Перечень учебников

Учебники онлайн

3.13.4. Поняття нового світового порядку та місце воєнно-блокової політики в ньому

Четверте питання лекції присвячене розгляду місця воєнно-блокової політики у "силовому" забезпеченні нового світового порядку.

У політологічному аспекті новий світовий порядок - це поняття, яке з'явилось у другій половині XX століття для позначення нової системи міжнародних відносин, у якій мир базується не на ідеологічній боротьбі (політично-ідеологічних конфліктах), рівновазі страху взаємного знищення двох соціально-політичних устрою, а на визнанні норм міжнародного права та універсальної моралі, рівності країн та народів, які здатні регулювати мир. Головним для нової архітектури міжнародних відносин було визнання, що суперечки між державами слід вирішувати мирним шляхом, агресія та експансіонізм мають бути засуджені, ядерні арсенали та звичайні озброєння повинні бути поставлені під міжнародний контроль, а народонаселення всіх країн заслуговує справедливого відношення на основі дотримання прав людини.

Центральною ідеєю щодо світового порядку ми вважаємо глибоку думку релігійного мислителя Тейяра де Шардена: "Світ створюється. Це основоположна істина, яку слід перш за все засвоїти, щоб вона була постійною та природною силою нашої думки".1

Нагадаємо, що попередній світовий порядок характеризувався як такий, у якому послідовна зміна станів міжнародного політичного життя, що зумовлена особливостями світового політичного процесу, який не приводив до радикальної зміни порядку, є результатом взаємодії різних політичних інститутів і сил, задіяних у міжнародному житті. У цій взаємодії перетинались різноманітні, іноді протилежні, інтереси, ідеологічні позиції, цілі й наміри суб'єктів міжнародного політичного життя, насамперед держав. Вагому роль відігравало те, що світ був поділений на зони політичного впливу держав. Угруповання держав, протилежні воєнно-політичні блоки, переслідуючи свої інтереси, нерідко суперничали з іншими у самих віддалених регіонах планети - на Далекому Сході, у Африці, Латинській Америці. Тому результатом конфліктної взаємодії суб'єктів міжнародного політичного життя були нестабільні тенденції світового політичного процесу пом'якшення клімату на міжнародній арені або загострення, протистояння, збройні конфронтації тощо. У цьому полягала суперечливість і нерівномірність розвитку світового політичного процесу, яка приводила до нестабільного, а головне - до несправедливого, не правового світового порядку.

Подолання напруженого протистояння двох світових систем, завершення "холодної війни", припинення протилежно спрямованої воєнно-політичної діяльності Варшавського Договору та НАТО поставило світовий устрій перед новими викликами — організованим у міжнародному масштабі тероризмом, поширенням зброї масового знищення, загострення міжетнічних конфліктів у різних регіонах планети, піратство на морях та океанах, наркоторгівля, організованої злочинності тощо. Протистояти цим загрозам, згідно оновленої Концепції НАТО 1999 р. та матеріалам Празького самміту 2004 р., можна підсиливши політичні і військові компоненти блоку.

У зв'язку з напруженими політичними дискусіями в Україні на всіх рівнях, осмисленням воєнної політики стосовно вступу нашої країни в НАТО, у зв'язку із зверненням вищих органів влади 15 січня 2008 року відносно приєднання України до Плану дій щодо вступу у Альянс, є сенс звернутись до її воєнно-політичної концепції "колективної оборони".

Спочатку звернемось до загальної характеристики блоку: НАТО було створено згідно із договором 12 країн Північної Америки та Західної Європи, підписаного у Вашингтоні 4 квітня 1949 року. Після останньої хвилі розширення Альянсу він включає 26 країн Європи та Північної Америки.

НАТО є міжурядовою, а не наддержавною організацією, тому держави не втрачають свій суверенітет, хоча й беруть на себе низку зобов'язань, які орієнтують їх оборонну політику і військові зусилля певним чином. Напроти, окремі країни згідно свого законодавства модифікують свою участь у спільних оборонних зусиллях: так, Норвегія і Данія забороняють розміщення іноземних військ та ядерної зброї на своїх територіях.

На першому місті у структурі взаємодії між країнами-членами НАТО знаходяться політичні проблеми: так, в середині 50-х років США переконали своїх європейських союзників щодо прийому до Альянсу ФРН, воєнно-економічної потужності якої побоювались інші європейські країни, особливо Франція, адже пройшло всього 10 років після завершення розгрому фашистської Німеччини і Японії. У новій Стратегії НАТО 1999 року постійно наголошується на тому, що політична взаємодія, дискусії, консультації міх членами Альянсу залишаються в основі базових засад функціонування.

Діяльність структур НАТО здійснюється суворо у відповідності до прийнятої Концепції, за що СРСР раніше критикував Альянс, бо той періодично змінював концептуальні засади функціонування.

Цю концепцію характеризують наступні доктринальні ідеї:

1. Оборонні проблеми країн, які входять у воєнно-політичний союз НАТО, вирішуються у комплексі з іншими зовнішньополітичними завданнями, тому оборонна політика цього альянсу не є домінуючою. Не менш важливим є зовнішньополітичне співробітництво між країнами західної демократії.

2. Оборонні зусилля країн-учасниць синтезуються у колективну оборону і кожна з країн, яка буде об'єктом нападу з боку іншої ворожої країни, згідно статті 5 Договору має право на всебічну допомогу з боку інших членів НАТО разом із веденням індивідуальних оборонних дій.

3. Міліарна практика НАТО поширюється на регіони впливу цієї організації і вони не вичерпуються Північноєвропейським театром військових дій. Останнім часом набули поширення миротворчі акції, що НАТО проводить окремо від мандату ООН.

4. Воєнно-політична стратегія (доктрина) НАТО передбачає розрізнення понять "колективна безпека" та "колективна оборона" і відповідно проведення воєнно-силових та дипломатичних акцій.

5. Воєнно-політичний альянс НАТО є відкритим союзом і передбачає більш сприятливі умови для входження у нього іншим країнам пострадянського простору, ніж „закрита" політика Європейського Союзу (ЄС). Відтепер Альянс включає 26 країн і очікує входження нових членів, зокрема, України та Грузії.

6. Знаходження балансу між військовою та політичною місіями Альянсу, адже із практичним зникненням військової загрози з боку СРСР та Варшавського договору смисл у існуванні суто військового компоненту НАТО начебто щез. Як вказують дослідники, уряди і народи Європи бажають отримати "дивіденди мирного часу" та не вбачають особливої міліарної загрози.

Для розуміння політичної сутності блоку важливо знати механізми розробки і прийняття політичних рішень: Північноатлантична рада(ПАР). яка складається з постійних представників всіх країн-членів, приймає найважливіші рішення консенсусом, а засідання Ради проводяться на найвищому рівні. Дії країн узгоджуються на основі одностайності, не проводиться ніякого голосування. Процес ухвалення рішень в НАТО базується на консенсусі і загальній згоді, що зберігає власний досвід та індивідуальну позицію кожної країни.

НАТО не намагається досягти уніфікації воєнної політики держав-членів Альянсу, існують відмінності, обумовлені географічним положенням, політичною чи військовою ситуацією чи вимогами національних конституцій: так, участь Норвегії та Данії у військовій діяльності має відповідати їх національним законодавств але, що як і в Україні, забороняє розміщення на території цих держав ядерної зброї або іноземних військ.

Політика НАТО з врегулювання кризи ґрунтується на врахуванні нових викликів і нового характеру ризиків після закінчення "холодної війни" і заснована на принципах:

Проведення діалогу між конфліктуючими сторонами; Співпраця з іншими країнами;

Утримання високої колективної обороноздатності НАТО. - Постійні консультації між урядами держав-членів з метою досягнення консенсусу.

Вважається, що у сучасних умовах успіх організації НАТО у справі збереження миру "в зоні відповідальності" Альянсу залежить більш ніж у минулому від превентивної дипломатів та успішного врегулювання криз, ніж від військових зусиль, однак оборонний компонент блоку залишається необхідним чинником стабільності.

Ядерні сили НАТО вважаються чинником збереження миру і стабільності, бо вони, начебто, роблять безглуздим будь-який крупно масштабний конфлікт в євроатлантичному регіоні (базова ідея розроблена ще М. Тетчер). Звичайні озброєння не є достатніми для досягнення безпеки, хоча країни і висловили своє занепокоєння призупинення дії Договору про звичайні озброєння у Європі Росією з липня 2007 року.

Політичний контроль над ядерними силами НАТО є спільною справою країн Альянсу. Незалежно від ядерного статусу держав-членів, міністри іноземних справ зустрічаються та обмінюються думками в складі Груп и ядерного планування.

При аналізі воєнно-політичних основ діяльності НАТО слід зважати на еволюцію ідейно-політичних основ, організаційних засад, зміну функцій організації та пріоритети.

У перші роки після свого утворення НАТО у 1949 році, як противага Варшавському Договору з його засадними положеннями пролетарського інтернаціоналізму та протистоянні агресивному імперіалізмові, ідейними засадами блоку були антикомунізм, прагматизм, протистояння поширенню комунізму, тепер це відданість цінностям західної демократії. Дослідники вказують, що в основі сучасної ідеології НАТО є захист фундаментальних демократичних цінностей, що поділяють народи Європи і Американського пів-континенту, орієнтація на суспільство майбутнього — суспільство демократії, свободи, рівності людей.

На початку XXI століття НАТО постало перед новими концептуальними проблемами: йдеться про адекватність Основ концепції, прийнятої у 1999 році, новим реаліям. Перша Стратегічна концепція оборони була прийнята у 1950 році і у подальшому вона переглядалась в 1957,1958,1991 роках. Тепер перед Альянсом постали нові виклики, ризики і загрози:

A) асиметрична воєнно-політична боротьба (тероризм),

Б) екстремальні дії країн-паріїв, які зазнали кризи державної влади,

B) міжетнічні конфлікти, або конфлікти „країн-сусідів";

Г) тенденції до поширення зброї масового ураження серед країн з нестабільними політичними режимами. Враховуючи, що Концепція, як і інші воєнно-політичні рішення, приймається консенсусом, а у зв'язку з бойовими діями у Іраку між країнами-членами НАТО існують розбіжності, аналітики вважають, що найближчим часом новий документ навряд чи слід очікувати.

Розкриємо більш детально воєнно-політичні риси нової Концепції, яка ще тривалий час буде визначати мету і засоби діяльності Альянсу.

По-перше, вказується головна політична мета та засоби її досягнення: "Головною інваріантною метою залишається захист свободи та незалежності всіх членів Альянсу, використовуючи всі можливі політичні та військові засоби, дотримуючись повного суверенітету всіх країн-членів".

По-друге, турбота про підтримання воєнної могутності блоку залишається інваріантною — вказується на готовність збройної сили до ведення "комплексної" війни (complex warfare) з використанням як традиційних, "класичних" зброї та техніки, так і новітніх технологічних озброєнь.

Необхідно вказати на проблемні питання воєнно-політичного смислу існування та розвитку Альянсу.

Важливою є проблема "розширення" Альянсу на Схід—з одного боку, вказано на важливість прийняття України і навіть Росії, а з іншого боку - розширення вкрай негативно розцінюється Росією, з якою НАТО намагається уникати конфронтації. Слід врахувати негативну реакцію Росії, висловлену офіційно у заяві МЗС у зв'язку з новими кроками України. У політичному аспекті, вказують аналітики економічні та стратегічні здобутки у зв'язку з вступом у НАТО можуть бути неадекватними через втрату добросусідських відносин з Росією.

Наступною проблемою є взаємодія політичних оборонних структур НАТО та ЄС. Як відомо, у Європейському Союзі існують плани створення власних сил на основі армій Франції та ФРН, які будуть, очевидно обмежувати географію своєї дії, тоді як НАТО все більше у "зони своїх інтересів" включає навіть віддалені регіони планети, мається на увазі Ірак та Афганістан.

Іншою проблемою стає перспектива НАТО як організації. Генеральний секретар НАТО висловив ідею щодо перетворення Альянсу у форумам обговорення всіх проблем оборони і безпеки країн-членів більше ніж чітку військову структуру.

Важливою невирішеною проблемою, яка надалі все загострюється, б нерівномірна участь різних країн у колективних оборонних зусиллях у "гарячих" точках планети, особливо Афганістані.

Таким чином, новий світовий порядок за замислом лідерів світових держав має покінчити з "біполярним" світом, розвиток відносин у якому визначався проти стоянням США та СРСР, базуватись на принципах міжнародного права, рівноправного співробітництва всіх країн, переваг політичного регулювання конфліктів за допомогою міжнародних інституцій, зокрема і воєнно-політичних Альянсів: НАТО та інших

< Назад   Вперед >

Содержание
 
© uchebnik-online.com