Перечень учебников

Учебники онлайн

ТЕМА IV. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА БОЛГАРІЇ В 1995-2011 РОКАХ

Крах «реального соціалізму» в Центральній та Східній Європі неминуче спричинив і зміну зовнішньої орієнтації держав регіону. Президент Республіки Болгарія (РБ) Ж.Желев, виступаючи у вересні

1990 р. на Загальних зборах X^V сесії ООН заявив, що Болгарія заперечує доктрину обмеженого суверенітету (так звану «доктрину Брежнєва») і починає проводити незалежну самостійну зовнішню політику. Г оловним її напрямом було проголошено включення країни в європейські та євроатлантичні економічні, політичні та військові структури, перш за все в Організацію Північноатлантичного договору і Європейський союз. Подібний вибір був полегшений і стимульований розпуском в середині

1991 р. Ради економічної взаємодопомоги, Організації Варшавського договору і подальшим невдовзі розпадом Радянського Союзу, прагненням знайти нових партнерів і союзників з метою забезпечення національної безпеки, зайняти гідне місце в європейському цивілізаційному просторі.

Однак реалізація цього прагнення вимагала не лише політичних заяв і декларацій, а й здійснення комплексу підготовчих заходів, проміжних кроків, щоб відповідати жорстким критеріям, які висуваються НАТО і ЄС до своїх членів. Необхідно, зокрема, забезпечення в кожній країні верховенства закону, дотримання прав і свобод людини, включаючи національні меншини, врегулювання на основі міжнародних правових норм територіальних, етнічних та інших протиріч з іншими державами, наявність життєздатної ринкової економіки та ін. Оскільки по ряду критеріїв, насамперед у галузі економічних перетворень, Болгарія поступалася багатьом колишнім «братам по соціалістичному табору», в числі кандидатів на членство в зазначені організації вона не виявилася в числі першочергових.

З 1995 р. почався новий етап економічного і політичного розвитку Болгарії, як і інших країн Центрально-Східної Європи, у зв’язку з їх першими кроками на шляху до європейської та євроатлантичної інтеграції. Все це позначилося і на формуванні нового етапу двосторонніх відносин Болгарії, зокрема, з Україною та Росією. В цьому році, коли до управління країною прийшли соціалісти, стан взаємовідносин був складним, якщо не сказати, кризовим. Новий уряд очолив лідер перемігшої на парламентських виборах в грудні 1994 р. Болгарської соціалістичної партії (БСП) Ж.Віденов.

Коментуючи програму свого кабінету міністрів, він заявив, що «зовнішньоекономічна та торговельна політика уряду Болгарії в період 1995-1998 рр. буде орієнтована на інтегрування болгарського господарства в об’єднаний європейський ринок; відновлення економічних відносин з традиційними партнерами - Росією, Україною, країнами Центральної та Східної Європи, балканськими і арабськими країнами, істотне поліпшення товарної і регіональної структури експорту та імпорту». Така постановка питання «перемістила» Росію з четвертого місця в економічних інтересах Болгарії, яке відводилося їй в попередні чотири роки, на друге. Це відповідало корінним запитам розвитку економіки Болгарії, що було визнано і лідерами Союзу демократичних сил (СДС), які на початковому етапі проведення реформи прикладали всі зусилля для «відриву» країни від російського ринку.

У дворічний період керівництва Болгарією БСП спостерігалася активізація російсько-болгарських економічних і політичних зв'язків. Була здійснена спроба «врегулювання проблеми взаємних боргів шляхом укладення відповідної угоди, яка майже п’ять років гальмувала розвиток взаємних зв’язків; реалізовано підписання пакета документів щодо стимулювання співробітництва та спільної Декларації урядів двох країн про розвиток економічного співробітництва між РФ і РБ, а також низки міжвідомчих угод. Крім того, в 1995-1996 рр. відбулися: обмін візитами між прем’єр-міністрами двох країн, поїздка в Москву президента РБ Ж.Желева, візити до Софії ряду російських міністрів і до Москви - болгарських, у тому числі міністра оборони РБ, а також керівників російських і болгарських регіонів.

Ці два роки (1995-1997 рр.) можна виділити в якості першого тимчасового відрізка розглянутого десятирічного періоду, коли вдалося нормалізувати політичні відносини між двома країнами, коли припинилася шалена русофобія в Болгарії, коли політики і бізнесмени двох країн зробили спробу вийти на цивілізовані, прагматичні відносини в економічній галузі. Багато чого домогтися, однак, не вдалося з трьох основних причин: Болгарія вже перебувала на прямому шляху до євроінтеграції з усіх аспектів свого розвитку; експортний потенціал країни до цього часу надзвичайно звузився і торгувати Болгарії з Росією практично не було чим - треба було шукати нові форми взаємодії, і, нарешті, існувала кадрова слабкість управлінського апарату і самого прем’єр-міністра, зв’язаних по руках і ногах сильною опозицією.

До кінця 1990-х років стала різко змінюватися ситуація в центрально- східному регіоні Європи. Як відомо, Угорщина, Польща і Чехія були прийняті в НАТО в 1999 р. і їх шанси на вступ до ЄС також були тоді набагато кращими.

Болгарське «повернення до Європи» проходило через вступ або асоціювання в різні регіональні та спеціалізовані організації, укладання багатосторонніх і двосторонніх договорів. Так, в липні 1990 р. Болгарія отримала статус «спеціально запрошеної» в Парламентську асамблею Ради Європи (ПАРЄ), а в травні 1992 р. вона стала повноправним членом Ради Європи (РЄ). Болгарія була в числі 11 держав, що підписали в червні

1992 р. декларацію про створення Чорноморської економічної зони. У липні 1998 р. Болгарія була прийнята в Центральноєвропейський договір про вільну торгівлю (ЦЕФТА).

У лютому 1994 р. Болгарія приєдналася до натовської програми «Партнерство заради миру», а в лютому 1997 р. уряд заявив про бажання стати членом НАТО. Пронатівська позиція болгарських властей, всупереч протестам громадськості, підтвердилася під час Косівської кризи в 1999 р. У травні парламент надав частину повітряного простору країни для дій натовської авіації проти Югославії, а в червні було дано згоду на використання військами НАТО сухопутного коридору на болгарській території (він не знадобився через закінчення воєнних дій).

У другій половині 1999 р. активізувалися взаємні контакти болгарського керівництва з представниками НАТО. Був зроблений ряд візитів до Болгарії високопоставлених натовських емісарів. У вересні в Пловдіві був відкритий Штаб багатонаціональних сил балканських держав у рамках реалізації Пакту стабільності для Південно-Східної Європи, укладеного за участю Європейського Союзу. У грудні вперше в історії майже вікових двосторонніх болгаро-американських відносин Софію відвідав президент США. Візит Б.Клінтона не увінчався будь-якими новими угодами чи американськими гарантіями вступу Болгарії до НАТО, хоча політична еліта надавала йому величезне значення.

Отже, завданням болгарської зовнішньої політики після завершення військової акції НАТО в Югославії стало отримати те, що належить країні за підтримку натовської стратегії в Європі. На прискорення вступу до Альянсу були націлені всі сили болгарської дипломатії та керівництва військових відомств; на переозброєння армії у відповідності з натовськими стандартами виділялися максимально можливі в умовах нинішнього стану болгарської економіки кошти. За підрахунками болгарських експертів, перебудова військової та комунікаційної техніки відповідно до натовських стандартів обійшлася країні в 15-20 млрд. дол. (треба враховувати й те, що щорічний внесок для країн-членів НАТО становить 1,5 млрд. дол.)

Зрозуміло, що частину витрат за «заслуги» Болгарії перед НАТО в косовській кризі Альянс взяв на себе, проте велику частину коштів передбачається виділити їй у вигляді пільгових кредитів, які, втім, рано чи пізно довелося повертати.

Позитивним результатом проведеної зовнішньої політики Болгарії стало зміцнення її зв’язків з сусідами по Балканам (природно, за винятком СРЮ). Мабуть, протягом тривалого періоду рівень відносин між сусідами по регіону не був таким високим, а відносини - такими добросусідськими, як у розглянутий період. Велика увага приділялася Балканському регіональному співробітництву в рамках «Пакту стабільності у Південно- Східній Європі» (ПСЮЕ), підписаному в 1999 р.

Для налагодження позитивного політичного діалогу з кожним, хто прямо або побічно не був пов’язаний зі вступом Болгарії до НАТО, не було ні основи для переговорів, ні часу.

Вектор зовнішньої політики країни на початку XXI ст. не поміняв свого напрямку: стратегічна мета вступу до НАТО і Європейського Союзу визначали розвиток усієї зовнішньої сфери країни. І навесні 2004 р. одну зі складових цієї мети було досягнуто - Болгарія стала повноправним членом Північноатлантичного альянсу. Позиція Росії до цього питання не раз висвітлювалася під час візитів на вищому рівні керівників двох держав: вступ Болгарії до НАТО - внутрішня справа країни і не може негативно позначатися на відносинах Росії до Болгарії. Але для озвучування цієї позиції було необхідно налагодження політичних відносин між двома країнами після відходу з політичної арени уряду І.Костова і взаємного прагнення до нормалізації політичного діалогу, особлива роль в якому належить президентам і прем’єр-міністрам обох країн, які перебували при владі на початку 2000-х років.

Як повноправний член Альянсу Болгарія послала свій військовий контингент до Іраку у складі натовських сил вторгнення в цю країну. На території Болгарин облаштовано декілько військових баз НАТО (на основі вже існуючих військових і цивільних об’єктів, таких як авіабази в м.“Граф Ігнатьєв” і Безмер, військово-морська база «Атія», цивільний аеродром в Сарафово, порт Бургас, військовий полігон в Ново Село-авт.), про що заявив головнокомандувач американськими збройними силами в Європі після відвідування Болгарії. На запитання, поставлене у зв’язку з цими планами російському послу в Болгарії А.Потапову, чи не вплине це на відносини між Росією та Болгарією, була отримана наступна відповідь: «Питання про американські бази - це питання, яке можна вирішити американським і болгарським урядом. У розмові з американським послом в Софії Дж.Пардю я сказав йому, що Росія претендує тільки на те, щоб бути інформованою про ці бази, щоб не було недомовок і не виникали непорозуміння». Іншими словами, проблема НАТО «виводилася» з проблем російсько-болгарських відносин.

Великий вплив на динаміку економічних і політичних відносин Болгарії з країнами Заходу і Росії справила орієнтація її на вступ до Європейського союзу (ЄС).

У лютому 1995 р. Болгарія стала асоційованим членом Європейського союзу, а в грудні того ж року подала заявку про повноправне членство в ЄС. У грудні 1999 р. РБ отримала запрошення вступити в переговори про приєднання до Євросоюзу. Однак шлях від початку переговорів до їх успішного завершення є складним і тривалим. Тут велике значення мають соціальні та економічні проблеми, гострота багатьох з яких в Болгарії очевидна. Правда, в грудні 2000 р. вона була виведена з так званого «негативного» Шенгенського візового списку, який ускладнював болгарським громадянам відвідування і перебування в країнах ЄС. Але, з іншого боку, серед перших кандидатів на можливий в близькому майбутньому вступ до Євросоюзу Болгарія тоді не значилася.

На початок XXI ст. Болгарії вдалося кардинальним чином змінити географічну структуру своїх зовнішньоекономічних зв’язків: на країни ЄС припадало близько половини товарообігу, у тому числі 51,2% - на експорт і 47,8% - на імпорт. У зв’язку з приєднанням до ЄС-15 десяти нових членів і подальшим зміцненням економічних зв’язків з країнами Європейського Союзу в 2004 р. цей показник збільшився до 56%, у тому числі експорт - до 58% і імпорт - до 54%.

Одночасно частка Росії знизилася з 1995 по 2000 р. на два процентних пункти і склала 15,8% товарообігу РБ, експорт ж до Росії знизився до 2,5% загального вартісного обсягу болгарського вивезення товарів. Ці структурні зміни не додали, однак, динаміки болгарській зовнішньій торгівлі: її обсяг на цьому часовому відрізку скоротився майже в 1,2 рази.

Російський напрям, особливо в експорті Болгарії, продовжував втрачати свої позиції і в період з 2000 по 2004 р. частка Росії в сумарному вивезенні болгарських товарів знизилася з 2,3 до 1,3% при тому, що в 2000 р. його вартісний обсяг не перевищував 120 млн. дол. На цьому тлі особливо складним виявився 2002 р. (болгарський експорт знизився на 24, а російський - на 21%). У 2003, 2004 рр. спостерігалося збільшення взаємного товарообігу, але при випереджальних темпах зростання вартісного обсягу експорту та імпорту в країни ЄС, частка Росії продовжувала знижуватися.

У той же час, незважаючи на продовження проведення політики болгарського керівництва на пріоритетність європейського руху, Росія, в силу об’єктивних причин, залишалася одним з головних торговельних партнерів Болгарії. Хоча її частка в сумарному товарообігу і знизилася з 2000 по 2006 р. майже в 2 рази (з 15,6 до 8%), вона посідала в ньому четверте місце після Німеччини, Італії та Греції (в 2004 р. змістилася на третє), а в болгарському імпорті була безумовним лідером аж до 2003 р., коли вона вперше поступилася своїм лідируючим становищем Німеччині.

Після асоціювання в ЄС Болгарія приступила до підготовки до вступу в Союз в якості повноправного члена. Попереднім кроком на шляху європейського інтегрування стало приєднання РБ в січні 1999 р. до ЦЕССТ; одночасно вступила в силу угода про створення зони вільної торгівлі з Туреччиною, а з січня 2000 р. - з Македонією.

Саме тому у розглянутий період проблема взаємних преференцій у торгівлі між Росією та Болгарією набула особливої гостроти. Болгарська сторона в процесі переговорів домагалася односторонніх преференцій при експорті своїх товарів у Росію. Йдучи назустріч болгарським експортерам та враховуючи зростаючий дисбаланс у взаємній торгівлі, в січні 1999 р. Уряд РФ прийняв постанову №68 «Про затвердження переліку товарів, що походять з країн, що розвиваються і найменш розвинених країн, щодо яких при ввезенні на територію РФ надаються преференції». У березні Болгарія була включена в національну схему преференцій, а в квітні Постанова Уряду РФ набула чинності на шестимісячний термін (потім було продовжено ще на шість місяців). Відповідно до цієї Постанови щодо болгарських товарів ставки ввізних митних зборів для товарів, що підпадають під перелік, зазначений у Постанові, були зменшені на 25%.

Однак принципові розбіжності з проблеми лібералізації взаємної торгівлі зберігалися. Кінцевим її результатом, на думку російської сторони, мало стати створення зони вільної торгівлі між двома країнами. У цьому випадку російські товари (насамперед продукції машинобудування) перестали б знаходитися в менш сприятливому стані на болгарському ринку в порівнянні з товарами країн, з якими у Болгарії такі угоди вже є. Певною перешкодою в цьому напрямку було те, що Росія, на відміну від Болгарії, не була (як не є і до кінця аналізованого періоду, тобто 2006 р.) членом СОТ. У той же час, вже до вступу РФ до Світової організації торгівлі, Болгарія могла б знизити ввізні мита на ряд російських товарів, особливо в контексті її включення в схему преференцій РФ; болгарська ж сторона наполягала на односторонніх преференціях і не виявляла готовність поступово просуватися в напрямку створення зони вільної торгівлі з Росією.

З січня 2007 р. на Болгарію поширився спеціальний режим торгівлі енергетичними товарами, що діє в ЄС. Після вступу Болгарії до Євросоюзу замість митного кодексу і митного тарифу Болгарії в ній застосовано єдиний тариф і митний кодекс ЄС. Ставки єдиного тарифу ЄС в ряді випадків нижче, ніж нині в Болгарії, що дозволить низці російських товарів поліпшити свої позиції.

Третя частина десятирічного періоду (2001-2006 рр.) була найбільш плідною в плані політичного співробітництва Болгарії і РФ і ознаменувалася двосторонніми спробами нормалізації економічних зв’язків. Цей часовий відрізок пов’язаний з управлінням країною Національним рухом на чолі з Симеоном Другим і президентом, в минулому соціалістом, Г.Пирвановим, що відрізнялися зваженим, прагматичним і доброзичливим підходом до відносин між країнами. Під час мандата НДСВ відбулося принципове поліпшення зовнішньополітичних контактів, але як і раніше пробуксовували зв’язки в галузі економіки. Об’єктивно це було пов’язано з переорієнтацією болгарського товарообігу на ЄС, суб’єктивно - з інерційністю товарної структури товарообміну між Росією і Болгарією і однобоким розвитком як російського господарського комплексу, так і болгарського.

З приходом до управління країною нового керівництва, при збереженні основної стратегічної мети, про що неодноразово заявляв і С.Сакскобургготський, і президент Г.Пирванов, «російський» напрям все ж знайшов деякі обриси. Лідери країни зробили ряд заяв, у яких було висловлено бажання пожвавити взаємні економічні зв’язки і політичний діалог з Росією.

Для менш політизованого болгарського керівництві гостро постала цілком прагматичне завдання збільшення будь-якими прийнятними способами експорту в РФ. Воно стояло і перед попереднім урядом протягом всього періоду його діяльності, проте налагоджувати відносини з Росією було і клопітно, і небезпечно з точки зору реакції союзників по ЄС і НАТО, а поточні платежі вдавалося балансувати іноді за рахунок зовнішніх запозичень, нерідко виручали доходи від туризму. У 2000 р. вдалося це здійснити за рахунок максимального за всі роки припливу іноземних інвестицій. 2001 р. не обіцяв в цьому відношенні нічого доброго.

Уже в жовтні 2001 р. прем’єр-міністр, виступаючи в парламенті, заявив про свої наміри відновити активний діалог з Росією з усіх питань взаємних інтересів з метою максимального використання потенційних можливостей обох країн. «В останні роки, - сказав С.Сакскобургготський,

- вони розвивалися незадовільно». І подальші події кінця 2001 р. - початку 2005 р. продемонстрували прагнення Болгарії до руху по шляху нормалізації взаємних економічних зв’язків, на що вона отримала позитивну реакцію російської сторони.

Підтвердженням пріоритетності відносин з Росією з’явився цілий ряд взаємних візитів, спрямованих на поліпшення взаємин між двома країнами. На початку 2002 р. Росію відвідав заступник голови уряду Болгарії

Н.Василєв. Відразу після його візиту відбувся перший за десятиліття візит до Москви міністра закордонних справ Болгарії С.Пасі, який у своєму інтерв’ю газеті «Вісті», зокрема, зазначив, що «для нового уряду Болгарії розвиток відносин з Росією має також пріоритетне значення. Ці відносини не виключають, а доповнюють наші головні пріоритети. У політичному плані між нашими двома країнами розкриваються широкі перспективи співпраці як в світовому масштабі, так і в регіональному - на Балканах і в Південно-Східній Європі ».

Влітку 2002 р. Москву відвідав прем’єр-міністр Болгарії

С.Сакскобургготський, а у вересні - президент країни Г.Пирванов. У Софії побували голова Держдуми Г.Селезньов, голова комітету з міжнародних питань Держдуми Д.Рогозін.

На початку 2003 р. обмін візитами був продовжений. У січні в Москву з робочим візитом прибув Г.Пирванов. Візит був приурочений до вручення йому міжнародної премії «За видатну діяльність зі зміцнення православних народів» за 2002 р. Вона була присуджена болгарському лідеру в травні попереднього року Міжнародним фондом за єдність православних народів, що працюють під піклуванням патріарха Московського і Всія Русі Олексія Другого. Ця премія була вручена президенту Болгарії 21 січня на урочистій церемонії в Храмі Христа Спасителя першим духовним лицем Росії. Всю суму премії, що дорівнює 50 тис. дол. США, Г.Пирванов вирішив направити на розвиток соціальної сфери своєї країни.

У рамках візиту до Москви болгарський президент мав ділові зустрічі з В.Путіним. Основними темами, які обговорили два президенти під час січневого візиту, були: розвиток двосторонніх економічних зв’язків, насамперед у галузі енергетики (з лютого 2003 р. Росія збільшила поставки і транзит природного газу на території Болгарії), сільського господарства. Були порушені й питання умов на Балканах, європейської безпеки, в тому числі і з точки зору завдань, які виконує Болгарія як тимчасовий член «трійки» ОБСЄ і її голова з 2004 р., а також інші міжнародні проблеми.

На початку березня 2003 р. відбувся перший після більш ніж десятирічної перерви офіційний державний візит до Болгарії президента Росії В.Путіна. Він був приурочений до святкування 125-ої річниці визволення Болгарії від турецького ярма. Президент і супроводжуючі його міністри російського уряду, керівники регіонів провели переговори з Г.Пирвановим і С.Сакскобургготським. В.Путін був прийнятий патріархом Максимом, який вручив президенту орден «Св. Цар Борис», яким ось уже

20 років не нагороджувалися голови держав. Березневий 2003 р. візит до Болгарії президента Росії став свого роду переломним. Він остаточно підвів риску «льодовикового» періоду в російсько-болгарських відносинах. Його результатом стало підписання двома країнами політичної Декларації про подальше поглиблення дружніх відносин і партнерства. «Сьогодні ми даємо старт новому етапу наших відносин, вже в інших політичних та економічних умовах, які відкривають для всіх нас нові можливості», - зазначив у зв’язку з її підписанням В.Путін.

Під час зустрічі В.Путіна з прем’єр-міністром Болгарії обговорювалися актуальні зовнішньополітичні питання, в тому числі спільна робота в галузі Ради безпеки ООН, тимчасовим членом якого Болгарія була в 2002-2003 рр. При різних підходах до вирішення іракської проблеми, сторони підтвердили бажання досягнення мирного результату навколо Іраку. Як відомо, Болгарія надала США свої військові бази для тимчасового базування і перекидання військового контингенту і техніки в зону військових дій, а також висловили готовність направити при необхідності туди свої підрозділи хімічного і бактеріологічного захисту. Позиція Росії полягала в неприпустимість війни з Іраком в разі дотримання ним усіх вимог експертів ООН. Як заявив після зустрічі президента Росії В.Путіна з С.Сакскобургготським міністр закордонних справ Болгарії С.Пасі, «обидві країни шанують позиції одна одної незалежно від ступеня їх збігу». У рішенні проблем міжнародної політики сторони прийшли до єдиної думки, що їх позиції можуть істотно різнитися, проте відносини між двома країнами повинні будуватися на принципах поваги та досягнення компромісів.

Як зазначалося вище, візит В.Путіна з’явився тим переламним моментом, після якого стало можливим говорити про нормалізацію російсько-болгарських відносин. Однак ця нормалізація зачіпала більшою мірою політичну й гуманітарну їх складові.

Культурна програма президента була пов’язана з відвідуванням гори Шипки - символу перемоги російських солдатів і болгарських партизанів у війні з турками 1877-1878 рр., а також міста Стара Загора, щоб поклонитися пам’яті співвітчизників, загиблих у важких боях на околицях цього міста. Г олову Російської держави і на площі перед собором Олександра Невського в Софії, де відбувалася урочиста офіційна зустріч В.Путіна, і на Шипці, і в Старій Загорі сотні болгар зустрічали з радістю і усмішками на обличчях.

Внести корективи у ще невирішені і важко вирішувані проблеми двостороннього співробітництва був покликаний липневий 2004 р. візит до Москви Г.Пирванова, приурочений до 125-ої річниці встановлення дипломатичних відносин між Росією і Болгарією. Цей візит бачився багатьом парадною демонстрацією нового курсу болгарського керівництва на стратегічне партнерство з Росією. Однак склад болгарської делегації, а президента супроводжували директори багатьох великих болгарських підприємств, і завдання, які ставила перед цим візитом болгарська сторона, вийшли далеко за рамки урочистого взаємного запевнення у піднятті рівня взаємовідносини і подальшому їх поступальному розвитку. І хоча болгарський президент зробив акцент у своєму інтерв’ю Інтерфаксу на тому, що його візит до Росії з’явився однією з центральних подій його зовнішньополітичного календаря 2004 р., основою переговорів стала активізація економічного співробітництва.

У цей же день у Г.Пирванова відбулася офіційна зустріч «віч-на-віч» з президентом В.Путіним, на якій також основну увагу було приділено проблемам економічного співробітництва, в першу чергу тим, по яких були досягнуті домовленості раніше. Це насамперед плани участі російської сторони в приватизації великих об’єктів болгарської енергетики, збільшення поставок російського газу до Болгарії, а також його транзит до третіх країн. У контексті приватизації енергетичних об’єктів В.Путін підкреслив, що Росія не бажає преференцій, а лише прагне до рівноправних з іншими інвесторами умов для російського бізнесу, що могло б значно збільшити приплив російських інвестицій. Президент Болгарії отримав запевнення про деблокування проекту нафтопроводу Бургас - Алекандруполіс. Пізніше до переговорів приєднався і прем’єр-міністр М.Фрадков. На зустрічі була також досягнута домовленість про відновлення робіт на експертному рівні зі збройних ліцензій.

Президент Болгарії висловив упевненість в тому, що Болгарія має гарні можливості для того, щоб стати посередником для Росії у торгівлі та інфраструктурних проектах з Європою. Як зауважив В.Путін, попередньо необхідне вироблення чітких правил такого посередництва, щоб інтерес був взаємним.

Подальшим кроком по настільки непростому і нешвидкому шляху активізації економічних зв’язків між Росією та Болгарією стало чергове засідання двосторонньої російсько-болгарської Комісії з економічного та технічного співробітництва, яке відбулося в Софії 2-3 жовтня 2004 р., і наступний за цим 19-20 жовтня офіційний візит до Болгарії прем’єр- міністра російського уряду М.Фрадкова.

В ході візиту було підписано шість двосторонніх угод у галузі енергетики, місцевого самоврядування, правосуддя та транспорту. Але під час зустрічей з першими особами Болгарії піднімалися також питання, пов’язані із співпрацею у військово-технічному комплексі, туризмі. «На мою думку, такі зустрічі дуже корисні. Обидві сторони підкреслювали бажання і готовність до співпраці. Наші відносини продовжують розвиватися в творчому напрямі в інтересах двох народів», - заявив після підписання угод і переговорів з М.Фрадковим С.Сакскобургготський.

Останні півтора десятка років, як можна бачити, були найбільш насиченим у двосторонніх відносинах і відрізнялися принциповим поліпшенням політичних і гуманітарних зв’язків, пошуком нових форм і рішень в прагненні «виправити» їх економічну складову.

Слід зауважити, що багато хто з болгарських, і російських керівників неодноразово говорили (і говорять) про невигідність для обох сторін згортання взаємної співпраці, про необхідність пожвавлення і підйому. Так, у зв’язку з візитом до Росії болгарський президент Г.Пирванов відзначив, що в останні роки певні болгарські політики погано читали історію болгаро-російських відносин, недооцінювали їх добрі традиції. Політичні сили повинні взяти на себе відповідальність щодо активізації двосторонніх відносин, роблячи упор на розвиток не тільки економіки, а й духовного спілкування.

Можна констатувати, що в країні склалася нова розстановка головних політичних суб’єктів при збереженні основних цілей розвитку і вантажу нелегких проблем. Оформилася і нова геополітична ситуація. У цих умовах Болгарія на початку XXI ст. вступила в чергову фазу перехідного періоду.

Болгарія займає важливе місце на балканському напрямку зовнішньої політики України, що обумовлено близькістю інтересів у Чорноморському та Придунайському регіонах. Україну і Болгарію єднає етнічна, мовна та релігійна спорідненість, традиційні економічні, торговельні та культурно- історичні зв’язки. На території Україні компактно проживають болгари (близько 235 тис. чол.). У Болгарії живуть понад 6 тис. громадян України та вихідців з її території.

Міждержавні відносини України та Республіки Болгарія стали пріоритетними як для Західного, так і для Центрально-східного регіону Європи. Відносини між країнами розглядаються не тільки як партнерські і дружні, але і як відносини, які багато в чому визначають долю Центральної та Східної Європи.

Ці країни давно є партнерами. Як з боку України підтримуються всі починання Болгарії, щодо розвитку партнерства і співробітництва, так і з болгарської сторони підтримуються відносини з Україною, і бачиться, те, що болгари подають «руку допомоги» Україні, де виникають «підводні камені», в яких би то не було спірних питаннях.

Політичні контакти між Україною та Республікою Болгарія розпочалися у скрутному 1991 році, коли уряд Республіки Болгарія офіційно визнав Україну, як незалежну державу. 13 грудня цього ж року були встановлені дипломатичні відносини на рівні посольств. Відносини з Республікою Болгарія займають важливе місце серед зовнішньополітичних інтересів України, що зумовлено геополітичним розташуванням цієї країни на Балканах, близькістю інтересів у Чорноморському та Придунайському регіонах.

Після вступу Болгарії до НАТО в 2004 році відбувся візит в Україну голови болгарського уряду Симеона Сакскобургготського, що носить титул наслідного царя Болгарії Симеона II Сакскобургготського. Симеон II був призначений главою уряду цієї країни в 2001 році, раніше в 19431996 роках перебував у політичному вигнанні на Заході.

За підсумками візиту до Києва Україна і Болгарія парафували п’ять угод, у тому числі дві стратегічно важливих для безпеки угоди про правову допомогу і співробітництво між міністерствами юстиції, а також не менш важливу для оборонної промисловості двох країн угоду про захист секретної інформації. У рамках договору про правову допомогу сторони зобов’язалися надавати взаємний правовий захист майнових та особистих прав громадян двох держав. Очевидно, можливостями, що відкрилися, скористаються, перш за все, підприємці, які відтепер зможуть вибирати місце розгляду цивільних спорів з болгарськими контрагентами.

Щодо важливості українсько-болгарського правового співробітництва слід зазначити, що з недавніх часів Болгарія, кинувшись в ЄС, почала вживати заходів для посилення контролю над сумнівними фінансовими операціями деяких бізнесменів з низки пострадянських країн.

Як висновок слід сказати, що відносини України і Болгарії є на сьогоднішній день пріоритетними і вирішальними не тільки для цих двох країн, а й для всього регіону Центральної та Східної Європи. Відносини мають широку документально-правову базу, що дозволяє Україні та Болгарії нарощувати свої зовнішньополітичні пріоритети співпраці.

Республіка Болгарія сьогодні підтримує міжнародні відносини з більш ніж 130 країнами світу, в квітні 2004 р. стала членом НАТО, а в січні 2007 р. - повноправним членом ЄС.

Болгарія є членом різних міжнародних організацій:

Організації об’єднаних націй (ООН, з 1955 р.), Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Європейського союзу з питань зовнішньої політики і безпеки, Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), Пакту за стабільність в Південно-Східній Європі, ЮНЕСКО,

УНІЦЕФ, ЦЕФТА (1999 р.), КЮРМ, ІСПА, і безлічі інших, як політичної, економічної, культурної спрямованості, так і духовного зближення людей різних національностей. Всього більш ніж 300 міжнародних і регіональних організацій та установ.

5 травня 1992 р. Болгарія прийнята до Ради Європи, 29 березня 1993 р. підписала угоду про вільну торгівлю з ЄАВТ. У травні 1994 р. Болгарії надано статус асоційованого партнера ЗЄС. З 1 лютого 1995 р. вона стала асоційованим членом ЄС; в березні 2000 р. почалися реальні переговори про приєднання Болгарії до Євросоюзу. З 1 червня 1996 р. РБ - повноправний член ЦЄІ, а з 1 січня 1999 р. - ЦЕАСТ. 17 лютого 1997 р. болгарський уряд подав «офіційну заявку» на вступ країни до НАТО. Болгарія - активний учасник Чорноморського економічного співробітництва, є членом МВФ, МБРР, СОТ.

У 1996 р. з ініціативи Софії в болгарській столиці проведено зустріч міністрів іноземних справ балканських держав, що поклала початок процесу міжбалканського співробітництва (т.зв. «софійський процес»). З жовтня 1997 р., коли в Софії з ініціативи РБ відбулася перша нарада міністрів оборони держав регіону, регулярно проводяться зустрічі голов оборонних відомств балканських країн. Софія активно просувала ідею створення Багатонаціональних сил світу ПСЄ (Албанія, Болгарія, Греція, Італія, Македонія, Румунія, Туреччина) і домоглася розміщення їхнього штабу в м.Пловдів на перші чотири роки (відкритий у вересні 1999 р.).

У косовському конфлікті Болгарія, додержуючись «євроатлантичної солідарності», підтримала силову акцію НАТО проти СРЮ і надала свій повітряний простір для військової авіації НАТО.

Після трагедії 11 вересня 2001 р. Софія заявила про беззастережну підтримку проведеної США антитерористичної кампанії.

Болгарія проводить активну регіональну політику, яка характеризується відвертим натоцентризмом і підпорядкованістю пріоритетним завданням якнайшвидшого вступу в західні економічні та військово-політичні структури.

Болгарія у зв’язку з приєднанням в 2007 р. до ЄС постійно покращує свої відносини з іншими країнами. Вона продовжує лібералізувати свою торговельну політику, знижуючи митні тарифи та ліквідуючи поступово ліцензії та експортні квоти. Середній митний тариф (такса) - 8,2% в 1999 р. і є вище тарифів ЄС.

Болгарія продовжує виконувати свої обов’язки як член організації СОТ. В межах СОТ Болгарія бере участь в договорі з фінансових послуг (САТ5) і по Продуктам Інформаційних технологій, а також і в безмитному обслуговуванні товарів з країн, що розвиваються. Болгарія бере участь у пан-європейській системи кумуляції походження товарів (з січня 1999 р.).

З багатьма країнами укладені договори з митного обслуговування як країни найбільшого сприяння у торгівлі. Це Марокко, Ізраїль, Кіпр,

Мальта, Туреччина, середземноморські країни та ін. З більшістю з них діють домовленості в галузі не лише торгівлі, але і фінансів, транспорту, наукового і технологічного співробітництва. Країна також бере участь в ініціативах міжнародних організацій з допомоги країнам, що розвиваються.

В останні роки у зв’язку з мінливою ситуацією всередині країни, активізацією діяльності нової політичної сили - партії «Громадяни за європейський розвиток Болгарії» (ГЄРБ), стали більш чітко видно основні зовнішньополітичні пріоритети Болгарії. У 2009-2010 рр. у зовнішній політиці країни був зроблений акцент на розвиток повноцінної інтеграції в ЄС і НАТО, сприяння європейській інтеграції держав Західних Балкан.

Зовнішня політика Болгарії була справою нового, що визначає себе правоцентристським, уряду, на чолі з прем’єр-міністром Бойко Борисовим, який поставив перед собою амбітні цілі приєднати країну до механізму ЕКМ-2, що зветься ще залом очікування єврозони, і виконати технічні критерії для вступу до Шенгенського простору в кінці 2010 року з тим, щоб сам вступ став фактом.

Однак стало зрозуміло, що необхідний для вступу в єврозону максимальний бюджетний дефіцит у розмірі 3% не буде досягнутий, і уряд вирішив почекати з приєднанням. Не були виконані і технічні критерії для вступу до Шенгенського простору. До технічних критеріїв Франція і Німеччина додали і політичні, і в кінці року заявили, що блокують прийняття Болгарії та Румунії до Шенгену в березні 2011 року. Уряд прийняв їх аргументи, розпочав невідкладні заходи з виконання критеріїв на приєднання, і на даний момент його метою є прийняття політичних рішень восени 2011 року.

Болгарія зарекомендувала себе добре і в новій Європейській дипломатичній службі, свідченням чого є призначення колишнього прем’єр- міністра, представника в ООН Філіпа Димитрова послом ЄС в Г рузії.

Відповідно до пріоритетів Болгарії по лінії НАТО в 2010 році, вона повинна була продовжити затверджуватися як рівноправний партнер Альянсу, активно брати участь у формуванні його зовнішньої політики і підтримувати свої зобов’язання до міжнародних місій. На свою військову присутність в Афганістані Болгарія виділила під час кризи 7% від свого бюджету на оборону, але, на відміну від інших держав, не оголосила початковий або крайній термін виведення свого контингенту з Афганістану і навіть дозволила в середньостроковій перспективі можливість консолідувати його.

У дебатах про створення системи протиракетної оборони НАТО в Європі, уряд Болгарії дотримувався позиції, що система повинна стати місією НАТО, покрити територію всіх союзників і здійснити співпрацю з Росією.

І в ЄС, і в НАТО, спеціальний інтерес Болгарія проявила до питань енергетичної безпеки та більшого розмаїття джерел енергії та шляхів енергетичного постачання. Уряд залишився вірним зобов’язанням підтримувати європейську перспективу західних сусідів Болгарії - Македонії, Сербії та Албанії. На зустрічі «ЄС - Західні Балкани» в Сараєво, болгарський уряд виступив за його взаємне оновлення - з боку Балканських держав проведенням реформ, а з боку ЄС - шляхом прийняття зобов’язання сприяти їх європейському майбутньому. Особливо міцну підтримку до кінця року Болгарія надала європейській інтеграції Сербії.

У 2010 році уряд подбав відновити та розвинути зв’язки з арабським світом, дотримуючись позиції, що це призведе не тільки до розвитку двосторонніх відносин, а й до більш активної ролі Болгарії в реалізації політики НАТО і ЄС в регіоні. Були здійснені візити на високому та найвищому урядовому рівні з представниками ОАЕ, Катару, Кувейту, Палестинської автономії, Лівану та Сирії. У той же час Болгарія вела активний діалог з Ізраїлем і показала, що прагне не бути посередником, а сприяти подоланню ізраїльсько-арабського конфлікту.

2011 р. був багатий на труднощі, з якими представникам болгарської дипломатії частково вдалося впоратися. Частина з них привнесені з минулого, а частина, безсумнівно, нові, які з’явилися на порядку денному протягом 2011 р. Перш за все, слід нагадати, що в п’ятий рік членства країни в ЄС болгарське дипломатичне відомство зіткнулося з серйозною проблемою. Йдеться про намір уряду усунути послів і консулів, які наприкінці минулого року увійшли до списку агентів служб держбезпеки часів соціалізму. Згідно з оприлюдненими міністром закордонних справ Миколою Младеновим даними, на сьогоднішній день в МЗС працюють 88 осіб, які свого часу працювали на органи держбезпеки. За його словами, їх більше не відправлятимуть на роботу за кордон в якості послів і перших секретарів. У тринадцяти із загального числа 27 столиць країн-членів ЄС Болгарія презентована колишніми агентами. Стартує складна процедура їх відкликання. Тепер слід підготувати їх замісників. Весь цей процес не може не позначитися на ефективності роботи МЗС. А його службовці стають перед рішенням дійсно складних завдань, пов’язаних з європейським майбутнім країни.

Болгарія є авторитетним, стабільним і передбачуваним партнером у НАТО. У великій мірі це пов’язано з відмінною участю болгар у військових місіях Альянсу за кордоном. На даний момент в різних точках планети 730 болгарських військовослужбовців виконують завдання з охорони різних об’єктів у складі багатонаціональних сил. Протягом року чекають також нові переговори про евентуально розміщенні елементи протиракетного щита на території країни. Важливо те, що в новому варіанті він буде оберігати не тільки частину, а всю територію Болгарії від запущених балістичних ракет.

2011 рік має принести також рішення в галузі енергетичної безпеки та досягнення різноманітності постачальників Болгарії нафти і природного газу. Незважаючи на те, що ці проблеми є економічними, вони тісно пов’язані із зовнішньою політикою. Загальновідомий факт, що політика є продовженням економіки за допомогою інших засобів. Болгарія є однією з сторін з проектів газопроводів «Південний потік» і «Набукко», в яких зацікавлений і ЄС. Не виключений з порядку денного і проект нафтопроводу Бургас-Александруполіс. Так що, щодо енергетичної безпеки країни одним із викликів протягом року, безсумнівно, буде об’єднання зусиль дипломатів і економістів для забезпечення енергетичного майбутнього Болгарії.

У жовтні 2011 р. Відбулися чергові президентські вибори, перемогу на яких здобув представник партії ГЄРБ Росен Плевнелієв. У своїх перших інтерв’ю він заявив, що зовнішня політика Болгарії не потерпить істотних змін, зокрема, і по відношенню до Росії та України.

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com