Перечень учебников

Учебники онлайн

Втручання Франції в Індокитаї та його наслідки

Утворення ДРВ. Боротьба в'єтнамського народу проти французької агресії

За кілька тижнів до офіційного підписання Японією акта про беззастережну капітуляцію на території Індокитаю відбулися значні політичні зміни. Ще 1 серпня 1945 р. в Кохінхіні (Південний В'єтнам) постав автономний уряд з прояпонських елементів, уже 26 серпня повалений народним рухом. 14 серпня імператор Аннаму (Центральний В'єтнам) Бао Дай Проголосив його незалежність і скасування договорів 1862 І 1874 рр., що перетворили Кохінхіну на французьку Колонію. 15 серпня його приклад наслідував король Камбоджі. 18 серпня в столиці Тонкіну (Північний В'єтнам) йХаної закріпився створений В'єтмінем (Демократичний Іфронт боротьби за незалежність В'єтнаму) Комітет національного визволення, який, усунувши маріонетковий уряд, проголосив Народну Республіку В'єтнам. 29 серпня в Х'юе (столиця Аннаму) внаслідок переговорів із представниками республіки імператор Бао Дай зрікся престолу й перемінив трон на посаду радника республіки. 2 вересня 1945 р. на багатотисячному мітингу в Ханої Хо Ші Мін урочисто проголосив Декларацію незалежності В'єтнаму й утворення Демократичної Республіки В'єтнам. В проголошенні незалежності в момент капітуляції Японії буржуазно-поміщицька верхівка В'єтнаму вбачала «ідеальний випадок» здобуття незалежності без революції.

Проте правлячі кола Франції не бажали миритися з втратою Індокитаю. Вони швидко замінили французьким експедиційним корпусом британські окупаційні війська на півдні від 16-ї паралелі, а в лютому 1946р. підписали з гомінданівським Китаєм угоду про виведення китайських військ із північної від 16-ї паралелі частини В'єтнаму і з Лаосу. 7 січня і 27 серпня 1946 р. були підписані угоди з Камбоджею і Лаосом про надання їм статусу автономій у межах Французького союзу та Індокитайської федерації. 6 березня 1946 р. В'єтнам і Франція підписали угоду, за якою Франція визнала В'єтнамську Республіку як незалежну державу зі своїми урядом.

Проте на розрив з Парижем керівництво ДРВ не пішло. 14 вересня 1946 р. Хо Ші Мін підписав у Парижі тимчасову угоду, яка передбачала рівні права громадян В'єтнаму й Франції, створення єдиної митної та грошової системи в Індокитаї, відкриття консульських представництв В'єтнаму в сусідніх країнах. Підписання тимчасової угоди викликало різку критику уряду ДРВ з боку певних політичних сил В'єтнаму. Для в'єтнамського ж керівництва підписання цієї угоди було ще однією спробою не допустити розширення колоніальної війни, яка фактично розпочалась у вересні 1945 р. після захоплення французькими збройними силами Сайгона та інших великих міст Південного В'єтнаму. Все це свідчило про намір французьких правлячих кіл перетворити Південний В'єтнам на плацдарм для подальшого наступу на В'єтнамську Республіку.

Китай і США

Дещо іншу політику проводили китайські окупаційні війська, розташовані на північ від 16-ї паралелі. Гомінданівська верхівка та американські монополії, що стояли за нею, відкрито не виступали проти республіки, розраховуючи використати ослаблення французького колоніального управління у своїх інтересах. Війна на Тихому океані дала США змогу проникнути в Індокитай та інші країни азіатського континенту. Американські військові, певно з санкції Вашингтона, неодноразово пропонували урядові ДРВ американську підтримку в обмін на пільговий режим для американського капіталу у В'єтнамі. Північнов'єт-намська сторона відхилила ці пропозиції.

Підписана 14 вересня франко-в'єтнамська тимчасова угода не стала кроком уперед у нормалізації франко-в'єтнамських відносин, на що розраховував Ханой. 13 грудня 1946 р. Париж розпочав відкриту колоніальну війну у В'єтнамі. Як причину відновлення воєнних дій в Індокитаї він висував напад в'єтнамців на французькі збройні сили. Запевняючи французький та в'єтнамський народи в тому, що з колоніальним режимом покінчено назавжди і що він прагне до якнайшвидшого визнання самостійного В'єтнаму в межах Індокитайської федерації й Французького союзу, очолюваний правим соціалістом Блюмом французький уряд водночас усіляко сприяв направленню все нових і нових збройних підкріплень в Індокитай, унаслідок чого війна набувала ще більшого розмаху. Французи платили високу ціну за цю війну, що змусило Париж поступово змінити свій політичний курс. Війна в Індокитаї набрала антикомуністичної спрямованості, що спричинило рішучий поворот політики США в Індокитаї, яка спершу орієнтувалась на підтримку ДРВ. З 1950 р. Вашингтон почав постачати французьким військам зброю у великих розмірах. За останні роки війни у В'єтнамі РІПА передали французькому експедиційному корпусові 340 літаків, 1400 танків та бронемашин, 350 десантних катерів, велику кількість важкої й легкої зброї, тисячі тонн боєприпасів. Але навіть за такої значної військової Допомоги США Париж не зумів добитися рішучої переваги у в'єтнамській війні й зазнавав поразок.



? Воєнні невдачі підштовхували Париж до нових маневрів. У цих умовах він уже не сподівався на відновлення безпосереднього володарювання Франції в Індокитаї і вдався до пошуків серед в'єтнамців «авторитетної особи», якій можна було б передати повноваження.

Тим самим Париж розраховував відвернути більшість населення від В'єтміню. Тривалі пошуки завершились у травні 1948р. створенням тимчасового уряду генерала Нгуєн Ксю Ана, що становило перехідний крок до повернення колишнього імператора Бао Дая, який, відкрито не пориваючи з республікою, поспішив перебратися до Гонконгу. США також взяли участь у формуванні маріонеткового уряду, розраховуючи згодом використати його у своїх інтересах. Створення цього уряду супроводжувалося спробою Парижа здійснити воєнний наступ на райони В'єтнаму, що перебували під контролем республіканського уряду. Проте добитись значних успіхів у воєнній кампанії правлячим колам Франції не вдалось. Зміцнілі збройні сили республіканського уряду не тільки успішно протистояли французькій армії, а й завдавали їй відчутних ударів.

? Мобілізуючи народні маси на відсіч поневолювачам, уряд ДРВ намагався врегулювати франко-в'єтнамський конфлікт мирними засобами.

Протягом перших двох років війни він 18 разів звертався до французького уряду з мирними пропозиціями, але всі вони залишилися без відповіді.

? Французький уряд зробив ставку на укладення угоди з маріонетковими ставлениками.

8 березня 1949р. в Парижі французький президент та Імператор Бао Дай підписали тимчасову угоду, яка узаконила створення маріонеткової Держави В'єтнам і зберегла французьким монополістичним колам найважливіші економічні та політичні позиції в «об'єднаному» під владою Бао Дая — генерала Нгуєн Ксю Ана В'єтнамі.

19 липня 1949 р. подібна угода була укладена з Лаосом, а 9 листопада — з Камбоджею. 29 січня 1950 р. всі ці угоди ратифікували Національні збори Франції. В січні 1950 р. ДРВ офіційно визнали Радянський Союз і КНР, а Великобританія і США оголосили 7 лютого, що вони визнають уряд Бао Дая й уряди Лаосу та Камбоджі.

На початку 1950 р. у співвідношенні сил ДРВ і Франції спостерігалася ще певна рівновага, проте ініціатива перейшла до республіканської армії.

В 1953—1953 рр. армія ДРВ продовжувала успішні воєнні операції проти французів, визволила багато районів В'єтнаму. Зірвавши наприкінці 1953 р. спробу французів перехопити ініціативу, збройні сили республіканського уряду оточили в районі Дьєнб'єнфу значне угруповання військ противника, а 7 травня 1954 р. розгромили його.

? Ця перемога стала вирішальною у війні опору, як була названа війна народів Індокитаю 1946—1954 рр. проти французького поневолення.

Париж наочно переконався в марності спроб силою зброї зламати волю індокитайських народів до незалежності й свободи. Втративши близько 500 тис. солдатів і офіцерів, Франція мусила піти на припинення агресивної війни в Індокитаї. Борючись проти французької агресії, ДРВ надавала значну політичну й воєнну підтримку визвольним рухам лаоського і камбоджійського народів, які в 1954 р. добилися значних успіхів.

? Унаслідок перемог, здобутих народами Індокитаю, визріли умови для врегулювання становища в цьому регіоні.

На Берлінській нараді міністрів закордонних справ СРСР, США, Англії й Франції в січні 1954 р. Москва висунула пропозицію скликати нову нараду міністрів закордонних справ за участі КНР для розгляду питання про припинення війни в Індокитаї. США висловились проти наради п'яти держав, особливо різко Вашингтон протестував проти участі в нараді КНР. Американський уряд узагалі не бажав мирного врегулювання в Індокитаї й прагнув до продовження війни. США збільшили військові поставки Франції, взяли зобов'язання в 1954 р. додатково виділити їй кошти на суму 385 млн. доларів.

? Розглядаючи Індокитай як важливу стратегічну й сировинну базу, Вашингтон готувався взяти безпосередню участь у воєнних операціях.

8 травня 1954 р. делегації СРСР, США, Великобританії, Франції, КНР, ДРВ, Камбоджі, Лаосу та Південного В'єтнаму розпочали розгляд питання про відновлення миру в Індокитаї

20 і 21 липня 1954р. були підписані угоди про припинення воєнних дій у В'єтнамі, Лаосі та Камбоджі й заключна декларація наради США не приєдналися до угод про припинення воєнних дій в Індокитаї, хоча американський уряд заявив, що бере до уваги ці угоди й утримуватиметься від їх порушення.

Згідно з угодами Франція зобов'язалась вивести свої війська з країн Індокитаю, створювалася міжнародна комісія у складі представників Канади, Індії й Польщі зі спостереження й контролю за виконанням угод про припинення воєнних дій. Угоди містили положення про заборону введення в усі індокитайські країни іноземних військ і ввезення зброї й боєприпасів, створення на їхніх територіях іноземних військових баз, зафіксували відмову всіх індокитайських учасників наради від участі в будь-яких воєнних союзах. У заключній декларації учасники Женевської наради зобов'язалися поважати суверенітет В'єтнаму, Лаосу та Камбоджі й не допускати втручання в їхні внутрішні справи. Декларація передбачала політичне врегулювання у В'єтнамі на основі його незалежності й територіальної цілісності.

Женевські 1954 р. угоди з Індокитаю стали важливим кроком на шляху зменшення напруженості міжнародних відносин у регіоні й у світі в цілому. Вони зміцнили міжнародне становище Демократичної Республіки В'єтнам, забезпечили незалежність народам Лаосу й Камбоджі.

Проте розрядка міжнародної напруженості в Індокитаї не входила до планів правлячих кіл країн Заходу. Ще під час роботи Женевської наради американська дипломатія поспішила розпочати переговори про укладання Договору про колективну оборону в Південно-Східній Азії і створення його учасниками військової організації (СЕАТО). В цей союз увійшли США, Великобританія, Франція, Австралія і Нова Зеландія, які втягнули до його складу Таїланд, Філліпіни та Пакистан. Оформлення СЕАТО відбулося 8 вересня 1954 р. Одночасно сторони підписали протокол про поширення дії договору на країни Індокитаю, що становило пряме порушення женевських угод.

Усупереч женевським угодам США продовжували постачати в Індокитай, переважно в Південний В'єтнам зброю і військову техніку.

26 жовтня 1955р. Держава В'єтнам за підтримки США була перетворена на Республіку В'єтнам на чолі з президентом Нго Дінь Зьємом.

4 березня 1956 р. сайгонські власті провели сепаратні вибори в південно-в'єтнамські Національні збори, що зміцнило режим Нго Дінь Зьєма. У здійсненні цієї акції Сайгон дістав підтримку західних учасників Женевської наради в тому числі й Франції, яка ще до проведення сепаратних виборів взяла на себе обов'язок надавати допомогу урядові Нго Дінь Зьєма.

Після того, як останні французькі солдати покинули в'єтнамську Григорію (26 квітня 1956 р.), Франція оголосила про припинення з 28 квітня 1956 р. діяльності в Південному В'єтнамі командування збройними силами Французького союзу і про свою відмову брати участь у роботі змивних комісій з виконання женевських угод. Припинення французької військової присутності у В'єтнамі фактично означало надання поля діяльності Сполученим Штатам.

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com