Перечень учебников

Учебники онлайн

Проблеми і перспективи економічного районування

В світлі регіональної економічної політики держави та формування відповідної їй концепції нового адміністративно-територіального устрою країни з усією актуальністю постає питання удосконалення економічного районування. Так, у цьому контексті основними проблемними питаннями, які потребують теоретико-методологічного обґрунтування, є наступні.

Питання про ранг бюджетотворної територіальної соціально-економічної системи (ТСЕС) другого рівня. Так, якщо зараз бюджетотворною ТСЕС вищого рангу є країна в цілому, де на рівні державного народногосподарського комплексу формується бюджет, то бюджетотворною ТСЕС другого рівня є область. Крупний інтегральний економічний район свого бюджету не має. В результаті змін адміністративно – територіального устрою роль бюджетотворної ТСЕС другого рівна може перейти, в різних варіантах:

а) до території, яка дорівнює укрупненій області, (охоплює приблизно півтори або дві нинішні області),

б) до території рангу економічного макрорайону.

Можливими є й варіанти незначного зменшення кількості областей (на 1-4) або ж їх фактичного збереження в існуючих кордонах з незначними змінами, які суттєво не відображаються на системному рангу обласної ТСЕС.

Друге питання стосується теоретико-методологічних та практичних проблем виділенні економічних районів. На сучасний момент територія Поліського та Південного районів відзначається у цілому не характерною для України взаємною відокремленістю складових територіальних частин. Так, Поліський економічний район складається з двох територіально відокремлених анклавів — Волинсько-Житомирського Полісся та Чернігівщини (Східного Полісся). У них є різними районоформуючі центри - м. Житомир та м. Чернігів. У Південному районі проблематичним є віднесення до нього території АР Крим з особливими передумовами господарювання та своїм районоформуючим центром - м. Симферополь. Східний район, який охоплює територію української Слобожанщини в дійсності за географічним розташуванням є Північно-Східним, а самою східною областю України є Луганська область Донецького району. Проблематичним у сітці районування є положення Кіровоградщини, яка за природноекономічним потенціалом є схожою з Центральним економічним районом, аж. ніяк не з Придніпров'ям, хоча й тяжіє до останнього за господарськими зв'язками.

Щодо вказаних питань, то, вирішення першого з них повинно враховувати як національний, так і світовий досвід формування загальнодержавного й місцевого бюджетів, адміністративно-територіального поділу територій країн, а також загальноекономічні закономірності функціонування продуктивних сил на різних стадіях циклу виробництва. Зокрема, з точки зору раціонального та економічно, соціально й екологічно ефективного використання сукупного ресурсного потенціалу територій, масштабний ранг нинішньої області, як основної бюджетоформуючої ланки другого рівня, на етапі сталого економічного зростання може стати просто недостатнім. В недалекому минулому, зараз та в середньостроковій перспективі, тобто на етапі перехідного та трансформаційного періодів за рахунок дії об'єктивних факторів, дійсно формування бюджету території рангу економічного макрорайону є важким, а зважаючи на національні реалії - й неможливим завданням. Проте досвід розвинутих країн з суттєвими регіонально диференційованими суспільно-економічними та природноекономічними передумовами господарювання (Німеччина, Росія, Іспанія, Велика Британія тощо) показує, що для економіки, яка ефективно розвивається, оптимальним масштабним рангом бюджетоформуючої ланки другого рівня є територія, яка дорівнює за площею декільком (як правило 2-3) областям України. Тобто, на стадії подолання в основному кризових явищ в економіці й соціально-економічних процесах, можливим є укрупнення бюджетотворної одиниці другого рівня до території, яка б охоплювала економічний район макромасштабного рангу. При цьому всебічне урахування управлінськими ланками таких регіонів конкретно-регіональних передумов економічної діяльності цілісних за природно-ресурсним, соціальним та виробничим потенціалом 8 -10 макрорайонних господарських комплексів надасть змогу в майбутньому ефективно вирішити ряд перспективних завдань. Серед них головними є завдання збалансування рівнів соціально-економічного розвитку як всередині районів, так і між ними, а також докорінне підвищення загальної ефективності господарювання в комплексі зі зміцненням в цілому всієї української держави з метою розбудови підґрунтя сталого розвитку країни.

Вирішення другого питання є можливим через постійне вдосконалення схеми районування України з урахуванням традицій районування нових здобутків економічної та географічної науки, а також сучасних тенденцій розвитку і розміщення продуктивних сил

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com