Перечень учебников

Учебники онлайн

3.2.Структура і функції політичної системи

Структура політичної системи містить:

1) політичні інститути державної влади – глава держави, парламент, уряд, представники держави на регіональному рівні;

2) політичні інститути регіональної влади – політичні виконавчі та представницькі (законодавчі) органи суб'єктів федерації, автономії та регіонального самоврядування;

3) політичні інститути місцевого самоврядування (сільські, селищні, міські ради та голови місцевого самоврядування);

4) політичні інститути, які забезпечують формування політичної влади та політичного управління – виборча та партійна системи;

5) політична культура (політичні знання, цінності, стиль політичного мовлення, моделі політичної поведінки);

6) суб'єкти політичного процесу – громадяни, політичні та громадські лідери, партії, громадські організації та тіньові суб'єкти політики (мафії, клани, кліки);

7) форми політичної взаємодії (співпраця, конкуренція, конфлікт, консолідація, панування та експлуатація).

Органи держави входять не тільки в політичну, але і адміністративну, військово-силову та правову системи. Адміністративну владу здійснює адміністративний апарат, основу якого становлять чиновники (державні службовці) на всіх рівнях політичної системи, починаючи від райдержадміністрацій аж до секретаріату Президента, як наприклад, в Україні. Адміністративний апарат як політично нейтральний орган держави забезпечує технологічний процес підготовки і виконання політичних рішень, які приймають політичні органи.

Військово-силові органи (збройні сили, поліція, служба національної безпеки) виконують специфічні функції охорони політичної системи та всього суспільства, забезпечення відповідно до того чи іншого політичного режиму, правопорядку та громадської безпеки. Відсутність цивілізованого механізму контролю над цими органами призводить до обмеження демократії.

Якщо адміністративна і військово-силова системи безпосередньо залежать від політичних органів, то правова система, до якої входять суди, прокуратура і уповноважений з питань прав людини, має автономний статус державної влади.

Критерії типологізації політичних систем: тип суспільства і тип політичного режиму.

У свою чергу, суспільство типологізується за формаційною, культурологічною, цивілізаційною ознаками. З погляду формації (акцент робиться на рівні розвитку економічного базису) суспільство поділяється на рабовласницьке, феодальне, буржуазне, комуністичне, посткомуністичне.

З культурологічного погляду (увага зосереджується на культурній генезі та сучасному культурному рівні), суспільство поділяється на західне, східно-православне, мусульманське, латиноамериканське, південно-східне азіатське, індуське та африканське.

Західне суспільство, яке виникло на культурних традиціях греко-римської цивілізації, ренесансу, реформації та ліберального просвітництва, характеризується такими цінностями, як: індивідуалізм, прагматизм, раціоналізм, верховенство права, оптимізм, віра у власний успіх. Таке суспільство наявне в країнах Західної Європи, Північної Америки, Австралії і Нової Зеландії.

Східно-православне суспільство успадкувало певні культурні традиції Візантійської та Російської імперій, які ґрунтувалися на цінностях верховенства влади правителя, панування держави над людиною і суспільством, на зневазі до права, свободи і людської гідності. Такий тип суспільства утвердився в Росії, Білорусі, Україні, Сербії, Болгарії, які значно відстають у темпах модернізації від країн з іншими культурними традиціями.

Мусульманське суспільство, яке успадкувало культурні традиції арабського халіфату (халіфат – теократія з халіфом на чолі), ґрунтується на цінностях сильної авторитарної влади – політичної і релігійної, домінуванні норм шаріату над сучасними демократичними нормами. Це суспільство поширюється на арабські країни, Іран, Ірак.

Латиноамериканське суспільство, яке виникло на ґрунті феодально-колоніальних культурних традицій іспанської корони, ґрунтується на цінностях патерналізму, авторитаризму, поваги до розкішного, багатого життя, здобутого не самовідданою працею, а різними формами крутійства. Однак модернізація політичної та економічної систем, яку проводять політичні еліти багатьох латиноамериканських країн, коригує їхні культурні цінності.

Південно-східне азіатське суспільство, яке поширюється на такі країни, як Японія, Китай, Південна Корея, Тайвань, Гонконг, ґрунтується на цінностях конфуціанства, тобто на взаємній повазі, соціальній злагоді, пріоритеті професійних обов'язків над особистим, ідеалі розумного й морального правителя, досвідченої бюрократії.

Індуське суспільство, яке здебільшого переважає в Індії, у своїй основі має релігійно-кастові цінності індуїзму і споглядально-містичні цінності буддизму стосовно гармонії соціального і природного, духовного вдосконалення людини. Це суспільство повільно модернізується і засвоює цінності західного суспільства.

Африканське суспільство засноване на патріархальних культурних цінностях, які передбачають ксенофобію (старих перед незнайомими людьми) та расові, етнічні, релігійні та кастові суперечності.

З погляду цивілізаційного підходу, який акцентує увагу на розвиткові технологій, суспільство поділяється на аграрне, індустріальне, постіндустріальне; або на високорозвинене, середньорозвинене (те, що розвивається), перехідне, традиційне (слаборозвинене).

Аграрне суспільство ґрунтується на пріоритеті аграрного сектора виробництва, чисельній перевазі сільського населення над міським, авторитарних формах правління і традиційно-релігійних цінностях.

Індустріальне суспільство передбачає розвиток промислових галузей виробництва (машинобудування, енергетики, хімічної галузі), появу демократичних і тоталітарних режимів, утвердження плюралізму у ставленні до цінностей (світських і релігійних, ліберально-демократичних і комуністичних, національних та імперсько-державних).

Постіндустріальне суспільство характеризується перевагою сфери послуг над промисловим виробництвом, домінуванням інформаційних технологій, зростанням попиту на інтелектуальну працю, розширенням свободи і демократії, прискоренням процесів інтеграції та глобалізації у міжнародних відносинах.

Високорозвинене суспільство є постіндустріальним, демократичним, ринковим із високими темпами економічного зростання і високими стандартами життя.

Суспільство, що розвивається успішно здійснює модернізацію політичних, правових, економічних систем і забезпечує стабільні темпи зростання національного багатства.

Перехідне суспільство повільно здійснює перехід до демократичної правової системи і ринкової економіки.

Традиційне суспільство є аграрним і характеризується авторитарно-клановою владою, політичною нестабільністю і патріархальною культурою.

Найпоширенішим критерієм класифікації політичної системи є відповідність ідеалів і цінностей суспільства, яке виробило людство, тим формам, у яких воно організоване. Розрізняють за цією класифікацією чотири типи політсистеми: англоамериканську, континентально-європейську, доіндустріальну (або частково індустріальну) і тоталітарну.

Характерні риси англоамериканської системи – прагматизм, раціоналізм; її основні цінності – свобода особистості, індивідуалізм, добробут і безпека, багатопартійність, поділ влади.

Континентально-європейська політсистема характеризується різноманітністю політичної культури, співіснування старих і нових культур. Їй властиві наявність великої кількості політичних партій з різноманітними ідеологіями і традиціями.

Доіндустріальна (або частково індустріальна) система – це поєднання значних цінностей, етнічних та релігійних традицій, невиразний поділ влади. Для неї характерні авторитаризм, влада однієї партії, високий потенціал насильства.

Тоталітарний тип політсистеми вирізняється надзвичайною централізацією влади і високим ступенем насильства, заідеологізованістю. Ця система характеризуються нестабільністю, засиллям бюрократії.

Функціональним елементом політичної системи суспільства є політичний режим. Політичний режим розглядають як державний режим.

Політичний режим – це:

? механізм поєднання влади, суспільства та громадян;

? система методів, прийомів і засобів здійснення державної політичної влади. Він безпосередньо впливає на форму правління і державний устрій.

У різних країнах світу існують три основні типи політичних режимів: тоталітарний, авторитарний і демократичний. Залежно від політичного режиму виділяють тоталітарні, авторитарні та політичні системи суспільства.

Тоталітарний режим характеризується абсолютним контролем держави над усіма галузями суспільного життя, повним підкоренням людини політичній владі та пануючій ідеології.

Елементи тоталітарного режиму (абсолютний контроль держави над всім життям):

1) впевненість значної частини політиків і адміністративних кадрів у власній непогрішимості;

2) нетерпимість до політичного інакомислення;

3) антиінтелектуалізм у сфері гуманітарних знань;

4) догматизм.

Авторитарний режим є державно-політичним устроєм суспільства, за якого встановлюється режим особистої (групової) влади за формальною участю народу.

Елементи авторитарного режиму (особиста чи групова влада, відсутність демократичних інститутів):

1) широкі законодавчі повноваження виконавчих органів держави (президента і уряду);

2) звуження принципу гласності у діяльності органів політичної влади та реальної відповідальності їх керівників за зміст і наслідки своєї роботи.

Демократичний режим. Демократія є найскладнішим різновидом політичного режиму. Сам термін «демократія» у перекладі з грецької мови означає «влада народу». Лінкольн Авраам – президент США – демократія – народний уряд вибраний народом і для народу.

У політичній науці існує декілька інтерпретацій змісту демократії. Врешті демократією визначають як ідеальну модель громадянського устрою, визначений суспільний світогляд, що базується на цінностях свободи, рівноправності, прав людини.

Елементи демократичного режиму (влада народу):

1) виборність представницьких органів влади та органів місцевого самоврядування;

2) юридична рівність громадян;

3) гарантії прав меншості та запобігання свавілля більшості.

Автократичному політичному режиму притаманні: обмеженість кола осіб, що здійснюють найвищу владу, відокремленість народу від влади, існування єдиного центру

Елементи автократичного режиму (влада однієї особи поза контролем):

1) обмеженість кола осіб, що здійснюють реальну політичну владу;

2) відокремлення абсолютної більшості народу від процесу здійснення влади.

Диктатура – це тимчасовий авторитарний режим, який вводиться на строк дії надзвичайних обставин для здійснення рішучих заходів для виведення країни за стану кризи.

Анархічному політичному режиму притаманні:

1) ерозія або повне руйнування загальної ідеї єдиної держави;

2) взаємна конфронтація владних структур, відсутність координації їх дій;

3) втрата найвищими органами влади монополії на застосування збройної сили;

4) відсутність системи ефективного нормативного регулювання суспільних відносин, відсутність гарантії безпеки населення, сваволя сильнішого або спритнішого.

Елементи анархічного режиму (руйнування ідеї єдиної держави):

1) відсутність системи ефективного нормативного регулювання суспільних відносин, свавілля сильнішого, відсутність гарантій безпеки населення та представників влади;

2) конфронтація владних структур, відсутність ефективних форм координації їхніх дій;

3) втрата (у деяких випадках) вищими органами політичної влади монополії на організоване застосування насилля.

Елементи охлократичного режиму (влада натовпу). Перебування охлократів при владі спричиняє галас, авантюри, без вихідні ситуації, бешкети, корупційні скандали:

1) владним структурам притаманні некомпетентність, презирливе ставлення до знань, до досвіду світової цивілізації;

2) відсутність у представників органів політичної влади реального почуття громадянської відповідальності перед народом своєї держави та світом;

3) поповнення й оновлення рядів правлячої еліти з середовища соціальних низів і маргінальних верств суспільства, представники яких прагнуть до якнайшвидшого підвищення свого статусу та росту матеріального рівня життя.

Охлократичний (влада натовпу) режим характеризується:

1) некомпетентністю політичної влади, презирливим ставленням до знань і досвіду світової цивілізації;

2) відсутністю представників влади відповідальності перед народом своєї країни і світом;

3) апеляціями влади до народних мас для рекрутування політичної еліти з «низів», які прагнуть швидко поліпшити матеріальне становище.

У результаті поєднання охлократичного, анархічного і автократичного режимів проявляються такі режими, як:

? клептократія – влада крадіїв, що грабують співвітчизників та за безцінь розпродають національні багатства;

? геростратократія – влада осіб, що готові принести у жертву найвищі цінності Вітчизни заради слави і кар’єри.

Державна влада – форма прояву політичного панування великої соціальної спільноти – народу, класу тощо.

Є ще влада народу, авторитету, бізнесу, аргументів, віри, грошей, мафії, партії, традицій, тимчасова, закону.

Класифікація політичних режимів:

- за рівнем демократичності (народний, антинародний);

- за ступенем розвинутості політичної системи (відкритий та закритий, легітимний і нелегітимний);

- з точки зору форм правління (режим парламентського типу, президентського правління, монархічні, республіканські);

- можуть називати режим персоніфіковано (режим Гітлера, Сталіна, Піночета, Хусейна, Кучми).

Політичний режим України можна охарактеризувати як «змішаний», тобто такий, що інтегрує ознаки всіх основних політичних режимів: демократичного, авторитарного, автократичного, тоталітарного, анархічного, охлократичного та ін.

Політична система виконує такі функції:

1) владно-політичну, яка характеризує джерела формування влади, механізм стримування і противаги між різними владними інститутами, ступінь публічності та легітимності;

2) правову, яка формує право (закони, регламентуючі акти, акти регіонального і місцевого самоврядування, статути) і забезпечує його виконання;

3) управлінську, яка здійснює з допомогою політичних органів держави, регіональної та місцевої влади, партій управління цими інститутами, а також управління суспільною сферою;

4) міжнародно-політичну, яка забезпечує представництво країни на міжнародній арені, реалізацію її національних інтересів, визначає стратегію інтеграції країни у глобальні й регіональні міжнародні структури.

Політична система може здійснювати свої функції ефективно або неефективно. Політична система вважається ефективною тоді, коли інститути влади забезпечують повне й точне виконання своїх рішень, спрямованих на досягнення політичної і суспільної мети, адекватної тому чи іншому історичному етапу цивілізаційного розвитку. Наприклад, якщо на початку XX ст. основними критеріями ефективності політичної системи можна було вважати її здатність забезпечити економічну та військову могутність, то наприкінці XX – на початку XXI ст., такими критеріями є, власне, створення гідних умов для цивілізованих стандартів життя людини.

Отже, в історичному аспекті політичні системи вважаються ефективними тоді, коли вони здатні забезпечити домінування у світі внаслідок економічної та військової могутності або сучасних інформаційних технологій, фінансового та банківського капіталу, цивілізованих правових та соціальних стандартів у гуманітарній сфері; вищу якість життя громадян та рівень безпеки; сприятливі політико-правові умови для здійснення соціально-економічного й технологічного прогресу, посилення цивілізаційного впливу на світовий розвиток.

На сучасному етапі суспільного розвитку пріоритетними стали гуманітарні критерії ефективності політичних систем, а саме:

1) створення сприятливих правових умов для економічного й соціального розвитку і надання державою мінімальних соціальних благ;

2) забезпечення гарантій прав і свобод громадян;

3) піднесення престижу країни на міжнародній арені та забезпечення її інтеграції у глобальні й регіональні міжнародні структури, посилення конкурентноздатності на світовому pинку.

Важливим критерієм ефективності політичного управління є його здатність знизити показник соціальної нерівності, який показує, у скільки разів доходи 20% найбагатших людей у суспільстві перевищують доходи 20% найбідніших (цей показник у розвинених країнах становить 4-7 разів, а в перехідних і бідних країнах – 30-60 разів).

Крім цих соціальних стандартів, треба також звертати увагу на показники, які характеризують рівень надання органами політичної влади послуг населенню у сфері охорони здоров'я (береться до уваги питома вага населення, яке має доступ до медичного обслуговування, питної води, каналізації, і коефіцієнти дитячої та материнської смертності, загальної народжуваності, поширення недоїдання); рівень освіти (питома вага учнів певної вікової групи у початковій і середній школі; коефіцієнт неграмотності серед дорослого населення).

Ефективність політичної системи визначається також її здатністю створити гарантії захисту прав та свобод людини і громадянина.

Критеріями низької ефективності політичної системи у сфері захисту прав людини є показники, які розкривають високий рівень корумпованості та тіньової економіки; значну кількість нерозкритих злочинів, скоєних у сфері посягання на життя, власність і свободу особи; наявність у спорах між громадянами і владою значної кількості фактів, які фіксують затягування терміну розгляду судових справ або виконання судових рішень.

Факторами, які забезпечують ефективність політичної системи на сучасному рівні розвитку України є:

1) збалансований механізм стримування і противаги у системі державної влади, який передбачає межі компетенції між такими державними інститутами, як глава держави, уряд, парламент і судова система, а також наявність у кожного інституту певних стримуючих прерогатив стосовно іншого інституту;

2) наявність конституційних норм, які закріплюють незалежний статус національного банку і забороняють збільшувати видаткову частину бюджету, не збільшуючи її прибуткової;

3) децентралізацію державної влади, забезпечення реального статусу місцевого та регіонального самоврядування;

4) партійну структуризацію політичної влади, наявність сильних конкурентноздатних партій;

5) розмежування політичної та адміністративної компетенції, формування сучасного висококваліфікованого адміністративного апарату;

6) правове забезпечення вільних засобів масової інформації (ЗМІ).

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com