Перечень учебников

Учебники онлайн

1.1. Регіон як предмет наукового дослідження

Поняття “регіон” не має на сьогодні єдиного тлумачення і тому різними науками трактується по різному. В цьому не було б великого лиха, якби не вимога кожної науки мати чіткий вихідний матеріал для свого дослідження. Виявляється, що найважчою і складною справою в кожній науці, як підтверджує історія наукових знань, є визначення вихідних положень і понять. У математиці – це поняття про число, у фізиці – поняття матерії та енергії, у біології – поняття клітини, у географії – райони. Але поняття “район” є головним не лише для географії, але і для всіх економічних наук, які пов’язані з просторовими дослідженнями чи територіальним аспектом цих досліджень.

Термін “регіон” з’являється дещо пізніше ніж “район”, що пов’язане з розвитком нового напрямку економічної науки – регіональної економіки. В перекладі з латини він означає область, район, місцевість. На території колишнього СРСР виділялися макрорегіони, або зони до складу яких входили регіони. Таким чином, регіон визначався як велика частина території країни з більш-менш однорідними природними умовами і притаманним їй напрямком розвитку продуктивних сил на основі поєднання комплексу природних ресурсів з матеріально-технічною базою, виробничою і соціальною інфраструктурою.

Основним критерієм визначення регіону є спільність народногосподарських задач, яка базується на сукупності природних багатств, які використовуються або мають бути використаними в майбутньому, структура господарської діяльності, яка була історично створена чи планується на майбутнє. Тому в якості регіонів виділялись союзні республіки та економічні райони СРСР та райони розміщення галузей промисловості, сільського господарства і транспорту.

З часом термін “регіон” набув велику кількість значень. Так, термін “регіон” визначався вже в декількох значеннях, як синонім терміну “район”, для визначення територій, що співставляються, але належать до різних систем таксонування та для визначення будь-яких територій, що за своїми ознаками не підходять до вже прийнятої системи територіального розподілу.

З розвитком регіоналістики (науки про регіони) поняття “регіон” розширюється, під ним уже мається на увазі не лише підсистема соціально-економічного комплексу країни, а і відносно самостійна її частина з закінченим циклом відтворення, особливими проявами стадій відтворення і специфічними особливостями соціально-економічних процесів, що відбуваються в ньому.

І як результат, при визначенні регіона з’являються ознаки не лише економічного, але і адміністративного районування. Такий підхід є найбільш поширеним у світі.

Таким чином, при визначенні поняття “регіон” виділяються наступні типи районування:

– Адміністративне районування, яке засноване на використанні існуючої системи адміністративно-територіального поділу країни, що є найбільш розповсюдженим видом районування в економічно розвинутих країнах.

– Планове (або програмне) районування, що здійснюється за принципом кратності шляхом об’єднання адміністративних районів (наприклад, районів у область або у США – графства у штат).

– Економічне районування, яке передбачає процес ламання існуючого адміністративно-територіального поділу і заміни його новим поділом території.

– Індустріальне районування, характерне для слабо розвинутих країн, де розвиток пов’язаний лише з великими містами і регіональне планування робить лише перші кроки.

Виходячи з наведених типів районування, регіони можна класифікувати за наступними критеріями:

1. Економічне районування на основі територіального поділу праці (крупні економічні райони і зони; територіально-виробничі комплекси).

2. Національно-державний устрій відповідно з конституцією держави (республіка, область, район, місто).

3. Адміністративно-територіальний поділ кожного суб’єкта держави (місто – райони в місті).

4. Райони реалізації крупних програм (сировинних, екологічних, розвиток депресивних територій).

Все це говорить про те, що неможливо дати однозначного трактування поняттю “регіон”. При його визначенні слід виходити із тієї мети задля якої ми його визначаємо. Якщо основною метою є його управління, то слід виходити з визначення найбільш керованих територіальних утворень. Звичайно ними є такі, що співпадають з існуючим адміністративно-територіальним поділом країни.

Характеризуючи регіон, слід враховувати наступні обставини:

По-перше, регіон – це територіальне явище і тому територіальна ознака має відображатися в якості основної;

По-друге, регіон – це частина цілісної соціальної та адміністративної системи і тому він має володіти її основними рисами;

По-третє, особливістю регіону є замкнутий відтворювальний цикл, певна економічна специфіка та форми її прояву.

Виходячи з вище сказаного регіон можна визначити як територіальне утворення, в межах яких відбуваються соціальні та економічні процеси відтворення та забезпечення життєдіяльності населення, що обумовлюється місцем регіону в системі територіального і суспільного поділу праці. Таке визначення може стосуватися різних територіальних ланок однієї країни: адміністративно-територіальних одиниць, національних, державних або державно-адміністративних одиниць, економічних районів, спеціальних (вільних) економічних зон або стосовно частини території кількох країн(наприклад, Донбас – частково територія України та Росії), групи країн (наприклад, Латиноамериканський регіон), або навіть кількох континентів (наприклад, Євразійський регіон).

Регіон у національній економіці – це окрема самостійно господарююча система. Яка має чітко визначені кордони своєї території, власні органи управління, матеріальну і фінансову основу, і, як правило, визначається законодавчими актами держави, виходячи з її стратегічних і тактичних цілей і завдань.

Визначення сутності регіону і розгляд його в якості предмету наукового дослідження передбачає огляд функцій, які характерні адміністративно-територіальному утворенню. Саме вони визначають місце і роль регіону у соціально-економічному і політичному розвитку суспільства.

Функціональну система регіону утворюють: регіональна функція попиту і пропозиції; функція регіонального управління; господарювання; функція регіональної активності і спеціалізації; демографічна; екологічна; соціально-побутова функції. Перші три з них є основними, а останні – похідними. Розглянемо зміст кожної з них.

Регіональна функція пропозиції – виражає залежність обсягу товарів і послуг від кількості підприємств розташованих в регіоні, їх виробничих потужностей і фінансової стратегії.

Регіональна функція попиту – характеризує залежність платоспроможності всіх суб’єктів регіонального ринку (домогосподарства, підприємства, державні і муніципальні інститути) від рівня їх доходів і цін.

Означені функції визначають економічну активність регіону, тобто його здатність функціонувати як систему, що само забезпечується. Саме з цього витікає таке поняття як спеціалізація регіону, яка може бути як внутрішньою, так і зовнішньою.

Зовнішня форма спеціалізації регіону визначається тим обсягом і структурою виробництва товарів і послуг, які підуть не лише на задоволення внутрішньо регіональних потреб (внутрішня спеціалізація), але і їх реалізацію в інших регіонах країни. За загальногосподарською діяльністю, всі регіони можна поділити на два типи:

І. Регіони екстраверти, які акумулюють великі фінансові ресурси, залучають значні інвестиції, у т.ч. іноземні, орієнтуються на виробництво експортної продукції і зовнішні ринки;

П. Регіони інтроверти, які орієнтовані на внутрішні ринки і низький платоспроможний попит населення.

Особливо важливою із загальних функцій регіону є функція регіонального управління, головним завданням якої є відтворення регіону як соціально-економічної системи. Регіон як система виконує в цьому сенсі чотири під функції: адаптивну, цільову, інтегровану і функцію регулювання прихованих напрямків розвитку системи. Тому їх реалізація механізмами регіонального управління здійснюється опосередковано, через планування, організацію, облік, контроль і регулювання розвитку регіону.

Господарча функція – має забезпечувати досягнення стабільного економічного зростання, ефективного використання виробничого і наукового потенціалу, створення в регіоні необхідної ринкової кон’єктури і конкуренції, а також його інвестиційної привабливості.

Демографічна функція – включає забезпечення повної зайнятості населення в регіоні, активізацію соціальних факторів, що впливають на природний приріст і відтворення населення, формування трудового потенціалу регіону.

До екологічної функції входять вирішення проблем, що пов’язані з утилізацією відходів, зниженням матеріаломісткості виробництва, очищенням води тощо.

До соціально-побутової функції можна віднести вирішення завдань житлового будівництва і комунального господарства.

Ступінь ефективності виконання регіонами вищеназваних функцій залежить від ряду факторів, а саме: рівня розвитку народногосподарського комплексу, ступеню забезпеченості трудовими ресурсами і рівнем їх кваліфікації, унікальними властивостями регіону, ступеня забезпеченості регіону природними ресурсами і геополітичного положення регіону.

Ці фактори не лише визначають ефективність виконання функцій регіону, а і забезпечують його нормальне відтворення, як цілісної системи
Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com