Перечень учебников

Учебники онлайн

13.Агрокультура i сiльськогосподарська технiка

Сiльське господарство, що традицiйно подiлялося на рiльництво, городництво, садiвництво, тваринництво, було панiвною формою європейської економiки протягом V — XV ст. Його еволюцiя тiсно пов'язана з розвитком феодальних вiдносин.
На територiях, що належали до Римської iмперiї, збереглася антична матерiальна культура: орне землеробство, сади, виноградники, маслиновi гаї, кращi породи свiйської худоби, методи iнтенсивної агрокультури. Господарство варварських племен порiвняно з античним було примiтивнiшим. У салiчних франкiв практикувалося орне землеробство з пiдсiчно-вогневою та перелоговою системами рiльництва. Останнi двi переважали у зарейнських германських племен, Центральнiй Європi. Таке землеробство було неорним i включало чотири етапи обробiтку землi: пiдготовку дiлянки, вирубування лiсу, випалювання, посiв безпосередньо в золу. Вже в VII ст. внаслiдок формування земельної власностi, обмеженостi земельних угiдь, виникнення правових нормативних кодексiв користування природними угiддями, їхньої екстенсивної експлуатацiї, оволодiння тягловими знаряддями працi утворилося двопiлля, коли половина площi реалiзувалася як рiлля, а друга залишалася пiд парами. У той час були вiдомi вiсiм видiв основних робiт: випалювання, оранка, внесення добрив, посiв, боронування, сапання, збирання врожаю, спалювання соломи. В документах VIII—IX ст. з'явилися першi згадки про трипiлля.
У перiод генези феодального господарства у всiх країнах Європи фактично використовувалися однаковi сiльськогосподарськi знаряддя працi. Для оранки — мотика та широколопатевi полозовi та вузьколопатевi рала, якими боронували землю глибиною до 7 см i пiдрiзали кореневу систему,
У районах з античною спадщиною землю орали легким безколiсним дерев'яним плугом з залiзним сошником. Рiллю розпушували граблями i бороною, траву косили косами, а врожай жали серпами. Молотили цiпами або за допомогою худоби, що копитами вибивала зерно з снопiв чи тягла спецiальний каток або молотильну дошку. Для рiзних робiт застосовували лопату, сокиру, нiж.
Серед сiльськогосподарських культур перше мiсце належало рiзновиду пшеницi — полбi. Друге мiсце за площею i значенням займала пшениця: тверда яра, завезена зi Сходу, i м'яка, як озима, так i яра, яку здавна сiяли в Середземномор'ї. Жито, що спочатку вважалося бур'яном, протягом V—Х ст. стало самостiйним озимим злаком i поширилося з пiвденного сходу на пiвнiчний захiд Європи. Повсюдно сiяли просо — найдавнiшу злакову культуру. Ячмiнь i овес переважали на схiд вiд рiчки Рейн. Врожайнiсть була низькою: сам-два, сам-три.
З технiчних культур вирощували льон, коноплю, з бобових — боби, горох (з VIII ст.), сочевицю (з Х ст.). У VIII ст. пiсля завоювання арабами Іспанiї європейцi познайомилися з рисом.
Господарськi документи, зокрема франкський "Капiтулярiй про вiлли" (VIII ст.), нiмецький "Взiрцi опису церковних i королiвських земель" (IX ст.), нараховують майже 100 садових й городнiх культур рiзних сортiв: яблунi, грушi, вишнi, сливи, горiхи, шовковиця, айва, персики, каштани, горобина, кизил, виноград, аґрус, рiпа, редька, хрiн, огiрки, динi, гарбузи, квасоля тощо. Культивували лiкарськi рослини, квiти. З Центральної та Пiвденної Європи виноград поширився до Одеру. Сади та городи мали присадибний характер. Тваринництво втратило першорядну роль. Воно було екстенсивним, худоба паслася на пасовиськах, пустирях, в лiсах, на полях пiсля збирання врожаю, часто без пастухiв. Розводили велику рогату худобу, волiв як тяглову силу. Кiлькiсно переважали дрiбнi тварини: свинi, кози, кури, качки, фазани. Окремою галуззю стало конярство. Коней розводили для верхової їзди, а з Х ст. iз запозиченням зi Сходу хомута — для землеробських робiт i перевезення вантажiв.
Важлива роль у забезпеченнi прожиткового мiнiмуму населення належала сiльським промислам: полюванню, рибальству. Полювання було також формою розваги феодалiв.
У XI—XV ст. сiльське господарство повiльно прогресувало у зв'язку з освоєнням нових земель, удосконаленням знарядь працi та системи рiльництва, пiдвищенням виробничого досвiду селян. Це зумовлювалося завершенням процесу феодалiзацiї, зростанням мiст, що стали постiйним ринком збуту продуктiв харчування та сировини, розвитком товарного виробництва. Важливе значення мало полiпшення демографiчної ситуацiї у XI—XIII ст.
Освоювалися новi землi. Населення мешкало в селищах, де природна родючiсть грунту за тодiшнiм рiвнем агрокультури забезпечувала прожитковий мiнiмум. На обжитих територiях землi не вистачало, тодi як частина земель не використовувалася. Агротехнiчний розвиток зробив можливою їх колонiзацiю, хронологiчнi межi якої в Захiднiй Європi охоплювали другу половину XII — першу половину XIV ст., в Центральнiй та Схiднiй Європi — XII—XVII ст.
Розширювалися культивованi землi, збiльшувалися двори в обжитих поселеннях. Утворювалися поодинокi подвiр'я та хутори у важкодоступних мiсцях. Освоювалися необжитi землi i виникали новi поселення. Пiд час освоєння земель вирубувалися лiси, проводилися осушувальнi та iригацiйнi роботи, будувалися дамби. Інiцiаторами колонiзацiї були окремi селяни, громади, свiтськi та духовнi феодали, королi. У ролi агентiв з заселення необжитих земель виступали монастирi, частiше — спецiальнi пiдрядники-локатори. В Італiї, Нiдерландах велика роль у освоєннi земель належала мiстам. Землевласник укладав договiр з локатором, який зобов'язувався знайти поселенцiв-госпiтiв, а за свої послуги отримував у два-три рази бiльший надiл, ставав старостою або суддею, будував млин, корчму тощо. В цiлому площа освоєних земель зросла у Францiї на 15, в окремих районах Англiї — на 25—50 %, були освоєнi всi родючi землi заельбської Нiмеччини. У Польщi орнi землi в XIV ст. становили 25 % всiєї територiї, тодi як у XI ст.— 16 %. Наприкiнцi XIII ст. завершилася слов'янська колонiзацiя басейнiв Верхньої Волги i Оки, у XIV—XV ст. — основних районiв Заонежжя, Подвiння, Помор'я, була окультурена земля Пiвнiчно-Захiдної i Пiвнiчно-Схiдної Русi.
Успiхи колонiзацiї тiсно пов'язувалися з досягненнями в агротехнiцi. Повсюдно утвердилася трипiльна система рiльництва, що порiвняно з двопiллям збiльшувала рiллю, розширювала види культур у сiвозмiнах (озимi, ярi, пари), при тих самих витратах давала змогу отримувати у пiвтора раза бiльше продукцiї, зберiгала врожай при стихiйних лихах, оскiльки строки його садiння i збирання були рiзнi, розподiляла сiльськогосподарськi роботи бiльш рiвномiрно протягом року. На менш родючих землях зберiгалося двопiлля, у лiсових районах — пiдсiчна i перелогова системи. З кiнця XVI ст. виникли складнi сiвозмiни. Пiсля парiв сiяли кормовi культури (буряк, вику), парове поле засiвали травами i використовували як пасовиська. Інколи взагалi вiдмовлялися вiд парiв, засiваючи поле кормовими, бобовими культурами. Землю пiдживлювали гноєм, мергелем (сумiш вапняку, глини, пiску), попелом, компостом, торфом, за рахунок випасання худоби. Англiйськi агрономи радили залишати солому i спалювати або приорювати її. Інколи використовували зеленi добрива (люпин), котрi заорювали перед посiвом зернових. Встановлювалися норми вивезення гною, що став предметом купiвлi-продажу. До примусiвселян входили вивезення мергелю на поля, збирання гною на вулицях. Особливо цiнувався послiд птицi та овець.
Поступово протягом IX—Х ст. головним орним знаряддям став плуг, конструктивними деталями якого були вiдвальна дошка, за допомогою якої розсувався i змiшувався грунт, асиметричнi залiзнi лемешi та чересло. Вiдомо кiлька видiв плугiв. Важкий колiсний плуг застосовували для розорювання цiлини та в доменiальному господарствi. Легкий плуг без колiс — на надiлах селян, ним також дробили землю. У Нiмеччинi, Фландрiї у XV ст. з'явився легкий одноколiсний плуг. У Центральнiй Європi, Росiї поширилася соха, що була продуктивнiшою вiд рала, легшою i конструктивнiшою порiвняно з плугом. Тягловою силою залишалися воли, буйволи, мули, яких у важкий плуг впрягали 3—4 пари. Тому селяни для обробiтку землi використовували супрягу, об'єднуючи тягло двох або кiлькох подвiр'їв. Коней запрягали у легкий плуг, який дiстав назву парокiнного. Наприкiнцi XV ст. конi стали головною тягловою силою. Застосовували дво-, три-, рiдко чотириралову оранку. Бiльшiсть знарядь працi не зазнала змiн. Пiсля оранки землю розпушували i прикривали насiння бороною, в яку впрягали коня, або дубовими цилiндрами з шипами, катком. Урожай до XIV ст. продовжували збирати серпами, з XV ст. бобовi, овес, ячмiнь — косами. Почали будувати критi токи i переносити молотьбу на зиму. Зерно вiяли на вiтрi, м'якушем годували худобу. Для помолу зерна з XI ст. поширилися нижньобiйнi водянi млини, з XIV ст. — верхньобiйнi, а з XIII ст. — вiтряки, запозиченi зi Сходу.
Переважало зернове господарство. Полбу витiснила пшениця, яка переважала у Францiї, Італiї, Англiї. У Нiмеччинi, Росiї на першому мiсцi було жито. Широкого поширення набули ячмiнь, овес, що йшли на пиво, хлiб, фураж. Менше сiяли проса. Збiльшилися посiви бобових (боби, горох, квасоля, сочевиця, вика), що перемiстилися з городiв на поля i використовувалися як продукт харчування та фураж. З XV ст. у Захiднiй- Європi вирощують гречку, а рис, крiм Іспанiї та Сицилiї, — в Італiї. Новими культурами для Європи стали рiпа i конюшина. Врожайнiсть їх залежала вiд сорту та району вирощування. В агрономiчнiй лiтературi нормальними вважалися врожаї для пшеницi — самп'ять, жита — сам-сiм, ячменю — сам-вiсiм, вiвса — самчотири, гороху та сочевицi — сам-шiсть. Однак середнiй врожай становив сам-три, сам-п'ять, у родючих долинах — сам-шiсть, сам-вiсiм.
Зростання промисловостi зумовило розширення посiвiв технiчних культур: льону, коноплi, красильної резеди, марени, шафрану, синильника, вайди.
Садiвництво, городництво, виноградарство характеризувалися бiльш високим рiвнем агротехнiки порiвняно з рiльництвом. У примiських районах вони набули промислового значення. Сади та городи, якi переважно належали королям, монастирям, феодалам, виходили з присадибних дiлянок. У пiвденних районах садово-городнє господарство велося на iригацiйних землях. З'явилися новi культури: цитрусовi, шовковиця, абрикоси, полуниця, бавовна, цукрова тростина, спаржа, артишоки, буряк.
Тваринництво до кiнця XIII ст. мало другорядне значення пiсля рiльництва, а в XIV—XV ст. у районах з несприятливими умовами для вирощування зернових набуло першорядного значення. Збiльшилося поголiв'я худоби, спiввiдношення мiж великою i дрiбною становило приблизно 1:5. У доменiальному господарствi переважала велика рогата худоба, в селянських господарствах через нестачу кормiв розводили овець, кiз, свиней, птицю. Худобу переводили на стiйлове утримання. Було вiдомо кiлька типiв тваринництва: пасовищне, стiйлове, пасовищно-стiйлове. Для того щоб розширити кормову базу, з XIV ст. пiд пасовища вiдводили луки, якi обгороджували, засiвали травами, висушували, дренажували. Велася селекцiйна робота.
Серед промислiв важливого значення набуло розведення риби. Практикувалася багаторiвнева система ставкiв. Удосконалювалися пристрої для скидання води.
З XIII ст. у сiльському господарствi зароджувалася спецiалiзацiя окремих регiонiв, країн, областей. На пiвночi Францiї панувало рiльництво, на пiвднi переважала полiкультура: зернове господарство поєднувалося з виноградарством, садiвництвом, розведенням маслин, тваринництвом. У пiвнiчно-схiднiй Англiї основою господарства було землеробство, в пiвнiчно-захiднiй домiнуючим стало вiвчарство. В серединi XIV ст. кiлькiсть овець досягала 12 млн. У Нiдерландах розвивалося експортне стiйлове м'ясо-молочне скотарство, вiвчарство. Італiя, Іспанiя стали районами садово-городнiх господарств, виноградарства, вирощування маслин.
У сiльському виробництвi в V—VIII ст. панiвна роль належала iндивiдуальним господарствам у межах громади-марки. У перiод зрiлого феодального господарства зросло значення сеньйорiї. Однак вона не стала великим виробником, оскiльки грунтувалася на дрiбному селянському господарствi. Доменiальне господарство не тiльки виробляло продукцiю, а й присвоювало значну частину працi селян. Починаючи з XI ст. бiльш iнтенсивно протягом XIV— XV ст. зростало значення селянських господарств. Доменiальне господарство зберегло свою роль у тваринництвi, лiсових промислах, вирощуваннi технiчних культур, городництвi, орiєнтованих на ринок. Для землекористування характерними були черезсмужжя панських i селянських земель i єдинi для всiх примусовi сiвозмiни, асортимент культур, строкiв посiву та збирання врожаю. У Пiвденнiй Францiї, Середнiй i Пiвнiчнiй Італiї, Іспанiї селяни користувалися компактними дiлянками, що обгороджувалися або обкладалися кам'яними стiнами вiд худоби. У заельбськiй Нiмеччинi, Чехiї, Польщi з переходом на нiмецьке право запроваджувався лановий порядок, коли орнi землi, ранiше розкиданi хаотично, зводилися в компактнi поля, а селяни отримували лан землi (16,8 га). У районах з переважним розвитком тваринництва бiльше значення мали луки i пасовища.
У перiод генезису феодального господарства внаслiдок недостатнього розвитку товарно-грошових вiдносин сiльське господарство мало натуральний характер. З IX ст. спочатку в районах Середземномор'я, а далi в усiй Європi сiльське господарство ставало товарним. У XI—XIII ст. бiльшу частину сiльськогосподарської продукцiї продавали феодали. Це була продукцiя переважно селянських господарств, що надходила до господарсько-адмiнiстративних центрiв сеньйорiй як натуральна рента. В XIV—XV ст. селяни почали активно торгувати продукцiєю власного господарства.
Господарське пiднесення зумовило появу агрономiчної лiтератури. Ще в Х ст. у Вiзантiї була укладена енциклопедiя "Геопонiка". Вона давала рекомендацiї щодо всього циклу сiльськогосподарських робiт, вирощування окремих культур. У XIII — на початку XIV ст. лiтература пропагувала рацiональнi методи господарювання, але була вiдома лише феодалам.
В цiлому загальний рiвень розвитку агрокультури i сiльськогосподарської технiки зростав повiльно. Прогрес не охопив усiх районiв Європи. Зберiгалися первiснi системи рiльництва, не завжди здiйснювалися правильнi сiвозмiни, удобрювалися лише сади, городи, виноградники, доменiальнi землi при посiвах ярих — раз на три роки. Селянськi надiли практично не удобрювалися. Бур'янiв не виривали з коренем, а лише зсапували верхiвки. Не вистачало кормiв, i, як наслiдок, у селянських господарствах бракувало худоби. Руйнiвний вплив мали вiйни.

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com