Перечень учебников

Учебники онлайн

ТЕМА II. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА БОЛГАРІЇ (1944-1989 рр.)

Повстання 9 вересня 1944 р. притягнуло до влади блок лівих сил, оформлений у Вітчизняний фронт. Проте докорінна зміна характеру державної влади не була одноразовим актом, цей процес розвивався поступово і мирним шляхом. 17 вересня було опубліковано програму уряду Вітчизняного фронту, яка містила загальнодемократичні вимоги. У сфері зовнішньої політики програма орієнтувала маси на встановлення дружніх відносин з СРСР та країнами антигітлерівської коаліції, а також сусідніми балканськими державами. Виходячи з цього, одним із першочергових завдань, які постали перед урядом Вітчизняного фронту, було включення Болгарії у війну з німецьким фашизмом. Тільки зробивши свій внесок у розгром нацистської Німеччини Болгарія, що була до тих пір її союзником, могла забезпечити собі гідне місце в післявоєнному світі. Участь у боротьбі з фашизмом на заключному етапі Другої світової війни дозволила Болгарії зміцнити свої міжнародні позиції, а згодом домогтися справедливого і гідного мирного договору з країнами антигітлерівської коаліції.

Питання підписання мирного договору з країнами антигітлерівської коаліції було головним у зовнішній політиці Болгарії до 1947 р. Разом з цим пріоритетним для неї був інтенсивний розвиток зв’язків з СРСР, що виступав в ролі патрона Болгарії, а також Югославією.

Восени 1944 р. між Болгарією та Югославією почала обговорюватися проблема створення югославо-болгарської (південнослов’янської) федерації. На міжурядових переговорах, які відбулися 30 липня - 1 серпня

1947 р. був підписаний ряд угод і фактично парафований текст безстрокового договору про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу. Керівництво двох країн обговорило питання створення необхідних умов для об’єднання в межах південнослов’янської федерації Пірінського краю з Вардарською Македонією та приєднання Поморав’я до Болгарії, а також надання спільної допомоги грецьким комуністам у громадянській війні.

Й.Сталін засудив дії Г.Димитрова та Й.Броз Тіто, які визнали свою помилку і погодилися, що необхідно почекати до надання дії мирного договору Об’єднаних Націй з Болгарією.

Тим часом в Пірінському краї розгорнулася активна діяльність з пропаганди македонської мови, історії, культури. У ній брали участь прибулі з ФНРЮ вчителі.

У січні 1948 р. Г.Димитров виступив перед іноземними журналістами

із заявою про перспективи створення федерації і встановлення митної унії, якими були б об’єднані всі східноєвропейські країни «народної демократії» і навіть Греція в разі перемоги там керованих комуністичною партією партизанських сил. Кремль визнав за необхідне дезавуювати заяву Г.Димитрова в спеціальному редакційному коментарі «Правди». Даний випадок поряд з іншими діями керівників Болгарії та Югославії було обговорено на тристоронній зустрічі в Москві 10 лютого. Її підсумком стало підписання радянсько-болгарського та радянсько-югославського протоколів про взаємні консультації із зовнішньополітичних питань.

Під час наради 10 лютого 1948 р. Й.Сталін рекомендував Югославії та Болгарії невідкладно об’єднатися у федерацію. Однак на засіданні політбюро ЦК КПЮ 19 лютого Й.Броз Тіто відхилив цю ідею. Розрив відносин СРСР і блокованих з ним країн, включаючи Болгарію, з Югославією, який наступив в середині 1948 р., остаточно зняв з порядку денного питання про створення південнослов’янської федерації.

Незважаючи на невдачу в укладенні договору про створення федерації, Болгарія все більш впевнено виступала на міжнародній арені. 18 березня 1948 р. було підписано Договір про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу між СРСР та Народною Республікою Болгарія. Це був перший після війни договір Болгарії, укладений нею з великою державою на дійсно рівноправних засадах, на принципах поваги державної незалежності і національного суверенітету. Він містив лише шість статей, але вони стосувалися найважливіших питань: політичних, геополітичних і культурних взаємин і спільних оборонних заходів. Г.Димитров, який очолював делегацію НРБ, повноважну укласти договір, заявив при його підписанні: «Цей договір відповідає повністю життєвим інтересам нашого народу і відбиває його найпотаємніші сподівання. Проведення в життя постанов договору вдихне ще більшу впевненість нашому народу в справедливість його справи і подвоїть його творчі зусилля в справі будівництва Народної Республіки Болгарія як здорового елементу демократії і миру на Балканах та її всебічного розвитку на шляху соціалізму». По всій Болгарії пройшли багатолюдні мітинги і збори на підтримку договору.

Подібні договори Болгарія уклала з Югославією, Албанією, Румунією, Чехословаччиною, Польщею, Угорщиною. Вони мали, на противагу курсу великих держав на формування агресивних військових блоків, суто миролюбний характер. Спираючись на них, НРБ розширювала свою співпрацю з європейськими країнами. За підтримки СРСР вона зробила енергійні дії для вступу в ООН.

До цього часу Болгарська комуністична партія (БКП) остаточно утвердилася в країні як керівна і спрямовуюча сила суспільства. V з’їзд БКП в грудні 1948 р. сформував принципи зовнішньої політики Болгарії - пліч-о- пліч з СРСР та іншими країнами соціалізму, на боці тих, хто бореться за мир, демократію, національну незалежність і соціальний прогрес.

Розвиток політичного процесу в перші роки після перемоги повстання

9 вересня 1944 р. просувався в складних міжнародних умовах. Участь Болгарії на завершальному етапі світової війни на боці антигітлерівської коаліції, вклад її армії у розгром німецького фашизму, тверда орієнтація на прогресивні демократичні сили в процесі післявоєнного мирного устрою створювали сприятливі умови для підписання мирного договору з державами антигітлерівської коаліції. Відновлення в 1944-1945 рр. дипломатичних відношень з СРСР, Францією, Італією, Югославією, Польщею зміцнило міжнародні позиції народно-демократичного уряду. Незважаючи на протидію з боку США і Великобританії, за активної дипломатичної підтримки СРСР був визнаний внесок Болгарії в боротьбу проти фашистської Німеччини. За мирним договором кордони Болгарської держави були визначені відповідно до їх розмірів на 1 січня 1941 р. Таким чином, відкидалися територіальні претензії Греції та підтверджувалося повернення Болгарії добруджанських земель.

Зовнішня політика народно-демократичної Болгарії в період переходу від капіталізму до соціалізму характеризувалася встановленням дружніх відносин з державами соціалістичної співдружності, яка починала формуватися, сприянням зміцненню миру і безпеки на Балканах і в Європі.

Велику політичну і дипломатичну допомогу надав молодій народно- демократичній державі Радянський Союз. Стабілізуючу роль у міжнародних відносинах Болгарії зіграв підписаний нею з СРСР Договір про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу, а також аналогічні договори з іншими народно-демократичними державами.

Укладення мирної угоди, що забезпечувала територіальну цілісність Болгарії, зміцнення її міжнародного та економічного становища, особливо після створення в 1949 році Ради Економічної взаємодопомоги і підписання в 1955 р. Варшавського Договору, відкрили сприятливі перспективи для соціалістичного будівництва в країні, сприяли зміцненню мирного характеру її розвитку.

У роки «холодної війни» великі держави на чолі з США неодноразово перешкоджали вступу Болгарії в ООН. Створення в 1949 р. агресивного військово-політичного блоку НАТО і вступ до нього в 1952 р. Греції та Туреччини, балканських сусідів НРБ, посилили напруженість на Балканах. Дипломатичні відносини Болгарії з США в 1950-1959 рр. були перервані. У тих умовах участь НРБ у розширенні економічного співробітництва соціалістичних країн і військово-політичній співпраці в рамках організації Варшавського Договору сприяли зміцненню міжнародних позицій держави як повноправного члена міжнародного співтовариства соціалістичних країн, які розвивалися.

Політика мирного співіснування держав з різним суспільно- політичним ладом, якої послідовно дотримувалася НРБ, супроводжувалася ініціативами щодо встановлення добросусідських відносин з усіма балканськими державами.

У 50-і роки НРБ зробила ряд зусиль з поліпшення відносин з Югославією, перерваних в кінці 40-х років, а також з Туреччиною і Грецією, дипломатичні відносини з якими були відновлені в середині 50-х років. У грудні 1955 р. за підтримки СРСР і інших соціалістичних держав НРБ була прийнята в ООН.

Болгарія брала участь в ООН, докладаючи зусилля зі збереження миру на Землі, визнала десятки нових держав Азії, Африки та Латинської Америки. Відновлення міжбалканських відносин було підкріплено активним внеском Болгарії в розширення як політичних, так і економічних відносин на Балканах, а також активізацією її культурних зв’язків з сусідніми країнами.

Предметом особливої турботи БКП та болгарського уряду було зміцнення двосторонніх відносин з СРСР та іншими країнами соціалістичної співдружності. Наповнення конкретним змістом підписаних з ними договорів про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу, участь НРБ у всіх багатосторонніх нарадах та інших колективних заходах представників соціалістичних країн і братніх партій служили вірною гарантією затвердження політики миру і безпеки в Європі і в усьому світі.

Успіхи соціалістичної Болгарії в побудові соціалістичного суспільства сприяли зростанню її міжнародного авторитету, розширенню зовнішньоекономічних і зовнішньополітичних зв’язків. У 1958 р. НРБ підтримувала дипломатичні відносини з 34 державами, торговельні зв’язки з 62 і культурні - з 56 країнами; до початку ж 80-х років вона встановила дипломатичні відносини з 117 державами, здійснювала торговельно- економічне співробітництво з 116 країнами, розвивала культурні та наукові зв’язки з 132 державами, брала участь у діяльності майже 350 міжнародних організацій.

Відносини з СРСР мали для Болгарії виняткове значення. Радянський Союз поставляв сировину, паливо, необхідні технології, зокрема для військової промисловості, що забезпечувала країні в 70-х - початку 80-х рр. третину валютних надходжень. Після того як в липні 1973 р. пленум ЦК БКП затвердив «Основні напрями всебічного співробітництва і зближення з СРСР в період будівництва розвинутого соціалістичного суспільства в НРБ», Т.Живков заявив, що Болгарія і Радянський Союз будуть функціонувати подібно до «єдиного організму, що має одні легкі і одну кровоносну систему». Однак при цьому у вказаний період дії партійного і державного керівництва Болгарії у внутрішній і зовнішній, особливо регіональній, політиці відрізнялися достатньою самостійністю і незалежністю.

Відносини з Грецією Болгарія нормалізувала в 1964 р. У жовтні 1969 р. було підписано болгаро-турецьку угоду, на підставі якої за 10-річчя, з 1969 по 1979 р., з Болгарії до Туреччини на постійне місце проживання переїхало близько 50 тис. етнічних турок.

Тривалий час залишалися напруженими відносини між Болгарією та Югославією. Основною причиною тому був так зване «македонське питання». На проведеному в березні 1963 р. пленумі ЦК БКП фактично визнав НР Македонія, підкресливши, що населення Пірінської Македонії являє собою невід’ємну частину болгарської нації і спроби Югославської сторони розглядати його як македонську національну меншину є грубим втручанням у внутрішні справи НРБ.

Кроком до нормалізації двосторонніх відносин стала досягнута в 1965 р. між БКП і СКЮ домовленість відмовитися від політичних суперечок з македонського питання, перетворивши його в предмет виключно наукових дискусій. У 1966 і 1967 рр. відбулися зустрічі і переговори на вищому партійно-державному рівні. На них було підтверджено прагнення до затвердження в двосторонніх відносинах принципів невтручання у внутрішні справи, взаємної вигоди та поваги державного суверенітету.

Разом з тим в 1968 р. Інститут історії БАН підготував історико- політичну довідку «Македонське питання», в якій констатувалося, що 2/3 населення СР Македонії є болгарським «за своїм походженням». До Югославської сторони були пред’явлені наступні вимоги: «припинити фальсифікувати історичну істину, відмовитися від будь-яких претензій на Пірінський край і надати право тієї частині населення СР Македонії, яка володіє болгарською свідомістю, вільно визначати і висловлювати свою національну приналежність». У 1978 р. МЗС НРБ виступив зі спеціальною декларацією, яка роз’яснює позицію Болгарії з ряду спірних питань. За основу декларації були взяті положення довідки Інституту історії БАН.

Після смерті Й.Броз Тіто в 1980 р. намітилася тенденція до активізації болгаро-югославських відносин. На початку 80-х рр. помітно збільшився обсяг торгівлі між двома країнами, в прикордонних містах пройшли мітинги дружби і т.д.

З середини 60-х рр. Болгарія почала розвивати зв’язки з країнами Західної Європи. У 70-і рр. нею були укладені угоди про економічне і науково-технічне співробітництво з Францією, Італією, Великобританією, ФРН, Фінляндією, Голландією і Бельгійсько-Люксембурзьким союзом.

Важливим напрямком зовнішньої політики Болгарії було зміцнення її відносин з країнами, що розвиваються. Лівія стала третім за значимістю торговим партнером Болгарії після Радянського Союзу і НДР.

З метою зміцнення авторитету Болгарія в 70-і рр. неодноразово виступала ініціатором проведення різних міжнародних форумів, зокрема дитячої асамблеї «Прапор миру», зустрічі письменників «Письменник і світ» і т.п. У 1981 р. Болгарія запропонувала провести зустріч керівників балканських країн на найвищому рівні в Софії, щоб обговорити практичні питання перетворення Балкан в зону, вільну від ядерної зброї.

У 80-х рр. Болгарія почала відчувати зовнішньополітичні труднощі. Вона була звинувачена в причетності до організації терористичних актів, в контрабанді наркотиків і зброї. У 1982 р. США припинили співпрацю з Болгарією з питання про контроль над виробництвом і розповсюдженням наркотиків. У середині 80-х рр. ускладнилися її відносини з Туреччиною у зв’язку з «відродженим» процесом на тлі зміненої політики Радянського Союзу. Охолодження болгаро-радянських відносин стало одним з основних зовнішніх факторів, що визначили падіння Т.Живкова, а з ним і завершення цілої епохи в історії післявоєнної Болгарії.

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com