Перечень учебников

Учебники онлайн

5.1. Проблема класифікації наукових концепцій

Метою теорії міжнародних відносин завжди є наукове тлумачення (експланація) найістотніших явищ, процесів та взаємозв'язків об'єкта дослідження. Як стверджує Т. Кнутсен, "теорія є абстрагованим, гіпотетичним чи спекулятивним відображенням реальності. Теоретизувати — означає мислити з метою розуміння і пояснення"1.

Прагнення зрозуміти реальність міжнародних відносин і вичерпно та логічно пояснити її завжди було рушійною силою наукових досліджень і ґрунтувалось на природній допитливості вчених. Пояснення змісту та механізмів міжнародних відносин дає змогу формулювати прогностичні гіпотези, тобто намагатись передбачити їх майбутні стани та ситуації. Тлумачення явищ і процесів та прогностичні гіпотези, що випливають із них, є головним практичним результатом досліджень у теорії міжнародних відносин.

Будь-які експланаційні концепції у теорії міжнародних відносин строго детерміновані вихідними твердженнями, що мають характер припущень, якими дослідник намагається тлумачити їх першооснову. Апріорне твердження, прийняте автором
1 Knutsen Т. L. A History of International Relations Theory. — Manchester; New York, 1992. — P. 1.

концепції з огляду на емпіричний досвід і власний науковий світогляд, полягає в обранні ним явищ чи процесів, що, на його думку, є визначальними у міжнародних відносинах, через яке можна зрозуміти та пояснити їх у цілому. Воно остаточно та прецизійно формулюється як принцип розуміння сутності досліджуваного явища, який є формалізованим апріорним твердженням про зміст і вирішальні чинники міжнародних відносин.

Основна розбіжність у наукових поглядах стосовно сутності міжнародних відносин випливає з різноманітності принципів їх розуміння, що зумовлює формулювання низки теорій, кожна з яких по-своєму намагається їх пояснити. Принципи є своєрідним "вододілом" теорії, який виокремлює наукові школи, що відрізняються іншою візією міжнародних відносин. У межах однієї школи функціонує одразу декілька теорій, які навіть провадять між собою полеміку. Отже, кожна наукова школа у теорії міжнародних відносин є сукупністю теоретичних концепцій, що логічно випливають із закладених в їх основу принципів.

Навіть у близьких за обраним принципом концепціях спостерігаються значні теоретичні розбіжності щодо трактування сутності міжнародних відносин чи їх окремих явищ і процесів. Основний пункт суперечок полягає у тлумаченні п'яти найважливіших категорій міжнародних відносин — суб'єкта, інтересу (переважно йдеться про національно-державний), конфлікт, співіснування, співробітництва. Погляди авторів концепцій на ці категорії та співвідношення між ними фактично є системою тверджень, що становлять каркас тієї чи іншої теорії.

Протиставлення окремих теорій, конфронтація наукових ідей і концепцій завжди були рушійною силою розвитку теорії міжнародних відносин. У рамках її досліджень періодично виникали істотні, для розвитку наукового знання, дискусії між представниками різних наукових шкіл та окремих теорій. Можна наголосити на особливій експланаційній значущості чотирьох великих дискусій:

Перша з них спалахнула ще в 40-х роках XX ст. між представниками класичних теорій ідеалізму та політичного реалізму. Йшлось про суперечку щодо широкого кола питань, пов'язаних із міжнародними відносинами. Дискусії точились навколо

тверджень про зміст основних понять та категорій науки, першопричини та рушійні сили міжнародних відносин. Відголоси цієї дебати відчуваються у теорії міжнародних відносин і зараз, коли вони продовжуються послідовниками ідей класичної школи — неореалістами та неолібералістами. Незважаючи на значну модифікованість основних положень новітніх теорій класичної школи, проблематика дискусії між ними залишається близькою до тієї, щодо якої сперечались їхні попередники на початку XX ст.

Друга дискусія, яку ще прийнято називати "Великою деба-тою", розпочалась у 1960—1970-х роках і призвела до розколу вчених на опонуючі один одному табори традиціоналістів та біхевіористів. Найважливішим питанням полеміки між ними можна вважати проблему методології дослідження міжнародних відносин, хоча зміст дискусії має значно глибший характер. Традиціоналісти вважали за необхідне вивчати міжнародні відносини через осмислення специфічної природи людини, інтересів та цінностей, властивих людським спільнотам. На противагу їм біхевіористи, відкидаючи суб'єктивізм, намагались формулювати закони та закономірності міжнародних відносин і опиратись на точні (у тому числі і математичні) методи досліджень. Тобто полеміка навколо методу та методології була лише виявом значно глибшої дискусії про суб'єктивний чи об'єктивний характер міжнародних явищ та процесів, а ще вужче — про роль та значущість людини у суспільних процесах.

Третя дискусія пов'язана з гострою критикою теорій класичної школи з боку неомарксистів. Основним предметом суперечки між прихильниками неомарксизму та класичних теорій є проблеми суб'єктності та змісту міжнародних відносин.

Четверта дискусія розпочалась у 1980—1990 pp., коли проти класичної теорії досить активно виступили "альтернативні" напрями: постмодернізму, фемінізму та критицизму. У ній торкаються як окремих методологічних питань, так і проблем, пов'язаних із розумінням та науковим тлумаченням найважливіших явищ і процесів міжнародних відносин сучасності. Зокрема, представники зазначених вище наукових напрямів закидають класичній теорії здатність логічно пояснювати лише конфрон-

тативні періоди історії людства1, у той час як їх теоретичні концепції "висувають серію аргументів, наприклад, щодо значної сили ініціатив усередині складових системи (йдеться про діяльність субнаціональни.,' учасників міжнародних відносин. Прим. авт.), про значення культурного виміру у світовій політиці, про необхідність ретельного аналізу нормативних зобов'язань, які можуть надати ідеалістичну проекцію міжнародним відносинам"2. Четверта дискусія в теорії міжнародних відносин отримала назву інтерпарадигматичної дебати, що відобразило, з одного боку, намагання вчених висунути певні експла-наційні концепції нових реалій, які склалися у сучасному світі, а з іншого — претензію молодої генерації теоретиків на висунення нових та нетрадиційних парадигм у теорії міжнародних відносин.

Згадані дискусії виникали в теорії міжнародних відносин переважно під впливом важливих суспільних проблем сучасності, на які наука намагалась реагувати, а також під впливом розвитку методології інших суспільних та точних наук. Вони також сприяли становленню та розвитку великої кількості експлана-ційних теорій, класифікація яких є однією з найскладніших проблем сучасної науки.

Існує значна кількість класифікацій, побудованих на різноманітних критеріях групування теорій, хоч, як справедливо зауважив П. Циганков, будь-яка з них "має умовний характер і не може вичерпати всієї різноманітності теоретичних поглядів та методологічних підходів до аналізу міжнародних відносин .

Проблема групування експланаційних концепцій розглядається у низці фундаментальних праць, де також зроблено спроби систематизувати теоретичні основи науки про міжнародні відносини.

Зокрема, Дж. Догерті та Р. Пфальцграф поділили теоретичні концепції на дві групи — великі та середнього рангу. Серед великих теорій, які спрямовані на пояснення широкого кола
1Наприклад, механізми функціонування міжнародної системи у часи "X. лодної війни".

2Линклейтер 9. Неореализм в теории и на практике // Теория междун родньїх отношений на рубеже столетий / Под ред. К. Буса и Б. Бузана. — М 2002. — С. 268.

3Цьіганков П.А. Международньїе отношения. — М., 1996. С. 18.

питань, пов'язаних з міжнародними відносинами, вони виділяють: теорії "поля" (К. Райта та Р. Руммеля), реалізм (Г. Морґентау, Р. Арона та Г. Кісінджера), неореалізм (К. Волтца, К. Кіндерма-на), теорії систем (М. Каплана, Р. Розекранца)1. Експланаційні теорії середнього рангу містять концепції: впливу географічного середовища, комунікації та інформаційних систем, функціоналізму і секторної інтеграції, стратегічного стримування, розвитку та конфліктів, збройних конфліктів, співробітництва у межах альянсів, "торгу" (теорії переговорів), теорії прийняття рішень.

Ф. Брайар виокремлює загальні та конкретні теорії. До перших, на його думку, належать політичний реалізм, історична соціологія та марксизм, а до других — теорія міжнародних акторів, теорія взаємодій у межах міжнародних систем, теорії стратегії, конфліктів і "дослідження миру", теорії інтеграції та міжнародних організацій.

Б. Корані в теорії міжнародних відносин визначає такі наукові напрями: політичного реалізму, біхевіоризму, класичного марксизму та неомарксизму.

П. Циганков пропонує досить широкий спектр напрямів теорії: політичний ідеалізм, політичний реалізм, модернізм, транс-націоналізм і неомарксизм.

Дві останні класифікації заслуговують на особливу увагу, оскільки їхні автори відмовляються від дворівневої класифікації, вважаючи, що великі чи загальні теорії містять твердження про всі, навіть маргінальні, аспекти міжнародних відносин у концентрованому вигляді та дають ключ до їх розуміння.

Важко, однак, погодитись із зарахуванням транснаціоналіз-му до загальних експланаційних напрямів, оскільки ця теорія пов'язана з тією чи іншою інтерпретацією твердження про зменшення ролі та значення державних суб'єктів на користь недержавних й ідеєю "біфуркації" Дж. Розенау у міжнародних відносинах. Процес послаблення впливу держави на міжнародні відносини в одних випадках пов'язується з їх глобалізацією, а в інших — з регіоналізацією. Транснаціоналізм як науковий напрям цілком має право на існування, але він не ставить собі за мету пояснити сутність міжнародних відносин, а полемізує
1 Dougherty J., Pfaltzgraff R. Contending Theories of International Relations. — New York, 1990. — P. 10.

з державоцентризмом щодо ігитання про суб'єктність. Власне у цьому й виявляється слабкість останньої класифікації напрямів теорії міжнародних відносин, позаяк критерій, який є основою їхньої диференціації, несумірний. Отже, порівнювати ці теорії не можна.

Очевидно, що класифікація експланаційних теорій має опиратись на критерій своєрідності тлумачення ними міжнародних відносин, тобто в основі кожної теорії має бути певний принцип (чи група принципів), за яким представники кожної теорії намагаються сформулювати вихідні гіпотези (первинний екс-плананс) про характер та зміст міжнародних відносин.

Я. П'єтрась розглядає окремі напрями теорії міжнародних відносин як моделі експланації, тобто способи їх логічного пояснення та оцінювання. Моделі експланації складаються в парадигми, кожна з яких є системою тверджень про характер міжнародних відносин, суб'єктність, стани конфлікту, співіснування та співробітництва. Виходячи з такого розуміння експланаційних теорій міжнародних відносин, він запропонував виокремити чотири моделі: ідеалістичну, реалістичну, біхевіористичну та постбіхевіористичну (їх також називають модерністською та постмодерністською). Класифікація Я. П'єтрася має певні переваги над іншими, завдяки сумірності критеріїв групування теорій, але, на наш погляд, не є повною, позаяк охоплює лише теорії, сформовані у сфері політичних наук.

Водночас низка теорій, що прямо чи дотично розглядали міжнародні відносини, виникла і розвивалась у соціології та географії, як і в інших "пограничних науках". Ці теорії монофактор-ні, тобто намагаються розглядати міжнародні відносини лише з того погляду, який відображає ідею переважання у них одного з чинників, які автори та прихильники цих концепцій вважають визначальними. Така особливість їхньої побудови та логіки теоретизування дає підстави виокремити ці теорії в особливий науковий напрям — детермінізм. Цей напрям об'єднує географічний, расовий, марксистський та неомарксистський підходи досить умовно, лише через те, що всі вони наполягають на переважанні у міжнародних відносинах відповідно географічного простору, спільності чи протилежності расових інтересів, класової боротьби. До цього напряму можна вмістити цивіліза-Ційні теорії С. Хантинґтона і Е. Тоффлера, які хоч і по-різному тлумачать поняття "цивілізація", все ж розглядають міжнародні відносини крізь призму пов'язаних з нею явищ і процесів. Отже, розгляд експланаційних теорій міжнародних відносин побудуємо на послідовному аналізі трьох напрямів: класичної школи1 (теорії ідеалізму та неолібералізму, політичного реалізму та неореалізму), біхевіоризму, або модернізму (теорії систем, зв'язку систем (linkage theory), "поля", постбіхевіоризму (постмодернізму), детермінізму (теорі: географічного детермінізму та геополітики, расизму, марксизму та неомарксизму, цивілізацій). Така класифікація напрямів теорії міжнародних відносин, крім наведених вище переваг, характеризується також значно більшою дидактичною доцільністю, оскільки дозволяє краще сприймати спільне та відмінне в окремих теоретичних концепціях і дає змогу узагальнювати значно ширший спектр наукової думки

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com