Перечень учебников

Учебники онлайн

Аншлюз Австрії, його наслідки та позиція великих держав

У другій половині 30-х років значно зросли військово-промислова могутність і вплив у Європі фашистської Німеччини. В 1938 р. вона виробляла 12 % світової промислової продукції й стала другою індустріальною державою в Європі після СРСР. З 1933 р. до 1939 р. її військові витрати зросли в 10 разів. У 1937 р. Німеччина мала 42 дивізії, в 1939 р. — вже 103 дивізії з 4 млн солдатів. Німецький уряд відкрито проголошував свої наміри розширяти агресію в Європі.

Все це створювало небезпечну ситуацію на континенті. Проте західні великі держави вперто відхиляли пропозиції Радянського Союзу про створення системи колективної безпеки. Навіть на прямі загрози Берліна західні держави відповідали політикою «невтручання» й «умиротворення», сподіваючись, що німецька агресія буде спрямована на Схід і не зачепить їхніх територій.

? У відповідності із зовнішньополітичними планами в європейських країнах відбулися зміни в їхньому керівництві. Гітлер у лютому 1938 р. замінив поміркованих керівників на більш рішучих нацистів — міністром закордонних справ став Й. Ріббентроп, головнокомандуючим — генерал Браухіч, начальником штабу — генерал Кейтель.

В Англії Н. Чемберлен призначив міністром закордонних справ замість А. їдена лорда Е. Галіфакса, який в листопаді 1937 р. був прийнятий Гітлером і в розмові з ним дав зрозуміти, що Англія не реагуватиме в разі загарбання Німеччиною Австрії, Чехословаччини й Гданська. Англійським послом у Берліні став германофіл Н. Гендерсон, який у березні 1938 р. вів переговори безпосередньо з Гітлером, пропонуючи йому укласти дружній договір з Англією. Він підкреслював, що йдеться не про якусь торговельну угоду, а про «встановлення основи для справжньої й щирої дружби між двома країнами».

У Франції тоді уряд очолив замість Леона Блюма відвертий антикомуніст К. Шотан, який у листопаді 1937 р. таємно приймав у Парижі фон Папена й планував запропонувати Гітлеру «разом заснувати європейську політику на нових і здорових засадах, — це була б всесвітньо-історична подія».

Державний департамент США відкликав з Берліна відомого антифашиста У. Додда й призначив своїм послом профашистськи настроєного X. Вільсона. Через посла у Франції У. Булліта, який відвідав Берлін, Вашингтон повідомив, що не заперечуватиме проти зазіхань Німеччини щодо Австрії та Чехословаччини. 8 березня 1938 р. (за 4 дні до загарбання Австрії німцями) Берлін відвідав колишній президент США Г. Гувер, який у дружній розмові з Гітлером та Герінгом запевняв їх у солідарності Вашингтона з планами Берліна.

Отже, загальна західна політика «умиротворення» фашистської Німеччини всіляко сприяла здійсненню агресивних планів Гітлера. Черговою жертвою фашистської агресії стала Австрія.

У лютому Гітлер викликав у Берлін австрійського канцлера К.Шушніга, поводився з ним брутально, вимагав свободи діяльності нацистів і призначення міністром внутрішніх справ Австрії нацистського лідера А. Зайсс-Інкварта. Шушніг прийняв ультиматум, але ще зробив спробу навіть провести у своїй країні 13 березня 1938 р. плебісцит з питання незалежності. Проте за вимогою Берліна Шушніг мусив піти у відставку, замість нього 11 березня канцлером був призначений гітлерівський ставленик Зайсс-Інкварт. А наступного дня — 12 березня 1938 р. — опівдні за проханням нового канцлера Німеччина без жодного пострілу ввела свої війська в Австрію. Було здійснено приєднання (аншлюс) Австрії до Німеччини.

Великі західні держави майже не відреагували на цю подію. Ще напередодні (11 березня) Галіфакс запевняв у Лондоні Ріббентропа, що Англія не втручатиметься в австрійське питання. Міністр фінансів Саймон пізніше заявив, що, мовляв, Англія взагалі ніколи не давала гарантій Австрії. Державний секретар США К. Хелл повідомив, що це питання «не торкається Сполучених Штатів».

Посли Англії та Франції в Берліні намагалися було «протестувати» проти насильницьких дій Німеччини, але їх навіть не прийняли. 2 квітня 1938 р. західні країни визнали анексію Австрії й перетворили свої посольства у Відні в консульства. Між іншим, у Мадриді через рік вони повелися протилежним чином, визнавши фашистський уряд Франко.

Радянський Союз зайняв принципову позицію й заявив рішучий протест проти загарбання Австрії Німеччиною, визначивши дії останньої як агресію й загрозу безпеці не тільки 11 сусіднім із Німеччиною країнам, а й усьому світові. Проте Англія та Франція відхилили радянську пропозицію організувати колективний захист незалежних країн.

Аншлюс Австрії дуже загострив політичне становище в Європі. Німеччина значно збільшила свій військово-промисловий потенціал і почала готуватися до нових агресивних дій. У Римі 16 квітня 1938 р. була підписана англо-італійська угода (так звана «джентльменська»), за якою Лондон визнав загарбання Італією Ефіопії, фактично підтримав італо-німецьку інтервенцію в Іспанії й погодився на надання Італії англійських позик

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com