Перечень учебников

Учебники онлайн

4.1.4. Міжнародні відносини у сфері інформації

Від найдавніших часів передавання повідомлень про реальні події міжнародного життя було надзвичайно важливим як у внутрішній, так і у зовнішній політиці держав. Упродовж тисячоліть головними засобами передавання інформації були гінці, які забезпечували, передусім, потреби політичного керівництва та формували основу для прийняття ним рішень у сфері зовнішньої політики. У XVIII ст. у Франції для потреб швидкого передавання інформації було засновано кур'єрську пошту, що використовувала з цією метою сполучення за допомогою диліжансів. Однак між подією та реакцією на неї зацікавлених держав завжди минав досить тривалий час, що унеможливлювало динамічну та ефективну зовнішню політику. Широкі кола громадськості
1 Тоффлер Е. Третя хвиля. — К., 2000. — С. 151.

отримували інформацію зі ще більшим запізненням і лише таку, яка відповідала інтересам керівної верхівки.

Починаючи з XIX ст., розвиток міжнародних інформаційних відносин зазнав революційних змін, що полягали в удосконаленні старих і винайденні нових технічних засобів передавання інформації. Розвиток транспорту, винайдення телеграфу, телефону, радіо і, нарешті, впровадження сучасних комп'ютерних мереж не лише свідчили про ступінь прогресу суспільства, а й призвели до справжніх інформаційних революцій.

Інформованість урядів воюючих держав та громадян уперше суттєво змінилась під час Кримської війни (1851—1855). Характеризуючи цю ситуацію, М. Говард писав: "Війна більше не являла собою пригоду в далеких краях, про яку цивільне населення дізнавалось із коротких офіційних повідомлень та із солдатських байок, коли подія вже відходила у далеке минуле. Тісніший контакт між фронтом і тилом було встановлено завдяки паралельному розвиткові електричного телеграфу. Можливість миттєвого зв'язку отримали не лише політичні лідери та їхні польові командири, а й редактори газет, які ставали дедалі впливовішими та амбіційнішими"1.

Інформаційна революція середини XIX ст. фактично повторилася в другій половині XX ст., оскільки створення глобальних комп'ютерних мереж стало якісно новим кроком порівняно з існуючими системами зв'язку.

А. Дудек зазначає, що сучасні міжнародні інформаційні відносини відбуваються одночасно у трьох площинах: міжурядовій, неурядовій (через засоби масової інформації) та міжособистісній. Інформація у цих площинах передається за допомогою найрізноманітніших каналів — від усного спілкування до використання сучасних інформаційних мереж. Міжнародні відносини у сфері інформації пов'язані зі стосунками між її виробниками та споживачами щодо отримання останніми повідомлень про реальні події, що становлять для них інтерес. Споживачі інформації можуть використовувати її операційно, але також і для подальшого передавання іншим споживачам. У першому випадку йдеться про стосунки між інформаційними службами (інформаційні та прес-агенції, спеціальні служби тощо) та спо-
1 Говард М. Війна в європейській історії. — К., 2000. — С. 101.

живачами, а в другому — між виробниками щодо обміну, на певних умовах, отриманою інформацією (рис. 4.7).



Інформація є способом відображення реального середовища у вигляді фактів і їх первинних коментарів та інтерпретацій. З огляду на специфіку використання споживачами, виокремлюють такі різновиди інформації, як:

1.Секретна, яку використовує політичне керівництво у процесі прийняття найважливіших рішень і розголос якої може завдати серйозної шкоди інтересам держави.

2.Спеціалізована, яка має вузьке операційне застосування і може бути використана лише фахівцями у тій сфері суспільної діяльності, якої вона стосується. Режим застосування такої інформації не завжди відкритий, позаяк окремі відомості можуть становити державну службову або приватну комерційну таємницю.

3.Масова, яка є загальною та доступною для будь-яких споживачів. Вона поширюється за допомогою преси, радіо, телебачення та глобальних інформаційних мереж.

У практиці прийняття політичних рішень уряди використовують усі перелічені вище види інформації, оскільки у цьому

процесі ніколи не буває абсолютної впевненості у вихідних даних, а порівняння відомостей, взятих із різних інформаційних потоків, дає змогу з'ясувати картину реальних подій. Інформаційні потоки є постійним рухом повідомлень у межах технологічних каналів. Вони виражаються у створенні міжнародного глобального інформаційного "поля" і потоках різнопланової інформації через світові інформаційні системи.

Держава традиційно контролює входи та виходи, через які циркулюють інформаційні потоки, намагаючись не допустити у національне інформаційне поле інформацію, яку її політична еліта розглядає як ворожу, спрямовану на підривання конституційного ладу, цінностей національної культури тощо. Державну політику у світовому інформаційному полі можна охарактеризувати так:

1.Ліберальна побудована на принципах невтручання в інформаційний процес, визнання права громадян отримувати інформацію з будь-яких джерел, сприяння вільному обігові інформації.

2.Активна інформаційна політика полягає у намаганні встановити контроль (того чи іншого ступеня жорсткості) за засобами масової інформації, за допомогою контрпропаганди, активного сприяння поширенню за межами держави інформації, що відображає погляд національної керівної еліти.

З.Автаркічна інформаційна політика пов'язана 3S "закриттям" національного інформаційного поля, повною забороною чи певним обмеженням права громадян користуватись інформацією іноземного походження та її сприйняттям як ворожої.

Ще 1976 p., під час V конференції Руху неприєднання в Коломбо, країни "третього світу" констатували інформаційну нерівноправність та задекларували прагнення до створення "нового інформаційного порядку". У декларації ЮНЕСКО від 22 листопада 1978 р. як його найважливіші принципи були названі свобода та рівноправність держав у світовому інформаційному полі. На засіданні Міжнародної Координаційної Ради у справах інформації країн Руху неприєднання в Багдаді 1980 р. було сфомульовано концепцію фундаментальних прав суверенних держав у сфері інформації, серед яких: право кожної держави на створення власної інформаційної системи; право осіб і народів отримувати об'єктивний образ реальності; право кожної держави світу об'єктивно висвітлювати її інтереси та обов'язок усіх учасників інформаційного процесу щодо збереження об'єктивності.

Концепцію "нового інформаційного порядку" гостро критикували СІЛА та Велика Британія, і вона не була плідною з огляду на бідність країн, що розвиваються.

Реальний міжнародний порядок у сфері міжнародних інформаційних відносин визначається фінансовими і, відповідно, технічними можливостями держав світу. На зламі XX—XXI ст., через широке впровадження супутникового телебачення, міжнародних комп'ютерних інформаційних мереж, національні держави втрачають можливість здійснювати ефективний контроль за інформаційними потоками, що перетинають їхні кордони. У формуванні глобальних інформаційних потоків вирішальною є позиція провідних держав світу та власників засобів масової інформації, які контролюють зміст та інтерпретацію повідомлень. Ведення пропагандистських кампаній, які спочатку стосувались лише громадян власної держави, у сучасних умовах набуло світових масштабів та виявилося у маніпулюванні громадською думкою у більшості країн світу.

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com