Кабінетові Міністрів України.

З метою узгодження з головуючою в ЄС Французькою Республікою пропозицій Української Сторони до РП на друге півріччя 2000 р. щодо імплементації Спільної стратегії ЄС стосовно України 1—2 червня 2000 р. (м. Київ) під час консультацій на рівні заступників міністрів закордонних справ України та Франції українською стороною офіційно були передані погоджені з міністерствами та іншими органами центральної виконавчої влади України пропозиції до РП на період французького головування в ЄС.

29 червня 2000 р. у Парижі відбулися консультації начальників управлінь з питань європейської інтеграції МЗС України та Франції. Одним із пунктів порядку денного зазначених консультацій було питання узгодження пропозицій української сторони до проекту РП на друге півріччя. Під час консультацій французька сторона поінформувала про своє уважне ставлення до переданих пропозицій України до РП, які були використані під час розроблення цього документа. Було зазначено, що внаслідок браку фінансових та інших ресурсів, президентство зможе сконцентруватися лише на здійсненні найбільш пріоритетних завдань з зазначених українською стороною у її пропозиціях. Зокрема, це заходи у сфері економічних реформ, інтеграції України у європейську та світову економіку, охорони здоров’я та соціального забезпечення. Під час консультацій у неофіційному порядку українській делегації передано проект РП. Як свідчить аналіз, з 26-ти запропонованих до РП заходів, більше 15-ти тією чи іншою мірою враховують українські пропозиції. Представники Франції підкреслили, що їхня країна приділяє підвищену увагу виконанню РП, оскільки, відповідно до положень Спільної стратегії ЄС щодо України, на саміті Європейської Ради у Ніцці Франція має представити річний звіт про хід виконання даного документа за результатами португальського та французького президентств.

13 липня 2000 р. Представництвом України при Європейських Співтовариствах (Європейському Союзі) було передано українській стороні, отриманий від Генерального секретаріату Ради Міністрів ЄС Робочий план французького президентства з виконання Спільної стратегії ЄС щодо України, затверджений Радою Міністрів ЄС із загальних питань 10 липня 2000 р.

23 січня 2001 р. Посол Швеції в Україні О. Петерсон передав до МЗС України затверджений Радою ЄС Робочий план реалізації Спільної стратегії ЄС щодо України на період головування Швеції в ЄС у першому півріччі 2001 р.

«Шведський» Робочий план позитивно відрізняється від двох попередніх таких планів, які здійснювалися протягом 2000 р. під час головування в ЄС Португалії та Франції. Насамперед, це стосується вперше чітко визначених головуючою державою піврічних пріоритетів реалізації Спільної стратегії ЄС щодо України у контексті розширення Союзу, а саме:

— залучення держав — кандидатів на членство в ЄС до проектів, що реалізуються в рамках Спільної стратегії ЄС;

— розвиток співробітництва з питань міграційної політики та транскордонного співробітництва;

— розвитку місцевого і регіонального самоврядування в Україні на основі ініціатив, до участі в яких запрошуються держави — члени ЄС.

Слід особливо відзначити бажання шведського головування залучити до реалізації Спільної стратегії ЄС потенціал двостороннього співробітництва з Україною окремих держав-членів та держав — кандидатів на членство в ЄС (зокрема, держав Балтії, Польщі, Угорщини). Відповідні заходи вперше включені до Робочого плану реалізації Спільної стратегії ЄС. У цьому плані значною мірою враховані пропозиції України щодо підвищення ефективності реалізації Спільної стратегії ЄС, які у формі пам’ятної записки були доведені європейській стороні під час зустрічі Україна — Трійка ЄС на рівні політичних директорів (м. Київ, 1 грудня 2000 р.).

Іншим позитивним моментом є більш чітке визначення конкретних заходів, які шведське головування планує здійснити на виконання Робочого плану, і, зокрема, заходів «прямої дії», у тому числі таких, що здійснюватимуться в рамках відповідних програм технічної допомоги ЄС «Тасіс» (проведення консультацій, семінарів, візитів, програм технічної допомоги тощо). Це, очевидно, спрощує контроль за виконанням таких заходів і сприяє підвищенню ефективності реалізації Спільної стратегії ЄС.

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com