Перечень учебников

Учебники онлайн

Міжнародні відносини і зовнішньополітична роль держави

Міжнародні відносини — сукупність економічних, політичних, ідеологічних, правових, дипломатичних та інших зв'язків між державами й системами держав, між головними соціальними, економічними, політичними силами, організаціями й громадськими рухами, які діють на світовій арені.
Міжнародні відносини є особливим різновидом суспільних відносин. З одного боку, вони — своєрідне втілення внутрісуспільних відносин, з іншого — якісно нова система з притаманними тільки їй рисами. Вони характеризуються взаємодією таких суб'єктів політичного життя, як держави, народи, політичні й громадські організації, рухи і навіть окремі особи різних країн. Забезпечують інтереси соціальних груп за межами національних держав, відносини між державами, міждержавними організаціями, партіями, компаніями, приватними особами різних держав, інтеграційні зв'язки, які формують людське співтовариство.
Формуються вони під впливом зовнішньої політики країн світу, певною мірою регулюючись багатьма міжнародними нормами і цінностями, виробленими людством упродовж його історичного розвитку. Тому міжнародні відносини слід розглядати к систему систем, макросистему, в якій функціонують у суперечливій єдності й взаємодії різні її елементи і ланки, що представляють різноманітні інтереси держав, ідеологічні настанови їх громадських рухів і організацій. З глобалізацією світогосподарських зв'язків, інтенсивною політичною інтеграцією держав, посиленням залежності людства від зброї масового знищення, екологічною небезпекою на міжнародні відносини активно впливають загальнолюдські інтереси. На відміну від внутрідержавних відносин у міжнародних відносинах відсутній апарат їхнього регулювання, єдиний регулюючий центр, кому беззастережно підкорялися б суб'єкти міжнародного політичного життя.
Стрижневим елементом міжнародних відносин є політичні відносини, які, взаємодіючи з іншими відносинами, своєрідно спрямовують їх. Головним суб'єктом міжнародних відносин є держава. За сучасних умов на міжнародній арені все активніше виступають і недержавні, неурядові організації, суспільно-політичні рухи, але їхню роль не можна порівнювати з роллю держав в міжнародних відносинах, особливо у політичних.
Держави репрезентують на міжнародній арені суспільства в цілому, а не окремі соціальні групи чи політичні організації. Такі важливі питання, як суверенітет, безпека, територіальна цілісність вирішує через свої структури тільки держава. Вона — єдиний загальнонаціональний інститут, який має легітимні повноваження здійснювати політику на міжнародній арені: укладати двосторонні й багатосторонні договори про співробітництво в певних сферах, оголошувати війну тощо. Сукупна зовнішньополітична діяльність суверенних держав визначає всю світову політику.
Кожна держава, проводячи зовнішню політику, переслідує свої інтереси. Категорія «національний (державний) інтерес» — головна в теорії міжнародних відносин, визначальна щодо зовнішньої політики держав. Національний інтерес охоплює проблеми збереження нації незалежної держави, безпеки від зовнішньої загрози, зростання добробуту населення держави, захисту її економічних і політичних позицій у відносинах з іншими державами, збереження і розширення її впливу в світовій політиці. Він реалізується в зовнішньополітичному курсі держави, у політиці її уряду, який визначає конкретні цілі щодо інших держав і шляхи їх досягнення.
Формування зовнішньополітичного курсу держави — складний, суперечливий процес. У боротьбі за владу в країні різні політичні сили демонструють своє бачення національного інтересу і зовнішньополітичного курсу, який не завжди відповідає внутрішнім і зовнішнім умовам його реалізації, не завжди адекватний національним інтересам.
У своєму зовнішньополітичному курсі держава повинна враховувати своє геополітичне положення, спиратися на свій економічний, демографічний, воєнний, науково-технічний та культурний потенціал. Цей потенціал обумовлює зовнішньополітичні можливості держави, визначає пріоритети у вирішенні конкретних зовнішньополітичних проблем.
Організація і контроль за здійсненням зовнішньої політики покладені на спеціальні органи держави — міністерства закордонних справ (зовнішніх зв'язків), парламентські комітети з питань зовнішньої політики, посольства, представництва в інших державах, наукові й культурні центри за кордоном, офіційні й напівофіційні місії тощо. Отже, має рацію французький дослідник Р. Арон, стверджуючи, що «змістом міжнародних відносин є передовсім відносини між державами».
Однак не всі політологи поділяють думку, що головна роль у міжнародних відносинах належить державі. Так, американський дослідник Д. Капорозо вважає головними дійовими особами в міжнародних відносинах не держави, а класи, соціально-економічні групи й політичні сили. Інший американський фахівець у галузі міжнародних відносин Д. Розенау стверджує, що структурні зміни, які відбулися за останні десятиліття у світовій політиці, спричинивши взаємозалежність народів і суспільств, докорінно змінили і міжнародні відносини. Головною в них є вже не держава, а конкретна особистість, оскільки утворився так званий «міжнародний контінуум (лат. continuum — неперервне, суцільне), символічними суб'єктами якого є турист і терорист».
Міжнародні відносини не можна зводити тільки до міждержавних, тим більше до діяльності недержавних суб'єктів. Значне розширення кількості суб'єктів міжнародних відносин, зростання активності в міжнародній політиці й міжнародному житті недержавних суб'єктів, у тому числі особистостей, свідчить про необхідність враховувати роль цих суб'єктів, їх вплив на міжнародну політику. Попри помітну питому вагу кожного суб'єкта в міжнародних відносинах, головними, вирішальними з них, як свідчить практика, залишаються держави.
Держави не визнають щодо себе жодної вищої влади, окрім власної, жодних зобов'язань, окрім взятих ними добровільно або під впливом об'єктивних умов. Діяльність і спрямування різних легітимних міжнародних органів, організацій і установ, політичні акції міждержавних, наднаціональних інститутів залежать від волі держав, у яких вони утворилися. Від особливостей зовнішньої політики держав великою мірою залежить ефективність діяльності міжнародних органів щодо стабілізації міжнародного життя.
Зовнішня політика держав пов'язана з внутрішньою. В політичній науці перевага як вирішальному чинникові надається або зовнішній, або внутрішній політиці. Однак пріоритет внутрішньої чи зовнішньої політики визначається в кожній конкретній ситуації. Загалом все-таки переважають внутрішня політика, внутрішні інтереси держави, заради яких проводиться і зовнішня політика.
Міжнародні відносини виявляють себе у різних типах, видах, станах. У радянській і східноєвропейській літературі їх класифікували, виходячи з класового критерію, поділяючи на такі типи: відносини панування і підкорення (у рабовласницькому, феодальному і капіталістичному суспільстві); співробітництва й взаємодопомоги (між «соціалістичними» країнами); перехідні відносини (між країнами, що розвиваються). Реальне міжнародне життя не вписувалося в таку схему, адже між капіталістичними країнами існували й існують відносини справжнього співробітництва, а між деякими «соціалістичними» країнами виникали серйозні протиріччя, навіть збройні конфлікти.
Нині більшість фахівців поділяє міжнародні відносини на два типи: 1) відносини, які ґрунтуються на балансі сил; 2) відносини, що спираються на баланс інтересів. Види міжнародних відносин розрізняють або за сферою суспільного життя (економічні, політичні, військово-стратегічні, культурні, ідеологічні), або за суб'єктами взаємодії (міжнародні, міжпартійні, відносини між різними неурядовими асоціаціями тощо). Міжнародні відносини розрізняють також за ступенем їх розвитку (високий, середній, низький). Рівні розвитку міжнародних відносин іноді визначають через такі поняття, як «регіональні», «субрегіональні», «глобальні». Нарешті, з точки зору міри напруженості розрізняють різні стани міжнародних відносин: нестабільності, суперництва, ворожнечі, конфлікту, війни або мирного співіснування, довіри, співробітництва, політичного вирішення проблем на основі цивілізованого узгодження державами своїх інтересів.
Послідовна зміна станів міжнародного політичного життя зумовлена особливостями світового політичного процесу, який є результатом взаємодії всіх політичних інститутів і сил, задіяних у міжнародному житті. У цій взаємодії стикаються різноманітні, інколи цілком протилежні, інтереси, ідеологічні позиції, цілі й наміри суб'єктів міжнародного політичного життя, насамперед держав. Вагому роль відіграє й те, що світ поділений на зони політичного впливу держав, угруповань держав, блоків, які, переслідуючи свої інтереси, нерідко суперничають з іншими. Тому результат взаємодії суб'єктів міжнародного політичного життя може виявлятися в різних тенденціях світового політичного процесу: в тенденціях пом'якшення клімату на міжнародній арені або загострення, протистояння, конфронтації тощо. У цьому полягає суперечливість і нерівномірність розвитку світового політичного процесу, що ілюструють зміни в міжнародних відносинах після Другої світової війни між капіталістичною і «соціалістичною» системами.
У просторі міжнародних відносин відсутнє центральне ядро влади, рішення якого були б обов'язковими для всіх держав, інших суб'єктів міжнародного політичного життя. Тому світовий політичний процес певною мірою є стихійним, хоча в останні десятиліття простежуються спроби його впорядкування, зміцнення миру і стабільності у світі. На перебігу світового політичного процесу позначаються як раціональні, виважені з точки зору інтересів людства політичні дії і рішення держав і міждержавних об'єднань, так і спонтанні, ірраціональні, непередбачувані дії. Поряд з прогресивними інституціями на міжнародній арені діють і реакційні, екстремістські сили

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com