Перечень учебников

Учебники онлайн

ТЕМА III. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА БОЛГАРІЇ В 90-і РОКИ ХХ ст.

До кінця 80-х років Болгарія почала відчувати серйозні зовнішньополітичні труднощі. Охолодження болгаро-радянських відносин стало одним з основних зовнішніх факторів, що визначили падіння режиму Т.Живкова.

Падіння авторитарного режиму Т.Живкова сприяло поступовій ліквідації монополії компартії на владу. В умовах плюралізму думок були реабілітовані засуджені в 40-і рр. лідери БЗНС і БСДРП. За короткий час на політичній арені країни виникло понад 50 партій. Основною силою опозиції режиму став створений в грудні 1989 р. СДС - Союз демократичних сил, об’єднавший 16 різноманітних суспільно-політичних груп і об’єднань. Головою координаційного комітету СДС став Желю Желєв. Радикальні зміни відбуваються в самій БКП: а) з’являються різні фракційні об’єднання

- «Шлях Болгарії в Європу», «Демократичний форум» та ін.; б) навесні 1990 р. - після загальнопартійного референдуму БКП стала називатися БСП - Болгарської соціалістичної партією. У 1989 - початку 1990 рр. Болгарія була єдиною країною Східної Європи, в якій екс-комуністи зуміли втриматися при владі. На виборах в Великі Народні Збори, що відбулися в червні

1990 р. за БСП проголосувало 52,7% виборців (211 місць з 400); СДС - 36% (144 місця), «Рух за права і свободи», що відзеркалює інтереси турків і болгар-мусульман - 5,75% (23 місця) та ін. Враховуючи, що БСП мало відносну більшість, опозиція зайняла вкрай жорстку позицію. Влітку 1990 р. під тиском СДС відбулася відставка незадовго до цього вибраного президентом Болгарії П.Младенова. У серпні 1990 р. депутати Великих Народних Зборів обрали новим президентом Желю Желева. Уряд соціалістів на чолі з А.Лукановим проголосив намір за 100 днів ліквідувати державну монополію на торгівлю сільськогосподарською і промисловою продукцією, провести лібералізацію цін, скасувати монополію зовнішньої торгівлі.Проте одним соціалістам це було зробити не під силу. За пропозицією президента було сформовано коаліційний уряд, до якого увійшли представники СДС, БСП, БЗНС. Главою уряду в грудні 1990 р. став колишній голова Софійського міського суду Д.Попов.

Прийняття Великими Народними Зборами 12 липня 1991 р. нової Конституції стало важливим етапом у переході країни до демократичного державного устрою. Нова конституція Республіки Болгарія (так тепер офіційно звучить назва держави) регламентувала основні принципи і засоби побудови демократичної і політичної системи. Згідно з конституцією Болгарія є республікою з парламентським управлінням. Законодавчу діяльність здійснюють Народні збори - парламент, - що складається з 240 народних представників. Кабінет міністрів і президент здійснюють виконавчу владу. Останній володіє обмеженими повноваженнями і обирається громадянами строком на п’ять років. За конституцією судова влада є незалежною.

На основі нової Конституції парламентом були прийняті закони про вибори в Народне зібрання, про вибори президента та до органів місцевого самоврядування. Парламентські вибори жовтня 1991 р., в яких брало участь більше 40 партій і коаліцій, завершилися перемогою СДС.

У листопаді 1991 р. Народні збори затвердили перший після 47 років комуністичного правління несоціалістичний кабінет міністрів. Прем’єр- міністром став голова СДС Ф.Дімітров, юрист за професією.

19 січня 1992 р. президентом країни знову було обрано Ж.Желєва. Уряд Ф.Дімітрова обрало ліберальну модель економічної реформи. Були проведені закони про реституцію (повернення) власності колишнім власникам, про конфіскацію майна політичних партій, профспілок і організацій, що існували під час правління комуністів, про декомунізацію науки і освіти, прийнято рішення про віддання до суду колишніх керівників НРБ. 4 вересня 1992 р. Верховний суд Болгарії ухвалив вирок: Т.Живкова - 7 років позбавлення волі, колишньому главі уряду Г.Атанасову - 10 років. У 1992 р. за розвал економіки кримінальні справи були порушені проти 60 колишніх членів Політбюро БКП. Однак праворадикальні реформи СДС зустріли опір з боку Конфедерації незалежних профспілок, БСП і навіть поміркованих діячів самого СДС. Уряд Ф.Дімітрова не отримав вотуму довіри в парламенті. Новий уряд після тривалої кризи в грудні 1992 р. сформував вчений-економіст, колишній радник Ж.Желева професор Любен Беров.

Після розколу СДС, з якого виділився Новий союз за демократію, соціалісти знову стали найвпливовішою фракцією в парламенті. Уряд Л.Беров балансувало між СДС - прихильником радикальних реформ - і БСП, яка виступала за помірне реформування. Основні положення урядової програми - прискорення аграрної реформи, приватизація, вдосконалення соціальної політики - гальмувалися. У вересні 1994 р. уряд Л.Берова пішов у відставку. Проте на дострокових парламентських виборах в кінці 1994 р. перемогу святкували соціалісти.

Економічна реформа в Болгарії розвивалася складно і суперечливо. Ще в 1991 р. був прийнятий закон про землю, але земельна реформа в країні просувалася важко. Безліч проблем породила ліквідація адміністративним шляхом землеробських кооперативів ще до створення нових структур власників. Це призвело до розпродажу більшої частини худоби включаючи племінне стадо, техніки, будівель та іншого майна.

Об’єктивні показники свідчили про поглиблення кризи в економіці. За 10 місяців 1993 р. спад промислового виробництва склав 7,2% в порівнянні з тим же періодом 1992 р. У сільському господарстві падіння виробництва в 1993 р. в порівнянні з 1992 р. склало 20%. Число безробітних в 1993 р. склало 600 тис. чоловік, а реальна зарплата в цьому ж році впала на 75% (по відношенню до 1990 р.).

У 1994-1996 рр. ситуація в економіці ще більше погіршилася, що реально відображало депресивну ситуацію в країні в цілому. До кінця 1996 р. інфляція склала понад 150%, з початку року національна валюта - лев - девальвувала на 70%, вичерпаний золотий запас країни, потік іноземних інвестицій вичерпався. Приватизація тупцювала на місці, в контрольованій державою економіці як і раніше домінували громіздкі і неповороткісні підприємства, типові для радянської епохи. Відчувалася гостра нестача не тільки м’яса, але й хліба.

На президентських виборах 3 листопада 1996 р. (другий тур) перемогу здобув лідер антикомуністичного блоку - Об’єднання демократичних сил (ОДС) - 44-річний адвокат з Пловдіва Петро Стоянов. Йому вдалося перемогти свого головного суперника - міністра культури, професора археології Івана Маразова, якого підтримували соціалісти. Діючий до 1996 р. президент - Ж.Желев - свою кандидатуру на другий термін не висував. Розчарування прихильників БСП - наслідок різкого погіршення соціально-економічних умов в країні, з якими не міг впоратися кабінет соціаліста Ж.Віденова. Рейтинг уряду досяг найнижчої межі.

П.Стоянов дав обіцянку стати «президентом усіх болгар», не ділити націю з політичних упереджень на «своїх і чужих» і коректно взаємодіяти з будь-яким урядом. До речі, уряд незабаром після виборів очолив лідер СДС І.Костов.

Якщо до 1989 р. Болгарія в зовнішній політиці рухалася виключно у фарватері Москви, то після революції головною у діяльності країни на міжнародній арені стала інтеграція в Європу і загальноєвропейські структури.

Відносини Болгарії з сусідами по Балканам несуть на собі відбиток конфліктності, історично породженої ще Берлінською угодою 1878 р., коли під тиском європейських держав були переглянуті її межі, визначені

Сан-Стефанським договором 1878 р., що поклав кінець російсько- турецькій війні. Саме Берлінська угода стала основою процесу, що отримав назву «балканізація», тобто прагнення до перегляду кордонів балканських країн. Передумови подальшої «балканізації» були створені поділом в 1913 р. історичної області Македонія на три частини. За оцінками болгарських експертів в умовах нинішньої нестабільності на Балканах не виключена ситуація, за якою всі балканські держави можуть раптом заявити про територіальні претензії до Болгарії. Тому як ніколи важлива внутрішня консолідація політичних сил в країні, з одного боку, і рішучі кроки по створенню системи договорів, які гарантують територіальну цілісність Болгарії, з іншого.

Після усунення режиму Т.Живкова Болгарією було укладено двосторонні договори про співробітництво та добросусідські відносини з Грецією, Румунією і Туреччиною, що включають статті, що стосуються забезпечення взаємної безпеки і питань оборони. У них знайшли своє відображення питання, пов’язані з вирішенням локальних територіальних суперечок (в прикордонних зонах).

Болгарія продовжує також розвивати політичну активність зі створення механізмів загальнобалканського співробітництва. Так, в червні

1991 р. в Анкарі нею було висунуто пропозицію про створення Постійного секретаріату загальнобалканського співробітництва, яке не отримало, проте, відповідної підтримки з боку сусідів. На болгаро-румунській зустрічі в грудні 1992 р. була висловлена ідея про створення балканського процесу гельсінкського типу та проведенні Балканської конференції. Однак югославська криза, з одного боку, і ускладнення болгаро-грецьких відносин через визнання болгарською стороною Македонії, з іншого, відсунули реалізацію цієї ініціативи. Вважається, що позиція Болгарії щодо Македонії помітно вплине на колишні наміри Греції як єдиного на Балканах члена ЄС, допомогти Болгарії в її прагненні до зближення з європейськими економічними і військово-політичними структурами. У той же час негативну реакцію з боку Туреччини викликала ініціатива Греції та Болгарії про створення демілітаризованої зони в Східній Фракії, оскільки вона наштовхується на ідею «неподільної безпеки» Туреччини.

У пошуках зовнішніх гарантій своєї безпеки Болгарія зробила кроки в бік співпраці з НАТО. Країна приєдналася в лютому 1994 р. до ініціативи НАТО «Партнерство заради миру». З грудня 1990 р. Болгарські депутати присутні в якості спостерігачів на сесії Асамблеї Західноєвропейського союзу. Хоча значна частина соціалістів схиляється до традиційних зв’язків з Росією та деякими країнами СНД.

Одним з важливих кроків на шляху приєднання Болгарії до Європи стало прийняття її асоційованим членом до Ради Європи в травні 1992 р.

Можна, таким чином, констатувати, що регіональне співробітництво в галузі безпеки на нинішньому етапі відстає від загальноєвропейського, не створені регіональні механізми врегулювання військових конфліктів. У зв’язку з різноплановими і глибокими протиріччями, що існують між балканськими країнами у зовнішньополітичній сфері, створення системи загальнобалканської безпеки сьогодні навряд чи можливо. Мабуть, система двосторонніх договорів у якійсь мірі може забезпечити цивілізований характер відносин між країнами, однак гарантій взаємної безпеки на Балканах вона не створює. У цих умовах Болгарія шукає гарантів в натовських структурах. Її прагнення до тісної військово-стратегічної співпраці з США, що проявилося в останні роки, свідчить про те, що ставка робиться і на могутнього заокеанського гаранта. Найбільш гострою проблемою політичного життя Балканського півострова стала у 90-ті роки югославська криза. Її дестабілізуючий вплив на ситуацію на Балканах важко переоцінити. Процеси, що відбуваються на території колишньої Югославії та їх розвиток, за оцінками болгарського керівництва, погрожують національній безпеці Болгарії. Основними вогнищами конфліктності для Болгарії в ситуації, що складається є: а) Македонія; б) Косово.

Болгарія однією з перших визнала державність Македонії, що, за оцінкою болгарської сторони, свідчить про суверенність рішень, прийнятих керівництвом країни і відповідає інтересам як болгарського, так і македонського народів, а також усіх інших балканських народів і держав. При цьому даний крок не спрямований проти інтересів Греції, навпаки, в Болгарії його розглядають як спробу знайти рішення всіх проблем у відносинах між Болгарією та Грецією, які перебували невирішеними протягом десятиліть. Цей крок був продиктований також прагненням запобігти «поглинання» Македонії нової Югославією. Як зазначалося у болгарській пресі, саме готовність Белграда визнати Македонію, оголошена колишнім прем’єр-міністром СРЮ М.Паничевим, стала тією останньою краплею в чаші терпіння націоналістичного крила сербських парламентаріїв, яка спричинила вотум недовіри його уряду у листопаді

1992 р. У сербських націонал-радикальних колах лунають також голоси щодо можливості розділу Македонії між Сербією, Грецією, Албанією та Болгарією з тим, щоб до Болгарії відійшла її «східна частина, де проживають болгари». Проте не викликає сумнівів, що македонський «виток балканізації» не приніс би позитивних плодів як для жителів самої Македонії, так і країн, які були б «облагодіяні» за її рахунок.

Болгарія робить активні кроки до встановлення і поглиблення взаємних контактів у політичній та економічній сферах з Македонією, розглядаючи її як рівноправну суверенну державу. У ході візиту до Болгарії в серпні 1992 р. президента Македонії К.Глігорова і його переговорів з президентом Ж.Желевим була досягнута домовленість про відкриття генеральних консульств в Софії і Скопле, ведеться підготовка двостороннього договору, аналогічного підписаним між Болгарією та іншими країнами Балканського регіону.

Розвиток відносин між Болгарією та Македонією викликає негативну реакцію з боку Сербії. Так, у відомих внутрішньополітичних подіях 1992 р. в Македонії Сербія угледіла «руку Болгарії», зокрема, в засобах масової інформації стверджувалося, що зброя для підривної діяльності проти Сербії та Македонії надійшла з Болгарії. Такі припущення мали, на жаль для Болгарії, певні підстави. «Збройова справа», що спричинила за собою відставку болгарського уряду, дала поживний ґрунт для поширення подібних заяв. Незважаючи на те, що операція з продажу в Македонію великої партії болгарської зброї, не відбулася (завдяки втручанню шефа болгарської служби безпеки), був створений прецедент, що підірвав довіру до болгарської сторони і, безумовно, який завдав великого удару по міжнародному престижу Болгарії.

Іншою гострою проблемою, яка витікає з положення в Югославії, є для Болгарії, як слов’янської держави на Балканах, ситуація навколо Косово. У болгарській пресі зазначалося, що «проблема Косово» - найскладніша на Балканах, і до неї необхідно підходити з усією делікатністю, з урахуванням десятків, а може бути і сотень реальностей і факторів, потрібно шукати там рішення, що відповідають міжнародно- правовим принципам, маючи на увазі таке застосування цих принципів, що сприятиме стабілізації ситуації на Балканах.

Болгарія вкрай стурбована тим, що в безпосередній близькості від її кордонів може бути створено нову мусульманську державу. Як здається, у віддаленій перспективі державне об’єднання Косово з Албанією можливо, проте в сучасних умовах, коли рівень економічного розвитку Косово значно вище, ніж Албанії, таке об’єднання навряд чи задовольнило б населення Косово, не кажучи вже про те, що позиція Сербії (СРЮ) з цього питання негативна.

Побоювання Болгарії щодо «мусульманизації» Балканського півострова пов’язані не тільки з можливістю об’єднання Албанії з Косово. Враховуючи ситуацію в Боснії і Герцеговині, де чималу частину населення складають мусульмани, і ту підтримку, яку надає їй весь мусульманський світ, на її території можна очікувати створення ще однієї мусульманської держави на Балканах. Болгарію це турбує тим більше, що на південному сході вона безпосередньо межує з мусульманською Туреччиною, а на півдні з «мусульманським поясом» Північної Греції і в перспективі вона може виявитися практично оточеною протягом її східних, південних і частині західних кордонів мусульманськими державами. На думку болгарського вченого Б.Стоянова, таке оточення при «рідшаючому в умовах важкої демографічної кризи та еміграції болгарському племені» не обіцяє нічого доброго для Болгарії.

Щодо ситуації в колишній Югославії в цілому представники болгарського зовнішньополітичного відомства відзначали, що у Болгарії немає намірів ні використовувати труднощі, які існують або виникнуть надалі в колишній Югославії, ні втручатися у справи її народів. Позиція Болгарії будується на підставі політичного консенсусу в рамках НБСЄ та Ради Безпеки ООН.

Торкаючись відносин Болгарії з Туреччиною, можна відзначити пожвавлення політичної та економічної активності після підписання двостороннього договору в травні 1992 р. Характер відносин Болгарії з Туреччиною, як і з іншими балканськими державами, визначається прагненням дотримуватися норм добросусідства і рівноправного співробітництва в різних областях. Саме цей підхід дозволив подолати серйозні труднощі і «відкриті питання», залишені у спадок віддаленим і ближчим минулим. Поступальний розвиток болгаро-турецьких відношень було однак знову затьмарене у вересні 1992 р. Як відомо, в Болгарії проживає значна кількість (близько 10% населення країни) етнічних турків і помаків - етнічних болгар-мусульман. У результаті масової еміграції болгарських турків у період «відродженого» процесу 1984-1989 рр. їх кількість зменшилася на 150 тис.; за останні два роки, за даними болгарської преси, з економічних причин виїхало з країни ще близько 175 тис. чоловік (в результаті чисельність болгарських мусульман наблизилася до 800 тис.). Болгарія не перешкоджає цьому процесу. Однак турецька влада, дотримуючись принципу підтримки етнічних турків у своїх країнах проживання, ввели жорсткі економічні обмеження на їх в’їзд до Туреччини, що було продиктовано економічними причинами, насамперед - зростанням безробіття в Туреччині. Ці заходи, за заявою турецької сторони, спрямовані проти незаконного переселення болгарських мусульман до Туреччини і жодною мірою не зачіпають процеси звичайних контактів між болгарами і турками. Проте такі односторонні дії викликали тимчасове загострення напруженості між Болгарією та Туреччиною, що однак не може докорінно вплинути на стійкий процес розвитку співробітництва між двома країнами в цілому. Підтвердженням тому є підписання в середині листопада 1992 р. «Одрінського документа «Про взаємні додаткові заходи щодо зміцнення довіри і безпеки та військових контактах».

Болгарську сторону не може не насторожувати позиція Туреччини щодо ситуації в Боснії і Герцеговині, яка може негативно позначитися на взаємних відносинах Болгарії з Туреччиною. Мова йде про можливість надання масованої допомоги мусульманам Боснії і Герцеговини через Організацію Ісламської конференції, аж до прямого військового втручання у разі неефективності заходів РБ ООН. У коментарях «Думи» обговорювалося питання про те, яким шляхом «якщо йтиметься про атаку широким фронтом або про створення бази в Боснії, рухатимуться турецькі війська від Босфору до Боснії». «Масована повітряна і морська десантна операція, як це було при турецькій окупації Кіпру, важко здійснена через великі відстані. По суші через Грецію? Абсурд, - відзначала газета. Тоді залишається царгородське шосе, що проходить через Софію».

Керівні кола Болгарії неодноразово заявляли про своє негативне ставлення до можливого використання болгарської території для втручання у справи Югославії, підкреслюючи, що Болгарія виступає проти військового втручання до тих пір, поки не будуть вичерпані всі можливості мирного вирішення конфлікту. Відомо, що турецька сторона неодноразово пропонувала підписати військові угоди з Болгарією та Албанією про використання їх територій для військового втручання Туреччини у Боснії і Герцеговині, якщо буде прийнято відповідне рішення ООН. На даний момент існує лише гіпотетична небезпека здійснення цих планів, проте загроза використання території Болгарії для підтримки мусульманських рухів у республіках колишньої Югославії залишається до тих пір, поки не буде знайдено політичного вирішення проблем Боснії і Герцеговини, а також Косово.

Таким чином, зовнішня політика сучасної Болгарії переорієнтована зі Сходу на Захід. Болгарія входить до Ради Європи, прийнята асоційованим членом ЄС, є також потенційним кандидатом на вступ до НАТО. Разом з тим, досить плідно розвиваються добросусідські відносини Болгарії з країнами Східної Європи, в т.ч. і з Україною. Болгаро-українські відносини базуються на підписанні в 1992 р. в Софії Договору про дружбу і співробітництво.

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com