Перечень учебников

Учебники онлайн

4.1.2. Політична культура: природа, типи та функції

Розвиток будь-якого суспільства, людини проходить під визначальним впливом культури. Поза досягнень культури поведінка і діяльність людини, соціальних спільнот утрачають спрямованість розвитку, сенс існування. В культурі дістають відображення спосіб людського буття, набутий досвід, традиції, цінності та механізм їх реалізації.

Явище культури вивчають такі науки, як історія, археологія, етнографія, соціологія, естетика, етика, політологія. Про культуру дізнаємося, вивчаючи економіку, право, релігію, мораль, побут людей. Звичайно, ці науки розкривають різні аспекти культури.

Вважається, що вперше термін культура ввів у обіг римський мислитель, політичний діяч Цицерон (106—43 pp. до н.е.). В ній він вбачав, з одного боку, діяльність з перетворення природи на благо людини, з іншого — засіб удосконалення духовних сил людини і її розвиток.

Г. Гегель у праці "Феноменологія духу" вказував, що культура — це "царство духу"; людина від народження до зрілості формується шляхом діяльності перетворення даної їй суспільством культури в її внутрішній світ. Отже, багатство духовного світу людини визначається рівнем освоєння нею культури. А відсутність культури, моральних законів — це відсутність толерантності, терпимості, заперечення плюралізму, претензії на істину в останній інстанції.

Поняття "культура" включає в себе сукупність матеріальних і духовних цінностей, процес їх виробництва, способи діяльності людини з виробництва цих цінностей тощо.

Духовна культура несе в собі досвід минулих поколінь, орієнтує особистість у системі історичних координат світової цивілізації, допомагає людині виробити свою позицію, робить її інтелектуально збагаченою. Використовуючи набуті знання як загальнолюдські цінності, люди в процесі практичної діяльності відкривали все нові і нові закони, крок за кроком йдучи до істини, розумного освоєння природи, регулюючи суспільне життя.

Польський соціолог Ян Щепанський вказує на такі аспекти впливу духовної культури на суспільно-політичне життя суспільства:

а) соціалізація (політична) і формування індивіда;

б) створення системи цінностей;

в) еталони дій, поведінки, вчинків;

г) створення моделей інститутів і соціальних систем.

Ми будуємо демократичне суспільство, а демократія — це особлива культура ставлення до суспільного життя, яка грунтується на визнанні фундаментальної гідності людської особи. Відсутність демократичних передумов у нашій країні не могла не відбитися на рівні культури. Як зауважив свого часу І. Кант, це не тільки відсутність традицій, політичної культури, але і послаблення "морального закону всередині нас".

Термін "політична культура" було введено в науковий обіг в процесі історичного розвитку суспільства, у зв'язку із виділенням політики в самостійну сферу людського життя. Він вживався давно, але не прямо. Про нього говорили Платон, Н. Макіавеллі, Ш. Монтеск'є, К. Маркс, К. Мангейм. Аристотель, наприклад, писав про "стан розуму", який народжує стабільність або революцію.

У науковий обіг термін "політична культура " ввів видатний німецький мислитель епохи Відродження Йоганн Гердер (1744—1803), а відповідне поняття в політологію — американські політологи Г. Алмонд і С. Верба, Вони у праці "Культура громадянина" вказують на три рівні політичної культури — пізнавальний, орієнтаційний і оціночної орієнтації.

Які ж за змістом і обсягом необхідні знання для формування політичної культури? Це, насамперед, знання про внутрішню і зовнішню політику держави, знання існуючих політичних відносин, подій і явищ у політичному житті суспільства, знання Конституції, законів, норм, принципів, ідей, що лежать в основі управління всіма сферами суспільного життя тощо.

Тобто всім громадянам, особливо лідерам, політичним діячам усіх рівнів необхідно вчитись політології, юриспруденції, історії і т.д. Бо можливі помилки у політиці — волюнтаризм, авантюризм (останній живиться низьким рівнем політичної культури політичних діячів і народу), за які народ розплачується безлад* дям, хаосом, які ведуть до непередбачуваних наслідків. Невігластво, політичний авантюризм — шлях до трагедій. Політична культура має свої ознаки. Серед них:

— відображення класових, соціально-групових, національних інтересів на основі пріоритету політичних інтересів;

— інформаційний аспект (сукупність знань, поглядів);

— ціннісний аспект (перетворення політичних знань в переконання);

— поведінково-правовий аспект (участь громадян у суспільно-політичному житті згідно з відповідними нормами);

— нормативний аспект (матеріалізація політичних ідей в нормах, традиціях, інститутах).

Серед елементів політичної культури особистості виділяють: політичні погляди, інтереси, принципи, ідеали, цінності, орієнтації, активність, почуття, переконання тощо.

Отже, політична культура — це система об'єктивних знань про суспільство; поглядів, переконань і духовних цінностей; принципів і засобів політичної діяльності з врахуванням історичного досвіду.

Політична культура для своєї реалізації наділена певними функціями. Саме з їх допомогою вона стає реально відчутною, зрозумілою і практично значущою.

Найважливішими функціями політичної культури є:

1. Політичне забезпечення реалізації суспільних, соціально-групових, національних інтересів.

2. Засвоєння і перетворення політичних відносин в інтересах держави, соціальних груп, націй.

3. Нормативно-регулююча.

4. Виховна. Формування і прищеплення політичної свідомості, вміння осмислювати одержані знання.

5. Комунікативна. Передача політичної культури через політичні традиції, стереотипи свідомості і поведінки.

6. Пізнавальна. Озброює людей знаннями, необхідними для успішної діяльності в сфері політики.

7. Прогностична.

Серед багатьох різних типологій політичної культури однією з найпопулярніших у науці стала класифікація, запропонована Г.Алмондом і С. Вербою. Аналізуючи основні компоненти і форми функціонування політичних систем Англії, Італії,

ФРН, США і Мексики" вчені виділили три "ідеальних" типи полі ти ч неї культури:

1. Патріархальний тип (парохіальна чи місцева культура), для якого характерні: відсутність інтересу громадян до політичного життя і" власне, інформації про політику; сліпе підпорядкування населення владі; у таких суспільствах відсутні спеціалізовані політичні ролі, основні актори (вожді, шамани тощо) реалізують одночасно політичні, економічні і релігійні функції; не відокремлюються одна від одної політичні, економічні, релігійні орієнтації населення та інші.

2. Підданський тип, для якого характерні: наявність у громадян інформації про політичне життя, але відсутність у них прагнення до активної участі; визнання особливого авторитету влади, шанобливе чи негативне ставлення до неї; орієнтація на пануючі офіційні цінності та норми, відсутність самостійного осмислення цих цінностей.

8. Партисипаторний тип (активістська культура, культура участі), для якого характерні: інтерес громадян до політики й активна участь індивідів у політичному житті; участь у політиці висока незалежно від позитивного чи негативного ставлення громадян до політичної системи; високий ступінь функціональної диференціації — різні сфери суспільного життя відносно автономні, а підсистеми досить розвинені і розгалужені (зокрема політична підсистема).

В сучасних суспільствах "ідеальні" типи культур відсутні, переважають змішані політичні культури, що являють собою різні варіанти сполучення базових типів: патріархально-підданська, піддансько-активістська і патріархально-активістська

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com