Перечень учебников

Учебники онлайн

5.Господарство Стародавньої Грецiї

Криза рабовласництва на Близькому Сходi призвела до занепаду Вавилонського царства i Єгипту, якi стали жертвою персидських завоювань. Однак цей режим вiдроджується в нових країнах Середземномор'я, куди поступово перемiстилися центри Стародавнього свiту. Це виявилося в економiчному пiднесеннi Грецiї та Риму.
У свiтовiй iсторiї розпочався новий перiод, вiдомий пiд умовною назвою античний (лат. antiquus — давнiй). Хронологiчно вiн охоплював першу половину І тис. до н. е.— першу половину І тис. н. е. В перiод античностi рабовласництво досягло повного розквiту. Переважало боргове рабство, була знищена община, використання рабської працi стало бiльш рiзнобiчним i продуктивним. Рабство перетворилося на класичне.
У І тис. до н. е. бiля Грецiї життя звело народи трьох континентiв — Європи, Азiї та Африки, i це сприяло взаємодiї рiзних культур. У тих умовах важливе значення мали фактори географiчного характеру. З стародавнiх часiв торговi шляхи проходили Середземним, Егейським, Мармуровим i Чорним морями. Вони були спрямованi на Пiвнiч, у басейни Днiпра, Дунаю, Дону. У Грецiї були зручнi бухти, природнi багатства, будiвельнi матерiали. Це сприяло ранньому розвитку ремесла i торгiвлi. Греки стали ремiсниками i крамарями в перiод, коли народи iнших країн ще займалися полюванням, скотарством або, у кращому випадку, землеробством.
Численнi маленькi острови, роздiленi гiрськими хребтами, прибережнi площi родючих земель на материку, численнi затоки i гаванi визначали вiдокремленiсть життя кожної общини, її економiчну автономiю. Через це антична громада, на вiдмiну вiд сiльської схiдної громади, виступала в основному як мiсто. Вона була окремою державою (мiсто-держава по-грецьки — полiс), у якiй повноправними були лише землевласники.
Населення концентрувалось у мiстах. Вперше у свiтовiй iсторiї мiсто витiснило i пiдпорядкувало собi село. Тут не вистачало зерна власного виробництва, тому сiльське господарство було другорядним, мiсто експлуатувало село.
У Viii — Vi ст. до н. е. прогрес у землеробствi привiв до вiдокремлення ремесла вiд сiльського господарства та розвитку торгiвлi мiж окремими районами Грецiї. Розвиток обмiну зумовив появу грошей, торгового капiталу, купцiв.
Греки виплавляли залiзо та iншi метали. Розвивалося будiвництво жител, ткацтво, кораблебудування. У спецiальних майстернях по всiй країнi виготовляли керамiку. Продуктивнiсть виробництва досягла значних успiхiв. Зростали мiста. У Vii—Vi ст. до н. е. новi споруди будувалися з каменю, а не з дерева, як ранiше.
Повiльнiше розвивалось сiльське господарство, в якому панувало двопiлля. Розвиток ремесла призвiв до спецiалiзацiї виробникiв. З'явилися художники, рiзьбярi, маляри, ливарники. Окремi мiста-держави стали спецiалiзованими. У Мiлетi виробляли тканини, у Коринфi — керамiку, панцирi. У результатi вiдокремлення ремесла вiд сiльського господарства, диференцiацiї у розвитку виробництва виникла потреба в обмiнi товарами. Широко застосовувалися грошi. Швидко розвивалися мореплавство i кораблебудування. Грецькi малоазiатськi мiста Мiлет, Коринф та ряд iнших стали великими центрами середземноморської торгiвлi.
Бурхливий розвиток ремесла, торгiвлi, сiльського господарства змiнив економiчний базис Грецiї, її суспiльний уклад. У сiльському господарствi та ремеслi дедалi бiльше використовується праця рабiв. Суспiльство розпалося на два стани — вiльних громадян i невiльникiв. У Viii—Vi ст. до н. е. формувалися грецькi рабовласницькi мiста-держави, або полiси. Центром такого полiсу було мiсто, оточене муром. Йому належали довколишнi долини чи острови. У разi вiйни все населення знаходило притулок у мiстi. Там проходили народнi збори, релiгiйнi вiдправи, суди, дiяв ринок. Орна земля, угiддя, природнi багатства, якi спочатку належали громадi, згодом перейшли до родової аристократiї. Серед вiльних були багатi, менш заможнi та зовсiм бiднi. Мiж аристократiєю i сiльським населенням (демосом) точилася боротьба. У багатьох полiсах земельнiй аристократiї вдалося перетворити селян на рабiв i примусити працювати на себе.
Найяскравiшим прикладом рабовласницької держави була Спарта — наймогутнiший у вiйськовому вiдношеннi полiс Стародавньої Грецiї. Вiн сформувався завоюванням дорiйськими (спартанськими) племенами ахейських iлотiв, яких вони перетворили на рабiв. Згодом Спарта заволодiла всiм Пелопонесом. Фiзична праця була для спартанцiв принизливим заняттям, їхня справа — вiйна. Спарта була вiйськовим табором, готовим у кожну мить рушити на ворога або на iлотiв. Її господарство було вiдсталим, свiдченням чого можуть бути грошi — залiзнi пластини, якi нiде, крiм Пелопонесу, нiхто не приймав. Грошовий обмiн не набув розвитку.
Інакше формувалися рабовласницькi держави в Аттицi, у прибережних районах Грецiї та в острiвнiй частинi Еллади. Високого розвитку досягли тут ремесло i торгiвля. Землеробство вiдiгравало другорядну роль. Особливо виявили себе тi рабовласники, якi були тiсно пов'язанi з торгiвлею i ремеслом (власники майстерень, купцi). Вони схилили на свiй бiк сiльське населення, яке гнобили аристократи. У нелегкiй боротьбi з родовою аристократiєю в рядi мiст перемогло демократичне управлiння. Найяскравiшим прикладом такого полiсу стала Афiнська рабовласницька держава.
Територiя Аттики була мало придатна для ведення сiльського господарства. Тут здавна розвивалися ремесло i торгiвля. Розроблялися поклади срiбла, глини, мармуру. До Viii ст. до н. е. в Афiнах правила земельна аристократiя, яка жорстоко гнобила вiльних землеробiв. За позичене зерно чи худобу брали величезний процент. За несплату його селяни потрапляли в боргове рабство. Вiд сваволi аристократiв страждали купцi та ремiсники — багатi, але зовсiм безправнi греки. В Афiнах точилася важка боротьба, яка закiнчилася певним компромiсом для всiх вiльних грекiв. За реформою Солона (595 p. до н. е.) анулювалися селянськi борги, заборонялося продавати афiнян у рабство, а тих, якi були проданi, викуповували. Певнi пiльги отримали купцi i ремiсники, що сприяло розвитку ремесла i торгiвлi. За цими реформами сина звiльняли вiд утримання престарiлого батька, якщо останнiй не навчив його жодному ремеслу. Було покладено край безогляднiй спекуляцiї аристократiї земельними дiлянками, обмежено їхнi розмiри. Заборона вивезення зерна також пiдривала економiчну могутнiсть аристократiв.
Важливим фактором економiчного життя Стародавньої Грецiї була колонiзацiя. Найiнтенсивнiше вона здiйснювалась у Viii—Vi ст. до н. е. Головна причина — гонитва за новими землями, за здобиччю, хлiбом, а також зменшення чисельностi населення полiсiв. Земельний голод у невеликих грецьких державах призвiв до утворення багатьох колонiй на островах архiпелагу в Егейському морi, на пiвденному узбережжi Італiї, в Сицилiї, Пiвнiчнiй Африцi, на берегах Мармурового та Чорного морiв. Колонiї стали центрами торгiвлi грекiв з варварами. З колонiй надходили ремiсничi вироби, з варварських країн — хлiб, худоба, раби.
У V—iV ст. до н. е. праця рабiв стала продуктивною, особливо у ремеслi. В Афiнах налiчувалося приблизно 365 тис. рабiв i дише 90 тис. вiльних. Рабiв захоплювали в основному з негрецьких територiй пiд час вiйн, купували на ринках. Раб коштував 167, рабиня — 135—220 драхм. Ремiсники коштували дорожче. Привiлейованими рабами були учителi, лiкарi, полiцаї, купцi. Бiльшiсть рабiв працювали в копальнях, каменоломнях за мiзерну їжу. Чимало їх використовували як слуг. Деяким з них, зокрема ремiсникам, торговцям, дозволялося мати сiм'ї. Вони сплачували рабовласнику чинш.
Були раби й державнi. Наприклад, в Афiнах з них складалася полiцiя (скiфи), їх використовували на будiвництвi портiв, дорiг, храмiв. Звiльнення рабiв було рiдкiсним явищем. Становище їх в цiлому було надзвичайно тяжким.
У V ст. до н. е. рабовласницьке суспiльство в Грецiї досягло найвищого рiвня розвитку, хоча економiка прогресувала дуже нерiвномiрно. Ремесло i торгiвля розвивалися в незначнiй частинi країни, на бiльшостi ж територiй переважали сiльське господарство, землеробство i тваринництво. По всiй Грецiї зберiгалася складна форма оренди землi. У iV ст. до н. е. греки дещо удосконалили агротехнiчнi прийоми в землеробствi. Частково вводилося трипiлля, удобрювались вапном поля, застосовувалась борона з дерев'яними зубами, молотильна дошка тощо. З'явилися науковi трактати з сiльського господарства.
Греки спецiалiзувалися на вирощуваннi пшеницi, ячменю, розведеннi садiв, виноградникiв, оливкових гаїв. Оливкову олiю використовували у харчуваннi, парфюмерiї, для свiтильникiв. Олiя була головною статтею грецького експорту. В Єгипет, Італiю та Причорномор'я вивозилось вино. Примiськi селяни займалися городництвом, бджiльництвом. У сiльському господарствi Грецiї кiлькiсть рабiв була незначною. Ремiсники працювали у невеликих майстернях по 3—12 чол. У великих майстернях кiлькiсть працюючих досягала 30—100 чол.
Примiтивними iнструментами раб сам виготовляв вирiб вiд початку до кiнця. У майстернях працювала також певна кiлькiсть вiльних людей, переважно збiднiлих селян. Окремi професiї — скульптори, архiтектори — користувалися особливою популярнiстю. Вiльнi ремiсники працювали окремо зi своїми сiм'ями. У Vi ст. до н. е. центром грецького ремесла стали Афiни. Сюди стiкалися ремiсники-iноземцi, багато рабiв.
Значне мiсце в господарствi Грецiї займало виплавлення металiв., У рудниках, що iнодi мали глибину до 100 м, добували руду примiтивними знаряддями. Там працювали тiльки раби. В Лаврiонi тисячi рабiв добували срiбло. Із металiв (срiбла, золота, мiдi) виробляли прикраси, посуд тощо. Надзвичайною якiстю славилася грецька керамiка (дахiвка, посуд). Цi вироби експортувалися в iншi країни. Славилися й грецькi тканини, якi виготовляли вiльнi жiнки i рабинi.
Вiйськова могутнiсть Афiн призвела до розвитку кораблебудування, яким керувала держава. На корабельнях працювали переважно раби. Лише спецiальнi роботи доручалися висококвалiфiкованим вiльним ремiсникам — грекам та iноземцям (метекам).
Широкого розвитку набули в грецьких мiстах грошовий обiг i товарне виробництво. Його центрами були Мiлет, Коринф, Халiкс (о. Евбея), о. Егiна. Останнiй став центром торгiвлi зi Сходом. Пiсля пелопонеських вiйн (431—404 pp. до н. е.) центральне мiсце у грецькiй торгiвлi займали Афiни. Пiрей став центром середземноморської торгiвлi, транзитною базою мiж рiзними регiонами. Раби були одним з найважливiших видiв афiнського iмпорту.
Зовнiшня, морська торгiвля, на вiдмiну вiд внутрiшньої, набула значного розвитку. Товари у паках на ослах i мулах доставлялися з великими труднощами. Вiдсутнiсть дорiг, пересiчена мiсцевiсть звели мiжгрецьку сухопутну торгiвлю нанiвець. Набули поширення ярмарки, якi влаштовували на ринкових площах мiст. Зовнiшня торгiвля перебувала в руках купцiв, якi були одночасно власниками кораблiв та їхнiми капiтанами. Держава намагалася регулювати цiни, але торгiвля здебiльшого була вiльною.
Оскiльки розвивалося товарне виробництво, економiка Грецiї змiцнювалася. Грошовий обмiн провадили лихварi, якi мали обмiннi магазини — трапези. У Грецiї було стiльки видiв монет, скiльки i мiст-полiсiв. Це ускладнювало обмiн i торгiвлю. Тому трапезити застосовували багатоготiвковi розрахунки. Поступово вони перетворювалися на банкiрiв, якi приймали вклади i видавали їх на товари, якi купував вкладник. Банкiри були також посередниками при торгових операцiях. Подiбнi банкiвськi операцiї здiйснювали i храми, куди надходили багатства у виглядi пожертвувань вiруючих.
Раби виконували тяжку фiзичну роботу. Для вiльних людей це вважалось ганьбою, через що спочатку експлуатацiя рабiв у Грецiї сприяла досягненню високого економiчного i культурного рiвня. Однак технiчнi можливостi рабоволодiння швидко вичерпали себе. Раби не хотiли удосконалювати знаряддя працi, якi були для них знаряддями тортур, а вiльнi надавали перевагу заняттям полiтикою, фiлософiєю, фiзичними вправами.
Нескiнченнi вiйни мiж грецькими мiстами, боротьба мiж демосом i аристократiєю, рабами i рабовласниками паралiзували економiчне життя країни — сiльське господарство, ремесла, торгiвлю.
У 338 p. до н. е. Грецiю завоювала Македонiя, а в ii ст. до н. е. Балканський пiвострiв став легкою здобиччю Римської рабовласницької держави

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com