Перечень учебников

Учебники онлайн

Втручання краї ОВД у справи Чехословаччини. Доктрина Брежнєва

«Празька весна» 1968 р. «Доктрина Брежнєва»

Після подій в Угорщині 1956 р. розміщення радянських військ на території країн Східної Європи набуло правового оформлення. У 1956—1957 рр. відповідні угоди Радянський Союз підписав з Польщею, НДР, Угорщиною та Румунією, в 1968 р. — з Чехословаччиною. В угодах, зокрема, зазначалося, що пересування радянських військ по території приймаючої країни має погоджуватися з її урядом.

? Хоча ОВД була європейською структурою, вона втягувалася й у світові кризи. Так, під час кризи навколо розміщення радянських ракет на Кубі в 1962 р. Главком ОВД 23 жовтня наказав ужити заходів до підвищення боєготовності військ і флотів ОВД. До речі, до таких самих заходів удалося в Західній Європі командування НАТО.

ЧРСР була єдиною країною Сх. Є., яка до др-ї Св, війни зазнала парл. демократію і гарантовані свободи. З 1963р. 1-й сек. КПЧ А. Новотний розпочав лібералізацію. Почала складатися інтелектуальна опозиція, яка набрала розмаху у 1967р, вона поширилася і на студентські кола. В самій КПЧ розмежування між лібералами (А. Дубчек) та антилібералами. 5.01.68р. Новотний - відставка, а керівник КПЧ А.Дубчек, березень президент - Л. Свобода. Дубчек вважав, що соц. система може існувати і в атмосфері індивідуальної свободи, що не збігалося з методами СРСР.04.1968р. " Програма діяльності партії": забезпечувались умови для діяльності інш. партій, свободи слова: цензуру преси скасовано, надано право їздити за кордрон, реабілітація жертв тероту. Для СРСР Чехословацькій прецендент встановив небезпеку. Страждав авторитет СРСР перед КП світу, і він утарчав своїх прихільників. Міністр оборони СРСР А.Гречко стояв за ліквідацію чехословацької єресі. 21.08.68р. ЗС СРСР ПНР, Угорщини, НДР і Болгарії перетнули кордон ЧРСР. Росіяни захопити ЦК КПЧ, заарештували Дубчика.

Позачерговий з'їзд КПЧ зібрався на одному з празьких заводів, 22 серпня Брєжнєв змушений був визнати, що обставини в ЧРСР склалися гірше ніж це видавалося, почалося розпочинати переговори. 23.08. у Москві переговори з Дубчиком і Свободою. Чехословацькі керівники пообіцяли вжити заходів для посилення соціалізму і робітничого руху шляхом контролю над ЗМІ.

Керівництво КПЧ маневрувало, не бажаючи вдаватись до репресій, згубність яких для всіх без винятку показали сталінські часи. Зважаючи на досвід Угорщини, вони невпинно повторювали, що Чехословаччина залишається членом Варшавського договору, проводитиме спільну з країнами ОВД зовнішню політику. Тим часом на території Чехословаччини влітку 1968 р. майже постійно проходили військові маневри країн ОВД, серед учасників яких переважали радянські військовослужбовці.

Керівництво Чехословаччини зазнало тиску на кількох нарадах представників правлячих партій п'яти соціалістичних країн (Румунія не брала участі в цих нарадах). Наради відбулися в Дрездені, Варшаві, Братиславі як за участі чехословацьких представників, так і без них. У липні 1968 р. пройшли двосторонні переговори між вищими представниками КПЧ і КПРС у Чієрнє-над-Тисою (Словаччина). Празький уряд продовжував реформи, незважаючи на гостру критику, хоча і вживав заходів, яких від нього вимагали. Тодішні керівники України були, до речі, серед найсуворіших критиків.

Нарешті п'ять країн ОВД наважилися на крайній крок. 21 серпня 1968 р. почалася окупація Чехословаччини військами СРСР, НДР, Угорщини, Польщі та Болгарії. Переважали, звісно, радянські війська. Як і в 1956 р. в Угорщину, основна маса радянських частин попрямувала в Чехословаччину з плацдармів в Україні. Країна була окупована практично за день. Президент Л. Свобода дав наказ чехословацькій армії не чинити опору. Отже, жертв було небагато. Але народ одностайно виступив проти окупації, кидаючи в обличчя радянським солдатам і офіцерам слова болю і протесту. Мешканці Праги будували на вулицях барикади, щоб завадити просуванню радянських танків, кидали в них пляшки з пальним.

Операція була проведена нібито за «запрошенням» групи чехословацьких керівників. Але їхні прізвища так і залишилися в той час невідомими. Більше того, надії на негайне сформування нового покірного керівництва чехословацької партії й уряду не справдилися. Окупанти були змушені перевезти керівників Чехословаччини на чолі з О. Дубчеком до Москви, де під тиском Кремля вони підписали згоду на «тимчасову» окупацію, щоб «попередити агресію країн НАТО».

Преса

В цей час у радянській партійній пресі з'явилося кілька статей, в яких стверджувалося, що у відносинах між соціалістичними країнами не слід дотримуватися «формальних» принципів суверенітету. І якщо в одній з країн «табору» виникає «загроза соціалістичним завоюванням», інші країни-союзниці мають право втрутитися в її справи. Зміст цих статей на Заході був охарактеризований як «доктрина обмеженого суверенітету» або «доктрина Брежнєва», Сам Брежнєв таку термінологію не вживав, хоча, безумовно, поділяв згадану позицію.

? В сентябре 68 года "Правда" сделала заявление, оправдывающее вторжение. Внем подтверждался провозглашенный Хрущевым принцип, что "каждый народ идет к социализму собственным путем", но жестко ограничивалась свобода выбора такого пути - он не должен был угрожать социализму в самой стране, основопологающим интересам других социалистических государств и международному рабочему движению, борещемуся за социализм. Из этого вытекало, что если подобная угроза возникнет, то прочие социалистические старны имеют право и обязаны вторгнуться в такое государство и устранить эту угрозу силой. СССР и иные социалистические старны, выполняя свой интернациональный долг перед народами ЧССР и защищая их завоевания, должны были действовать решительно против антисоциалистических сил в ЧССР. Эта декларация, вскоре получившая известность под названием "Доктрины Брежнева", стала основополагающим текстом, который определял отношения СССР с его союзниками.



У грудні 1968 р. був підписаний Договір між СРСР і ЧССР про розміщення радянських військ у Чехословаччині. Інші країни ОВД вивели свої війська з країни. Згодом О. Дубчека призначили послом у Туреччині, а невдовзі він уже працював інженером у Словаччині.

Введення військ ОВД у Чехословаччину залишило глибоку травму в душах чехів і словаків. У січні 1969 р. на Вацлавському майдані в центрі Праги на протест проти окупації спалив себе студент Ян Палах. Тепер біля цього місця споруджено меморіал, яким вшановано пам'ять цього чеського патріота та інших жертв комунізму.

Після подій 1968 р. нова хвиля антикомунізму прокотилася по західному світові, знову зменшилася чисельність компартій. Тимчасово припинилися переговори з роззброєння між США і СРСР, пройшли бурхливі засідання в Раді Безпеки 00Н, хоча США явно не заперечували проти того, що Чехословаччина має залишатися в «радянській сфері» впливу. Тодішній посол СРСР у США А. Добринін написав пізніше у своїх мемуарах, що відносно слабка реакція Заходу на вторгнення в Чехословаччину відіграла свою роль через 10 років, коли в Кремлі вирішувалося питання про нове вторгнення, на цей раз в Афганістан. Це останнє вторгнення, проте, стало одним з найважливіших факторів прискорення розпаду СРСР і компрометації комуністичної ідеології

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com