Перечень учебников

Учебники онлайн

4.1. Закономірності управління

Управління є специфічним видом трудової діяльності людини, яке підпорядковується своїм специфічним законам і закономірностям.

Категорії «закон» та «закономірність» відносяться до однієї групи. Як і закони, закономірності встановлюють загальні, суттєві та необхідні зв'язки між явищами, що вивчаються. Різниця, що трапляється у використанні категорій «закон» та «закономірність», пояснюється характером і рівнем розвитку науки. В теорії управління закономірність розглядають як первісне формування закону на початку його теоретичного осмислення та дослідження. Виявлення та строге формулювання об'єктивних закономірностей у теорії управління можливі та необхідні. Це пояснюється особливостями розвитку самої теорії управління від простого опису явищ до їх пояснення та передбачення та практикою управління.

Закономірності управління займають центральну ланку вітчизняної теорії управління. На відміну від емпіричного підходу, науковий підхід до управління грунтується на врахуванні потреб об'єктивних закономірностей його розвитку.

Це дає змогу:

1) проводити глибокий науковий аналіз системи управління, об'єктивно оцінювати її стан;

2) повною мірою враховувати фактор часу під час удосконалення управління та рівень розвитку об'єкта управління;

3) враховувати суб'єктивні фактори управління, відокремити їх від об'єктивних факторів та встановити найбільш раціональне співвідношення науки й мистецтва управління;

4) здійснити системний підхід до управління та його комплексного удосконалення.

Без знань об'єктивних закономірностей управління цей підхід реалізувати неможливо.

Закономірність «єдність системи управління виробництвом» означає стійкість внутрішніх зв'язків системи під час зміни стану зовнішнього середовища. Єдність соціально-економічної системи — одна з найважливіших її характеристик. Вона відображає такий зв'язок між елементами системи, які тривалий час зберігають її цілісність під час зміни стану соціально-економічної системи.

На практиці найбільше значення мають такі форми прояву цієї закономірності:

— єдність принципів управління всіх ланок і ступенів системи управління;

— єдність організаційних форм системи управління, що проявляються в необхідній уніфікованості (типізації) її структурних характеристик, функціонального розподілу управлінської праці і т.ін. Інакше кажучи, це погодженість організаційних форм систем управління за різними її ступенями та ланками;

— єдність основних функцій управління, яке міститься в тісному зв'язку функцій планування і організації, планування й контролю;

— єдність методів управління, що використовуються для рішень різних проблем розвитку виробництва, які проявляються у взаємній погодженості застосованих економічних, організаційних, соціально-психологічних методів управління;

— єдність процесу управління, яка проявляється у безперервності та ритмічності, злагодженості всіх його операцій, стадій, етапів;

— єдність системи управління, яка проявляється в єдиних вимогах до керівників та інших працівників.

Єдність системи управління виробництва не встановлюється автоматично і проявляється не тільки при формуванні системи управління. Вона свідомо формується та підтримується. Порушення єдності системи може виявитися або у фактичній втраті об'єктивно необхідної самостійності та визначеної відокремленості будь- якої виробничої ланки народного господарства, чи, навпаки, у зайвій її відокремленості, що призведе до протистояння цілого й частки.

Закономірність «пропорційність виробництва й управління». Пропорційність, необхідна як у народному господарстві в цілому, так і на виробництві. Пропорційність визначається як співвідношення розвитку основного та допоміжного виробництва, а також і тим, наскільки повно обслуговується нове виробництво, щоб із мінімальними затратами надати необхідну суспільну продукцію.

Пропорційність основного та допоміжного виробництва зумовлена їх технічним рівнем. Наприклад, недостатня механізація допоміжного виробництва сприяє подорожчанню продукції, перешкоджає скороченню витрат на обслуговування основного виробництва.

Пропорційність, важлива і в середині основного виробництва, між його ділянками. Для нормальної роботи підприємства необхідне чітке співвідношення потужності цехів. Наприклад, потужність заготівельного цеху повинна бути більше потужності обробного цеху, який повинен мати більшу потужність, ніж складальний цех. Порушення цього призведе до прояву диспропорцій потужностей цехів, порушення ритму всього виробництва.

Якщо неправильно організовано виробництво й система управління, процес управління зводиться до ліквідації диспропорцій, які через деякий час з'являться знову. Це призводить до зростання управлінського апарату, який займається оперативним управлінням, регулюванням виробництва на шкоду розробці перспективних питань.

Пропорційність повинна бути також між професіями, кваліфікаціями робітників у середині професійних груп тощо.

Пропорційність як закономірність управління стосується й управляючої системи, її слід враховувати при формуванні та при вдосконаленні управляючої системи. Від того, наскільки раціонально будуть організовані служби управління, багато в чому залежить оперативність та ефективність управління.

Пропорційність повинна бути підгрунтям усього господарського організму як системи у вигляді раціонального співвідношення між системами управляючою та тією, якою управляють, щоб забезпечити найбільш ефективну роботу.

Закономірність «централізація й децентралізація управління». Оптимальне співвідношення централізації й децентралізації означає необхідність розподілу завдань, функцій та повноважень (прав і відповідальності за рівнем ієрархії управління). При цьому слід пам'ятати, що сума прав в управлінні — величина достатньо постійна: скільки додалося повноважень на місцях, стільки віднялося їх у центру. Інакше кажучи, в боротьбі за владу перемога одного завжди означає поразку другого.

Централізоване управління являє собою такий устрій системи та організацію її функціонування, при яких існує безперервна, постійно діюча, стала підпорядкованість кожної ланки системи суб'єкта управління. Це виявляється в потребі обов'язкової погодженості управлінських рішень, зміст яких визначається єдиними цілями розвитку системи.

В системі управління кожна ланка має свої умови функціонування, свої специфічні інтереси. Враховувати їх в управлінні можливо тільки наданням прав самостійно вирішувати ті чи інші проблеми, тобто деякої децентралізації управління.

Відповідно цієї закономірності не можна вважати поганим або добрим високо централізоване або децентралізоване управління. Для кожного етапу розвитку виробництва повинен бути свій оптимальний рівень централізації.

Головний зміст закономірності зміни рівня централізації знаходить своє відображення при розподілі управління за ієрархією системи управління. У формальному відношенні це, насамперед, розподіл повноважень за вертикаллю системи управління та делегування повноважень у процесі управління.

Чим вищий рівень, на якому приймається рішення, і нижча сходинка, для якої воно призначене, тим вищий рівень централізації виробництва.

Закономірність «співвідношенність та адекватність систем управляючої та тієї, якою управляють». Під співвідношенністю слід розуміти відповідність управляючої системи тій, якою управляють. Співвідношення суб'єкта та об'єкта управління змінюється під впливом різних чинників. Найважливішими з них є організаційні та економічні. Вони проявляються у збільшенні вартості управління. Ця тенденція відображає підвищення технічного рівня управління на основі використання дорогих технічних засобів управління (наприклад, дорогі комп'ютерні технології і т.ін.). Вартість управління підвищується також за рахунок нових потреб, які висуває сучасне виробництво. Якщо нещодавно управління здійснювалося кадрами з вищою загальнотехнічною освітою, то зараз необхідні кадри зі спеціальною підготовкою. Управління стало професією, якої необхідно навчати. Це потребує додаткових витрат на управління.

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com