Перечень учебников

Учебники онлайн

1.1 Сутність економічного району та об’єктивний комплексний характер його формування

У сучасному світі суспільне виробництво відбувається -\ постійним поглибленням територіального поділу праці. При цьому ускладнюється територіальна структура національної економіки, посилюється її регіональна складова, яка викликає формування економічних районів різних рівнів. Процес формування економічних районів є об'єктивним. Він відбувається через формування відповідної певним регіональним передумовам господарювання територіальної організації продуктивних сил та структури виробництва. Таким чином, основою формування економічних районів є суспільний територіальний поділ праці, який формує виробничу спеціалізацію окремих територій, виробничі цикли і розвиток системи внутрішніх та міжрайонних зв'язків. Об'єктивними передумовами формування економічних районів виступають наявні у даному регіоні:

- природні ресурси

- особливості економіко-географічного положення території

- система розселення

- чисельність населення

- територіальна організація виробництва

- виробничий потенціал

- спеціалізація господарства

- рівень господарського освоєння території.





На основі формування згідно даних передумов територіально-виробничих комплексів з певною спеціалізацією господарства та організаційно-технологічною структурою виробництва (енерговиробничим циклом) і відбувається розвиток економічних районів. Завданням вчених при цьому є визначення меж об'єктивно існуючих економічних районів. В економічній та географічній науці існують декілька підходів до визначення поняття економічного району. Для усіх них прослідковуються спільні ознаки: спеціалізоване господарство, його комплексність, територіальна цілісність, тісні внутрішньорайонні й міжрайонні економічні зв'язки, відносна повнота та замкненість виробничих циклів, особливості економіко-географічного положення. За загальноприйнятим визначенням П.М.Алампієва економічний рай-он — це географічно цілісна територіальна частина народного господарства країни, яка мас свою виробничу спеціалізацію, міцні внутрішні економічні зв'язки і нерозривно зв'язана і іншими час тинами суспільним територіальним поділом праці.

Методологічні основи економічного районування закладені у дослідженнях цілого ряду вчених-районологів, зокрема у працях М.М.Колосовського, М.М.Баранського, П.М.Алампієва, Ю.Г.Саушкіна, А.М.Колотієвського, І.В.Нікольського та ін. Певний позитивний вклад у розробку проблем територіально-виробничого комплексоутворення і економічного районування внесли українські вчені М.М.Паламарчук, Л.М.Корецький, Ф.Д.Заставний, В.А. Поповкін.

Розвиваючи теорію економічного районування, відомий районолог М.М.Колосовський виходив з того, що організація продуктивних сил економічного району набуває форми комплексу На його думку, районний комплекс проявляється в різних конкретних формах залежно від видів енергії, сировини та інших ресурсів. Аналізуючи районні комплекси, вчений застосував нові методи, зокрема метод енерговиробничих циклів, за допомогою якого йому вдалося глибоко вивчити структуру виробництва районів та міжгалузеві зв'язки. В



процесі вивчення особливостей розміщення продуктивних сил встановлено, що рівень їх розвитку в окремих районах має значні відмінності. Це пов'язано з використанням досягнень науково-технічного прогресу і розвитком територіальної організації виробництва.

Оскільки система економічних районів — це прояв територіального поділу праці, районоутворення виступає як важлива умова регіонального управління народним господарством. Раціональна територіальна організація продуктивних сил в економічних районах сприяє більш повному використанню природних, трудових і матеріальних ресурсів, підвищенню ефективності виробництва в усіх територіальних ланках країни.

Основою економічного регіону є комплексність розвитку продуктивних сил. Поняття комплексного розвитку є одним з основних, базових та ґрунтовних понять економічної науки про розміщення продуктивних сил та економіку районів. Територіальна організація господарства, вивчення якої являє собою предмет цієї науки, найважливішим своїм завданням вважає саме забезпечення комплексного розвитку продуктивних сил всіх територій країни. Нерозривно пов'язана з комплексним розвитком продуктивних сил і основна мета науки регіональної економіки, а саме — забезпечення максимально ефективного функціонування господарства регіонів задля якнайбільш повного забезпечення потреб населення країни та всіх без винятку її територій в товарах та послугах. Комплексність розвитку продуктивних сил в діалектичній єдності виступає поряд із достатньо протилежною щодо неї за економічним змістом, але близькою за соціально-економічною сутністю спеціалізацією господарства, яка формується під впливом територіального поділу праці. При цьому комплексний розвиток продуктивних сил виступає основною рушійною силою формування оптимальної для даних передумов господарювання спеціалізації регіонального виробництва.

Даючи визначення поняттю комплексного розвитку, перш за все треба розглянути явище комплексності і особливості цього явища в економічному, територіально-господарському контексті. Розглядаючи явище комплексності, треба виходити з того, що це поняття є багатовимірним, і, судячи з усього, не може бути визначено категорійною характеристикою лише однієї якості, як, наприклад, у випадку з економічною категорією "гроші" (товарний еквівалент). Різні дослідники по-різному підходять до визначення поняття комплексності. Однак всі вони відзначають те, що комплексність г явищем, притаманним комплексу.

Головною ознакою комплексу є те, що він являє собою систему. Явище комплексності, таким чином, нерозривно пов'язано з явищем системності, а саме — із взаємозв'язком елементів системи. Без системності, очевидно, немає й комплексності. Так, конгломерат, який характеризується нульовим рівнем системності (повною відсутністю взаємозв'язків між набором своїх елементів), відзначається й відсутністю комплексності, оскільки в даному випадку від-сутніми є основні ознаки комплексності — взаємопов'язаність, взаємообумовленість та відповідна їм пропорційність розвитку елементів. З нашої точки зору, не треба змішувати або ототожнювати поняття комплексності та комплексного розвитку, оскільки комплексність є явищем, а комплексний розвиток процесом. Звідси, комплексність є певною ознакою процесу розвитку системи, яка в цьому випадку розглядається як комплекс. При цьому територіальна соціально-економічна система є формою існування продуктивних сил, а територіальне господарство являє собою господарський (в регіональному вимірі) або ж (в національному вимірі) народногосподарський комплекс.

Таким чином, комплексність, як ознака розвитку продуктивних сил, об'єктивно виділяється лише в тому випадку, коли вона розглядається дослідниками як система взаємопов'язаних елементів. Такий системний підхід до вивчення продуктивних сил на про/язі довгого часу використовувався, як основний в економічній науці радянських часів. Однак вивчення продуктивних сил на основі елементів системного підходу (з розглядом їх складових у в обумовленості та взаємозв'язку) було б в тому чи іншому ступені притаманно практично всім економістам – дослідникам продуктивних сил.

Таким чином, можна виділити на ступні ознаки комплексу (стосовно розвитку і розміщення продуктивних сил):

- об'єктивність існування комплексу;

- системність комплексу;

- територіальна (конкретно-географічна) прив'язаність комплексу до певних комплексоутворюючих ресурсів;

- територіальна та галузева ієрархічність внутрішньої структури комплексу, наявність в ній підкомплексних елементів, які самі володіють ознаками комплексу;

- глибинний взаємозв'язок між комплексоутворенням та формуванням економічних районів;

- взаємозв'язок і взаємообумовленість функціонування різних елементів комплексу;

- виробничо-технологічна взаємопов'язаність та взаємопідпорядкованість складових елементів комплексу;

- поглиблений розвиток внутрішньої мережі як технологічних, так і економічних зв'язків, які забезпечують процес виробництва й відповідної їм виробничої, соціальної та ринкової інфраструктури;

- пропорційність розвитку окремих елементів комплексу;

- конкретна спеціалізація господарства комплексу;

- емержентний характер економічного ефекту від функціонування елементів комплексу (продуктивність всього комплексу є вищою за просту суму продуктивностей його окремих елементів);

- керованість комплексом, можливість оптимізаційного управління з функціонуванням як окремих елементів комплексу, так і ним самим у цілому;

- здатність до самоорганізації та саморегульованого розвитку елементів і комплексу в цілому за умов існування ефективного економічного механізму забезпечення виробництва;

- певний рівень самозабезпеченості комплексу як ресурсами виробництва, так і товарами та послугами, з чого витікає здатність комплексу існувати, у тому числі за рахунок роботи на власні потреби;

- тісна взаємопов'язаність у комплексі природних, суспільних та матеріально-виробничих продуктивних сил, яка веде до формування єдиної еколого-соціально-економічної відтворювальної системи;

- довгострокова економічна ефективність функціонування комплексу;

- економічна доцільність і раціональність розвитку виробництва комплексу;

- певний рівень економічної й виробничо-технологічної відкритості комплексу по відношенню до зовнішніх джерел ресурсів та ринків збуту, без чого комплекс стає автаркічно-системним, а його функціонування - економічно невигідним та соціально й екологічно небезпечним.

Таким чином, комплексний розвиток продуктивних сил - це заснований на раціональній спеціалізації економічно ефективний тип розвитку продуктивних сил, який характеризується взаємопов'язаністю, пропорційністю, збалансованістю поєднання галузей, виробництв і споживачів в економічному циклі, раціональним ресурсоспоживанням та оптимальною щодо цього територіальною організацією економічної діяльності

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com