Перечень учебников

Учебники онлайн

10.1. Основні положення планування

Планування як функція управління підприємством — об'єктивно необхідний процес визначення цілей діяльності на визначений період, а також засобів, способів і умов їхнього досягнення. Саме планування поєднує структурні підрозділи підприємства (організації) загальною метою діяльності, надає всім процесам однієї спрямованості і координації, завдяки чому найбільш повно й ефективно використовуються наявні ресурси, професійно вирішуються різноманітні управлінські завдання.

Функція планування передбачає ухвалення рішення про те, якими повинні бути цілі організації і що мають робити члени організації для їх досягнення.

Функція планування відповідає на такі питання:

1. Де знаходиться організація в даний час? Керівники повинні оцінювати сильні і слабкі сторони організації в таких важливих сферах діяльності, як:

— фінанси;

— маркетинг;

— виробництво;

— наукові дослідження і розробки;

— трудові ресурси.

Це здійснюється з метою визначення того, що може бути реально досягнуто організацією.

2. Як планує розвиватися організація (напрям розвитку)? Оцінюючи можливості і загрози, що виникають у зовнішньому середовищі, керівництво визначає, якими повинні бути цілі організації і які фактори можуть негативно впливати на досягнення визначених цілей.

3. Як організація намагається досягти визначених цілей? Керівники повинні вирішити, що повинні робити члени організації для того, щоб досягти визначених цілей як у загальних, так і в конкретних напрямах.

За допомогою планування керівництво може установити основні напрями зусиль організації і прийняти рішення, що забезпечать єдність мети для всіх членів організації.

Планування в організації — ця не окрема одноразова дія, оскільки:

— виникає необхідність визначити переглянуті цілі організації після реалізації раніше установлених цілей, щоб продовжити термін існування організації (внутрішнє середовище);

— існує постійна невизначеність майбутнього (зовнішнє середовище).

Основні переваги планування:

— дає можливість підготуватися до використання майбутніх сприятливих умов;

— пояснює проблеми, що виникли;

— стимулює менеджерів до реалізації своїх рішень у подальшій роботі;

— поліпшує координацію дій в організації;

— створює передумови для підвищення кваліфікації менеджерів;

— збільшує можливості в забезпеченні фірми необхідною інформацією;

— сприяє більш раціональному розподілу ресурсів;

— поліпшує контроль в організації.

Межі планування визначаються низкою об'єктивних і суб'єктивних причин, до яких належать:

— невизначеність ринкової сфери. Усунення невизначеності — це усунення самого ринку;

— свідоме регулювання ринкових відносин, що частково може здійснюватися такими способами: вертикальна інтеграція, контроль над попитом, контрактні відносини, створення підприємницьких мереж.

Вертикальна інтеграція — це приєднання шляхом злиття і поглинання фірми-постачальника і (або) фірми-клієнта. Тобто об'єднують фірми, що входять до складу логістичного ланцюга. Таким чином, зовнішні угоди перетворюються на внутрішні. Як результат фірма одержує елементарну гарантію постійних і стабільних постачань сировини, капіталу, робочої сили, а також регулює витрати на придбання необхідних економічних ресурсів.

Контроль над попитом — передбачає, що фірма має можливість контролювати обсяг продукції, яка реалізується, шляхом впливу на попит. Один з варіантів контролю над попитом — установлення монопольного впливу на ринку. Інше ефективне і стійке джерело впливу на попит — маркетингова діяльність фірми.

Контрактні відносини — найбільш надійний спосіб усунення невизначеності й одержання можливостей планування своєї діяльності. Сутність контрактних відносин полягає в тому, що потенційний виробник спочатку знаходить покупця продукції, яку він здатний виробити, а потім, після відповідної підготовки, виробляє товар. Між потенційним покупцем і продавцем оформляється належним чином угода, в якій обов'язково зазначається ціна, обсяг продукції, термін дії контракту.

До переваг контракту відносять:

— зменшення ризику виробника під час реалізації продукції;

— можливість складання попередніх планів виробництва і забезпечення його всіма необхідними ресурсами;

— можливість точніше враховувати потреби споживачів;

— у випадку заміни масового виробництва на одиничне враховується можливість індивідуальних особливостей замовлення і його виробництво із застосуванням високих технологій.

Проте, контракти не є безумовним, абсолютним і універсальним засобом усунення ризику, пов'язаного з невиконанням зобов'язань однієї зі сторін, що зумовлені впливом факторів зовнішнього середовища.

Підприємницькі мережі — це об'єднання фірм, які економічно зацікавлені одна в одній, на основі гнучких взаємин і співробітництва, що ґрунтуються на довірі. Від вертикальної інтеграції підприємницькі мережі відрізняються незалежністю і волею дії кожного з учасників мережі. Фірми-учасники зберігають свою економічну і юридичну самостійність як юридичні особи.

Від звичайних ринкових угод відносини в рамках мережі відрізняються тим, що вони регулюються не законодавчою базою, а морально-етичними нормами, відносинами довіри і зацікавленості. Попередньою основою для створення мережі є єдиний технологічний або комерційний ланцюг, який об'єднує фірми.

До переваг мережі належать:

— швидке поширення і створення нової, необхідної для фірми інформації;

— застосування нововведень;

— розподіл ризику між учасниками мережі.

Недоліки планування:

— необхідність додаткових витрат на дослідження, інформацію, організацію відділу планування і залучення додаткового персоналу;

— необхідність значних витрат часу — найбільш обмеженого і дефіцитного ресурсу.

Змістова характеристика планів передбачає виокремлювання за певними ознаками показників, за якими встановлюються планові завдання, визначається міра їхнього виконання, оцінюється діяльність підприємства взагалі.

За економічним змістом показники поділяють на натуральні та вартісні. Натуральні показники необхідні для матеріально-речового виразу та обґрунтування плану. Це кількість продукції, що виробляється, необхідні матеріали, устаткування та ін. Вартісні показники використовуються для характеристики загальних обсягів виробництва, темпів його розвитку, розмірів витрат, доходів тощо. Між натуральними та вартісними показниками існує тісний зв'язок та взаємозалежність. Вартісні показники розраховуються на підставі натуральних. Водночас, виходячи з узагальненої вартісної оцінки витрат та результатів, вони стимулюють раціональне використання ресурсів, зростання ефективності виробництва.

За економічним призначенням показники поділяють на кількісні та якісні. Перші характеризують абсолютні обсяги виробництва та ресурсів, що споживаються, а саме: обсяг продукції, матеріалів, виробничі фонди, кількість працівників тощо. Другі показують ефективність використання виробничих ресурсів і всього процесу виробництва: продуктивність праці, матеріалоємність продукції, фондовіддачу, собівартість продукції тощо.

Розрізняють також абсолютні й відносні показники. Перші характеризують певне явище абсолютно, без порівнювання з іншими показниками. Таке порівняння робиться за відносними показниками. Наприклад, кількість працівників як абсолютний показник дає інформацію про міру використання фактора живої праці. Але якщо цей показник співвіднести з обсягом виробництва чи порівняти обсяг виробництва з кількістю працівників, то матимемо відносний показник трудомісткості одиниці продукції (продуктивності праці одного працівника)

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com