Перечень учебников

Учебники онлайн

1.2.1. Англосаксонська школа в політології

Термін "англосаксонська школа" об'єднує становлення і розвиток політичної науки у Сполучених Штатах Америки та Великій Британії..

Організаційне становлення політології в США відбулося наприкінці XIX — на початку XX століття, коли науку почали викладати в американських університетах, почала діяти Американська асоціація політичної науки, стали публікуватися спеціалізовані видання.

У період між Першою та Другою світовими війнами політичні дослідження в США стали користуватися підтримкою приватного бізнесу. Насамперед, фінансувалися програми аналізу громадської думки, дослідження електоральної поведінки. Це стимулювало утворення близько тридцяти науково-дослідницьких центрів.

На розвиток американської політичної науки упродовж перших десятиліть минулого століття найбільше вплинули теоретичні підходи та методологія досліджень, запропоновані європейськими соціологами Г. Москою, В. Парето, Р. Міхель-сом, М. Вебером. Саме тому політичну науку в США викладали, насамперед, у формі політичної соціології.

Найбільш відомим політологом першої половини XX століття є Ар тур Фішер Бентлі. У праці "Процес керівництва. Вивчення громадських рухів" (1908) Бентлі робить припущення, що діяльність людей у політиці завжди визначається їх реальними інтересами і структурується через "групи інтересів", тобто неформалізовані об'єднання осіб, які поділяють одні й ті самі інтереси. Артур Бентлі запроваджує у науковий обіг термін "політичний процес".

У США був сформований також перший методологічний підхід до дослідження політичних інститутів, явищ та процесів, який за назвою Чиказького університету, де він був розроблений, дістав назву Чиказька школа в політологи. її засновником у 20-х роках минулого століття став Чарльз Мер ріам, якому належить своєрідна "біблія" американської політології міжвоєнного періоду — праця "Сучасний стан політичної науки" (1931).

Основна заслуга чиказької школи полягає в тому, що її представники на основі конкретних емпіричних досліджень обґрунтували, що справжній розвиток політичного знання є можливим лише за допомогою використання методології міждисциплінарних досліджень із використанням кількісних методів, а також при умові організованої інституційної та фінансової підтримки наукових студій.

З 40-х років XX століття домінуючою методологією дослідження сфери політики стає біхевіоризм. "Поведінкову революцію" прийнято датувати 1944 роком, коли вчені Колумбійського університету на чолі з Полем Лазарсфельдом опублікували перше академічне комплексне дослідження виборів у представницькі органи американських штатів, у якому основна увага приділялася поведінці окремих виборців.

Незважаючи на відмінності між різними течіями біхевіоризму, об'єднуючими є такі принципові положення:

1) використання не пов'язаних між собою абстрактних тверджень, які можна перевірити емпірично;

2) пояснення цих фактів через причинно-наслідкові зв'язки ("стимул — реакція");

3) основними методами збору фактів є опитування громадян і аналіз статистичних даних.

Причина популярності "поведінкових" досліджень пояснюється, насамперед, попитом на них у середовищі підприємців, котрим необхідна була інформація, яким чином краще продати свою продукцію, та політиків — які були зацікавлені в інформації про інтереси та поведінкові наміри своїх виборців.

Після Другої світової війни біхевіористський підхід в США застосовується в дослідженні різних сфер політики, а також у вивченні міжнародних відносин.

Провідними центрами міжнародних студій стають Йельсь-кий, Гарвардський, Колумбійський університети, Масачусетський технологічний інститут. Поряд з традиційними для дослідження міжнародних відносин дисциплінами—міжнародне право, історія дипломатії — у навчальні плани у цих навчальних закладах включаються нові курси, а саме політичної економії, дослідження громадської думки у зарубіжних країнах, політичної культури.

У 60—70-х роках минулого століття політична наука в Сполучених Штатах Америки набула статусу академічної дисципліни, а спеціальність політолога — характеру сучасної, престижної та універсальної професії. На кінець 70-х років кількість членів Американської асоціації політичних наук становила близько 10 тисяч осіб.

У цей період і аж до сьогодення поряд із дослідженням електоральної проблематики, міжнародних відносин найбільш популярною тематикою американської політології стає демократія.

Найбільш відомими теоретиками сучасної демократії в США є Роберт Даль, Д жовані Cap торі, Арендт Лейпхардт. Водночас популярні концепції демократизації недемократичних режимів розробили Ларі Даймонд, Філіп Емітер, Збігнєв Бжезинський, Самюель Гантінгтон.

Наприкінці XX століття відбуваються зміни і в методології політичної науки — біхевіористський підхід піддається критиці за надмірний емпіризм, нової популярності здобуває нормативний підхід до дослідження політичних проблем.

Великої популярності набули дослідження у сфері такої су б дисципліни як порівняльна політологія. Здійснюються порівняльні дослідження сучасних політичних інститутів, держави, публічної політики, зовнішньої політики різних країн. Методологію компаративних досліджень розробляють такі відомі вчені як Адам Пшеворський, Сідней Верба, Матей Доган.

У Великій Британії, без сумніву, серед усіх європейських країн відчувається найбільший вплив американської політичної науки. Недарма британська політологія є інтегральною частиною єдиної англосаксонської школи.

Водночас у методології та проблематиці політичних досліджень цих країн є і значні відмінності. У Великій Британії вплив біхевіоризму ніколи не набував такого розмаху, як у США. Більшість досліджень британських вчених мають нормативний характер, а серед предметних сфер найбільш популярними є методологія політичної науки та політична філософія.

Саме британський вчений австрійського походження Карл П on пер піддав сумніву такий методологічний принцип біхевіоризму як принцип верифікації, тобто визнання необхідності підтвердження істинності чи неістинності будь-якого твердження. Поппер взамін запропонував критерій фальсифікації. Цей принцип він пояснив за допомогою відомого прикладу: "Якщо ми не можемо знайти хоча би одного чорного лебедя, то можна стверджувати, що всі лебеді білі".

Політологи Великої Британії є "піонерами" у дослідженні такої важливої проблеми як "корпоративна держава" та явища корпоративізму в цілому. Для корпоративної держави, яка заснована на теорії ліберального корпоративізму, характерним є існування специфічних інститутів (консультативні комітети, ради), що складаються з представників груп інтересу (бізнесу, профспілок) та уряду і несуть спільну делеговану відповідальність за здійснення державного управління. Політичні партії в такій державі відіграють меншу роль.

Інноваційність британської політичної філософії кінця XX століття полягає також у спробі сучасного філософського осмислення феномену громадянського суспільства. Вчений Джон Кін у працях "Громадянське суспільство і держава", "Демократія і громадянське суспільство" обґрунтовує практичне і навіть інструментальне значення концепції громадянського суспільства. На його думку, саме громадянське суспільство є найбільш дієвим інструментом консолідації демократії у поставторитарних державах.

Окрім того, британська політична філософія відома завдяки працям Ентоні Гідденса, зокрема "Класова структура сучасних суспільств" (1976), "Організація суспільства: нарис теорії структуризації" (1984).

Гідденс вважає, що західний світ з XVII століття розвивався в руслі Модерну, основними інститутами якого є:

1) капіталізм (товарне виробництво, приватна власність на капітал, наймана праця, класова система);

2) індустріалізм (використання величезних енергетичних ресурсів та машин для виробництва товарів);

3) нагляд (здатність спостерігати за поведінкою підданих);

4) контроль над інструментами насилля, включно військової сили;

5) національна держава.

Ці риси створили передумови для раціонального способу організації суспільства (наприклад, запровадження інституту бюрократії), а також раціоналізації погляду на історію, тобто пошуку в ній закономірностей, які пояснюють сьогодення.

Однак Гідденс робить висновок, що епоха Модерну закінчилася, оскільки розвиток суспільства вийшов з-під контролю. Сучасну епоху можна охарактеризувати як "постмодерн", а сучасне суспільство як "суспільство ризику".

Таким чином, можна стверджувати, що для англосаксонської школи притаманними є схожі характеристики методологічного підходу, теорії політичної науки. Водночас існують значні відмінності у тематиці політичних досліджень

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com