Перечень учебников

Учебники онлайн

18. Первісне нагромадження капіталу, його джелера, методи та результати. Мануфактура

Генеза індустріальної цивілізації пов'язана з розвитком мануфактурного виробництва. Оскільки від ролі мануфактури в економічній структурі країн залежав розвиток їх у цілому, господарство XVI—XVIII ст. можна охарактеризувати як мануфактурне.
Мануфактура — підприємство, засноване на ремісничій техніці, поділі праці, вільнонайманій робочій силі. Це стадія промисловості, що історично передувала великому машинному виробництву. Існували два типи мануфактур — розсіяна (децентралізована) та централізована.
Розсіяна мануфактура, що розвивалася в основному в XVI — першій половині XVII ст., грунтувалася на сільських промислах і дрібному ремеслі.
Централізована мануфактура характеризувалася територіальною єдністю виробництва і утвердилася в другій половині XVII ст. Мануфактури виникали в тих галузях, де рівень спеціалізації та технічного розвитку створював умови для реорганізації виробництва. Такі умови в XVI ст. були в сукняному виробництві, металургії, суднобудуванні, книгодрукуванні. Зародження мануфактур відбувалося у двох напрямах: 1) торговий капітал підпорядковував виробництво; 2) виробник ставав і підприємцем, і купцем. Одночасно в промисловості зберігалися ремесло і дрібне товарне виробництво.
Передумови індустріалізації сільського господарства формувалися у трьох основних напрямах: створення буржуазних форм земельної власності, перетворення феодальної ренти на капіталістичну, зростання товарності. Ці процеси відбивали боротьбу між ринковим підприємництвом і дрібнотоварним виробництвом.
Відбулися значні зрушення в сфері обігу і розподілу. Просте товарне виробництво переростало в ринкове, розвивався міжнародний поділ праці, формувалися національні, європейські та світові ринки товарів і грошей. Панівну роль відігравали Голландія і Англія. Європейські феодальні країни були вилучені із світового ринку і перетворилися на країни-продавці продукції своїх аграризованих економік.
Відбулися радикальні зміни в організації світової торгівлі. З'явилися монопольні торгові компанії, вдосконалилися товарні біржі. Зародилася страхова справа. Доходи розподілялися через зарплату (найману працю), прибуток (капітал), ренту (земельну власність).
Значну роль у процесі генези індустріальної цивілізації відіграли буржуазні революції в Нідерландах (1566— 1609 pp.), Англії (1640—1660 pp.). Північній Америці (1775 —1783 pp.), Франції (1789—1794 pp.).
У першій половині XVI ст. у Нідерландах, особливо в північних провінціях, швидкими темпами розвивалася промисловість на основі мануфактурного виробництва. Національний ринок ставав частиною європейського та світового ринків. Відбувалися зміни в сфері земельних відносин. Більшість селян були вільні. Питома вага феодального землеволодіння становила лише 20—25%. Створювалися фермерські господарства, райони "торговельного землеробства", що спеціалізувалися на вирощуванні певних культур або галузевому тваринництві. У середині XVI ст. Нідерланди стали провінцією феодальної Іспанії, яка намагалася перетворити їх на свою колонію. Це прискорило революцію.
Революція та визвольна війна перемогли тільки в північних провінціях, що в 1579 p. проголосили себе незалежною державою — Республікою Сполучених Провінцій Нідерландів (Голландія), яка вступила на шлях індустріального розвитку. Проте революції в Нідерландах були властиві незавершеність і половинчастий характер економічних і політичних реформ. До влади прийшла купецько-патриціанська олігархія, яка конфронтувала з підприємцями. Були конфісковані та розпродані лише землі церкви і дворян-емігрантів, ленні дарування іспанського короля Філіппа II збереглися. Основою аграрного ладу залишалися дрібні селянські господарства. Поступово були відновлені корпоративні привілеї цехів. Як наслідок з другої половини XVIII ст. Голландія перестала бути панівною промисловою нацією, почала відставати в економічному розвитку від Англії.
Нідерландська буржуазна революція привела до встановлення капіталізму в Голландії, але не вплинула на інші європейські країни. Такого впливу домоглася буржуазна революція в Англії, яка розпочалася в умовах індустріального розвитку країни. Зростав обсяг багатогалузевого мануфактурного виробництва, торгівлі. З'явилося економічно сильне середнє і дрібне дворянство — джентрі, яке господарювало на підприємницькій основі. Аграрний переворот XVI ст. знищив старе феодальне землеволодіння, прискорив процес знеземелювання селян, сприяв організації сільського господарства на фермерській основі.
Заходи, проведені в процесі й після буржуазної революції в Англії, зміцнили буржуазні відносини у сфері промисловості, торгівлі, кредиту. Були відмінені всі рицарські подарування, що перетворило лордів на єдиних власників землі. Зберігався копігольд, усі феодальні платежі були на користь землевласника. Землі церкви, корони, противників революції продавалися на комерційній основі. Поширився перехід копігольда на лізгольд — короткострокове користування землею. В 1651 p. було опубліковано Навігаційний акт, який заборонив каботажне плавання іноземних кораблів між англійськими портами, дав змогу іноземцям постачати в Англію лише товари своєї країни і підтверджував монополію англійських комерсантів на торгівлю з колоніями Англії. Цей акт забезпечив панування Англії на світовому ринку. Революція закінчилася компромісом між новим дворянством і буржуазією, проте вона створила умови, що забезпечили перемогу індустріального суспільства в Англії. З 1707 p., після укладення унії з Шотландією, Англія дістала офіційну назву Великобританія.
У XVI ст. розпочалася колонізація європейцями Північної Америки. В цьому досягла успіху насамперед Англія, яка створила на Атлантичному узбережжі 13 колоній. Перед війною за незалежність в колоніях сформувалося ранньобуржуазне суспільство з пережитками європейського феодалізму і рабства. Проте Англія гальмувала розвиток колоній. Управляла ними англійська влада. Так, в англійському парламенті не було представників колоній, тому закони про колонії мало стосувалися місцевих жителів. Створювалися перешкоди для розвитку фермерського господарства. Кращі землі належали англійцям, підтримувалося дворянське землеволодіння. Англійський уряд прагнув затримати розвиток тих галузей, які створювали конкуренцію для англійської промисловості. Торгівля з іншими країнами дозволялася лише через англійських купців. Колонії були ринками збуту, джерелами сировини і грошових багатств для Англії. Це призвело до війни за незалежність, яка закінчилася перемогою. У 1776 p. було проголошено створення незалежної федеральної держави Сполучених Штатів Америки. Війна одночасно була і буржуазною революцією. Вона знищила маєтки феодального типу, "квіт-ренту" за оренду землі, конфіскувала і розподілила землі прихильників Великобританії (роялістів). Сформувався фонд державних земель на Заході, що створило сприятливі умови для розвитку фермерських господарств. Революція прискорила розвиток промисловості та торгівлі. До влади прийшла буржуазія разом з рабовласниками. Плантаційне господарство і рабство збереглися на півдні країни.
Коли розпочалася французька буржуазно-демократична революція, в Європі вже існували дві буржуазні держави — у Великобританії та Голландії, а на Американському континенті утворилася незалежна буржуазна республіка США. Промисловий переворот у Великобританії зробив процес індустріального розвитку незворотним. У Франції існувала багата і політичне сильна буржуазія, розвивалася мануфактурна промисловість, проводилася політика меркантилізму, панував торговий капітал.
Революція у Франції декларувала скасування феодального режиму та ліквідувала дворянські привілеї. Знищувалися особисті примуси селян, встановлювалися умови викупу основних примусів. Всім громадянам гарантувалося право на будь-які посади і звання. В лютому 1791 p. спеціальні декрети Установчих зборів скасували державну регламентацію промислового виробництва, ліквідували цехи, проголосили свободу торгівлі.
Після повалення монархії, у період правління жирондистів — великої буржуазії (серпень 1792 — травень 1793 p.) аграрне питання не було розв'язано. Лише з приходом до влади якобінців — середньої та дрібної буржуазії (червень 1793 — липень 1794 p.) феодальні стосунки було остаточно знищено. Було оголошено обов'язковим розподіл земель громад у тому випадку, якщо цього бажала третина місцевих жителів. Був виданий декрет про повне знищення феодальних прав дворянства, ліквідацію боргів селян феодалам, а документи про феодальні права підлягали привселюдному спаленню. Цензиви стали власністю селян без викупу. Земля емігрантів конфісковувалася і продавалася. Був виданий декрет про відміну рабства у колоніях.
За правління якобінців була створена сталеливарна промисловість, 33 заводи і багато майстерень з виготовлення зброї. Розширилося виробництво селітри, пороху, вичинених шкір, взуття: Конвент (уряд) вважав, що промисловість не повинна бути на бюджеті республіки і не проводив її націоналізацію. У сфері розподілу були встановлені максимум цін і заробітної плати, введена карткова система на продукти харчування. У сільському господарстві освоювалися нові землі, вирощувались нові культури: капуста, морква, картопля, ріпа, поширювалися агрономічні знання. Була запроваджена метрична система мір (метр, кілограм). Одночасно якобінський уряд проводив політику збільшення податків, реквізиції хліба та фуражу, мобілізації робітників промисловості; осіб, зайнятих у сільському господарстві, торгівлі товарами першої необхідності, заборонив робітничі організації та страйки. Це викликало незадоволення широких мас і диктатури якобінців.
Французька революція (1789—1794 pp.) набула загальноєвропейського і світового характеру. Вона зумовила кінець перехідного періоду та перемогу індустріального суспільства.
Батьківщиною мануфактурного господарства були Нідерланди. З утворенням Голландії економічний розвиток прискорився. Міжнародного значення набули текстильна промисловість та кораблебудування. Швидко розвивалися мануфактури, на яких виготовляли льняні, шовкові, бавовняні тканини, полотно, вельвет, плюш. Мануфактури виникли в парусній, канатній, паперовій, цукрово-рафінадній, миловарній, скляній, пивоварній галузях промисловості. Переважали централізовані мануфактури, на яких працювало до 100 робітників. Зросло міське населення. У першій половині XVII ст. воно становило від 35 до 50% усього населення країн. Створювалися галузеві та міжгалузеві спілки підприємців.
З другої половини XVIII ст. голландська мануфактура почала відставати від англійської. Державним законодавством були відновлені цехи (1749 p.), бюргерство взяло гору над підприємцями. Уряд на вимогу промисловців не проводив політику протекціонізму. В інтересах торгового капіталу дешеві іноземні товари заповнювали місцеві ринки. Капітал набув лихварського характеру, перемістившись у банківську сферу. В кінці XVIII ет. у Голландії промисловість перебувала у стагнації.
У промисловості Великобританії мануфактури зайняли панівне місце. Третина промислового населення була зайнята у сукнярстві. Так, його продукція у середині XVIII ст. становила 1/3 англійського експорту. Існувала спеціалізація за окремими видами сукна (кілька десятків). Розвивалися бавовняні, паперові, скляні, металургійні, кораблебудівні мануфактури. У Великобританії добували залізну руду, мідь, олово, свинець, кам'яне вугілля. Питома вага населення міст становила 30%. За темпами і масштабами англійська промисловість у кінці XVIII ст. зайняла перше місце в Європі.
За рівнем промислового розвитку Франція займала друге місце після Великобританії, однак переважало ремісниче виробництво. XVI ст. було періодом активного впровадження монархією цехового ремесла. В містах жило 15— 17% населення. Мануфактури Франції виготовляли в основному предмети розкоші; шовк, атлас, оксамит, парчу, килими, меблі, скляні та порцелянові вироби, а також військове спорядження. Нові форми організації виробництва поширилися в текстильній, друкарській, гірничій галузях промисловості. Франція займала перше місце в Європі з виробництва полотна, яке виготовляло сільське населення, а організаторами були через систему розсіяної мануфактури купці та лихварі. Уряд проводив політику протекціонізму та меркантилізму. Система заходів сприяла створенню державних і приватних мануфактур, надавала підприємцям субсидії, пільги, привілеї. Митна політика захищала національну промисловість від іноземних конкурентів. Переважали децентралізовані мануфактури. На дрібних та середніх централізованих підприємствах працювало до 50 робітників, рідко — до 100. Розвиток мануфактур був повільним і обмежувався в основному легкою промисловістю. Це пояснювалося вузьким внутрішнім ринком, спрямуванням капіталу в лихварство.
Особливістю господарства Німеччини була його відсталість від Голландії, Великобританії, Франції. Переважала цехова система. Це зумовило появу розсіяних мануфактур у сільській місцевості. Вони виникали на основі купецького капіталу в сукняному, полотняному виробництві. Централізовані мануфактури поширилися у гірничій, металургійній, металообробній промисловості. У кінці XVIII ст. у Берліні було 10 тис. робітників і вироблялося товарів на 6 млн талерів. Існували також вотчинні мануфактури з кріпосною працею. В умовах політичної роздробленості та панування кріпосних порядків відсталість Німеччини прогресувала.
У сільському господарстві індустріальні відносини розвивалися повільніше, ніж у промисловості. Найрадикальнішим був аграрний переворот у XVI—XVIII ст. в Англії (Великобританії). Примусова експропріація дрібних власників і конверсія (перетворення) земель на пасовища були зумовлені товарно-грошовими відносинами, необхідністю збільшення сировини для текстильних мануфактур. Там, де застосовувалося обгороджування землі, відразу утворювалася велика земельна власність буржуазного типу. В XVII ст. землю орендували селяни (коттери, батраки) або власники її самі розводили великі стада овець. Масштаби обгороджувань зросли із секуляризацією монастирських земель, що розпродувалися на комерційних засадах. Після буржуазної революції на обгороджуваних землях утворювалися фермерські господарства, а лендлорди отримували капіталістичну ренту. Землеволодіння копільгольдерів ліквідовувались повільно, їх переводили на становище орендарів, змушували відмовитися від своїх прав на користування землею. Посилилася майнова диференціація селянства. У XVIII ст. із завершенням експропріації селянства дрібні селянські господарства перестали існувати, звільнивши місце великій буржуазній земельній власності лендлордів і фермерів.
Сільське господарство д осягло значних успіхів у вівчарстві, агрокультурі та агротехніці (легкий плуг, складні сівозміни, використання добрив), зросла врожайність зернових культур. У XVIII ст. Великобританія вивозила 20% врожаю. Вона стала країною класичного фермерського господарства.
У Голландії розвиток сільського господарства мав компромісний характер. Революція не ліквідовувала феодальну земельну власність, проте пріоритет в аграрному розвитку належав зміцненню дрібноселянської власності за рахунок скуповування монастирських володінь, осушування земель (польдеризація), на яких розвивалися фермерські господарства. Вони орієнтувалися на культури, що давали найбільший прибуток, — льон, коноплі, тютюн, хміль, рослинифарбники, товарне тваринництво, селекційні роботи. Голландські сир і масло вивозили в усі країни Європи.
У Франції протягом XVI—XVIII ст. зберігалося велике землеволодіння, яке втратило умовний характер. Людина будь-якого статусу могла нею володіти та розпоряджатися без обмежень. Зміцнилася спадкова цензива. Грошова земельна рента досягла 20—25% від урожаю зерна. Доменіальні землі феодали здавали в оренду. На 2/3—3/4 території Франції була поширена оренда за половину врожаю. Крім того, селяни платили натуральну ренту, десятину та мито за купівлю землі (5—8 % її вартості), обробляли дворянські землі, виконували будівельні роботи. У XVIII ст. почався процес обгороджування альменд, половину яких привласнили сеньйори. Аграрне законодавство якобінців під час французької революції перетворило селянина на дрібного власника індустріального суспільства.
У німецьких землях на захід від Ельби і в Австрії основною виробничою одиницею залишалося селянське господарство на основі грошової та натуральної ренти. Селяни могли вільно розпоряджатися землею. Орендні відносини визначалися договорами. Селянське землеволодіння підтримувалося князівською владою, зацікавленою у збільшенні податків. У всіх територіальних землях заборонялося продавати селянські наділи. У доменіальних господарствах феодалів і церкви існувала як відробіткова рента, так і наймана праця. Поширилися орендні (маєрні) господарства, що мали товарний характер, і міжселянська оренда. Зросла майнова диференціація селянства, майже 60% селян були безземельними. Посилилася спеціалізація сільського господарства, переважало зернове виробництво (жито, пшениця), почали сіяти гречку, вирощувати картоплю, кукурудзу на корм худобі, конюшину. В цілому перебудова відбувалася повільніше, ніж у Великобританії. Зберігалася земельна, особиста, судова залежність селян від феодалів.
У мануфактурний період торговельний капітал переважав над промисловим. Головними сферами вкладення капіталів у Великобританії та Голландії були зовнішня торгівля і морські перевезення. В 1770 p. на інвестиції в англійську промисловість припадало всього 9% внутрішніх капітальних вкладень, або 0,5 % національного доходу, а в 1790 —1793 pp. — відповідно 13 і 7,8%.
Під впливом географічних відкриттів змістилися світові торгові шляхи. В Європі зберіг своє значення морський шлях від Піренейських портів до Північної Франції, Великобританії, Нідерландів. Середземне море перетворилося на континентальне з невеликим економічним значенням. Італійські міста втратили свою монополію на східну торгівлю. Венеція вивозила з левантійських країн шовкові тканини, а ввозила англійське сукно. В середині XVI ст. переважні позиції у левантійській торгівлі зайняла Франція, яка почала вивозити масло, вовну, зерно, коралі, фрукти, шовк, килими. У стороні від світових торговельних шляхів залишилися німецькі міста. Визначальною стала океанська торгівля. Почали формуватися атлантична економіка, світовий ринок і торгівля.
Торгівля розвивалася швидкими темпами у тих країнах, де цьому сприяли географічне положення та можливість колоніального пограбування. На початку XVI ст. такими країнами були Іспанія та Португалія. В 1494 p. вони розділили сфери колоніального панування. Португалія монополізувала торгівлю з Африкою та Азією, витіснила арабів з Індійського океану, а торгівлю з Індією оголосила королівською монополією. Іспанія залишила у сфері свого панування всю Америку. До Європи вивозили цукрову тростину і велику кількість благородних металів. За 1521—1660 pp. було вивезено 18 тис. т срібла і 220 т золота. Однак багатства не вкладалися у вітчизняну промисловість, комерційну діяльність, а витрачалися на споживання і марнотратство.
На початку XVI ст. столицею світової торгівлі став Антверпен (місто у провінції Брабант). Його економіка грунтувалася на посередницькій торгівлі світовими і європейськими товарами: англійським сукном, німецькими винами, міддю та сріблом, привезеними португальцями перцем та прянощами, іспанцями — вовною, винами, сухими фруктами, срібними монетами та зливками. Із Скандинавії голландці привозили дерево для кораблів, рибу, з Польщі та Литви — хліб, худобу, льон, віск, мед, сіль, з Росії — шкури, льон, прядиво. В Антверпені мали представництва і агентства купецькі фірми всієї Європи.
Торгівля Голландії мала універсальний характер і охоплювала весь світ. У 1602 p. була створена Ост-Індійська компанія. Голландці, витіснивши португальців, створили імперію, що простягнулася від Мозамбіка до Японії. Вони не тільки монополізували постачання прянощів і східних товарів, а й займалися каботажними перевезеннями, забезпечуючи торгівлю та обмін між торговими центрами Атлантичного узбережжя. При утворенні Ост-Індійська компанія мала капітал 6,5 млн флоринів, поділених на акції по З тис. кожна. В 1699 p. капітал компанії дорівнював 4 т золота. Дивіденди становили від 18 до 100%. Вона утримувала 100 кораблів, на яких в XVII—XVIII ст. було перевезено мільйон осіб. Вест-Індійська компанія, створена в 1621 p., займалася піратством і работоргівлею. Лише в 20 —30-х роках XVII ст. голландські пірати захопили в Атлантиці 547 кораблів, вартість яких становила 40 млн гульденів.
З кінця XVI ст. наступником Антверпена став Амстердам (Голландія). Його кораблі перевозили 5/6 товарів, якими обмінювалися Піренейський півострів і Північна Атлантика. Голландці зайняли панівне становище у торгівлі Португалії з Іспанією. З розвитком торгового капіталу і флотів Великобританії, Німеччини і Франції активність нідерландської посередницької торгівлі обмежувалася, і з 30-х років XVIII ст. вона поступилася першістю Великобританії.
З розвитком океанської економіки Англія, що раніше знаходилася осторонь від основних торгових шляхів, опинилася в їх центрі. Починаючи з контрабандної торгівлі з іспанськими і португальськими колоніями, вона знищила іспанський флот ("Непереможну Армаду" в 1588 p.), обігнала за масштабами колоніальної та торгової експансії Нідерланди, відвоювала у Франції її найважливіші володіння, захопила Індію і перетворилася на світову колоніальну імперію.
Створилися монопольні торгові компанії — Левантійська, Віргінська, Гвінейська, Вест-Індійська, Ост-Індійська, а після встановлення зв'язку з Московською державою — Російська. Англія зайняла монопольне становище у работоргівлі, так званій трикутній торгівлі. Схема плавання для всіх работоргових кораблів була одна. З Англії кораблі виходили з тканинами, мідним та олов'яним посудом, залізом, скляним товаром, горілкою, порохом і зброєю. Ці товари обмінювалися в Африці на рабів (60—80% експорту), шкури, слонову кістку, арахіс. Їх доставляли в Америку. Тут закупляли цукор, бавовну, індиго і везли в Європу. І в кожній вершині трикутника реалізовувався прибуток.
На 1792 p. Великобританія мала позитивне торгове сальдо більше ніж у 5млн фунтів стерлінгів (імпорт — 19,5 млн фунтів стерлінгів, експорт — 24,9 млн фунтів стерлінгів). Цю торгівлю забезпечували ЗО 470 кораблів, з них лише 3620 були іноземними. Обсяг зовнішньої торгівлі Великобританії становив 1/5 європейської та 1/7 світової.
Франція не вела такої активної колоніальної торгівлі та експансії. Це було пов'язано з меншим економічним потенціалом, незаінтересованістю та пасивністю французької буржуазії. Колоніальні торгові компанії створювалися за ініціативою та допомогою держави (Ост-Індійська компанія отримала від державного скарбу 90 млн ліврів). Як наслідок Франція програла боротьбу за колонії.
XVI—XVIII ст. — період завершення становлення національних ринків, їх розширення та зміцнення. Це було пов'язано з подальшим відокремленням сільського господарства від промисловості, розвитком територіального поділу праці, міст і міського населення, відміною внутрішніх мит, удосконаленням шляхів сполучення. Найбільшим за обсягом був національний ринок у Великобританії, хоча за кількістю населення вона поступалася Франції, Іспанії. Визначальну роль у XVIII ст. відігравало будівництво шосейних доріг і каналів. У 1657 p. було створено генеральний поштамт для всієї країни. У кінці XVIII ст. обсяг його становив приблизно 40—60 млн фунтів стерлінгів на рік, або 4—6 млн прибутку (обсяг зовнішньої торгівлі на рік — у середньому 20 млн фунтів стерлінгів). Зв'язок між різними регіонами країни забезпечувався завдяки періодичним ярмаркам, подорожуючим купцям

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com