Перечень учебников

Учебники онлайн

4.Особливостi схiдного рабства

Історiя стародавнiх цивiлiзацiй охоплювала перiод з iV тис. до н. е. до падiння Захiдної Римської iмперiї у V ст. н. е. Склалися два типи господарської органiзацiї — схiдне i античне рабство. Проте їм були властивi спiльнi риси: ручна технологiя з iндивiдуальними та спiльними знаряддями працi, провiдна роль землеробства i натурального господарства, позаекономiчний примус як засiб органiзацiї та привласнення суспiльної працi.
Схiдне рабство виникло в iV тис. до н. е. в Стародавньому Єгиптi. Вигiдне стратегiчне та географiчне положення сприяло його полiтичному та економiчному розвитку. Зокрема, швидко розвивалося землеробство на високоурожайних, поливних землях долини Нiлу. Другою важливою галуззю господарства було тваринництво, яке вiдтiснило мисливство. Єгиптяни винайшли соху, навчилися виливати з мiдi ножi, сокири, наконечники стрiл, посуд. Проте найбiльшим їхнiм господарським досягненням стала зрошувальна система землеробства. Заболочена, непридатна для життя долина Нiлу у iii тис. до н. е. перетворилася на квiтучий оазис, коли Верхнє i Нижнє царства об'єдналися в єдину державу. Побудувати цей гiдротехнiчний комплекс, пiдтримувати його, давати надлишки сiльськогосподарської продукцiї могли тiльки великi вiльнi сiльськi громади.
Поступово фараони, жерцi, державнi чиновники присвоїли общиннi землi, перетворивши вiльних селян на залежних вiд себе виробникiв. Згодом стародавнi єгиптяни навчилися виплавляти бронзовi вироби, виробляти тонке льняне полотно, прикраси з золота i срiбла. Особливо високого рiвня розвитку досягла обробка каменю. І сьогоднi дивують своєю величчю i таємничiстю єгипетськi пiрамiди.
Оскiльки на пiвночi Єгипту переважало тваринництво, а на пiвднi землеробство, то мiж цими областями виникла жвава торгiвля. У ринковi вiдносини втягнулися Сiнайський пiвострiв, Нубiя та Лiвiя, якi були завойованi Єгиптом. Купцi торгували золотом, срiблом, мiддю, оловом, шкiрами, слоновою кiсткою, деревиною. У країнi iснували рабськi ринки, де вiльно купували i продавали невiльникiв. Найбiльшими рабовласниками були фараони, якi привозили полонених iз завойованих країн. Однак головною продуктивною силою були селяни — члени громад. Рабiв їхнi власники використовували як слуг, хоча великої рiзницi мiж селянами-общинниками та рабами не було. Першi могли потрапити в боргове рабство, другим дозволяли мати сiм'ї. 525 року до
н. е. Єгипет завоювали перси.
До району схiдного рабства належало також Межирiччя (Месопотамiя). Як i в Єгиптi, тут Тигр i Євфрат, розливаючись, щедро удобрювали поля. Мiсцевi жителi, що здавна займалися хлiборобством, збирали високi врожаї. Проте для цього треба було звести могутнi протиповеневi греблi та iншi iригацiйнi споруди. Найпоширенiшими сiльськогосподарськими культурами тут були ячмiнь, просо, льон, горох, цибуля, часник, огiрки, виноград, фiговi, фiнiковi дерева, яблунi. Зростання сiльськогосподарського виробництва стимулювало розвиток ремесел та торгiвлi. Основне населення — селяни, якi, втративши власнiсть на землю, працювали за частку врожаю на храмовi господарства. З ремiсничих професiй поширеними були каменярi, теслярi, ковалi, пекарi, металурги. Найрозвиненiшими державами Межирiччя в iV—iii тис. до н. е. були Шумер, Ур, Нiппур, Урук та iн.
У Ш тис. до н. е. рабiв у Шумерi було небагато, їхнiй статус — патрiархальне рабство, тобто вони мали право заводити сiм'ї i навiть викупити себе з неволi. У кiнцi iii тис. до н. е. в Месопотамiї утворилося могутнє централiзоване Вавилонське царство. Найбiльшого розквiту воно досягло за царя Хаммурапi (1792—1750 pp. до н. е.). Як i в Месопотамiї в цiлому, головною галуззю господарства вавилонян було землеробство. За Хаммурапi будувалися грандiознi канали. Як свiдчить його кодекс, у той час iснувало рабство, що трималося на вiйнах i боргах. Однак переважну частку сiльськогосподарської продукцiї виробляли вiльнi селянськi общини. Значного розвитку набула зовнiшня та внутрiшня торгiвля. Вавилонськi купцi вивозили фiнiки, iнжир, зерно, вовну, ремiсничi вироби, а ввозили рабiв, предмети розкошi, лiс, метали, камiнь. Існувало лихварство.
Економiка схiдного рабства характерна i для Стародавньої Індiї та Китаю. Вже в iV тис. до н. е. в долинi Інду зародилося зрошуване землеробство, розвивалося тваринництво. Виникли ремiсничi мiста, торгiвля. Знаряддя працi виготовлялися як з металу (мiдi, бронзи), так i з каменю. Гончарi славилися своїми глиняними виробами, ткачi — бавовняними тканинами. Вторгнення завойовникiв на деякий час загальмувало господарську дiяльнiсть мiсцевих жителiв. Тiльки в ii—І тис. до н. е. спостерiгалося швидке пiднесення економiки Індо-Ганзької долини. Використовуючи залiзнi знаряддя працi, землероби на зрошуваних полях збирали два врожаї на рiк цукрової тростини, пшеницi, проса, льону, бавовнику, рису. Високого рiвня розвитку досягли ремесла — ковальство, ткацтво, гончарство, ювелiрна справа тощо. Цiлi райони Індiї включилися в обмiнну торгiвлю. Кашмiр торгував вовною, Гiмалаї — золотом, Пенджаб — кiньми, пiвдень — дорогоцiнними каменями, схiд — слонами. З'явилися купцi-професiонали, в тому числi лихварi. Грошовий обiг був нерозвинений, та й справжнi монети з'явилися у формi шматочкiв срiбла з печаткою лише у V ст. до н. е. Рабство мало патрiархальний характер, сiльська община зберiгала панiвне становище в економiцi країни. Особливостi схiдного рабства можна узагальнити так.
1. Воно не володiло суспiльним виробництвом. Головна сфера економiчного життя — сiльське господарство — залишилось поза рабовласницьким виробництвом. Лише частково праця рабiв використовувалася для обробiтку грунту, особливо в системi царського i храмового господарства.
2. Раби належали в основному державi. Головними джерелами рабства були вiйни, пiратство, боргове рабство.
3. Використання рабської працi було однобоким i непродуктивним. Рабiв використовували для обслуговування рабовласникiв, вони брали участь у будiвництвi пiрамiд,
каналiв тощо.
4. Схiдне рабство не було класичним, у ньому переплiталися громадськi та рабовласницькi елементи.

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com